Три полковники Нової Борової: як у об’єднаній громаді захищають спокій, рятують життя і боронять від вогню

ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧІ НОВОЇ БОРОВОЇ. Зліва направо: екс-воєнком Микола Гнітецький, голова громади Григорій Рудюк, голова «Козачого патруля» Олег Журавський

Автор: Дмитро Синяк 

 

 

Полковник перший. Козачий

 

Він стріляє майже без промаху. Коли я дивлюся на цього хлопця у плямистій військовій формі та у кепці з козирком, хвацько насунутій на потилицю, мені здається, що це – справжній снайпер із зони АТО. Образ псує лише «воздушка», яка у його руках видається дитячою зброєю. Оголошують результат: Вадим Соловйов з 11-Б класу Новоборівського загальноосвітнього ліцею п’ятьма пострілами вибив 27 очок.

- Найкращий стрілок! Ми таки не дарма тебе вчили! Ну що, підеш до нас у варту? Нам такі козаки потрібні, – звертається до Соловйова сивочолий пан у формі, що нагадує поліцейську.

На рукаві у пана емблема «Поліський козацький курінь», на плечах – полковничі погони, на поясі – пістолет, а за поясом – нагайка. Це – Олег Журавський, командир спеціалізованої дружини з охорони громадського порядку «Козацький патруль», що забезпечує мир і спокій у Новоборівській об’єднаній громаді Житомирської області. А крім цього організовує військово-патріотичну гру «Джура», яка цьогоріч проходить у громаді вперше.

Груди полковника прикрашає орденська планка, значок народного депутата і напис «Рятівник». Щоправда, коли придивитися уважніше, можна помітити, що зірки на полковничих погонах не п’ятикутні, як у регулярній армії чи у поліції, а семикутні. І на депутатському значку написано не «Народний депутат України», а «Депутат сільської ради». Запитання також викликає і гроно невідомих козацьких (від громадських організацій) медалей та хрестів, що ними нагороджено командира. Проте нагайка та револьвер у Журавського справжні, і він охоче демонструє їх.

- Гляньте на патрони, – каже полковник, звиклим рухом добуваючи з кобури зброю, і розкриваючи барабан пістолета. – Ті, що мають червоний капсуль, шумові, жовтий – травматичні, з гумовими кулями.

З барабану виглядають чотири червоних та два жовтих капсулі у золочених ободках гільз.

- Я рідко пускаю в хід пістолет, – суворо, наче Джеймс Бонд, зазначає полковник Журавський. – Багатьом просто достатньо знати, що я маю зброю, щоб позбутися бажання порушувати закон. Але одного разу мені таки довелося стріляти. Якось у селі Кип’ячому віряни різних патріархатів не могли поділити храм. Якби не мої постріли, вони б усі набралися гріха: до масової бійки було недалеко. Стріляв я, звичайно, у повітря.

 

ОТАМАН. Полковник Журавський за потреби може зібрати понад 30 озброєних козаків і дати відсіч будь-якій місцевій загрозі

 

- А нагайка?

- А що нагайка? Її застосовую регулярно. Коли людина забагато вип’є, вона часто виходить за рамки дозволеного, а крім цього, втрачає здатність чути тих, хто роблять їй зауваження. Доводиться відновлювати цю здатність, приклавшись разок нагайкою до плечей.

Журавський з гордістю розминає у руках шкіряну плоть батога.

- Більшість з місцевих мешканців – нащадки козаків, – каже він. – Овруцький полк, створений славетний Іллею Голотою, героєм відомої народної думи, свого часу запекло бився у цих місцях з регулярним польським військом. А по Хмельниччині, коли поляки вирішили викорінити козацтво, тут діяли повсталі козацькі загони корсунського полковника Захара Іскри та білоцерківського полковника Семена Палія. А ще саме з Житомирщини походять відразу двоє гетьманів: Іван Виговський та Іван Самойлович. Вони…

- Юрійович, доста байки травити, давай-но до роботи! Ти куліш дітям обіцяв, так? І переможців треба оголосити. У стрільбі серед хлопців переміг Соловйов, а серед дівчат – Дарина Павловська з Фасівського навчально-виховного комплексу. Оголошуй! Ти ж головний суддя змагань!

Кремезний лисий чоловік у коричневому піджаку простягає мені руку:

- Микола Гнітецький, член виконкому об’єднаної громади, підполковник запасу.

 

(Під)Полковник другий. Справжній

 

Микола Гнітецький довший час служив у Німеччині, згодом – у Росії, куди вивели його полк, та коли з’явилася можливість повернутися у рідні краї, не роздумуючи вирушив на Житомирщину. Багато років працював у військоматах, дослужився до заступника обласного військового комісара. У 2010 році вийшов на пенсію у чині підполковника, та військову справу не полишив.

- Ми разом із Журавським займаємося з дітьми військовою підготовкою та пожежно-прикладним спортом, – каже він. – Це наша улюблена громадська робота.

 

СУДДЯ. Микола Гнітецький (ліворуч), хоч вже і не призиває до війська, але досі вирішує долю юнаків. Під час визначення переможців гри «Джура»

 

Вже шосте скликання Гнітецький є членом виконавчого комітету селищної ради. У тому числі й завдяки його сприянню у громадської варти Нової Борової з’явилося власне приміщення коло селищної ради.

- Перевага наших козаків у тому, що вони не тільки стежать за порядком, а ще й обрізають гілки дерев, перекривають трасу під час ДТП, відкачують воду із затоплених криниць, відкривають двері, коли люди забувають ключі всередині помешкання, – каже він. – А найголовніше – вони гасять пожежі! На сьогоднішньому заході члени варти дбають про охорону громадського порядку і протипожежну безпеку, крім цього, вони приготували для дітей справжній козацький куліш!

Кілька підлеглих Олега Журавського у таких же, як і на ньому, чорних строях з написами «Рятівник» на грудях пораються коло великого казана, котрий вони щойно добули із середини старенького сірого «уазика» з написом на дверях: «Місцева пожежна охорона Нової Борової». Старшокласники розставляють намети, готуючись до конкурсу під назвою «таборування». Хтось з них включає хриплий магнітофон, з якого несподівано лунає невмирущий «Ласковий май». Під цей незвичний акомпанемент я слухаю історію громадської варти, тісно пов’язаної з історією самого селища.

- Раніше у цих місцях були непрохідні ліси, і тільки наприкінці ХІХ сторіччя з’явився хутір Фонтанка, названий так через потужність місцевих джерел, – розказує Микола Гнітецький. – Згодом тодішній власник Фонтанки поміщик Микола Муравйов добився, щоб залізнична гілка, яку тоді тягнули від Коростеня до Бердичева, проходила саме через його хутір. Завдяки залізниці хутір дуже швидко виріс у невеличке село. У 50-х роках ХХ сторіччя у ньому розмістили Житомирську комплексну геологічну експедицію, що відкрила тут великі поклади титану, надміцного металу, з якого роблять навіть космічні кораблі. Через це у 1954 році за 11 км від Фонтанки розпочалося будівництво ГОКу – гірсько-збагачувального комбінату. Для його робітників планували побудувати невелике місто під назвою Титаноград. Але згодом хтось з партійних бонз невідомо чому вирішив будувати замість одного міста два великих селища: Іршанськ та Нову Борову. Першим будинком Нової Борової стало приміщення пожежної частини, яка існує і досі та повністю знаходиться на утриманні громади.

- Скільки громада витрачає на неї? – вставляю я, відкриваючи блокнот.

- На цей рік заплановано 750 тис. грн, – не зморгнувши відповідає Гнітецький.

- Три чверті мільйона гривень власних грошей на пожежників? – моя ручка зависає над блокнотом.

- Я ж вам казав: вони не тільки пожежники, – з докором відповідає підполковник. – Коли ГОК запрацював на повну потужність, до Іршанська та Нової Борової потягнулися на заробітки пройдисвіти з цілого Союзу. Відразу погіршилася криміногенна обстановка. Тоді у Новій Боровій розмістили велике відділення міліції, у якому працювало семеро міліціонерів. Після скорочення 2015-го року їх лишилося троє – на всі 22 села нашої громади! Та на той час ми вже були готові до цього.

Екс-воєнком переможно всміхається – так, наче виконав план весняного призову.

- Ще у 2003 році тодішній командир Іршанської пожежної охорони Олег Журавський створив у Новій Боровій Поліський козацький курінь. Згодом районне керівництво міліції запропонувало йому створити на базі козацтва ще й громадську організацію, яка б могла за потреби допомагати міліціонерам. Так у 2008 році з’явився «Козацький патруль», що зараз налічує 22 бійця.

- А пожежники тут до чого? – не розумію я, так і не записавши у блокноті жодної цифри.

- Коли наш селищний голова Григорій Рудюк закінчив Академію державного управління, він 4 роки працював заступником голови райдержадміністрації, – пан Микола намагається не зважати на мою нетямущість. – За цей час селищні депутати прийняли рішення закрити місцеве відділення пожежної охорони – начебто на поновлення його зношених фондів не було грошей. Та вже за кілька місяців люди зрозуміли, що це відділення, як би погано не працювало, та все ж рятувало чимало осель. Коли воно зникло, пожежники з райцентру часто приїжджали до Нової Борової вже тоді, коли гасити було нічого.

- Отже коли Рудюк знову обійняв свою колишню посаду, він відновив роботу пожежного відділення? – здогадуюсь я.

- В точку, – підхоплює екс-воєнком. – Але з однією поправкою. Державних грошей на утримання пожежників йому вже не дали – платити за все довелося Новоборівській селищній раді. Деколи ми дорогу не ремонтували, але пожежників забезпечували. А оскільки у 2010 році цю частину очолив той самий козацький отаман Олег Журавський…

- …у нас виникла ідея поєднати громадську варту, пожежну охорону та рятівну службу, – закінчує фразу Гнітецького за нашими спинами чийсь низький голос.

Ми разом обертаємося і бачимо кремезного вусатого високочолого чоловіка, який дивиться на нас спокійно і впевнено.

- Оце, власне, і є Григорій Лаврентійович Рудюк, голова нашої громади, незмінний член громадської варти, магістр державного управління, член виконкому Асоціації об’єднаних громад, – дещо пишномовно представляє його Микола Гнітецький.

«Кто выдумал вас растить зимой,
О, белые розы!
И в мир уводить жестоких снов,
Холодных ветров», – намагається перекричати його «Ласковий май».

 

Полковник третій. Переодягнений

 

Дивлячись на Григорія Рудюка, я думаю про те, що він набагато природніше виглядав би у козацькому вбранні – з шаблею та пістолетами на поясі, верхи, на чолі Овруцького чи Білоцерківського полку. В огрядному обличчі селищного голови є одночасно і щось аристократичне, і щось бойове, і щось таке, що відразу викликає до нього довіру. Ти чомусь відчуваєш, що з такою людиною не страшно йти ні у розвідку, ні на штурм фортечних мурів. Весь час, поки я спілкуюся з паном Григорієм, мене не полишає відчуття, що він не той, за кого себе видає. Що насправді це – переодягнений козацький полковник. Своїми першими словами Григорій Лаврентійович лише підтверджує мої припущення:.

- Який козак без зброї? Більшість наших хлопців мають гумові чи газові пістолети, п’ятеро володіють вогнепальною зброєю, у решти – гумові кийки та нагайки. За великим рахунком це модернізована самооборона, система самозахисту громади.

- А яку зброю маєте ви? – не втримуюся я від запитання, бо досі бачу перед собою козацького лицаря.

- Старий наган, перероблений під гумові набої, – відповідає Григорій Рудюк. – У дев’яностих довкола Іршанського ГОКу вешталося безліч усякого людського мотлоху. Я тоді був єдиним чоловіком у сільраді. Тому і купив цей наган. Легалізувати його можна було, тільки вступивши до громадського формування, що допомагає правоохоронним органам. Так я і зробив. Крім мене, цією можливістю скористалися з десяток підприємців нашого селища. Ніде правди діти, вони не завжди особисто ходять на чергування, але завжди допомагають громадській варті: виділяють власні автомобілі для патрулювання, бензин тощо. Один з них, наприклад, придбав сьогодні продукти для оцього куліша…

 

ЦИВІЛЬНИЙ ПОЛКОВНИК. Я ніяк не міг позбутися думки про те, що переді мною – переодягнений козацький воєначальник часів Хмельниччини. Григорій Рудюк на березі Іршанського водосховища

 

Довкола пожежного «уазика» юрмляться старшокласники у військових строях – куліш іде на ура. «Ласковий май» нарешті вимкнули.

- Фактично Новоборівська громада має власну муніципальну поліцію, хоча відповідний законопроект ще не прийняли, – зауважую я, але Григорій Рудюк з готовністю парирує мій випад.

- Формально селищна рада не має жодного відношення до громадського об’єднання «Козацький патруль», так що закон тут не порушується, – каже він. –  Скажу більше: я не переконаний у тому, що після прийняття законопроекту про муніципальну поліцію ми захочемо щось змінювати у себе. Навіщо додаткові видатки, коли все і так непогано працює?

«Козацький патруль» виходить на чергування з 11-ї вечора до 2-ї ночі по  п’ятницях, суботах і святах. Також він стежить за порядком під час масових акцій та проводить профілактичні бесіди у школах. А оскільки серед членів патруля багато пожежників, вони розповідають ще й про протипожежну безпеку. Вогнеборців за участь у патрулюваннях преміюють трьома додатковими днями оплачуваної відпустки на рік.

- Усі бійці «Козацького патруля» мають посвідчення помічників дільничного інспектора поліції і за законом можуть затримувати будь-кого на дві години, – веде далі пан Григорій. – Цього часу цілком достатньо, щоб викликати підкріплення у вигляді дільничного чи оперуповноваженого, які мають право затримати і на довший термін та виписати адмінпротокол. Я правильно кажу, Вікторовичу?

Непримітний чоловік, який, здається, лише з цікавості прислухається до нашої розмови, виявляється капітаном поліції, оперуповноваженим Хорошівського районного відділу МВС України на ім’я Микола Гонгало.

- Якщо у сусідньому селищі Іршанськ з початку року трапилося 48 правопорушень, то у Новій Боровій – лише 28, – по-військовому лаконічно доповідає він. – У цьому також є заслуга громадської варти. Крім того, за нашими внутрішніми правилами, працівників поліції має бути більше, ніж ймовірних правопорушників. Та якщо мобілізувати усіх 22 бійця варти і ще усіх пожежників, то вийде загін, здатний заспокоїти будь-яку місцеву або заїжджу голоту. У нас тут щороку проводиться байкерський фестиваль «Великий казан», так-от під час нього без козаків Журавського поліції було би дуже важко.

Цікаво, що саме завдяки своїй пожежно-поліцейській частині Новоборівська громада об’єдналася одною з перших. Кілька років тому вона заключила договори про співпрацю між сусідніми селищами, до яких з того часу виїжджала на всі виклики пожежна машина. Фактично на основі цих договорів і відбулося об’єднання громади.

 

Ластівчине гніздо

 

- Ну от вона, ластівка наша!

Водій Олександр Осипов закохано дивиться на величезний пожежний ЗІЛ, який обережно виводить з гаражу його напарник – Леонід Лямець.

У «ластівчиному гнізді» три машини: крім ЗІЛа та «уазика» ще й допотопний «газон» з пожежною цистерною. Його вже після об’єднання взяли у колишньому колгоспі села Фасова. Усій цій техніці понад сорок років, і тримається вона лише завдяки зусиллям самих пожежників. Зате «аксесуари» вогнеборці мають сучасні: у гаражі стоїть новенький дизель-генератор, що дозволяє освітлювати місце пожежі уночі, поруч із ним лежать величезні ножиці по металу, бензопила і дві болгарки.

 

БРИГАДА «ЛАСТІВКИ». Щомісяця пожежники Новоборівської бригади гасять по 10-12 пожеж

 

- Нам би ще десь пару бойовок дістати – це одяг такий, що не горить, – звертається до мене  Олег Журавський. – І кисневі маски нам до зарізу потрібні. Хоч пару комплектів. Може, ви нам у цьому допоможете. Ви ж як журналіст спілкуєтеся з різними людьми...

- Досить жебракувати, будуть тобі і бойовки, і маски, – перебиває його Григорій Рудюк. – Відділ економіки та інвестицій вже над цим працює. Та й цього року ми тебе, Юрійовичу, здається, не образили: купили і ножиці, і бензопилу, і нові пожежні рукави.

- Трохи замало рукавів. Іще б парочку… – зітхає Журавський.

Козачого полковника підтримує голосним гавкотом невеличкий собачка на ім’я Рукав П’ятдесят Перший. Такий діаметр – 51 мм – має найменший пожежний рукав відділення. Невеличкого песика назвали на його честь. Це і про потребу у нових рукавах зайвий раз нагадує.

 

РУКАВ П’ЯТДЕСЯТ ПЕРШИЙ. Невеличкого песика новоборівські пожежники назвали на честь найменшого пожежного рукава

 

- Опитування громадської думки показало, що більшість жителів прагнуть поліпшення безпеки життєдіяльності, – каже Григорій Рудюк. – Саме тому у стратегічному плані, який ми розробили спільно з українсько-швейцарським проектом DESPRO, зроблено наголос на посиленні громадської варти, на освітленні вулиць громади та на покращенні матеріально-технічної бази ось цього пожежного відділення. Минулоріч його утримання ще коштувало нам 350 тис. грн на рік, але цього року підняли мінімальну зарплату, також ми взяли у штат ще двох пожежних. Тепер у нас 11 багнетів…

Ми сидимо у чепурній бесідці, яку вогнеборці зробили у вільний час з обрізків дошок. На нас сипле цвіт стара яблуня, у її гілках гудуть чи то джмелі чи то хрущі.

- Минулого четверга я щойно повернувся з Брюсселя – був у Єврокомісії та у Європарламенті, вивчав досвід, – поважно зазначає пан Григорій. – А наприкінці березня був разом з українською делегацією на Форумі місцевого самоврядування у Кракові. І всюди розпитував про можливість передання нам вживаної пожежної машини. Кілька людей відгукнулися, тому я думаю, що невдовзі буде у нас пожежний Mercedes чи Volkswagen…

Журавський насторожується.

- Утримання пожежної охорони, звичайно, річ недешева, але ніхто не каже, що пожежні машини мають бути у кожної громади, – веде далі Рудюк. – Кілька громад цілком можуть скластися на утримання одного пожежного відділення. І повірте, врятоване пожежниками майно коштуватиме набагато дорожче.

Останній автобус до Коростеня вже пішов, і ми вирішуємо, що мені краще залишитися у пожежній частині на ніч.

- Деколи бувають такі чергування, що ми буквально збиваємося з ніг: виклики йдуть один за одним – каже Журавський. – То копиці горять, то стайні, а то й житлові будинки. Щомісяця маємо по 10-12 пожеж. А ще й бувають ДТП, а то й подзвонить хтось та попросить врятувати тварину. Он тої зими ми врятували лебедя, що вночі примерз до льоду…

Голова громади прощається – йому треба їхати у справах. Разом з Олегом Журавським ми проводжаємо його до воріт. Вже коли Григорій Рудюк сідає у машину, Журавський не витримує:

- Лаврентійовичу, а може не треба нам того «мерседеса», га?  Як щось зламається, на ГАЗ чи на ЗІЛ ми у Боровій запчастини знайдемо, а де їх взяти на імпортну машину?

- Таки прийдеться знайти, – каже голова і тисне на газ.

P.S. За ніч у Новоборівській пожежній частині жодного виклику не пролунало. Вогнеборці сказали, що це добрий знак: він означає, що їхній інструктор з пожежної безпеки змогла попередити небезпеку.

Tags:

safety fire safety article practice safety report

Область:

Житомирська область

Громади:

Новоборівська селищна об’єднана територіальна громада Новоборівська територіальна громада

Source:

Read more:

23 December 2024

«Агенції регіонального розвитку мають проявити лідерство у посиленні спроможності громад», - Олексій Рябикін

«Агенції регіонального розвитку мають проявити...

Плани та пріоритети Міністерства розвитку громад та територій щодо діяльності агенцій регіонального розвитку (АРР),...

20 December 2024

Вакансія: Полісі Координатор/-ка (англ.)

Вакансія: Полісі Координатор/-ка (англ.)

  Опис контексту SALAR International завершила свої поточні проєкти в Україні (DSP та PROSTO), які були...

20 December 2024

Ветеранська політика в громадах: як це працює та які можливості може використати місцева влада

Ветеранська політика в громадах: як це працює...

Після демобілізації, поранення, повернення додому, ветеранів та ветеранок зустрічають громади. За те, щоби військові...

20 December 2024

Набув чинності закон, який дозволяє комунальним підприємствам використовувати гуманітарну допомогу

Набув чинності закон, який дозволяє комунальним...

18 грудня 2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до статті 15 Закону України «Про гуманітарну...