Про те, як на місцях втілюється реформа місцевого самоврядування  координатору Центру комунікативної політики Центрального офісу реформ Надії Петруняк розповів голова Печеніжеської об’єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області Ігор Довірак. Його громада першою в Україні пройшла процес об’єднання. Розмова відбулася в рамках проекту «Речник громад», що спільно впроваджується УКМЦ та програмою  DOBRE. 

- Річний бюджет Печеніженської громади у 2015 році становив лише 4 млн грн, а після об’єднання став близько 60 млн грн. У чому секрет такого стрімкого зростання?

- Наші власні доходи зросли удвічі – до 8,6 млн грн. Все інше – це субвенції від держави: базова дотація, освітянська та медична субвенції. Я дужа радий з того, що держава дотримала усіх обіцянок по відношенню до громад.

- Коли громада планувала минулоріч свій бюджет, який вплив на це мали район та область?

- Жодного. Ми відповідали лише перед жителями тих сіл, які погодилися об’єднатися довкола Печеніжина. Ми мали довести їм власну ефективність. При цьому ми не лише намагалися захистити малозабезпечених, своєчасно виплачувати зарплати та оплачувати енергоносії, ми витратили близько 1 млн грн на благоустрій територій. Раніше такі витрати були неможливі. Так, не все йшло гладко. Ми не знали, як сформувати виконавчу гілку влади. Ми мали більше запитань, ніж відповідей. Проте 25 жовтня 2015 року у нашій громаді таки відбулися вибори, і тепер ми маємо 26 депутатів виконкому. Фактично, ми йшли попереду усіх, розраховуючи на законодавчу підтримку держави, і я дуже задоволений, що ми не помилилися. З часом законодавчі зміни таки відбувалися, і «наздоганяли» нас.

- Бюджет громади виріс більш, ніж у 12 разів. У що громада вклала ці кошти, і як це відбилося на долі переферійних сіл?

- Зараз наша головна мета – довести рівномірність розподілу коштів. Завдяки інфраструктурній субвенції, кожен населений пункт нашої громади отримав не менше 850 тис. грн на власний розвиток. Щодо можливостей витрат проводилися громадські слухання, консультації з депутатами і старостами тощо. Причому ми намагалися максимально йти назустріч побажанням людей. Наприклад, мешканцям села Кайданці, яке раніше належало до сільради села Княждвір, ми провели вибори старости, придбали для нього мобільний будиночок, де зараз працює він та діловод. Дещо витратили й на адміністративний центр, де нам треба було сформувати цілком новий апарат.

- І ні слова про дороги та вуличне освітлення?

- Разом із Службою автодоріг Івано-Франківської області ми провели ямковий ремонт дороги обласного значення, виділивши для цього понад 1 млн грн. Адже таких доріг на території громади понад 40 км. Причому ми закривали лише найпроблемніші моменти, на які звертали увагу жителі сіл, що входять до нашої громади. Без якісних доріг не міг нормально працювати громадський транспорт, отже це було вкрай важливе питання. За рахунок коштів інфраструктурної субвенції у селі Слобода ми також провели капітальний ремонт дороги комунального значення. Спочатку планували скерувати 98% коштів інфраструктурної субвенції саме на ремонт доріг за одностайної підтримки громади, але правила розподілу субвенції не дозволили нам цього. Відтак ми були змушені використати цю субвенції по-іншому, розподіливши її між чотирма населеними пунктами. У них ми започаткували… Що б ви думали?

- Що?

- Чотири спортзали з металоконструкцій та сендвич-панелей. Термін будівництва одного такого спортзалу, з системою теплопостачання та душовими, становить лише 8 місяців. Тепер люди у невеличких селах мають можливість займатися спортом. Причому завдяки системі PROZORRO ми лише на одному тендері зменшили проектну вартість такого спортзалу аж на 1 млн грн. На інших – в середньому на 850 тис. грн.

- І ці спортзали зараз завантажені?

- Пригадайте, коли було прийнято постанову щодо освоєння коштів інфраструктурної субвенції? Наприкінці липня. Два тижні пішло на те, щоб визначитися із громадою, на що скеровувати ці кошти. Поки оформили заявку до Мінрегіону, вже настав вересень. Поки отримали погодження – жовтень. Потім треба було отримати якісну документацію, котра пройшла всі види експертиз. Скажу вам з власного досвіду: якщо це вдається зробити за два місяці, то це демонстрація просто космічної швидкості. Але, припустимо, нам це вдалося. Згодом треба подати пакет документів на PROZORRO. На це також іде близько місяця. Певний час потрібен і на заключення договорів. Що ми отримуємо в результаті? При цьому за нами постійно спостерігають різноманітні контролюючі органи, що слідкують за порушеннями законодавства. Проте вже цього року ми сподіваємося, що знову отримаємо інфраструктурну субвенцію, щоб завершити розпочате будівництво спортзалів.

- На кошти інфраструктурної субвенції будуються лише спортзали?

- Ні. Загалом під цю субвенцію ми маємо 15 проектів. Якщо запитаєте мене, чи я задоволений ними, я відповім як господарник: «Ні». На мою думку, не варто так подрібнювати витрати. Але я мушу робити так, як хочуть люди. Тобто мушу бути політиком. У моїй громаді 17,5 тис. жителів, і я маю врахувати їхню думку. Скажу за прикладом одного села: у ньому зробили капітальний ремонт амбулаторії, перекрили дах будинку культури і поміняли усі вікна у школі на енергозберігаючі. Мені дуже шкода, що кошти з Державного фонду регіонального розвитку розподілялися непрозоро, що дало можливість місцевим народним обранцям втрутитися у процес їхнього розподілу. Ми теж мали 6 проектів під гроші з цього фонду.

- Зараз громадам треба вчитися заробляти кошти, які вони згодом зможуть вкласти у власний розвиток. Чи вдалося вам залучити інвестиції? Як ви працюєте над цією проблемою?

- Насамперед, ми створили відділ економіки та інвестицій. Його задача – сприяти залученню коштів, у тому числі грантових. Наприклад, мені відомо, що Україна заключила так звані договори транскордонного співробітництва з Білоруссю, Польщею, Молдовою та Румунією. За кожним з цих договорів стоять величезні кошти Євросоюзу. У рамках саме цих договорів ми реалізували разом з нашими іноземними партнерами 2 проекти: розробку Стратегії розвитку Печеніжеської об’єднаної громади на 2016-2025 роки, а також провели соціологічні дослідження, які допомогли нам зрозуміти настрої у нашій громаді й почути побажання людей. Наприкінці минулого року ми подали до Варшави концептуальну заявку, бюджет якої дорівнює річному бюджету нашої громади. Цю заявку прийнято до розгляду, і хоча конкуренція є доволі великою, я сподіваюся, що вже у березні ми отримаємо схвальну відповідь від польської столиці.

- Для реалізації таких проектів потрібні освічені кадри. Як громада бачить вирішення кадрової проблеми?

- Ми справді відчуваємо великий кадровий голод. Кілька разів ми оголошували конкурс на заміщення вакантних посад виконавчого комітету. Наша громада знаходиться у гірській місцевості, тому ми маємо 25% так званих «гірських» надбавок. І навіть незважаючи на це, нам не вдалося залучити достатню кількість фахівців. Однак я переконаний, що нічого неможливого немає. Ми будемо підвищувати зарплати, зацікавлюючи цим людей. Будемо навчати власних працівників.

- Чи має громада планувальну документацію для реалізації власної стратегії розвитку?

- Минулого місяця ми якраз почали процес створення комісії, яка розроблятиме конкретний план реалізації стратегії розвитку нашої громади. Що ми маємо бачити цього року, що наступного. Адже стратегія не повинна бути абстракцією.

- Зазвичай гроші, що надходять до громад, витрачаються не на розвиток, а на так зване  «латання дір»: я маю на увазі різноманітні ремонти. Чи є серед проектів вашої громади такі, що скеровані на розвиток і у майбутньому, приміром, можуть створити у громаді додаткові робочі місця?

- Я вже казав, що не задоволений проектами, котрі ми подали до Мінрегіону. Проте я мушу бути не тільки господарником, але й політиком. Я повинен прислухатися до громади. Якщо люди вимагають латання дір, то я мушу ці діри латати. Однак серед наших проектів є і такі, про які ви кажете. Наприклад, це проект, що стосується розвитку на території нашої громади вівчарства та бджільництва. Але це вже тема іншої розмови.