В.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун зустрілася з кількома житомирськими журналістами, яким розповіла про три етапи медичної реформи.

- З наступного року вже починається запровадження медичного страхування: що саме планується, чого очікувати людям?

- З 2017 року розпочнеться на первинній ланці оплата послуг. Кожен з нас, пацієнтів, буде мати договір із лікарем первинної ланки – це сімейний лікар, або педіатр, або терапевт. І цьому лікарю буде надана певна кількість грошей, щоби нас супроводжувати цілий рік. У 2018 році ми вже будемо переходити на рівень воринної допомоги, де будуть послуги оплачені у лікарнях, на районному рівні, а у 2019 році буде вже завершення на високоспеціалізованому рівні – це вже в обласних лікарнях послуги будуть оплачені. Чому ми так розпочали? У більшості країн Європи, в Канаді, в Штатах набагато більше уваги і фінансування, і спілкування пацієнтів з лікарями, медичні послуги – це первинна ланка. В Україні, на жаль, це навпаки – більшість людей йдуть вже в спеціалізовану медицину, в лікарню, замість свого сімейного лікаря. Більшість українців не мають свого сімейного лікаря. Ви маєте одного лікаря, до якого звертаєтесь?

- Є дільничні терапевти, педіатри, але у більшості випадків віддається перевага знайомим лікарям.

- Дільничний – це та людина, яка працює 24 години на добу, 7 днів в тиждень, щоб лише вам надавати послугу? Ні. Ці лікарі працюють свої години, міняються, міняють роботу, в них є вихідні. А це вже буде ваш особистий лікар, і якщо ви о другій годині ночі маєте гарячку і не знаєте, що робити, то ви можете подзвонити своєму лікарю, і він вже знає вас і знає вашу родину. І цей сімейний лікар або терапевт буде отримувати певну кількість грошей на кожного пацієнта. Діти або пенсіонери – вони потребують більше уваги, частіше звертаються, для них ці кошти будуть підвищені, щоб лікарі мали трохи більше грошей, щоби ними опікуватися, а для молодших, здорових людей буде трохи менше. Але кожен лікар буде мати від 1 до 2,5 тисячі пацієнтів і буде слідкувати за своїми пацієнтами, бо за кожного пацієнта отримує гроші. То їм буде цікаво, щоби знаходити пацієнтів, а пацієнтам буде цікаво мати свого лікаря, і це буде підвищувати цю первинну ланку.

- Хто буде на цій первинній ланці?

- Це можуть бути лікарі або фельдшери з ФАПів в селах, бо не всі мають лікарів. Це може бути терапевт, педіатр або сімейний лікар, який може надавати послуги первинної допомоги. Буде перелік гарантованих послуг на первинній ланці і всі громадяни України мають доступ до цих лікарів і цих послуг.

- Який механізм укладання договорів між лікарем та пацієнтом?

- Пацієнти можуть йти до лікарів чи лікарі обходити своїх пацієнтів, і так і так.

- Звідки надходитимуть кошти на оплату цих договорів?

- З медичної субвенції на 2017 рік 21% буде виділений на первинну ланку, решта буде залишатися на вторинну і третинну ланку. З цього 21% перші шість місяців, до того, як буде створена Агенція страхування і почне діяти, ми дамо змогу, щоб лікарі могли підписати ці договори, до 1 липня. Потім перетворюється система і вони будуть отримувати від державної Агенції страхування ці кошти. Ми знаємо, що не можна за один день підписати 42 мільйони контрактів для всіх пацієнтів України, це буде поступово і це забере час. В тому й причина, чому ми цілий рік робимо первинну ланку, а потім переходимо на вторинну і третинну. Ми не вимагаємо, що всі лікарі (первинної ланки) мусять були в поліклініці, вони можуть бути приватні, вони можуть бути ФОПи, вони можуть працювати, як їм буде вигідно.

- Наприклад?

- Як я працювала в Штатах, то ми мали клініку, де нас працювало чотири лікарі. Ми разом тоді збирали всіх своїх пацієнтів, це було об’єднання. Ми отримували гроші від всіх пацієнтів, оплачували оренду, працівників, які з нами працювали, брали обладнання і апаратуру в оренду, оплачували це. І те, що залишалося – була наша зарплата, ми між собою розділяли. І думаю, що це було б дуже гарно, щоб в Україні, там де ми можемо, наприклад – у вашому місті, щоб була клініка чи практика, де було б двоє чи троє сімейних лікарів, один педіатр для дітей, один терапевт можливо для старших людей, які потребують своєї специфіки, і вони би всі разом працювали. І тоді родина може прийти в один центр чи в одну клініку, а коли вже потрібна спеціалізована допомога, то лікарі первинної ланки передають на наступний рівень і там вже надають послуги спеціалістів чи в лікарні.

- Як будуть оплачуватися послуги цих спеціалістів?

- У 2017 році вони будуть працювати так, як і тепер працюють. А на 2018 рік вже буде перелік послуг і тарифи по кожній послузі. І тоді державна Агенція страхування буде надавати оплату тих послуг. Це не така система, як в США, бо там приватні гроші на страхування, це більш схоже на британську систему, де ми беремо кошті, які є в бюджеті від наших податків, і передаємо на Агенцію страхування, яка оплачує послуги. В Україні є зараз чотири законопроекти щодо (медичного) страхування, три з них – про приватне страхування. Ми не погоджуємося з тим, що в Україні має бути приватне страхування. Має бути державна програма, що кожен українець має гарантований пакет тих безкоштовних послуг, які є на первинній ланці, і екстрена медична допомога. А на вторинній і третинній ланці вже можливо людям треба буде доплачувати за послуги, але тим, які неспроможні самі заплатити, держава допомагає – пенсіонерам, дітям ці кошти покриває держава. Але страхування в Україні зараз не може бути приватним, щоб держава закуповувала приватну страховку – це неможливо і не реально.

- З приводу укладання угод між лікарями і пацієнтами – ви не боїтесь, що там будуть «мертві душі»?

- Ми не маємо реєстрів пацієнтів. У 1991 році останній раз був перепис населення і ми навіть не знаємо скільки насправді людей живе в Україні, тому мусимо збирати наші пацієнтські реєстри. Є ідея, що як вони приходять до свого первинного лікаря, то записуються по паспортних даних, лікар має свій унікальний ідентифікаційний код і пацієнт кожен має свій і вони не можуть повторюватися (коди пацієнтів у інших первинних лікарів – ред..). І це все буде робитися по електронних реєстрах, тут трохи важче брехати.

- Але у нас зараз немає електронних реєстрів навіть на рівні поліклініки чи лікарні.

- Але ви бачите, що в них є комп’ютери, і зараз майже у кожного є смартфон: можна мати програму реєстрації і навіть по ньому це робити. Я буда здивована, що є набагато більше комп’ютерів, ніж я думала. Я навіть була у Волновасі (Донецька область), ми їздили по селах і у кожному ФАПі там був комп’ютер, і вони мені показували, що у них вже є електронний реєстр їхніх пацієнтів.

- Є ще проблема з тим, що за працевлаштування у лікарні треба заплатити. Як з цим будете боротися?

- Багато того, що відбувається – це провина самих медпрацівників, бо вони платять комусь, щоб іти на роботу, а ті вимагають від них гроші. І це є питання етики, відповідальності до своєї професії, до своїх пацієнтів і до своєї роботи. Це є велика проблема в Україні зараз не лише між медпрацівниками, а ми знаємо що і судова система така є, і прокуратура. Це є культурна проблема в Україні, а не унікальна проблема медичних працівників. Але у 2018 році лікарня не буде отримувати субвенцію, лікарня буде отримувати гроші лише якщо пацієнти будуть до неї йти. Гроші ідуть за пацієнтом, це буде ринок, боротьба за пацієнтів. Якщо лікарня має таких людей, що не дуже фахові, які не працюють, до яких йти неприємно, то люди будуть ходити до хороших лікарів, у хороші лікарні, бо це є наше здоров’я і наше життя. Ми не будемо ходити до когось, хто буде давати нам якісь, я не знаю, пільги. Якщо ми хворі, то хочемо піти до когось, хто буде нас лікувати і правильно лікувати. І ми відкриваємо цей потенціал ринку, коли самі пацієнти і лікарі будуть один одного підтримувати або ні.

- Якщо поліклініка матиме недостатньо пацієнтів, її закриють?

- Ті лікарні, або клініки, або поліклініки, які не будуть мати достатньо фінансування, бо вони не будуть мати достатньо пацієнтів – вони не зможуть вижити. Ми не хочемо їх закривати, ми хочемо, щоб вони були перепрофільовані на інші заклади. У нас дуже бракує, і у вас бракує в Житомирі, як я розумію, реабілітаційних центрів, бракує паліативної допомоги – госпісів, дуже бракує домів для старих людей, щоб їм допомогти, бо вони не можуть самі жити вдома і немає нікого, щоб їх доглядати. А цей персонал, який зараз є в цих лікарнях – вони би могли надавати ці послуги дуже гарно. Ми могли б взяти тих медсестер з лікарень, які не матимуть достатньо пацієнтів, і перекинути на інші послуги, соціальні, бо в Україні бракує хороших, якісних соціальних послуг. Ми не хочемо закривати заклади, ми хочемо, щоб вони і далі були, але щоб надавали ті послуги, яких зараз бракує. І не віддавати комусь на якусь приватизацію чи продавати, а надавати послуги, які потрібні державі.

- Ви відчуваєте спротив системи? В Інтернеті дуже багато публікацій проти вас особисто та проти медичної реформи.

- Я не читаю, мені надають аналіз. Як я бачу, що підвищується супротив і пишуть дуже багато в фейсбуці та інтренеті, що я все не правильно роблю, чи що я буду виїжджати, чи що мене завтра знімають з цієї посади – я розумію, що я роблю хорошу роботу, бо тоді вороги починають (виступати) проти нас. Ця команда, яка прийшла зі мною в міністерство – ми прийшли, щоб змінити цю систему на покращення надання медичної допомоги всім українцям. Щоб був вільний доступ до хороших, якісних медичних послуг – це є наша мета. Ми не прийшли, щоб бути популярними, або щоб по телебаченню виступати, щоб мати якісь великі кабінети. Ми прийшли, щоб зробити ту роботу, яку 25 років пробують робити в Україні, бо ми не видумали це все. Вже говориться 15 років, що повинна бути якась страхова медицина, 10 років – як воно має відбуватися, останніх 2-3 роки вже стільки стратегій і всього було прописано і вони всі – то саме. Ми не прийшли і не сказали: ми починаємо писати свою стратегію, бо вони вже всі прописані. Ми починаємо діяти. І ми почали з першого дня робити ті кроки. Не може за один день, за один місяць і навіть за один рік змінити систему, яка існує не лише 25 років, а 90 років вже існує, система Семашка. Це забере час.

Ми виїжджаємо кожного тижня в регіони, ми спілкуємося з людьми в регіонах, бо кожне місто, кожна область, кожна територіальна громада має своє питання і свої потреби. Ми хочемо виставити правила гри, а ви тоді маєте вкласти ваші реалії на ці правила гри. У вас є проблема з онкодиспансером, який треба відновити, у вас є проблема із «чорнобильцями», треба їм допомогти, у вас є багато військових, бо є багато військових частин – треба допомогти їм, надати їм реабілітацію. В Одесі мають зовсім інший список проблем, у Львові – зовсім інший, але правила гри повинні бути ті самі. Ми можемо створити ті правила гри і вам допомогти з програмами: навчити, як користуватися цією системою, як робити, щоб було більш ефективне використання грошей, які специфічні потреби будуть у вашій області, бо ми маємо статистику, ми будемо збирати і передавати інформацію, ми будемо вам допомагати з іншими областями спілкуватися.

 

Тамара Коваль

Повний текст інтервю ТУТ