АВТОР - Володимир Серветник - експерт із публічного врядування та ветеранської політики, PhD з публічного управління та адміністрування, докторант, ветеран війни. Викладач Києво-Могилянської школи врядування НаУКМА, голова правління ГО «Звитяжці».

 

Ветеранські ради при органах місцевого самоврядування поступово стають звичною частиною місцевої ветеранської політики. Їх створюють як майданчики для діалогу між ветеранами та владою, виявлення проблем, підготовки пропозицій і представництва інтересів ветеранської спільноти.

Однак створити раду значно простіше, ніж забезпечити її вплив.

У положенні можна записати право брати участь у засіданнях, отримувати інформацію, створювати робочі групи та надавати рекомендації. Можна затвердити склад, обрати голову й регулярно проводити засідання. Але все це ще не відповідає на головне питання: яке конкретне рішення органу місцевого самоврядування стало іншим завдяки роботі ветеранської ради?

Саме тут між формальною наявністю ради та її реальним впливом виникає розрив.

Рада створена, але що відбулося далі?

Дослідження благодійного фонду «Право на захист», проведене у 2025 році у 69 громадах Вінницької та Дніпропетровської областей, показало: ветеранські ради діяли у 18 із них. Водночас лише 12% опитаних представників громад високо оцінили рівень залучення ветеранів і членів їхніх родин до ухвалення місцевих рішень. Ці дані не є репрезентативними для всієї України й базуються на оцінках самих представників громад. Але вони показують важливу тенденцію: наявність ветеранської ради ще не гарантує високого рівня участі ветеранів у виробленні політики.

Аналіз відкритих матеріалів ветеранських рад при органах місцевого самоврядування дає схожий результат. На офіційних сайтах переважно можна підтвердити створення ради, її склад, положення або проведення засідань. Значно складніше простежити повний ланцюг:

проблема ветеранів - рекомендація ради - офіційна реакція влади - змінене рішення - практичний результат.

Це не означає, що ради нічого не роблять. Частина впливу може відбуватися через робочі зустрічі, неформальні консультації, особистий доступ до міського голови або внесення змін у документ ще до його оприлюднення. Проте якщо сліду рекомендацій і реакцій влади немає, громада не може об’єктивно оцінити, чи працює рада як інституція.

Тому кількість створених рад, проведених засідань і підписаних меморандумів не варто використовувати як основний показник результативності.

Рекомендаційний статус - це слабкість чи нормальна конструкція?

Ветеранська рада при органі місцевого самоврядування не є органом влади. Вона не може самостійно розпоряджатися бюджетом, ухвалювати обов’язкові для виконання рішення, надавати адміністративні чи соціальні послуги або підміняти профільний структурний підрозділ.

Її рішення мають рекомендаційний характер. Це не недолік сам по собі. Дорадчі органи в демократичних системах і не повинні перебирати повноваження обраної ради, виконкому чи міського голови.

Проблема починається тоді, коли рекомендаційний статус фактично означає право влади не реагувати.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» дозволяє створювати консультативно-дорадчі органи, але не встановлює окремого загальнонаціонального стандарту роботи саме ветеранських рад при ОМС. Немає єдиних обов’язкових вимог до їх формування, ресурсного забезпечення, строків розгляду рекомендацій або звітування про їх виконання. Тому фактичні можливості ради залежать від положення, ухваленого конкретною громадою, і готовності місцевої влади дотримуватися його.

Наприклад, положення про Раду ветеранів у Хмельницькому дає їй право отримувати інформацію від міської ради та її виконавчих органів, залучати посадовців, створювати робочі групи та брати участь у засіданнях. Але реалізація її рекомендацій усе одно потребує окремого рішення або доручення компетентного органу.

Українська міська громада Київської області пішла далі: рекомендації ради, подані виконавчому комітету, мають бути розглянуті, а мотивована письмова відповідь повинна надаватися протягом 30 календарних днів.

Саме така конструкція виглядає найбільш збалансованою. Рекомендація не повинна бути обов’язковою до виконання, але має бути обов’язковою до розгляду. Якщо влада відмовляється від пропозиції, вона повинна пояснити причини.

Вплив починається до ухвалення рішення

Навіть широкі права, записані у положенні, мало допомагають, якщо рада отримує проєкти програм, бюджетів і рішень тоді, коли вони вже погоджені посадовцями та політичним керівництвом.

На цьому етапі консультація перетворюється на коментування готового документа. Рада може висловити позицію, але простору для внесення змін уже майже немає.

ОЕСР визначає раннє залучення громадян як одну з ключових умов змістовної участі. Консультації, проведені «надто пізно і в надто малому обсязі», не дають учасникам реальної можливості вплинути на зміст політики. Не менш важливими є компетентність учасників і обов’язок влади показати, як отримані пропозиції вплинули на кінцеве рішення.

Тому вирішальним є не лише право члена ветеранської ради бути присутнім на засіданні виконкому чи депутатської комісії. Важливо, чи отримує рада проєкт документа до його політичного погодження, чи має час на аналіз і чи може запропонувати конкретну альтернативу.

Ветеранський досвід не замінює знання публічних процесів

Членство у ветеранській раді передбачає представлення досвіду і потреб ветеранів. Але для впливу на рішення цього недостатньо.

Потрібно розуміти, як формується місцевий бюджет, хто має право ініціювати проєкт рішення, які питання належать до компетенції ради, виконкому або міського голови, як працюють цільові програми, регуляторні акти, запити на інформацію та контроль виконання.

Наявність військового досвіду, авторитету серед побратимів або активної громадської позиції не означає автоматичного володіння цими інструментами. Це не претензія до ветеранів. Для багатьох із них участь у ветеранській раді справді може бути першим досвідом роботи з публічною політикою.

У посібнику Руху ЧЕСНО 2026 року прямо зазначено, що для багатьох ветеранів робота у ветеранських і громадських радах стає першим досвідом участі у формуванні політики. 

Дослідження Центру Разумкова також не вимірює компетентність членів ветеранських рад безпосередньо, але вказує на ширшу проблему. В експертному опитуванні 77,4% респондентів оцінили політичну освіту ветеранів в Україні як таку, що перебуває на початковому етапі та має несистемний характер. Серед основних перешкод називали брак фінансування і матеріальної бази, нестачу компетентних розробників програм і тренерів, а також відсутність адаптованих навчальних програм. 

Показовим є коментар першого заступника голови Ради ветеранів при Мінветеранів Ігоря Ілюшкіна:

«Треба зробити нормальний аналіз, платформу для спілкування, щоб ми бачили наш коефіцієнт корисної дії, а не просто збиралися».

Йдеться про національну раду, а не про орган при ОМС. Проте сама проблема однакова для різних рівнів: рада має не лише збирати інформацію, а й перетворювати її на обґрунтовані пропозиції та оцінювати власний результат.

Голова Ради ветеранів Голосіївського району Києва Іван Чигирин описує схожу логіку на місцевому рівні. За його словами, до ради звертаються зі складанням рапортів, представництвом у судах та іншими індивідуальними питаннями. Завдання ради - зібрати аналітику, відокремити системні проблеми від індивідуальних і виробити механізм реагування. 

Саме тут проходить межа між громадською приймальнею і дорадчим органом. Рада не повинна намагатися самостійно розв’язувати кожне звернення. Її додана вартість - побачити за окремими випадками системну проблему і запропонувати зміну правила, програми, процедури або бюджетного пріоритету.

Для цього радам потрібне навчання з місцевого самоврядування, бюджетного процесу, аналізу політик, роботи з даними, підготовки рекомендацій, адвокації та запобігання конфлікту інтересів. Але навчання саме по собі не компенсує відсутності інформації, секретаріату та готовності влади реагувати.

Хто уповноважив раду представляти всіх ветеранів?

Ветеранська спільнота не є однорідною. У ній є ветерани різних поколінь війни, ветеранки, люди з інвалідністю, ветерани з числа ВПО, представники різних підрозділів, громадських організацій і неорганізовані ветерани, які не входять до жодних об’єднань.

Тому навіть рада, до якої входять авторитетні ветерани, не може автоматично вважатися голосом усієї спільноти.

Проблема особливо помітна, коли різні ветеранські організації пропонують різних представників або претендують на виключне право говорити від імені ветеранів.

Показовою стала ситуація в Одесі. У квітні 2026 року, ще до формального створення міської Ради ветеранів, представники кількох організацій вимагали включити до складу виконкому ветерана Вадима Шипуліна. Представник ветеранської спільноти Максим Живанов тоді запитував:

«Я не розумію, чому питання, що стосуються ветеранів, порушуються за їхньої відсутності?»

Міська влада натомість заявляла про наявність інших кандидатів і закликала ветеранську спільноту виробити спільну позицію. 

Раду ветеранів Одеси було створено 29 травня. У липні суперечка навколо представництва ветеранів у виконкомі повторилася, а в серпні вже сама рада відкритим голосуванням обрала трьох інших кандидатів для подальшого розгляду депутатами. 

Цей випадок не доводить недієвість одеської ради. Навпаки, він демонструє спробу перевести конфлікт між різними групами у формалізовану процедуру. Але водночас показує, наскільки важливими є прозорі критерії формування ради, відкритість засідань і зрозумілий зв’язок її членів із ширшою ветеранською спільнотою.

Без цього рада ризикує перетворитися на закрите коло найбільш активних організацій або людей, найближчих до місцевої влади.

Рада без секретаріату тримається на волонтерській праці

Від членів ветеранської ради часто очікують, що вони одночасно представлятимуть спільноту, збиратимуть потреби, аналізуватимуть проєкти рішень, готуватимуть рекомендації, організовуватимуть засідання, вестимуть протоколи, комунікуватимуть із владою та контролюватимуть виконання.

Для органу, члени якого працюють на громадських засадах, це значний обсяг неоплачуваної роботи.

Якщо ОМС не забезпечує хоча б адміністративний секретаріат, рада залежить від вільного часу й особистої мотивації кількох активних членів. Після їхнього вигорання або виходу діяльність може зупинитися.

Секретаріат не означає створення окремої комунальної установи. Йдеться щонайменше про визначену посадову особу, яка забезпечує документообіг, доступ до проєктів рішень, організацію засідань, публікацію матеріалів і контроль строків реагування.

Без цього навіть сильний склад ради залишається слабкою інституцією.

Як відрізнити діяльність від впливу

На офіційних ресурсах громад значно легше знайти новину про установче засідання, ніж документ, який показує, що відбулося з рекомендацією ради.

Наприклад, на сторінці Ради ветеранів Запоріжжя оприлюднено документи про створення органу та чотири протоколи засідань. Це важливий мінімум прозорості. Але самі протоколи ще не дають можливості простежити повний шлях від пропозиції до зміненого рішення та практичного результату. 

Водночас існують приклади більш предметної роботи. Рада ветеранів при Миколаївській обласній раді повідомляє про регулярні виїзди до громад, зустрічі з ветеранами, збір пропозицій і надання зворотного зв’язку. На основі цієї роботи рада оновлює «Дорожню карту ветерана» та формує пропозиції до регіональної політики. 

Це опис діяльності самої обласної ради, а не незалежна оцінка її результативності. Проте він показує, як може виглядати постійний робочий процес: збір потреб, їх систематизація, створення конкретного продукту, зворотний зв’язок і використання напрацювань у формуванні рішень.

Для оцінювання ветеранської ради потрібно дивитися не лише на кількість засідань, а щонайменше на такі показники:

• скільки рекомендацій рада подала офіційно;
• скільки з них отримали мотивовану відповідь;
• скільки були повністю або частково враховані;
• які програми, процедури чи бюджетні рішення змінилися;
• які адміністративні бар’єри були усунуті;
• чи можуть ветерани поза радою побачити результат і надати власні пропозиції.

Найпростішим інструментом міг би стати відкритий реєстр: проблема, рекомендація ради, адресат, відповідь влади, стан виконання та посилання на змінений документ.

Що насправді робить раду дієвою

Дієвість ветеранської ради не визначається одним фактором. Авторитетні члени не компенсують відсутності доступу до документів. Навчання не допоможе, якщо влада не відповідає на пропозиції. Підтримка міського голови може забезпечити швидкий результат, але без процедур рада стане залежною від однієї посадової особи.

Для реального впливу потрібна сукупність умов:

Ранній доступ до рішень. Рада отримує проєкти програм, бюджетів і нормативних актів до їх остаточного погодження.

Обов’язкова мотивована відповідь. Влада може не погодитися з рекомендацією, але повинна пояснити своє рішення у встановлений строк.

Секретаріат. Визначений працівник ОМС забезпечує документообіг, організацію роботи та контроль виконання.

Компетентність членів. Рада володіє інструментами аналізу проблем, місцевого бюджетування, підготовки рішень і адвокації.

Відкрите представництво. Склад і процедура відбору не дають одній організації або групі монополізувати голос ветеранів.

Публічний слід впливу. Рекомендації, відповіді та результати можна перевірити, а не лише почути про них у звіті посадовця.

Міжнародні моделі підтверджують саме цю логіку. Наприклад, у Канаді тематичні дорадчі групи при Veterans Affairs Canada мають співголів із боку учасників і державного органу, а представник офісу ветеранського омбудсмана може бути присутнім як спостерігач. Рекомендації оформлюються із поясненням проблеми, доказами та очікуваними результатами. Це не перетворює дорадчу групу на орган влади, але робить її роботу структурованою і простежуваною.

Рада не може сама створити собі вплив

Дискусію про ефективність ветеранських рад легко звести до взаємних звинувачень. Влада може говорити про пасивність або недостатню професійність членів. Члени ради - про ігнорування та формальне ставлення посадовців.

Але дієвість ради не можна пояснити лише особистими якостями її членів або доброю волею місцевого голови. Це результат інституційної конструкції.

Якщо рада не має раннього доступу до проєктів рішень, адміністративної підтримки, можливості отримати мотивовану відповідь і компетентності для підготовки якісних пропозицій, навіть сильні та авторитетні ветерани ризикують залишитися учасниками регулярних зустрічей без відчутного впливу.

Водночас статус ветерана сам по собі не може замінити професійної підготовки. Право бути почутим і спроможність перетворити проблему на управлінське рішення - різні речі. Дієва рада має поєднати обидва елементи.

Тому головним показником розвитку ветеранських рад повинна стати не кількість створених органів і не кількість проведених засідань.

Справжній тест значно простіший і водночас складніший: назвіть рішення, яке було б іншим, якби ветеранської ради не існувало.

Якщо таке рішення можна показати, пояснити роль ради й простежити результат для ветеранів - вплив є.

Якщо ж рада є, а відповіді на це запитання немає, перед нами поки що не інститут впливу, а лише можливість ним стати.