Цей текст – журналістський аналіз проблеми, з якою стикаються українські громади під час реалізації будівельних проєктів.

Надії Лещик, як освітній омбудсменці, доводиться щодня опікуватись питаннями шкіл, розвитку освіти і захисту інтересів освітян. А тепер до цих обов’язків додаються ще й хвилювання за директорів навчальних закладів, які потрапили у халепу з ремонтами, відбудовою чи спорудженням укриттів. Таких справ у кожній області десятками. І скрізь фігурує одна й та ж схема:

•  школа укладає договір з підрядником на проведення робіт;
• директор підписує акти;
• частина робіт або не виконується, або в документах зафіксовано неправдиві відомості, завищена вартість будматеріалів.

Один із директорів, на умовах анонімності, поділився власною, майже класичною за нинішніх воєнних часів історією. Після прильоту поруч зі школою довелося вставляти вікна-двері, робити косметичний ремонт та переробляти дах. У розпал навчального року робили все швидко.

«Я не можу стояти над кожним, хто з молотком в руках. Повно інших завдань. І мені не 25 років, дертися на дах драбиною, щоб перевірити як там гідробар’єр чи утеплювач вкладено, не спроможний. Відра від використаної шпаклівки і фарби порахував, на площу перемножив - все сходиться по накладним. Стіни як нові, двері зачиняються. Вікна стоять. Підписав акти, заплатили гроші. Через якийсь час прийшли правоохоронці. Почали слідство за розтрату (ст. 191 ККУ) і службову недбалість (ст. 367 ККУ). Ходжу тепер у злодіях. Соромно і боляче. Одні «прикурюють» на мостах-дорогах мільйонами, і королі. А тут живеш на роботі, гвіздка іржавого не взяв, бо на виду, але під статтею»

Звісно, подібні історії не означають, що всі директори «білі-пухнасті». Бо таки гендлюють і слідство доводить. Але порушені справи й не означають, що всі, хто поставив свій підпис під актами про виконання робіт - винні автоматично.

«У штаті школи, чи управління освіти, нема будівельника або інженера. Ми не спроможні провести якісне дослідження всього ринку послуг і товарів для визначення оптимальної ціни. Я можу орієнтуватися на вартість матеріалів із найближчого магазину, а перевіряльник знайде в інтернеті на 10 чи 15 % нижчої вартості. На кількох групах товарів та на об’ємі – це вже пара десятків тисяч гривень різниці. Ну і розтрата в особливо великих розмірах. У магазині мені дадуть сертифікат та гарантію якості товару, я можу провести безготівковий розрахунок, а в інтернеті дзвониш, наприклад, деревина дешевша і накладні тобі з якимись розмитими печатками пропонують та просять часто готівкою.. Ну і де тут справедливість?», – каже директор.

За даними Рахункової палати України, одна з причин неефективного управління бюджетними грошима у сфері освіти це визначення замовниками будівельних робіт самих закладів освіти або органів управління освітою які не мають кваліфікованого персоналу та досвіду реалізації інженерно-будівельних проектів. А правоохоронці та суди виходять з того, що обов’язок розібратися і не підписувати «наосліп» документи про здачу об’єктів якраз частина посадових повноважень. Тому налякані сумним досвідом колег багато посадовців бюджетних організацій опиняються перед вибором: або тягнути на власному горбу ремонти-будівництво, гасати магазинами, скролити сайти з продажу будматеріалів, знати всі прайси до копійки та розцінки на роботи, або пітніючи і тремтячи підписувати документи та молитися усім богам щоби по твою душу не прийшли. І такі реалії – по всій країні. Російські обстріли щодня руйнують десятки об’єктів інфраструктури. На відбудову та ремонти направляються мільярди з бюджетів громад, державної скарбниці від донорських та грантових організацій. До цих грошей - особливо пильна увага.

Хто ви, пане ІК?

У будь якій цивілізованій країні ви не розпочнете будівництво чи ремонт без інженера-консультанта. Там замовник не здає кров відрами, як це відбувається в наших реаліях. Там давно працює послуга і є професія інженера-консультанта. Це незалежні компанії або фахівець на стороні замовника, їх завдання координувати роботи, запобігати ризикам, контролювати якість та прозорість будівництва чи великого ремонту.

А ми що, так не можемо? Та можемо і давно. От тільки мало знаємо про таку можливість. Міждержавна гільдія інженерів-консультантів, яка об’єднує учасників ринку, звернулася із запитами до Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, та Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого за правовою експертизою та аналітичним дослідженням законодавства на предмет залучення спеціалістів до проектів з відбудови. Поважні установи дали висновки, з яких випливає, що у нас достатньо правових норм для діяльності інженерів -консультантів. Їхня роль визначається як дорадча, управлінська та координаційна, а не така, що дублює повноваження підрядника, технагляду чи проектувальника. Інженер-консультант не ухвалює обов’язкових для всіх рішень, не формує кошториси та не підписує акти виконаних робіт. Він, радше, забезпечує те, щоб ці процеси відбувалися професійно, прозоро та вчасно.

«Інженер-консультант – це не формальність і не «додаткова ланка». Це компанія або сертифікований професіонал, які роблять процеси будівництва ефективними, прозорими та керованими», – каже віце-президентка МГІК Світлана Рева.

Професійна спільнота вже багато років наголошує: інженер-консультант – критично важливий для створення системи якісної та відповідальної відбудови України. Європейські інвестори звикли працювати за своїми моделями, і йдучи з відбудовою до України, воліють мати схожу матрицю взаємин. Тим більше, що вітчизняне законодавство постійно гармонізується, вдосконалюється та синхронізується із європейським. І в середовищі будівельно-інженерної спільноти постійно йдуть дискусії, спрямовані на покращення та розвиток послуги інженерів- консультантів. З останніх помітних, це звіт від Міністерства закордонних справ Данії та Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні (EUACI) про ризики під час надання цих послуг у будівництві.

«Юридичні прогалини, які є в багатьох законах, не повинні ставати інструментом дискредитації професії», – вважає голова правління ВГО «Асоціації експертів будівельної галузі» Ігор Власенко.

Натомість Голова парламентського комітету з організації державної влади Олена Шуляк саме на цьому й акцентувала у обговоренні результатів дослідження. Мовляв, під невелику кількість сертифікованих інженерів-консультантів штучно створюють ринок послуг із обсягом робіт тільки на 2026 рік у 200 млрд грн. І це дасть залученим до відбудови компаніям надприбутки. За даними пані Шуляк, нині у реєстрах 385 інженерів-консультантів, а тих хто реально можуть вести складні інфраструктурні проекти – близько півсотні. А якщо бути точними, то 68. Звісно цього замало. І ніхто не проти, аби якісних фахівців ставало більше. Але тут спрацьовує замкнуте коло. Пройти навчання, складну сертифікацію, оформити страховку своєї діяльності і не мати роботи – таке собі задоволення. Бо озвучені Оленою Шуляк цифри виглядають вражаюче, а на практиці за сертифікатами інженерів-консультантів черг не видно.

Голова Комісії професійної етики МГІК Олександр Бондаренко каже: «Професія і послуга інженера-консультанта потребує повної імплементації в законодавство України. Без цього говорити про системну відбудову передчасно. Відсутність чіткої нормативної бази призводить до плутанини. Замовники не розуміють, які саме функції може виконувати консультант, а які – ні. Через це плутають функції з повноваженнями».

Якраз юридичні прогалини, які депутати могли б вчасно виправляти, лягають в основу різних досліджень котрі спотворюють сприйняття професії і важливість послуги інженера-консультанта. Цивілізований світ витратив багато часу і ресурсів на пошук дієвих механізмів контролю за якісним будівництвом. Результат цих пошуків уособлює FIDIC, Міжнародна федерація інженерів-консультантів, котра є глобальним представницьким органом національних асоціацій інженерів-консультантів і представляє понад мільйон інженерних фахівців та 40 000 компаній більше ніж у 100 країнах світу. Українські сертифіковані експерти, до речі, визнаються на рівних у цій професійній спільноті. А тому на ринку нашої відбудови зростатиме кількість іноземних компаній, які вестимуть відбудову чи спорудження об’єктів інфраструктури. Вони сертифікують своїх інженерів за нашими вимогами, активно залучають українських спеціалістів до робіт. І щоб вітчизняним будівельним компаніям та громадам претендувати на тендери у міжнародних грантових програмах з відбудови, доведеться передбачати в них і участь інженерів-консультантів. Донори України хочуть грати за зрозумілими для них правилами. Їхні гроші - їхній контроль за прозорістю використання, це ті умови, без яких велика відбудова не почнеться. І Україні доведеться швидко надолужувати відставання, допрацьовуючи законодавство і з розподілом повноважень та визначенням винагороди, роз’яснювати учасникам ринку, громадам, іншим розпорядникам грошей на будівництво та відбудову, хто цей пан, інженер-консультант. І тоді директори шкіл, головні лікарі, завклубами та музеями не опинятимуться в ситуації « все пропало». Прозора, якісна і чесна відбудова країни без відкатів- прикурювань, хіба це не те, про що мріє кожен українець, терплячи щоденні обстріли?

Поки політики не можуть порозумітися з фахівцями і сперечаються про ризики, реальні чи уявні, директори шкіл і лікарень, очільники громад залишаються сам-на-сам із мільйонними кошторисами, складними будівельними роботами. Інженер-консультант – це не про надприбутки і не про монополію. Це про те, щоби кожен займався своєю справою: вчитель – навчав, лікар – лікував, а будівництвом опікувався фахівець, який за це відповідає професійно і за законом.

Європа цей шлях уже пройшла. Україні ж доведеться робити висновки швидше. Інакше замість якісної відбудови ми й далі матимемо «інтриги, скандали та розслідування» зі зламаними долями і страх поставити підпис там, де потрібна лише фахова допомога.