Автори:
Ярослав Жидик, асоційований партнер консалтингової компанії СІВІТТА
Мирослав Кошелюк, експерт з місцевого та регіонального розвитку
Ірина Озимок, засновниця Міжнародного саміту мерів (UMAEF)
Перед українською державною регіональною політикою все гостріше стає питання того, яким чином генерувати ресурси, необхідні для забезпечення необхідних на рівні держави витрат і підтримки тих регіонів і громад, які найбільше постраждали від російської агресії. Важливим джерелом для цього є підтримка, яку ми отримуємо від наших міжнародних партнерів. Адже, щоб стати успішною державою в майбутньому, ми повинні будемо сподіватись не лише на міжнародних партнерів.
За оцінками міжнародних партнерів, вартість відбудови станом на кінець 2023 року становила уже 486 мільярдів доларів. Це вже більш ніж в 2.5 рази перевищує ВВП України у 2023 році.
Очікувати значного притоку іноземних інвестицій можна лише в майбутньому. Адже станом на сьогодні Україна відноситься до країн з найвищим інвестиційним ризиком, показником якого є так звана «премія за ризик» – інвестор може зайти в таку країну, тільки очікуючи вищий, ніж зазвичай, дохід від своїх вкладень. І, хоча після Перемоги сприйняття країни потенційними інвесторами суттєво зміниться, відголоски війни ще довго будуть для інвесторів насторожуючим фактором.
Одне з можливих рішень в такій ситуації може полягати в тому, щоб частину доступних ресурсів спрямовувати у ті точки, де може досягнутий ефект мультиплікації, з тим, щоб забезпечити вищі економічні показники для країни в цілому. У цьому і полягає ідея полюсів зростання, яка зародилась у повоєнній Франції і яку тою чи іншою мірою наслідує низка підходів і у сучасній європейській політиці. Поговоримо про те, як ця ідея може бути застосована в Україні зараз і на майбутнє.
Дослідження, проведене експертами Сівітта та EasyBusiness у партнерстві з Ukraine-Moldova American Enterprise Fund, показало, що концепція полюсів зростання використовувалась переважно в періоди подолання кризових явищ в економіці в багатьох країнах Європи, Африки, Азії, Латинської Америки. Для їх визначення використовувались різні індикатори (загалом понад 50), які можна поділити на 5 груп.
1. Статус в АТУ. Якщо полюс має певний адміністративний статус, то це, швидше за все, означає те, що в цьому населеному пункті концентруються можливості надання публічних послуг. Відповідно, ці міста притягують до себе людей, які цими послугами постійно користуються.
2. Демографічні показники. Демографічні показники допомагають визначити населені пункти/громади з високим соціально-економічним потенціалом. Більше людей – більше можливостей для розвитку ринку та економіки.
3. Інноваційна діяльність. Для полюсів зростання важливо мати освітні та наукові установи, які генерують нові знання та технології. Університети й наукові центри сприяють розвитку інновацій, перетворюючи дослідження на нові продукти та послуги.
4. Економічна спроможність. Ключову роль у визначенні полюсів зростання відіграють темпи економічного розвитку, спеціалізація та зайнятість. Регіони, які мають чітку економічну спеціалізацію, можуть досягти кращих успіхів. Також сприяти економічному розвитку можуть особливі умови для ведення бізнесу на конкретній території.
5. Просторова зв’язаність. Розвинені транспортні мережі дозволяють економічним центрам інтегруватися з регіонами, зменшувати логістичні витрати і підвищувати доступність регіону, таким чином покращувати привабливість для бізнесу та інвестицій.
Різні країни робили акцент на різних критеріях. Але так чи інакше з їх допомогою у всіх випадках намагалися визначити передумови для розвитку місцевих економік - наявність людського капіталу, інноваційної інфраструктури, сприятливого бізнес-клімату та якісної транспортної системи – з тим, щоб в подальшому отримати вищий ефект від інтервенцій.
Подібні критерії визначення потенційних полюсів зростання можна застосовувати і в наших умовах, навіть при значній недосконалості нашої муніципальної статистики, не вдаючись на початковому етапі до надскладних розрахунків. Візьмемо для прикладу Львівську область.
Якщо б “полюси зростання” чітко відповідали існуючим районним центрам, то їх перелік складався б з 7 громад: Дрогобицька, Золочівська, Львівська, Самбірська, Стрийська, Шептицька та Яворівська громади. Якщо б визначальним показником був колишній статус районного центру, то кількість потенційних полюсів зростання навпаки значно збільшилась би. Проте не усі ці громади мають високі показники і за іншими відібраними індикаторам.
Середнє значення чисельності населення для громад області дорівнює приблизно 33,9 тис. осіб, включно зі Львівською громадою, та 23,6 тис. осіб без її врахування. Загалом 15 громад мають чисельність населення, що перевищує середнє значення та лише у 7 громадах кількість населення перевищує 50 тис. осіб і їх перелік не співпадає з переліком районних центрів (Дрогобицька, Львівська, Новояворівська, Сокальська, Стрийська, Шептицька, Яворівська).
Середнє значення доходів загального фонду на 1 мешканця по області — 8411 грн за 2023 рік. У 25 громадах дохід на одного мешканця вище за середній рівень, та у 17 громадах дохід на одну людину більше 10 тис. грн., однак значна частину з них - це громади Львівської агломерації, які користають зі своєї близькості до обласного центру.
Щодо дотаційності, максимальний рівень реверсних дотацій має Новояворівська громада, де показник досягає -31%. В 17 громадах області дотація є реверсною, тобто громади мають профіцит бюджету.
Лише 35 з 73 громад мають хоча б один заклад вищої освіти. З них 18 громад мають два і більше закладів, а у 6 громадах їх більше п'яти. Ключові освітні центри в області розташовані у Буській, Дрогобицькій, Золочівській, Львівській, Новояворівській, Самбірській, Стрийській, Шептицькій громадах.
Якщо об'єднати всі ці ключові показники і виділити громади, що входять до «топу» за більшістю з них, ми отримаємо список потенційних полюсів зростання, які матимуть найкращі передумови стати локомотивами економічного розвитку та залучення інвестицій. У Львівській області це Дрогобицька, Золочівська, Львівська, Новояворівська, Самбірська, Стрийська, Шептицька, Яворівська.
При цьому польові візити у ці громади і більш детальний аналіз даних показав, що більшість з них має достатньо тісні соціально-економічні зв’язки з сусідніми громадами (зокрема, навколо Львова формується повноцінна агломерація, а Дрогобич разом з сусідніми Трускавцем і Бориславом утворюють повноцінну агломерацію поліцентричного типу), має активні бізнеси на своїй території і є центрами тяжіння місцевого населення. Тому здебільшого можна говорити не тільки і не стільки про окремі громади як про потенційні полюси, а про так звані функціональні міські території, які являють собою групу громад навколо одного або декількох центрів, об’єднаних тісними функціональними соціально-економічними зв’язками.
Аналіз показує, що в кожній частині області є таких 3-7 громад, які потенційно можуть центрами таких функціональних міських територій і реальними регіональними полюсами зростання.
Чи стануть потенційні полюси реальними двигунами економічного зростання, значною мірою залежатиме від того, як вони скористаються з наявних передумов. І про це є сенс говорити і сьогодні, щоб досягти можливого максимуму в нинішніх умовах і закласти основу для майбутнього зростання. Тут немає «чарівних паличок», є лише необхідність в систематичних сфокусованих зусиллях, які максимально використовують переваги конкретного субрегіону.
Перш за все, — це залучення бізнесу. Створення індустріальних парків, підтримка існуючих промислових майданчиків, розвиток логістичних центрів або ж інвестиції в сучасні кластери можуть дати поштовх для економічного розвитку регіону. Можна вітати те, що нові парки реєструються навіть сьогодні, але важливо знайти шлях, як вдихнути в них життя. Тут важливо уникнути «перетягування канату» між сусідніми громадами, а навпаки сконцентрувати зусилля.
Другий важливий напрямок – це формування людського потенціалу. Підприємства сьогодні скаржаться на брак кваліфікованих кадрів, який ще більше загострився через мобілізацію і відтік населення. В деяких громадах навпаки спостерігається притік вимушених переселенців. Тут важлива ставка на освітні програми, які мають відповідати потребам ринку.
Створення комфортного середовища для мешканців є важливим для формування сталого полюсу зростання. В нинішніх умовах про це важко говорити, але акцент на якісних послугах охорони здоров'я, освіти, соціальної сфери ніколи не втрачає актуальності.
Інституційний розвиток і співпраця між сусідніми громадами дозволяє ефективніше вирішувати актуальні проблеми та ефективніше використовувати обмежені бюджетні кошти, запобігаючи їх розпорошенню. Саме тому, наголосимо ще раз, про полюси зростання варто говорити в форматі функціональних територій, а не окремих громад. Багато громад сьогодні виправдано роблять ставку на залучення донорських коштів. Об’єднання зусиль у вигляді спеціалізованих проєктних офісів і тут є перевагою з точки зору підвищення спроможності скористатись наявними можливостями.
Не все при цьому залежить тільки від самих громад. Деякі проблеми вони не здатні вирішити навіть спільними зусиллями. Тому, ті функціональні території, де громади готові об’єднати зусилля задля досягнення вищих економічних показників і мають чітке бачення, як цього досягти, заслуговують державного стимулювання, оскільки здатні забезпечити мультиплікаційний ефект. А це означає, що необхідна дуже прагматично орієнтована, буквально «акупунктурна» політика підтримки і стимулювання економічного розвитку на місцевому і регіональному рівні. Держава має бути зацікавлена у тому, щоб у громадах і регіонах, де економіка може сьогодні працювати, вона повинна працювати з максимальним ефектом.
А якщо говорити про майбутнє, то пілотний досвід, набутий в нинішніх умовах, буде тим цінніший на майбутнє. Для України розбудова каркасу таких полюсів зростання може стати важливою передумовою успішного післявоєнного відновлення за умови об’єднання ініціативи «знизу» і підтримки «зверху».