28 May 2024
Децентралізація
Сприяти мобілізації, але не роздавати повістки: інтерв’ю зі старостою
Сприяти мобілізації, але не роздавати повістки: інтерв’ю зі старостою

Як старості вибудувати роботу з жителями громади, завоювати їхню довіру і не зрадити очікування.

Автор: Євген Рідош


Світлий, охайний кабінет з довгим столом для переговорів в центрі і невеликим робочим столом під дальньою стіною. За робочим столом, під величезними стрілками декоративного настінного годинника сидить усміхнений 33 річний молодий чоловік, простий і відкритий, але з глибоким і уважним поглядом. Це Станіслав Козка, староста Дмитрівського старостинського округу Машівської громади Полтавського району Полтавської області. Наше віртуальне знайомство відбулося на початку березня після круглого столу «Інститут старости та його вплив на функціонування громад», який  відбувся у Полтаві. Під час виступу на цьому заході Станіслав висловив декілька цікавих думок про те, що кандидатуру старости повинні в першу чергу підтримати жителі, що він має бути вихідцем з одного з сіл старостинського округу, бути освіченим, здатним відстоювати інтереси жителів і в жодному разі не повинен видавати повістки. Про свою роботу він говорив настільки щиро і відверто, що ми запропонували йому поспілкувалися про його досвід на посаді старости в окремій розмові.

 

Станіслав Козка на заході «Інститут старости та його вплив на функціонування громад

 

Учитель, що став старостою

 

Станіслав народився і виріс в селі Дмитрівка Машівської громади на Полтавщині. Тут закінчив школу і одразу ж почав у ній працювати, заочно навчаючись у педагогічному університеті. У рідному селі усі його добре знають. І не лише тут, а й у сусідніх селах, бо цілих 13 років він був учителем місцевого ліцею. Паралельно 10 років на півставки він працював директором будинку культури, займався організацією заходів і свят. Такі люди у сільських громадах завжди на виду. Можливо, саме через свою публічність, молодість, освіченість і незаплямовану репутацію восени 2020 року Станіславу запропонували стати старостою Дмитрівського старостинського округу, який складається з двох сіл – Дмитрівки та сусідньої Калинівки – і налічує понад 800 жителів.

- Життя було налаштоване, що я працюватиму вчителем, бо й друга моя вища освіта була за спеціальністю менеджмент управління освітою. Але в 2020 році плани змінилися і я обійняв посаду старости, - згадує Станіслав. - Це рішення я прийняв після розмови з головою громади Сергієм Івановичем Сидоренком. Він сказав, що поїздив по установах та організаціях села для обговорення кандидатур старости і багато хто запропонував мою кандидатуру, вони навіть готові збирати за мене підписи. Сказали, що потребують змін, що нехай прийде молодий. І люди дійсно зібрали підписи.

Яким було моє ставлення до цього призначення? Я пропрацював у школі 13 років, викладав історію, правознавство, захист України, громадянську освіту, був класним керівником. Багато чого встиг зробити. Попри те, що мені все вдавалося і мої діти перемагали на обласних конкурсах з історії, правознавства та МАН, була певна втома, бажання щось змінити. Тому я відносно легко пристав на пропозицію.

Вже менше ніж за два тижні після пропозиції голови громади Машівська селищна рада підтримала кандидатуру Станіслава. 19 з 22 депутатів проголосували «за».

Загалом, голова громади до вибору старост підійшов відповідально. Він приїздив до кожного села, щоб почути думку людей, і вносив на сесію ради лише кандидатури, які попередньо підтримали жителі. Тому з голосуванням не було проблем – усі 7 старост, кандидатури яких запропонував селищний голова, набрали не менше 15 голосів депутатів.

На тій же сесій селищна рада затвердила регламент роботи селищної ради, де в тому числі описані посадові обов’язки старости, та прийняла положення про старосту.

- Розібратися з нашими обов’язками і повноваженнями дуже допомогли секретар Машівської селищної ради Світлана Година та керуюча справами (секретар) виконавчого комітету Машівської селищної ради Юлія Черниш. Вони разом з місцевими нотаріусами організували для нас навчання і в подальшому постійно консультували, коли ми в чомусь сумнівались. Звичайно, довелося вивчити нормативно-правові акти, закон про нотаріат, бо я знав, що мені треба буде реєструвати заповіти, надавати відповіді на запити в різні інстанції, робити довіреності, приймати спадкові заяви, завіряти різні типи документів, надавати виписки з господарських книг. Я розумів, що мої функції відрізнятимуться від функцій минулого сільського голови, що доведеться самому працювати з документами, але це мене влаштовувало, бо у школі документи - звична справа, - розповідає Станіслав.

 

В селі треба жити, а не гнити

 

Звичайно, молодого старосту в селах спочатку сприймали по-різному. Більшість підтримували, але були й ті, хто ставилися до такого призначення з недовірою. Але Станіслав тримався на бажанні щось змінити у своєму селі і на впевненості, що ніхто краще за односельчанина не знайде з людьми спільної мови.

- Були непорозуміння. Хтось, не встигли мене призначити, розповідав, що я продав усі землі, усі пасовища і ферми. Зараз вже більшість з них визнають, що помилялися…

А ще, коли я лише прийшов на цю посаду, мені говорили: «Стас, доки ти в цій дірі гнитимеш?!», запевняли, що треба тікати з села.

Мене це обурює. Чому я гнию? Я тут працюю, тут живу. Я маю все, що мені потрібно, я занятий тим, що вважаю важливим. І я хочу, щоб люди в селі теж сприймали своє життя не як невдачу чи безвихідь, а як можливість. Можливість жити там, де народився, можливість бути поруч з батьками і дітьми, можливість разом зі знайомими людьми робити спільні справи, разом веселитися, разом сумувати. Цього вам не дасть жодне місто, цього не купиш ні за які гроші.

За ці три роки, що я працюю старостою, я бачу, як люди змінюються. Так, далеко не всі проблеми вдалося вирішити, особлива біда – з дорогами, але і багато чого зрушило з місця. А головне – люди почали гуртуватися навколо спільних проблем, бути більш уважними до місцевих питань, одне до одного, бути більш залученими і небайдужими. А це, я вважаю, - головне для будь-яких змін.

 

Станіслав разом з жителями громади роблять свої села чистішими 

 

Бажання буди корисним важливіше за посадові інструкції

 

Впроваджувати зміни в своєму селі Станіслав почав ще будучи директором будинку культури.

- Коли я прийшов, це було занедбане приміщення на тисячу квадратних метрів. Старі вікна і двері, зовсім немає апаратури, - розповідає він. - Я був оформлений на півставки, в мене була прибиральниця і бібліотекар. Протягом років, що я там працював, ми вставили вікна, двері, відремонтували дах, зробили внутрішній ремонт. Ми купували ігри і запрошували дітей проводити час в клубі. Зараз там є художній керівник на ставці, тричі на тиждень діти займаються танцями, є гурток умілих рук, проводяться концерти. У 2020, коли я йшов з посади директора будинку культури, це був вже зовсім інший простір. Ми не встигли зробити лише фасад. Впевнений, після війни ми з новою директоркою будинку культури доробимо й це.

Те саме й з приміщенням старостату. Коли мене призначили, тут було старе, сіре, холодне приміщення сільради, старі вікна, з яких дуло, протікав дах. Зараз тут все змінилося - стало світло, сухо і тепло. Це все завдяки колегам по роботі, які постійно підтримували зміни.

 

Кабінет старости. Не фортеця, а місце для зустрічей, обговорень і навіть навчань

 

На думку Станіслава, зміни робити важко, якщо орієнтуватися лише на формальне дотримання посадових інструкцій чи положень. Без реального бажання буди корисним громаді, мало що можна зробити.

- Ось і у положенні про старосту зазначені стандартні речі. Звичайно, воно має бути, але там не пропишеш прагнення старости змінювати свої села на краще. Це має бути щире бажання робити користь для людей. І йдеться не лише про якісь матеріальні речі. Приємно спостерігати, як у людей змінюється світогляд, коли вони бачать, що можуть долучатися до життя села, допомагати його розвивати, спільно підтримувати наших захисників, бути учасником життя села, а не сторонніми споглядачами того, як хтось приймає чи не приймає рішення, робить щось для села чи ні, як це було раніше, - говорить Станіслав.

 

Перші проєкти

 

Після того, як Станіслав став старостою, село потроху почало змінюватися. Особливо охоче староста розповідає про розвиток сільського парку, про проєкт «Створення сучасного спортивного простору у селі Дмитрівка»:

- Мені хотілося створити зону відпочинку для людей у сільському парку. Спочатку ми робили це самотужки з робітниками з благоустрою. Ми зняли стару огорожу, почали виготовляти дерев’яні вироби для оздоблення парку, посадили туї, розбили нові клумби. Також спільно з людьми розфарбували зупинки громадського транспорту українською символікою. Але хотілося чогось масштабнішого…

 

Парк у селі Дмитрівка.
Напис на серці: Віддай людині крихітку себе, за це душа наповнюється світлом

 

Один з гаражів у селі перетворився на столярну майстерню, де "народжувалися" прикраси для парку 

 

Зупинка біля парку стала фотозоною для жителів і гостей села

 

Минулого року Міжнародна організація з міграції від Уряду Канади і українська організація «Світло надії» проводила тренінг, на якому вчили нас збирати та обробляти інформацію, створювати різні типи опитувань для людей і таке інше. Крім того, вони запропонували кожній громаді написати проєкт. Я вирішив подати проєкт сучасного спортивного простору в моєму окрузі. В результаті він став одним з 12 переможців. Уряд Канади виділив нам 12 тисяч доларів. За ці гроші ми встановили в парку стійки для гри у волейбол, закупили переносні ворота для мініфутболу, сітки, м’ячі, вуличні силові тренажери, в тому числі для людей з обмеженими фізичними можливостями, урни, лавочки. В селищній раді нам також додатково виділили 200 тисяч гривень на освітлення. На наступній сесії мають виділити ще 300 тисяч на спортивне покриття. Зараз цей проєкт вже на 80% реалізований. Думаю, до травня ми його завершимо.

 

Спортивна зона в парку. Проєкт готовий на 80 відсотків

 

Ще однин проєкт, на який люди в селі вже і не сподівалися, – ремонт водогону.

- Коли прийшов на посаду, постала проблема - ми хотіли водогони, якими тоді управляли кооперативи, взяти на баланс селищної ради. Але, як виявилося, на ці водогони не було навіть необхідних документів. Нам довелося робити їх практично з нуля. Після цього ми взялися за реконструкцію. В серпні 2023 року поставили нову водяну свердловину, бо та, яка забезпечувала водою вулиці Лесі Українки та Молодіжну в селі Дмитрівка, замулилася. Того року замінили майже 4,5 кілометри водогону по Дмитрівці. Для цього відділ ЖКГ Машівської селищної ради придбав спеціальний трактор, який пристосований копати траншеї для труб. Люди спочатку ставилися скептично до проєкту, бо не вірили, що водогони хтось колись ремонтуватиме. Проте ми робимо це за кошти місцевого бюджету. Але просимо людей встановлювати лічильники води. Цієї весни роботи на водогоні продовжаться, - розповідає Станіслав.

 

Реконструкція старого водогону

 

На думку Станіслава, реалізувати такі масштабні як для села проєкти можна, коли є діалог з головою громади, з депутатами, з місцевим бізнесом:

- Дуже ціную допомогу і підтримку Тетяни Олексіївни Брідні, депутата Машівської селищної ради, директора Дмитрівського ліцею. Щиро вдячний їй за це.

Багато планів вдається реалізувати також завдяки місцевим аграріям: директору ТОВ «Машівка-Агро - Альянс» Івану Івановичу Сидоренку та директору ФГ «Іній» Івану Івановичу Ільницькому, які підтримують всі мої ініціативи та допомагають фінансово і технікою.

Важливо також, щоб в громаді були спеціалісти, які допомагають перетворювати ідеї в офіційну документацію:

- У нас в Машівській селищній раді є відповідальна за написання проєктів людина – Наталія Вікторівна Жилін. Вона має досвід з реалізації проєктів розвитку інфраструктури громади, працює на посаді начальника відділу економічного розвитку та організаційної роботи громади. Пані Наталія - чудовий фахівець, ми працюємо з нею з цих питань, вчимося. Якщо є якась ідея, вона завжди допоможе оформити необхідні документи.

 

Староста, робітники з благоустрою і самі жителі піклуються, щоб село було зеленим і охайним

 

Гроші, освіта і лідерство

 

Якогось пропорційного розподілу місцевого бюджету між старостатами, в залежності від кількості населення чи інших критеріїв, в Машівській громаді немає. Натомість, між старостами і депутатами селищної ради є спілкування і розуміння - коли, скільки і на які потреби треба виділити з бюджету. Підставою для виділення грошей може бути нагальність проблеми, а інколи – хороша ідея.

- У нас місцевий бюджет немалий, громада порівняно небідна. Якихось суперечок між старостами за виділення грошей немає, бо в громаді добре налагоджений діалог, який організовує і голова громади, і його заступник, і секретар виконкому. Крім того, у кожному селі мого старостату є депутат селищної ради, котрий в курсі всього й може оцінити важливість і нагальність проєктів, які ініціюю я або жителі.

Щоб такі проєкти з’являлися, треба підвищувати ініціативність людей, організовувати їх. Для цього, на думку Станіслава, староста має бути освіченим лідером і менеджером. Знання, отримані в університеті за спеціальністю менеджмент управління закладами освіти, стали йому у пригоді. Але Станіслав продовжує навчатися. Зараз він здобуває третю вищу освіту в Навчально-науковому інституті публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування».

- Лідерські якості для старости не менш важливі за освіту. Інколи ніякі знання не замінять вміння і бажання говорити з людьми, слухати їх, дискутувати, доводити свою думку, організовувати спільну роботу. Якщо староста має ці якості, йому не потрібні три вищі освіти. Але це не означає, що не треба вчитися. Світ змінюється, змінюється законодавство, і ми маємо слідкувати за змінами, які впливають на нашу діяльність. А для цього треба слідкувати за новинами, проходити тренінги, відвідувати вебінари та інші заходи, спілкуватися з колегами, цікавитися їхнім досвідом. А ще важливо вчитися використовувати можливості, які пропонують міжнародні партнери.

Секретар виконавчого комітету у нас дуже освічена. Вона не дає нам випасти з інформаційного поля, постійно повідомляє нас про останні зміни, розсилає інформацію на електронну пошту. Ми з колегами збираємося, маємо змогу поговорити про наболіле, просто поспілкуватися.

 

Навчання і спілкування з колегами 

 

Активні жителі – найцінніше

 

Станіслав  вважає, що місцевий лідер повинен бути відкритим до жителів, знати їхні потреби, оперативно їх виявляти і реагувати.

- Ідея спортивного простору, який ми реалізували в парку, не з’явилася ні звідки. Перед цим за участі Міжнародної організації з міграції від Уряду Канади і організації «Світло надії» ми зробили опитування потреб жителів. Після опитування я побачив, які проблеми найбільше турбують людей. 50% хотіли спортивний простір для дітей, 23% - ремонту доріг, 14% - аптеку, 13% - інші проблеми. Вибір ідеї для проєкту  після опитування був очевидним…, - розповідає Станіслав.

 

Вивчення думки жителів села

 

Але, звичайно, постійно опитування з обходами будинків й індивідуальними інтерв’ю робити важко та й непотрібно. Для моніторингу потреб людей у старости є простіші механізми.

- У мене є вайбер-групи кожного села, сторінка у фейсбук. Там я теж проводжу опитування. Наприклад, у нас на території села є церква, заснована у другій половині ХІХ століття. Зараз вона використовується як склад місцевої агрофірми. Я запропонував людям спільними зусиллями, а також із залученням спонсорів відновити церкву, бо найближча у Машівці. Жителі ідею підтримали, але реалізувати її запропонували після війни. Тому поки цей проєкт ми відклали, - говорить староста.

Важливим завданням старости Станіслав вважає також підтримку активних жителів села:

- Знаю, що в деяких містах і селах активісти створюють органи самоорганізації населення. У нас офіційно цього немає. Але це не через низьку активність жителів. Маємо коло енергійних людей, які постійно готові допомогти, підтримати, або запропонувати корисні ініціативи. І їх стає все більше. Через те, що у мене з ними налагоджена співпраця, їм не потрібно самоорганізовуватися. Наприклад, ми разом захотіли зробити пляж для дітей. Поговорили, домовилися – хтось приніс одні матеріали, хтось інші, очистили територію, фермери завезли пісок. За два роки маємо чудовий пляж, який постійно оновлюємо. Або вирішили активісти зробити паркан навколо кладовища, навіть гроші самі зібрали на це і принесли мені. Кажу, гроші не візьму, але організувати людей допоможу. Спільно ми замовили матеріали для будівництва. Люди вийшли, самостійно розчистили територію і звели цей паркан...

 

Пляж, який створили і доглядають жителі села

 

Паркан біля кладовища, зроблений зусиллями активістів

 

В інших селах старости теж ведуть таку роботу. Якби не староста, людям навіть у форматі органу самоорганізації було б важче зорганізуватися, важче розповісти про свої ідеї і втілити їх.

Так, багато чого у свідомості людей змінила війна. Люди замислилися, хочуть гуртуватися. Але все одно їх потрібно постійно заохочувати і організовувати. Кожну розумну ідею треба підтримати. Якою б ініціативною людина не була, дві-три невдалі спроби залучити однодумців, змушують опускати руки. А задача старости – підтримати і створити можливості довести справу до кінця. Нічого не надихає краще зробленої разом справи, видимого результату. Люди ходять освітленими вулицями повз розфарбовані зупинки, повз оновлений парк, спортивний майданчик, зелені клумби, і це нагадує їм, не лише про те, що про них хтось намагається дбати, а й про те, що вони самі доклали руку до змін на краще.

 

Задача старости – бути поруч з людьми, підтримати і створити можливості довести справу до кінця

 

Допомога ВПО і військовим

 

За словами Станіслава, найбільше люди готові допомагати внутрішньо переміщеним особам, яких на початку війни в його окрузі було більше 100 осіб (сьогодні 60), і Збройним силам.

- Я організовую збір допомоги і, впевнений, без старости робити це було б дуже важко. Людям потрібно мати місце, де їх почують або підкажуть, чим вони можуть допомоги, потрібна людина, яка цю допомогу організує, збере, передасть і відзвітує. І якщо старості вдалося вибудувати довіру до себе, жителі вдячні за можливість допомагати, яку вони мають в його особі.

Намагаючись організувати допомогу війську, Станіслав працює з місцевими волонтерами, котрі їздять на різні напрямки, а також спілкується на пряму з військовими його старостату, яких більше 40:

- У них є мій номер, вони завжди можуть написати, зателефонувати, і ми намагаємся оперативно закрити їхню потребу. Звичайно, вони знають, з якими запитами ми можемо допомогти, з якими - ні. Ми їхні запити узгоджуємо, люди допомагають пекти, варити, купувати необхідне. Потім ми пакуємо, передаємо, звітуємо.

Свіжий приклад - мій однокласник, який зараз служить, повідомив, що їм потрібно чотири рулони сітки рабиці. Я переказав цей запит людям, залучили місцевих фермерів і вони швидко задонатили, ми купили і передали. Лічені дні, і запит закрили. Це дрібниці, але їх багато і якщо перекласти на масштаб країни, а в інших старостатах, я впевнений, те саме, то вийде величезна допомога.

Коли ж потрібна більш вартісна підтримка, ми звертаємося до селищної ради. Наприклад, хлопці говорять, що є потреба у приладах нічного бачення. А це більше 250 тисяч за штуку. Військові звернулися з листом-проханням від військової частини чи командування в селищну раду, і на сесії громада виділила гроші. Потім все купили і передали до військової частини.

 

Підтримка військових - у пріоритеті

 

Також староста спільно з місцевим волонтером Володимиром Головашичем організовують поїздки у військовий госпіталь, що недалеко від лінії фронту:

- З госпіталя Володимиру повідомляють, які мають потреби у овочах, фруктах, консервації, а він повідомляє старост. Я у вайбері переказую ці потреби жителям. Минулого разу з сусідніми старостатами за декілька днів ми зібрали тону картоплі, 200 кілограмів капусти, по 100 кілограм буряка і моркви, взяли бус селищної ради та спільно з Володимиром відвезли до госпіталя і відзвітували. Взагалі ми працюємо з різними волонтерами та активістами, які відвозять допомогу на різні напрямки. Зокрема такі поїздки організовує і наш селищний голова Сергій Сидоренко, його заступник Сергій Овчаренко, а також активні жителі громади - Володимир Головашич (який з 2014 року також займається ремонтом військової техніки), Лариса Сидоренко, Лариса Колесник.

Крім всього цього, відправляємо спільно з жителями іменні посилки захисникам старостату.

Ми і одяг туди возили, і медичні засоби. Коли дивишся на поранених військових, слухаєш їхні розповіді, ще більше впевнюєшся, що ніхто не може стояти осторонь і не допомагати їм. Ніхто в Україні сьогодні не може говорити «це не моя війна». Війна прийшла до усіх нас. Ті хто тримають фронт, роблять це для усіх нас, тому і ми усі маємо їх підтримувати.

 

До допомоги ВПО і військовим долучаються усі 

 

Роздавати повістки – не справа старост

 

Станіслав з запалом розповідає про допомогу військовим, але одразу сумнішає, коли мова заходить про ідею покласти на старосту функції з вручення повісток.

- Звичайно, ми не можемо зривати мобілізацію в країні, ми маємо їй сприяти. Але ми не повинні виконувати роботу замість ТЦК. Я роблю заповіти, довіреності, завіряю документи, роблю різні виписки з архівів, видаю довідки, веду реєстри, веду військовий облік, облік ВПО, допомоги захисникам. Це все займає час. Але якщо мене зобов’яжуть вручати повістки, тоді легше одразу звільнитися. І йдеться не лише про збільшення навантаження. Якщо староста приноситиме повістки, а потім – похоронки, то це зруйнує стосунки, які староста вибудовував з жителями роками. Його зненавидять. І це позиція усіх колег, з ким я спілкувався на цю тему. В той же час, ТЦК можуть по декілька разів надсилати нам одні і ті самі запити, навантажуючи нас зайвою роботою, замість того, щоб якісно виконувати свою.

 

Чинного законодавства достатньо

 

Станіслав вважає, що для ефективної діяльності старост чинного законодавства цілком достатньо. У громадах, де до створення інституту старост поставились відповідально, проблем бути не повинно. У своїй роботі він не відчуває, що не вистачає якихось повноважень чи функцій.

- Хіба що в законодавстві варто було б визначити, що зарплатня старости має бути прив’язана до кількості населення старостинського округу. Я вважаю, що більше 1000 мешканців на одного старосту - це вже важко, а якщо декілька тисяч, то це величезне навантаження. Тому староста у великих округах повинен мати фінансові стимули.

Чи треба повертати практику прямих виборів старост? Важко сказати. Суттєво це ні на що не вплине. В моєму випадку люди все одно голосували, їхня думка враховувалася. Якщо в громаді демократія і порозуміння, то немає різниці, обраний староста чи призначений, - вважає Станіслав.

 

Пишаюсь людьми, з якими працюю

 

Наприкінці розмови ми попросили Станіслава розповісти про досягнення на посаді старости – чим пишається, а що вважає невдачею.

- Пишаюсь усім, що вдалося реалізувати. А ще більше пишаюсь людьми, які увесь цей час були поруч. Я задоволений своїм колективом. У мене є діловод і спеціаліст землевпорядник, яка працює у нас в старостаті, але відноситься до відділу комунального майна селищної ради. Також у нас є шість працівників благоустрою. У нас з ними повне взаєморозуміння. Коли є потреба, можемо працювати і у вихідні. Коли навантаження менше, можемо мати більше вільного часу. Тому уся робота робиться з позитивним настроєм. З задоволенням разом з людьми ми з колективом виходимо на так звані паркогосподарські дні і робимо нашу громаду чистішою. Мабуть, через людей, які поряд, я горю роботою і готовий працювати 24 на 7.

 

Один з багатьох паркогосподарських днів

 

А щодо невдач і невирішених проблем, то про них я думаю постійно, особливо коли їду розбитою дорогою в напрямку Машівки. Це 10 кілометрів сорому. І зробити щось з цим за три роки не вийшло. Бюджет громади 200 млн. На ремонт дороги треба не менше 40 млн. Самим зробити нереально, лише на умовах співфінансування з Агентством місцевих доріг Полтавської області. Також керівництво громади звернулися з проханням до Нафтогазвидобування, яке має свердловини в нашій громаді. Там обіцяють надати техніку. Думаю, найближчим часом розпочнеться ремонт цієї ділянки дороги...

А загалом, хоч я і уявити не міг, що доведеться працювати старостою в умовах повномасштабної війни, я жодного разу не пожалкував про це своє рішення. Не скажу, що зараз мені легко, але і не надто складно - багатьом в нашій країні значно складніше. Звичайно, в мирний час для розвитку громади вдавалося б робити набагато більше. Але горя без добра не буває. Війна ще більше згуртувала людей. Вірю, що після перемоги ця згуртованість, готовність до діалогу, дозволить громаді розвиватися ще швидше.

Views: 8171
Comments:
*To add comment you should be authorized or sign_in
Related news: starosta
Read more: