Як громади можуть спланувати відновлення та розвиток місцевої економіки. Як війна вплинула на соціально-економічні плани громад. Про це - у першому випуску подкасту від Програми USAID DOBRE.

---

Ведуча програми – Тетяна Трощинська, головна редакторка Громадське радіо.

Спікери подкасту №1:

• Петро Сегедій, голова Софіївської громади Дніпропетровської області,
• Артем Щербатюк, заступник голови Помічнянської громади Кіровоградської області,
• Віталій Юрків, експерт з місцевого економічного розвитку програми DOBRE.

 

 

Починаємо розмову з Віталієм Юрківим, експертом з місцевого економічного розвитку програми DOBRE від USAID.

Віталій Юрків: Основний підхід у тому, що ми слухаємо наших партнерів у громадах. Чуємо їхні виклики, слухаємо їхні поради, запити на підтримку. А потім дивимося, чим у межах програми DOBRE, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку, ми можемо допомогти. Громади, як до війни, так і зараз, пріоритетом вважають наявність стратегії розвитку або стратегії відновлення. Це загальний документ, що очолює всі плани громади. Тобто де вона хоче бути через 8 років, скажімо. І потім громаді важливо мати ряд оперативних документів на 3-4 роки, щодо покращення й відновлення економіки, поліпшення послуг і так далі. Залежно від того, які є пріоритети.

 

Софіївська громада, Дніпропетровська область

 

Одна з територіальних громад у програмі USAID DOBRE — Софіївська громада у Криворізькому районі Дніпропетровської області. Вона постраждала від підриву росіянами Каховської ГЕС. У громаді шукали ідею для проєкту з місцевого економічного розвитку, який вдалося втілити спільно із USAID DOBRE. Це кузня, розташована у приміщенні гаража, що раніше не використовувалося, але був на комунальному балансі.

Розповідає Петро Сегедій, голова Софіївської громади.

Петро Сегедій: Софіївська громада організувалася у 2016 році, вона знаходиться на трасі Кривий Ріг — Дніпро. Від Кривого Рогу ми віддалені на 34 км, від Дніпра — на 110 км. Загалом, наша громада на сьогодні об’єднує 31 населений пункт, у яких проживає близько 13 тис. людей. Сама територія дуже гарна. Головний напрямок розвитку — це сільське господарство, але в останні часи, коли ми стали партнерами програми DOBRE, звертаємо багато уваги на місцевий економічний розвиток нашої громади. Він пов’язаний зі створенням робочих місць, припиненням виїзду молодих спеціалістів, та й молоді загалом, у міста. Тому на сьогодні громада є самодостатньою й розвивається. У нас є великі перспективи та бажання стати громадою, в яку захочуть приїжджати та у якій захочуть жити.

Тетяна Трощинська: З огляду на те, що зараз у країні війна, і ви знаходитесь у такому місці, куди долітають обстріли з боку Росії, наскільки це впливає на життя, безпеку? Можливо, руйнування Каховської ГЕС вплинуло на вас? Як на житті громади позначається війна?

Коли знищили Каховську ГЕС, наша громада була однією з тих, які найбільше потерпали від безводдя. Ми отримуємо воду з Кривого Рогу, населення якого було у пріоритеті. Нам на один тиждень давали всього 5 тис. кубів води, при потребі близько 2 тис. кубів на день. Дуже важко перенесли цей час, оскільки воду подавали раз на три тижні. Велика подяка громадським організаціям, які доставляли питну воду. Але на сьогодні це дуже велика проблема, і ми зрозуміли, як громада може опинитися у скрутному становищі, якщо хтось влаштує такий теракт. Зараз становище покращилося: протягом останніх трьох тижнів ми отримуємо воду. Вона більше схожа на господарську, оскільки, як для питної, не відповідає тим нормам, що мають бути. Але вона є, і для певних технічних потреб використовується. Ми дуже вдячні програмі DOBRE, яка долучилася до нашої допомоги та дає можливість придбати техніку, щоб ми організували підвезення води й здійснювали її очищення. Вони зараз закуповують та безплатно передають нам очисні установки, які допоможуть забезпечити наших людей питною водою.

Загалом, війна дуже вплинула на громаду. Ми маємо і загиблих, і зниклих безвісти, але вся громада мобілізувалася так, що, мабуть, немає дня, коли б до нас не приїжджали військові, яким ми надаємо гуманітарну допомогу, передаємо харчові продукти, збираємо кошти тощо. Але хочу чесно визнати, війна вплинула на наш розвиток негативно.

Тетяна Трощинська: Громада все одно існує, людям потрібно жити, якось розвиватися, адже ми розуміємо, що війна тривала, а щоденне життя й побут у громаді ведуться. Ви сказали, що основою є сільське господарство. Розкажіть про нього детальніше.

Петро Сегедій: Навіть символ, емблема нашої громади — це бджілка. У нас дуже багато молодих сімей, навіть не поодиноких людей, які займаються розведенням бджіл і виробництвом меду. Я теж один із них, сьогодні у мене 60 вуликів. Займаюся цим із сином, який є правоохоронцем, але у вихідні теж присвячує себе бджолам. У нас багато угод з іншими громадами, які теж активно займаються цим промислом, щоб продавати мед, ціни на який сьогодні дуже низькі.

Крім того, коли ми разом обговорювали, як бачимо, подальший економічний розвиток нашої громади, звернули особливу увагу на молодіжну раду. Сьогодні у нас відбувається перезавантаження молодіжного центру. Раніше була одна особа, яка цим займалася, а зараз ми розширюємось. Готуємо приміщення, у якому не просто сидітиме людина й проводитиме якісь заходи, а притягуватиме ту молодь, що надалі захоче залишитись у нас і розвивати нашу громаду. Це одна з головних задач, які зараз стоять перед нами: зберегти наш потенціал.

Тетяна Трощинська: Хотіла б тут повернутися і запитати ще про історію з кузнею, про неї варто розповісти.

Петро Сегедій: Так, це сталося зовсім випадково. Один із наших мешканців підійшов до мене і сказав: «Петре Юрійовичу, я більшість свого життя прожив у Магадані, я сам коваль. Якби була така ваша воля, і ви б дали мені можливість попрацювати, оскільки це для мене не хобі, це моє життя». Ми знайшли для нього приміщення. Теж завдяки програмі DOBRE, придбали все обладнання, яке він просив. Сьогодні кузня — це наша фішка. Всі гості, які до нас приїжджають, хочуть її відвідати. Чесно кажучи, я туди не ходив, поки цей чоловік не почав виготовляти свої вироби. І коли я туди вперше потрапив, то був у захваті. Мабуть, це можна порівняти тільки з церквою. Сьогодні ми залучаємо його для занять з учнями, у нас є професійний ліцей, де він проводить уроки. Також ми йому замовляємо різні вироби: від баків для сміття до табличок з назвами вулиць, над якими він сьогодні працює, щоб вони були не простими, як ті, що є у продажі, а з якоюсь родзинкою. Тобто кузня працює, і до неї навіть звертаються пересічні громадяни, щоб для них щось зробили.

Тетяна Трощинська: Тобто якщо говорити загалом про економічні можливості в громаді, то це розвиток чи підтримка малого підприємництва? Тому що такого більш бюджетоутворювального наразі нічого немає?

Петро Сегедій: У нас є більш бюджетоутворювальні заклади, є ділянки, які ми постійно пропонуємо для того, щоб зайшов якийсь інвестор, побудував завод. Але ми раді, що тільки за цей рік, попри війну, у нас відкрився великий продовольчий супермаркет та інший супермаркет з одягом. Вони зареєстровані у нас, платять податки, а найголовніше — створюють робочі місця. Тому що, якщо людині немає де працювати, вона думає кудись виїхати у пошуках роботи. А так вона залишається у нас, і ми цьому дуже раді.

Тетяна Трощинська: Ще хочу повернутися до освіти й молодих людей. Узагальнено: наскільки багато молоді у громаді, як відбувається навчання, з огляду на воєнний стан і проблеми з безпекою? Можливо, частина вчителів та вчительок перемістилися у безпечніші місця? Чи є якісь інші заходи, гуртки, будь-який розвиток для молоді?

Петро Сегедій: Зараз у нас у школах навчається 1300 дітей по всій громаді. У нас 10 навчальних закладів, є дитячі садочки. З першого вересня у змішаному форматі працюють три навчальні заклади, один дитсадок, а з першого жовтня відкрили ще один, тому що коли з’являються робочі місця і робота, потрібно десь залишати наших дітей. Ми поки не можемо відкрити інші заклади, оскільки обов’язково повинне бути місце для укриття. Ми зробили найпростіші сховища, де це було можливо. При Софіївському ліцеї, це наш центральний маєток Софіївка і школа, де навчається близько 900 дітей, сьогодні робимо протирадіаційні укриття бюджетним коштом і співфінансування селищного бюджету, де плануємо залучати ще більше дітей, щоб вони навчалися щодня. Що стосується вчителів — так, є й ті, які виїхали, проводили навчання у дистанційній формі, але на сьогодні більшість із них повернулися і працюють у нашій громаді.

Тетяна Трощинська: Тобто, так чи інакше, кошти з бюджету доводиться витрачати на такі «екстравитрати», пов’язані з безпекою та війною?

Петро Сегедій: Так, ці всі виклики, теракт на Каховському водосховищі змусили переглянути виділення коштів, щоб забезпечити населення водою. Довелося будувати водогони, організовувати підвіз води. Ці всі моменти, що виникають через війну, вносять свої корективи у нашу роботу.

Тетяна Трощинська: Як з опалювальним сезоном? Чи передбачаєте ви якісь ризикові моменти, як ви до них готуєтесь? Чим це відрізняється від минулого року, коли ми, можливо, не усвідомлювали масштаб інфраструктурних руйнувань, які можуть бути?

Петро Сегедій: Ми сподіваємося, що у нас усе буде добре. Минулого року, попри війну, в нас не було перебоїв з теплом. Так, ми трохи затягнули з початком опалювального періоду, і зараз теж плануємо його з першого листопада. У нас добре те, що у центральному маєтку є котельня, що працює на альтернативному паливі, і ми не залежимо від газу. Що стосується підтримки електропостачання, бо у нас були випадки відключень, зараз є генератори. Завдяки різним громадським організаціям, програмі DOBRE, ми забезпечені ними на 60%: це пункти незламності, старостати, лікарні, таке інше. Але працюємо над тим, щоб забезпечити кожен комунальний заклад, навіть якщо він сьогодні не функціонує, щоб усюди постачали електроенергію.

Тетяна Трощинська: Якщо говорити про головні виклики, які вам доводиться вирішувати, для яких ви шукаєте партнерів, я вже почула, що це вода, це залишати молодь у громаді, але, може, ще щось?

Петро Сегедій: На сьогодні найголовніше — це залишити людей, щоб вони не виїхали. Друга велика проблема, яка раніше взагалі не підіймалася, — це забезпечення водою. І третя проблема — це, мабуть, дорожня інфраструктура, яка сьогодні ускладнює сполучення з навколишніми селами. У нашій громаді 31 населений пункт. Туди складно добратися, не може вчасно доїхати швидка допомога, ДСНС і, що найголовніше, ми навіть не можемо знайти охочих, які б возили туди людей.

 

Помічнянська громада, Кіровоградська область

 

Ще одна громада в Програмі USAID DOBRE — Помічнянська громада Кіровоградської області. Вона знаходиться за 80 кілометрів від Кропивницького, і це один з найбільших залізничних вузлів області. В громаді живе 10315 людей, а 1115 осіб зареєстровані як внутрішньо переміщені.

Говоримо з Артемом Щербатюком, заступником голови Помічнянської громади.

Тетяна Трощинська: Які основні економічні можливості у громаді?

Артем Щербатюк: Ми опираємося на залізницю, адже це основа нашого бюджету. На території громади функціонує чимало залізничних організацій, підприємств.

Тетяна Трощинська: Тобто вони зареєстровані у вас у громаді, працюють у ній та сплачують податки? Чи вони просто залучені, а люди лише працюють на залізниці?

Артем Щербатюк: Це і податки, і, можна вважати, у нас кожний п’ятий у громаді — залізничник. Але не всі організації зареєстровані у нас у громаді, ПДФО не все йде у неї, тому це великий мінус.

Тетяна Трощинська: Які основні зміни сталися у громаді після широкомасштабного вторгнення?

Артем Щербатюк: Чималий наплив внутрішньо переміщених осіб. Оскільки ми — тилова область, у нас, слава Богу, не ведуться бойові дії, і, як таких, обстрілів немає. За весь час лише одного разу впали уламки збитого шахеда на будинок нашого мешканця. Тобто все плюс-мінус тихо, спокійно. Тому ми ведемо роботу з внутрішньо переміщеними особами: даємо їм раду, чимось їх зацікавлюємо, заохочуємо, кудись спрямовуємо — це основні виклики для нас.

Тетяна Трощинська: Понад тисячу на десять тисяч громади — це помітна частка новоприбулих. Які є можливості їх залучати, чи є робочі місця, чи є можливість навчати дітей? Як це відбувається?

Артем Щербатюк: Що стосується робочих місць, то це, знову ж таки, залізничні організації, які потребують кадрів. У кого є бажання, той може влаштуватися на роботу. Якщо беремо дітей, то у нас, на мою думку, досить добре розвинене позашкілля: є секції, гуртки, то діти мають чим зайнятися.

Тетяна Трощинська: Окрім сектору, пов’язаного із залізницею, чи є ще якісь інші можливості: розвивати місцеві бізнеси, чи є для них клієнтура або можливості користуватися їхніми послугами?

Артем Щербатюк: В рамках ініціативи DOBRE ми реалізували проєкт місцевого економічного розвитку — торговельне містечко. Це покращення послуг для мешканців, плюс наші підприємці можуть орендувати ці будиночки, місця, для продажу своєї продукції. В рамках проєкту ми займаємося масштабуванням, уже подаємо проєкт з торговельними рядами, модульними туалетами, щоб усе це було цивілізованіше.

Тетяна Трощинська: Тобто торговельне містечко — це велика площа, де можна займатися продажем чого завгодно?

Артем Щербатюк: У нас є ринок, а це така собі його філія.

Тетяна Трощинська: І у більш сучасному вигляді?

Артем Щербатюк: Так, це значною мірою про естетично-привабливий вигляд нашої громади. Оскільки на тому місці була стоянка ще радянських часів, дещо захаращена територія. Зараз вона вилюдніла, підприємці реалізують на ній продаж свого товару. Так повелося, що молодь уподобала це місце, зараз там її велике скупчення вечорами.

Тетяна Трощинська: Можливо, у вас із DOBRE пов’язані ще й інші можливості, ще чимось допоміг вам цей проєкт?

Артем Щербатюк: Водопостачання та водовідведення — це те, що стосується послуг. Ми подали заявку, і спеціалісти з програми DOBRE приїжджали й вивчали це питання. Тому це теж є великим плюсом у співпраці з проєктом.

Тетяна Трощинська: А що у вас зараз із водопостачанням, немає централізованого?

Артем Щербатюк: Є, але воно часткове. Не всі наші мешканці мають доступ до якісної подачі води та водовідведення. Є ця проблема, як, в принципі, і в більшості громад, мені здається.

Тетяна Трощинська: Які, на вашу думку, найбільші проблеми, над якими ви працюєте зараз у громаді?

Артем Щербатюк: Водопостачання з водовідведенням і дороги.

Тетяна Трощинська: А якщо говорити про можливості економічного розвитку. Крім торговельного містечка, чи розглядаєте якісь варіанти?

Артем Щербатюк: Ми розробляємо туристичні маршрути, і за допомогою цього можна залучити чималу кількість відвідувачів.

Тетяна Трощинська: А що подивитися у Помічнянській громаді?

Артем Щербатюк: У нас є Залізничний музей, вежа Шухова, якщо не помиляюся, одна з трьох в Україні, є Зелена садиба в етностилі.

 

Успішні приклади проєктів місцевого економічного розвитку

 

Експерт з місцевого економічного розвитку програми DOBRE від USAID Віталій Юрків розповідає про успішні приклади проєктів місцевого економічного розвитку в інших громадах.

Віталій Юрків: З Дніпропетровської області також — це Зеленодольська громада. Місцевий бізнес запросив підтримку тутешньої влади, щоб організувати покращене навчання працівників, які потім працюватимуть на цьому бізнесі — великій електростанції. Тобто мова йде про електриків, інженерів тощо. У співпраці з DOBRE, з обласною та з місцевою владою, було закуплено нове якісне обладнання для місцевого профтехучилища, у якому тепер є можливість краще вчитися всім його студентам, а бізнес отримує кращі, більш підготовлені кадри, що працюватимуть на підприємстві. Крім того, після впровадження цього проєкту, місцеве профтехучилище, точніше коледж, отримав ліцензію та запустив нову спеціальність. Тобто через проєкти місцевого економічного розвитку і відновлення дуже часто відбувається синергія розвитку місцевої освіти й покращення послуг.

Ще один цікавий проєкт з Івано-Франківської області: П’ядицька громада створила демонстраційне фермерське господарство з навчальним центром щодо вирощування лохини. Програма DOBRE придбала обладнання для крапельного поливу, і громада навчила багатьох людей вирощувати цю рослину. Пройшло п’ять років, і громада радісно інформувала нас, що вони зібрали перший урожай лохини, яка за своєю якістю наближена до органічної, тобто вирощеної без застосування хімічних засобів. Такий проєкт стимулює підприємництво у громаді, дає можливість з’явитися новим бізнесам у ній та забезпечує навчанням і знаннями тих, хто хоче зайти у цю справу.

 

Слухати усі епізоду подкасту