Авторка: Марія Булейко (Марковська)

---

«Чи може людина прожити без друзів? Звісно, може. Але з друзями, мабуть, краще, цікавіше, легше, надійніше, спокійніше. Тобто це ваше рішення: жити самому чи бути відкритим до партнерств і дружби. Ось так і з містами-побратимами», – пояснює Остап Процик, радник міського голови Львова й координатор резиденцій Cities4Cities/United4Ukraine, які був започатковані проєктом міжнародної технічної допомоги «Підтримка децентралізації в Україні».

Організація Cities4Cities/United4Ukraine природно виникла в перші дні повномасштабного вторгнення. Адже саме тоді почали з’являтися величезні запити від європейських і українських міст, аби налагоджувати партнерства.

Тепер у проєкту є англомовний онлайн-портал із понад 200 візитівками українських громад, які готові до співпраці; понад 40 партнерств; кілька упроваджених резиденцій ідей, які періодично проводять, аби розповісти про свою діяльність та допомогти шукати партнерів; а ще на їхньому рахунку постійна участь у міжнародних форумах для налагодження контактів.

Загалом, аби знайти місто-партнера у Європі, місто чи громада може звернутися до Cities4Cities/United4Ukraine. А що далі?

Аби дізнатися про те, як покроково налагоджувати співпрацю та чому це важливо, ми поспілкувалися з Остапом Проциком, Світланою Крижанівською-Бліновою, координаторкою проєкту Cities 4 Cities | United 4 Ukraine, керівницею міжнародної програми Інституту міста (Львів), Мартою Супрун, експерткою із міжнародної співпраці Cities4cities | United 4 Ukraine, Віталієм Бєлобровим, заступником мера Херсона та Павлом Кузьменком, мером Охтирки.

 

10 кроків, як розвивати міжмуніципальне партнерство

 

Крок № 1. Зверніться до Cities4Cities/United4Ukraine, які допоможуть додати англомовний профіль вашої громади на сайт.

Крок № 2. Якщо знайшлася громада, яка готова з вами співпрацювати, опрацюйте щонайбільше інформації про неї.

Крок № 3. Якщо ви встановили контакт із європейським містом та ухвалили рішення розбудовувати партнерство, визначте відповідальну людину, яка комунікуватиме з партнером та проєктами/програмами.

Крок № 4. Напишіть листа вашому партнеру та запропонуйте зустрітися онлайн.

Крок № 5. Підготуйте для онлайн-зустрічі три пропозиції перших спільних заходів/проєктів, які орієнтовані на потреби та інтереси. Для онлайн-зустрічі вам будуть необхідні: погоджені між партнерами дата та час, віртуальна кімната, перекладач і модератор.

Тут важливо враховувати можливості партнерів щодо потреб і чітко розуміти, які ресурси залучатимуться до впровадження спільних заходів/проєктів (власні кошти чи донорів).

Приклади для старту співпраці:

• спільна зустріч задля обміну/вивчення досвіду між працівниками комунальних служб/ медичних закладів (якщо такі є);
• гуманітарна допомога для України;
• спільний проєкт із впровадження енергоефективних заходів;
• програми молодіжного/дитячого обміну.

Крок № 6. Під час онлайн-зустрічі можна домовитися про фізичні візити/зустрічі, як-от:

• візит у громаду в Україні (якщо це можливо й може бути гарантована безпека);
• візит у громаду в Європі;
• спільна участь у міжнародних заходах.

Крок № 7. Визначте мету візиту та погодьте дати. Зокрема:

1. Розробіть спільно з муніципалітетом-партнером програму візиту (сторона, що приймає, готує проєкт програми відповідно до запиту сторони, яка здійснює візит);

2. Сформуйте делегацію. Приклад делегації: мер, депутат, відповідальний за співпрацю фахівець.

Крок № 8. Тримайте в курсі одне одного щодо стану справ у громаді. Періодично телефонуйте одне одному та пишіть листи, мейли, смс-повідомлення. Комунікуйте як офіційно, так і неофіційно.

Крок № 9. Знаходьте можливість побачитися із партнером, наприклад, на міжнародних заходах.

Крок № 10. Розповідайте про свою співпрацю та її результати. Розкажіть у локальних медіа (чи виданні громади), з яким містом і чому ви співпрацюєте. Важливо, щоб жителі муніципалітету/громади підтримували такі кроки.

Зокрема, знайомте між собою дітей та організовуйте обміни, влаштовуйте освітні обміни між громадами, знайомте між собою бізнеси/активістів/представників муніципалітетів різних відділів (освіта/туризм тощо), організуйте взаємну промоцію туризму у ваших муніципалітетах.

 

Чого (не) варто робити?

 

Загальна порада – знайти межу між активністю та пасивністю. Не варто:

1. Ігнорувати кроки назустріч від партнерів. Відповідати на листи бажано в термін до трьох днів. Відповідати на смс – якомога швидше.

«Ми стикаємося з тим, що громади через мовний бар’єр або через те, що не мають досвіду в міжнародних відносинах, відтягують написання листа. Нам, наприклад, може писати міжнародний партнер і запитувати, коли йому відпишуть. Коли партнер робить перші кроки, а його ігнорують, – це просто неприємно. Запал підтримки може згаснути», – каже Світлана.

2. Занадто активно писати листи, повідомлення та очікувати швидких результатів.
3. Інтенсивно шукати партнера в одній і тій само країні.
4. Надто сильно хвилюватися через мовний барʼєр.

«Якщо в команді немає англомовного фахівця і ви боїтеся користуватися онлайн-перекладачем, зверніться до шкіл, у яких точно є вчителі англійської, які зможуть вам допомогти. До того ж про послуги перекладача можна попросити в нас. Спілкуватися в WhatsApp можна, використовуючи Google-перекладач, у нас є такі приклади. Ніхто не покусає вас за помилку», – пояснює Світлана.

5. Очікувати одразу твердих результатів, не мати розуміння, для чого це.

«Потреба українських громад зрозуміла. Але партнерство є партнерством – має бути дві сторони, які вкладатимуться в нього», – коментує Остап Процик.

6. Натомість варто розуміти й вивчати культурні особливості країн. Треба вивчити принаймні основні речі, які важливі в комунікації з представниками цих країн. Усе це впливає на результативність співпраці. У цьому можуть допомогти українці, які живуть певний час у тій чи тій країні.

 «Наприклад, у Швеції не заведено комунікувати в позаробочий час – ані вранці, ані на вихідних, ані в п’ятницю після обіду. Це вважається поганим тоном, і це погано сприймається людьми, які чітко розмежовують свій робочий і вільний час для сім’ї чи інших потреб», – розповідає Марта Супрун.

Також європейці люблять планування в довгостроковій перспективі, не варто змінювати домовленості. Наприклад, в останній момент приїжджати вранці, якщо попросили приїхати після обіду – це втручання в особистий простір і плани. А ще не варто виявляти спонтанну ініціативу, яка не була погоджена раніше. Як-от, привозити із собою виставку, приїжджати з дружиною та дітьми, якщо це попередньо не обговорювали.

«Ще цікаво, що північні скандинавські народи, як-от нідерландці, данці є досить прямолінійними. Варто говорити з ними однією мовою. Тобто, якщо українці під час такого візиту будуть дуже налякані та спілкуватимуться завуальовано, їх просто не зрозуміють», – пояснює Марта.

7. Також варто налагоджувати співпрацю з українцями за кордоном – вони найкращі амбасадори, які не лише знають мову країни, але й розуміють правила комунікації та ведення справ. До того ж можна залучати до співпраці якомога більше середовищ – бізнес, громадські організації, школи.

 

Яку допомогу пропонує Cities4Cities/United4Ukraine

 

«На деяких європейських форумах ми стикалися з тим, що представники українських міст не брали із собою візитки. Бо їх просто немає. Ясна річ, не завжди зручно записувати телефони. Тому, коли ми скеровуємо громаду на міжнародний форум, то допомагаємо зробити візитку англійською мовою з короткою інформацією про громаду.

У ній містяться контакти мера або відповідальної людини. Є позначка на карті України, де ця громада розташована. Також є QR-код, скануючи який можна переглянути візитівку на сайті. Тобто ми максимально готуємо громади до ефективної зустрічі», – пояснює Світлана Крижанівська-Блінова.

Також в організації ведуть активну комунікаційну діяльність. Зокрема, підсвічують сміливість громад. Наприклад, мають стенди та постери для міжнародних форумів, на яких ідеться про громади, які шукають партнерів, їхні історії сміливості.

«Ці історії ми активніше підсвічували на старті проєкту, коли треба було більше розповідати про мужність українських громад. Зараз, скажімо чесно, ми цим не зловживаємо. Адже є засилля цієї тематики, багато хто про це чув. Ми не маніпулюємо, але через історії людей розповідаємо про громади та їхні потреби», – каже Марта Супрун.

 

Херсон

 

«Найбільш щемливий для мене кейс – те, що нам вдалося знайти партнера для міста Херсон. Та ще і склалося так, що цей партнер, суперсміливий, як і Херсон», – говорить Світлана.

Річ у тім, що здебільшого мери європейських міст не їздять в Україну. Натомість на форумі у Швеції представники шведської громади Норрчепінг домовилися із херсонцями, що приїдуть до них.

«Нас здивувало, але вони одразу погодилися на візит. Водночас я попереджував їх про небезпечну ситуацію, що нас обстрілюють і що це може загострюватися. Але вони сказали: «Якщо ви там виживаєте, то й ми виживемо. Ми не боїмося». Так, до нас приїздили заступник міського голови пан Крістофер і депутат міської ради пан Томас», – розповідає Віталій Бєлобров, заступник Херсонського міського голови.

 

Партнери зі Швеції з візитом у Херсоні. Джерело: Facebook-сторінка Віталія Бєлоброва

 

Представники Норрчепінга були в Херсоні впродовж трьох днів. Їм показали зруйновані будівлі, райони, які були обстріляні найбільше, наслідки затоплення після терористичного акту з Каховською ГЕС, центр міста, організували зустрічі з волонтерами та із начальником військової адміністрації.

«Наше завдання – закохати шведів у наше місто, а особливо – у наших людей. Показати, яким воно було до війни, щоб його відчули, і водночас подивилися, яке воно зараз. Ми хотіли, аби вони повернулися у Швецію і стали нашими амбасадорами там. Так вони краще, ніж будь-хто, зможуть розповісти про наше місто й наших людей. А це стане запорукою взаємного й щирого партнерства», – говорить Віталій.

Шведів дуже вразили херсонці й місто, яке тримається і живе оптимізмом, попри все. Також під час зустрічі вдалося налагодити неформальний зв’язок між партнерами.

«Ми спілкуємося, вітаємо одне одного з днями народженнями, обмінюємося фотографіями, думками. А коли вони були в Херсоні, я зранку написав повідомлення: «Як вам перша ніч у Херсоні?». У нас тоді було дуже гучно. І Крістофер відповів: «Якщо це були ваші хлопці, то нам дуже сподобалася ця симфонія», – ділиться Віталій.

У листопаді міста планують підписати договір про партнерство. Нині вже обговорюють ініціативи, які можуть втілити разом. Ідеться про надання гуманітарної допомоги людям, які цього потребують. Адже в Херсоні мешкає орієнтовно 90 тисяч людей. Також обговорюють співпрацю з бізнесом, який планують залучати після перемоги.

«Ми хочемо не лише просити про допомогу – ми хочемо вже сьогодні щось експортувати. Нині ми можемо експортувати нашу культуру. У Херсоні до війни була дуже потужна культурна спільнота. Тепер ці люди розкидані по всьому світу. Ми хочемо зібрати їх, створити культурний продукт і демонструвати нашим партнерам. Це дасть змогу дізнатися краще про Херсон, познайомити людей, організувати співпрацю не лише між місцевою владою, а й між містянами з різних країн. Ми хочемо посилити зв’язки, зробити їх більш людяними й емоційними», – розповідає Віталій.

Також наприкінці вересня Херсон підписав партнерство із Жешувом. Польське місто, яке претендує на те, щоб стати культурною столицею Європи, планує зводити з Херсоном культурні мости. Наприклад, заступник мера запропонував провести дні Херсона в Жешуві.

 

Підписання угоди про партнерство між Херсоном та Жешувом. Джерело: Facebook-сторінка Віталія Бєлоброва

 

Джерело: Facebook-сторінка Віталія Бєлоброва

 

Віталій радить усім українським містам і громадам шукати побратимів у Європі та обмінюватися досвідом. Головне, за його словами, – не вважати себе меншовартісними. Адже нам також є чим поділитися. Наприклад, тією ж організацією процесів управління в критичних ситуаціях, досвідом медиків абощо.

«Ми вже входимо в так звану європейську родину й рухаємося туди юридично. Отже, уже зараз маємо бути зрозумілими Європі, відкритими. Усе, аби вони збагнули, що ми їх підсилюємо, а не є слабкою ланкою», – каже Віталій Бєлобров.

 

Охтирка

 

Міський голова Охтирки Павло Кузьменко за фахом хірург. У перші дні повномасштабного вторгнення, в оточенні та під постійними бомбардуваннями, він одягнув медичний халат і оперував людей. Адже це було необхідніше.

«Ми розповідали цю історію на міжнародних форумах. Це приклад того, як себе треба позиціювати, – сміливо розповідати про історії стійкості громади. Важлива одна яскрава історія, яка буде відгукуватися аудиторії», – говорить Остап Процик.

Сам Павло Кузьменко не вважає цю розповідь героїчною.

«Одягнути халат – це найпростіше, що можна було зробити. Адже робити те, що ти вмієш, – це не героїчний вчинок. Одягнути халат – нетипово для органів місцевого самоврядування, але типово для людини, яка пропрацювала 20 років лікарем. А на той час не було поруч нікого з вищою кваліфікацією, ніж я сам», – каже міський голова Охтирки.

Остап Процик пригадує щемливу історію, як на форумі неподалік Вроцлава, де були українські та європейські громади, публічно виступав мер Охтирки. Опісля з ним сам на сам поспілкувалася представниця потенційного міста-партнера – польського Лешно.

 

Пані Катажина, представниця польського Лешно та Павло Кузьмено. Джерело: Facebook-сторінка Світлани Крижанівської-Блінової

 

«Згодом вона написала на своїй сторінці у Facebook, що розмова з міським головою була однією з найважливіших у її житті. Такі речі не так часто стаються», – каже Остап.

Павло Кузьменко розповів, про що говорив із представницею Лешно.

«Я сказав, що наше старше покоління вже не змінити. Але можна спробувати змінити наших дітей, їхню думку про світ, Європу, і що навколо нас не лише вороги, попри те, що місто розташоване за 30 км від ворожого кордону. Наші діти мають побачити інших людей, зрозуміти, до чого ми прагнемо, про що нам розповідає керівництво держави – про інтеграцію в Європу. Тоді я просив про можливість прийняти наших дітей ненадовго – на відпочинок і для просвітництва», – розповідає міський голова.

Згодом спільно з молодіжною організацією з Охтирки таки вдалося організувати поїздку в Лешно для дітей. На це знайшли грантові кошти.

 

Охтирська молодь у Лешно. Джерело: Facebook-сторінка Охтирська міська територіальна громада – Охтирська Міська Рада

 

«Нині я помічаю, як голови громад і міст бачать у містах-побратимах тих, у кого треба постійно щось просити. Однак місто-побратим – це не місто-донор. До того ж, аби комунікація була простішою і була змога донести те, що ти хочеш, маємо вчити англійську мову. І наголошувати на цьому дітям», – впевнений Павло.

До того ж міський голова Охтирки вважає, що починати партнерство треба із себе. Насамперед змінювати свідомість і не думати, що всі щось винні українцям.

«Я чітко наголошував потенційним партнерам, що нам не потрібно нічого. У нас є соціальні виплати, допомога міжнародних неурядових організацій, працюють усі державні інституції. Так, місто зруйноване, але це війна. Я просив лише про послугу щодо дітей», – каже Павло Кузьменко.

Загалом Павло шкодує, що до війни не мали кількох міст-побратимів. Попередня влада не вважала це за потрібне. А тепер, за його словами, налагоджувати звʼязки значно складніше.

Попри все, Охтирці вдалося знайти побратимів в Україні. Ідеться про міста Стрий, Борислав, Мукачево, Берегове, Моршин. Ці міста приймали дітей з Охтирки на відпочинок. А під час робочої поїздки в Таллінн Павло познайомився з молдовським міським головою. Він також прийняв дітей з Охтирки на двотижневий відпочинок.

«Знаєте, такі партнерства й загалом порозуміння – це одиничні випадки, але заради цього хочеться працювати», – каже Павло Кузьменко.

 

Навіщо налагоджувати партнерства з європейськими містами

 

«Насамперед це підтримка в складні часи. Це наче друг, який напише тобі зранку смс-ку: «Ти в біді? Я тобі допоможу». Ми не знаємо, що ще на нас чекає, і справжня щира дружба може допомогти», – підсумовує Світлана.

До того ж, аби максимально ефективно увійти в ЄС і використати весь найкращий досвід, було б добре не читати про нього на сайтах і в книжках, а мати місто-побратима, у якого можна запитати, як це працює, як впровадити ту чи ту реформу тощо.

Окрім усього, маючи місто-побратима, з’являється доступ до європейських програм, у яких є умова, що брати участь можуть лише міста-побратими.

«Наша мрія як натхненників та посередників – знайти партнерів у кожній європейській країні, аби наша мережа зростала, співпрацювати на рівні урядів, асоціацій, муніципалітетів. А ще ми сподіваємося, що невдовзі кожна українська громада матиме місто-побратима в Європі. А ми їм у цьому допоможемо», – завершує Світлана Крижанівська-Блінова.

---

Cities 4 Cities | United 4 Ukraine – партнерські ініціативи, які об’єднали зусилля у вересні 2022. United 4 Ukraine започаткували SALAR International та місто Львів (Україна) за підтримки Шведської агенції міжнародного розвитку (Sida). Cities 4 Cities було засновано містом Зіндельфінген (Німеччина) під патронатом Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи. Заходи в рамках ініціативи також підтримує проєкт Агентства США з міжнародного розвитку USAID "Зміцнення громадської довіри (UCBI)", зокрема цикл резиденції ідей у Львові.

Матеріал підготовлений у рамках шведсько-українського проекту “Підтримка децентралізації в Україні“ (SALAR International), що здійснюється за фінансової підтримки Швеції