Чотири відпочинкові простори зі зручними кріслами та настільними іграми, три спортивні – зі тренажерами на всі групи м’язів і один туристичний проєкт, для якого закупили все потрібне спорядження для походів у гори. Усе це вдалося втілити в школах Дубовецької громади, що на Івано-Франківщині, спільно зі DECIDE у межах ініціативи «Громадський бюджет на дитячі мрії».
Авторка: Марія Булейко (Марковська)
«Звісно, спочатку для нас як для молодої громади все було дуже новим і незрозумілим. Як писати проєкти? Кого залучати та що робити? Усе мають вирішувати діти? Але водночас це цікаво й мотиваційно, адже це можливість для розвитку. А найважливіше, що експерти DECIDE завжди охоче давали відповіді на всі наші запитання, попри те, що їх було багато. Ця співпраця не могла бути невдалою», – починає Ольга Кудла, заступниця начальника відділу освіти Дубовецької сільської ради.
З такою мотивацією в Дубовецькій громаді почався шлях до втілення дитячих мрій.
«Діти й батьки спочатку не вірили, що все це можливо»
«Громадський бюджет на дитячі мрії» – це партнерська ініціатива DECIDE та громад. Ідеться про співфінансування проєктів, які розробляють шкільні команди.
«Спочатку для дітей провели навчання, відбувалися хакатони. Це був період пандемії, не завжди ми мали змогу зустрітися очно. Але в будь-якому випадку діти здобули чудовий досвід. Тоді ж ми сесійно затвердили положення про шкільний громадський бюджет, прописали всі етапи, як має відбуватися процедура впровадження шкільного громадського бюджету й план реалізації», – розповідає Ольга Кудла.
У громаді функціонують два опорні заклади та 5 філій. Але в опорних закладах і кожній філії – різна кількість учнів. Аби все було справедливо, кошти розподілили пропорційно до кількості учнів у кожній школі.
Так, швейцарсько-український проєкт виділив 550 тисяч гривень, а громадський бюджет – 340 тисяч. Відповідно, на опорний заклад Дубовецького ліцею виділили 345 тисяч гривень. Згодом учні вирішили, що хочуть реалізувати три проєкти по 115 тисяч гривень.
Тустанський ліцей отримав 220 тисяч гривень, і діти вирішили не розпорошувати гроші, а зробити великий проєкт. Межигорецька філія мала 110 тисяч гривень, Деліївська філія – 125 тисяч гривень і Маріямільська – 90 тисяч гривень.
«Якщо чесно, діти й батьки спочатку не вірили, що проєкти учнів справді втілять. Саме ті проєкти, ідеї яких діти самі й подають. Саме те, що вони хочуть мати в школі. Вони думали, що це все лише мрії, навчання на майбутнє», – зізнається Ольга.
Також дітям вирішили поставити умову, що кожна школа має подати, як мінімум, три проєкти. Це – про справедливість. Аби не було так, що один варіант, виграє, а інший програє.
Відтак, діти подали проєкти, які розмістили на спеціальній електронній платформі. Комісія проаналізувала їх, дещо доопрацювали та оприлюднили. До 24 лютого 2022 року Дубовецька громада була передовою серед 20 громад у проєкті. За тиждень мало відбутися голосування. Однак, звісно, усе довелося призупинити.
«Діти сумували, адже вони лише повірили у свої сили. Згодом усі зрозуміли, що війна є, але кожен має робити все для того, щоби перемогти. Ми маємо робити це тут, у нашій громаді. До того ж у дітей була амбітна ціль – дбати не тільки про себе, а й аби іншим було комфортно», – розповідає Ольга.
Зрештою, до голосування запрошували усіх мешканців громади. Для реєстрації на електронній платформі потрібна ID-картка. Для тих, кому ще не виповнилося 14 років, проводили офлайн-голосування за бюлетенями в школах-учасницях.
Водночас команди активно агітували громади за свої проєкти. Наприклад, знімали та монтували відеоролик, кожна команда розробила рекламний плакат та буклети про свій проєкт. Усе поширювали в соціальних мережах, розповсюджували поміж закладами.
«Також була умова, що в учасника голосування має бути реєстрація громади. Тобто люди, які проживають у громаді, але без постійного місця реєстрації, не мали права голосу. Загалом дитячі голоси були найчисельнішими. Звісно, війна внесла свої корективи. Наприклад, деякі жителі громади боялися брати участь у голосуванні з погляду безпеки. Розумієте, для сільської громади це взагалі новий різновид змагань, не кожен знає, як це правильно зробити, чи це безпечно. Але ми все пояснювали», – розповідає Ольга.
Про виклики та перемоги
З війною викликів додалося. Наприклад, постійно змінювалися ціни на товари. Коли діти формували бюджет, ціни були одні, а коли продовжили із цим працювати, – що всім інші. Бувало, учням треба було переписувати бюджет кілька разів. Водночас треба було вкластися в закладений до повномасштабного вторгнення бюджет і додати активні посилання на кожен товар.
«Вже зараз я думаю, що, може й добре, що все не було так просто. Те, що діти кілька разів змінювали й переписували проєкти, дало їм можливість засвоїти навички і вдосконалитися. Тобто не просто написали й забули», – говорить Ольга Кудла.
Також під час призупинення проєкту учасники команд, які були старшокласниками, закінчили школу. Попри це, випускники брали участь у проєкті й допомагали школярам.
Ще одним викликом для громади було те, щоби налаштувати команди, що виграють не всі. Однак у будь-якому разі це цінний досвід. І їм вдалося.
«Знаєте, ніхто не засмутився. Ті діти, які не взяли призові місця, мають надію на те, що в них уже є готовий написаний проєкт і вони надалі зможуть його подавати на конкурси. Головне – що вони побачили таку можливість і знають, як це робиться. А ще ми плануємо проваджувати цей проєкт, тож вони зможуть узяти участь. Звісно, доведеться актуалізувати, щось додати, щось замінити, змінити бюджет, але це вже хороші напрацювання», – впевнена Ольга.
А ось проєкти, що набрали найбільше голосів, – про відпочинок.
«Я зробила висновок, що діти насамперед дбають про комфорт. Вони розуміють, що технічне забезпечення вони можуть отримати з боку держави чи громади. Бо це учням зобов’язані забезпечити. Але зону відпочинку вони можуть облаштувати своїми силами», – каже Ольга Кудла.
Відгуки учнів, учителів і батьків
У вчителя музики Ігоря Кучми семеро дітей. Троє його дітей навчається в Межигорецькій філії Тустанського ліцею. Тоді як старша донька Ігоря, яка вже закінчила школу, зробила послугу молодшим братикам та сестричкам. Саме вона була учасницею команди проєкту «Сучасна спортивна кімната – запорука здоров’я», який здобув перемогу.
«Як батько я дуже вдячний DECIDE. Тому що діти розвиваються фізично, вони мають, куди піти, не «сидять» у телефонах. Натомість фізкультура в них відбувається професійно. Я і сам приходжу з дітьми займатися на тренажерах. Ми разом виконуємо вправи», – ділиться Ігор.
Ігор Кучма розповідає, що в просторі встановили баскетбольні щитки, тренажери для різних груп м’язів, окремий тренажер для пресу, турніки й інші тренажери на всі групи м’язів і для хребта.
«Діти – наше майбутнє. Я тішуся, що донька доклалася до цього проєкту. Загалом проєктний підхід дуже вдалий, діти люблять спільну роботу. Працюючи за методикою Нової української школи, я знаю, що це найкращий розвиток для дітей. Такі проєкти соціалізують їх у суспільстві, розвивають та мотивують», – впевнений Ігор Кучма.
Тоді як керівниця проєкту «Шкільний коридор для веселих перерв», що виграв у Дубовецькій школі, Марія Куцій, розповідає, що на цю роль її підштовхнула донька Тетяна.
«Якось донька прийшла зі школи й сказала, що їм у команду потрібні дорослі люди. Ну, я і зголосилася. Подумала: «Як не помогти дітям?». Діти вирішили облаштувати відпочинкову зону, тому що побачили, що «нушенята» мають різноманітні куточки відпочинку, дивани. Тож старші учні захотіли, щоб на третьому поверсі в них також була зона відпочинку, рекреація в коридорі», – розповідає Марія.
Так, у ніші в коридорі з’явилися ігри, 3D-окуляри, Wi-Fi-роутер, диван, пуфи, столики. Усе для відпочинку.
«Там завжди там багато дітей. Вони там і вчаться, і відпочивають, і чекають на шкільний автобус. Загалом роблять усе, що їм цікаво», – каже Марія.
Учениця 9-го класу Тустанського ліцею Анастасія Яблонь розповідає, що раніше в школі не було місця для відпочинку.
«Звісно, восени та навесні можна вийти на вулицю. А от взимку були складності. Тому ми вирішили зробити лаунж-зону для відпочинку. Усе для відпочинку після уроків і між ними. Коли ти, наприклад, відсидів три уроки, і треба відмежуватися, можна піти за стіл і пограти з друзями в настільні ігри чи просто поспілкуватися в приємній атмосфері», – говорить Анастасія.
Школярка каже, що описувати та втілювати проєкт було зовсім не складно, адже це було величезне бажання дітей. До того ж допомагали тренінги, підтримка дорослих і повна довіра.
«Батьки теж залучалися, допомагали з косметичними ремонтом. Учні допомагали з ідеями, як усе розставити, щоби було звучно. А вчителі допомагали все розставляти. Командна робота загалом допомогла й заряджала», – розповідає Анастасія.
Дівчина каже, що в лаунж-зоні зробили косметичний ремонт із м’якими меблями, іграми, столиками для 5–6 людей і м’якими кріслами. За її словами, школярі часто запитують, чи можна замість уроку піти в лаунж-зону. Нею задоволені всі – від першого до 11 класу.
Надія Юрченко, вчителька початкових класів у Деліївській філії Дубовецького ліцею і керівниця проєкту «Затишок», ділиться, що метою проєкту було створення комфортних умов для дозвілля, емоційного розвантаження, творчості, відпочинку, цікавих зустрічей під час перерви.
«А ще після уроків ми завжди чекаємо на автобус, який їде з Дубовецького ліцею. І дітям не було, чим зайнятися в цей період. Наше завдання було створити новий освітній простір для школи та громади. І ця ідея виникла не просто так, а за результатами опитування серед учнів школи», – говорить Надія.
Коли проєкт переміг – це був лише початок. Адже кімната, у якій планували облаштувати лаунж-зону, була занедбана. До клопіткої роботи залучили увесь шкільний колектив: білили, штукатурили, шпаклювали своїми силами й навіть у вихідні. Долучалися й інші жителі громади.
«Наприклад, ми отримали двері. Але треба було когось шукати, щоб ці двері встановили. Відгукувалися жителі громади. І ми їм дуже вдячні. Так зʼявилася лаунж-зона «Затишок» у такому віддаленому селі, у нашій громаді. Дуже багато людей кажуть, що навіть у міських школах немає таких кімнат для відпочинку, як у нас», – розказує Надія.
У «Затишку» люблять відпочивати всі: й учні, і педагоги, й інші працівники школи. Найбільше родзинка – більярдний стіл, за яким діти люблять грати під час перерви та у вільний від навчання час. Також обожнюють настійний футбол, розвивальні ігри, крісла-кокони. Є ще крісла-груші, телевізор, антистрес-іграшки, шашки, масажна доріжка для ніг. А в куточку для чаювання є чайник. Діти приносять чай і булочки – і люблять чаювати, особливо в холодну пору року.
«Ця кімната стала улюбленим місцем для всіх. Кожен знайде собі улюблений різновид заняття. Повчилися, втомилися, розслабилися – і знову з новими силами йдуть на уроки Наші діти давно мріяли про такий простір. І що цікаво – покращилася дисципліна. У коридорах немає стільки крику й галасу, а успішність покращилася», – розповідає Надія.
Роман Лаврик, учитель географії Дубовецького ліцею і керівник проєкту «Туристичне спорядження для походів» говорить, що в учнів навіть не було сумнівів, чого вони хочуть від цього проєкту.
«Від початку кар’єри вчителя, уже 15 років, я паралельно займаюся туристичними гуртками. Щороку ми з учнями їздимо на масове сходження на Говерлу. Цьогоріч у червні ми також ходили на гору Хом’як. Також ми з учнями неодноразово їздили на обласне змагання, козацький конкурс «Джура». Під час нього ми з учнями завжди ночуємо в наметах. А ще у 2017 році ми їздили в Очаків на море», – розповідає Роман.
За потреби спорядження позичали в ДСНС та в людей з іншого села, що розташоване за 20 км. Однак тепер у школі є 11 комплектів спорядженням, як-от намети, спальники, каримати, рюкзаки, дощовики, накидки, термочашки та інший посуд.
«Діти дуже задоволені. Якщо я запропоную, вони зі мною і в Гімалаї підуть, – сміється вчитель. – Аби на всіх охочих виставило спорядження. Ми й вас запрошуємо із нами на Говерлу. Як мінімум».
Тим часом Ольга Кудла підсумовує думку всіх учасників команд, з якими ми спілкувалися:
«Найважливіше це те, що діти отримали змогу реалізувати те, чого вони справді хотіли. І до них прислухалися. Наш голова завжди любить наголошувати: «Насамперед ми орієнтуємося на думку дітей». А коли ми починали, казав: «Зробімо так, щоб діти висунули свої бажання, а не батьки й учителі. Педагог скаже, що йому потрібно оновити кабінет інформатики. Але чи справді треба це дітям?», – завершує заступниця начальника відділу освіти Дубовецької сільської ради.
