Експерт з децентралізації, директор з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолій Ткачук поділився своїми думками щодо використання місцевих особливостей для розвитку сільських територій.

"Коли ми говоримо про місцевий та регіональний розвиток, ми маємо розуміти, що такий розвиток значною мірою залежить від місцевої влади та місцевого населення.

Не може влада самостійно або населення самостійно вирішити проблеми розвитку. Це спільна робота і вирішується вона спільними зусиллями.

Який загальний алгоритм можна застосувати до планування місцевого розвитку? Загалом загальний алгоритм виглядає досить універсальним і складається він з кількох обов’язкових елементів. перш за все, це вивчення ситуації у громаді, а саме її можливості станом на початок планування.

Для цього потрібно здійснити комплексний аналіз території, демографічного потенціалу, місцевої економіки, проаналізувати тенденції змін демографії населення, зміни структури місцевої економіки, які відбулися протягом останніх 5-10 років.

Також важливо подивитися, як зміни у вашій громаді корелюються зы змінами, які відбувалися за цей період в межах району та області.

Для такого аналізу потрібно використати статистику, яка може бути зібрана через обласне управління статистики, а також через доступні вам джерела в інтернет-просторі, газетних публікаціях, матеріалах сільських радах, які увійшли до складу об’єднаної громади. Загалом дуже важливо аби інформація була максимально об’єктивною .

В об’єднаних громад зараз є досить велика територія, і в межах такої території можуть знаходитися декілька родовищ місцевих корисних копалин, а може і більше важливих корисних копалин, які належать до державного рівня. Це дуже важливо для старту економічного зростання, але варто розуміти, що наявність корисних копалин - не панацея.

Але наявність корисних копалин не обов’язково допомагає у розвитку, оскільки часто можемо побачити, що громади, в межах території яких є значні поклади корисних копалин, насправді не мають від корисних копалин жодного зиску. Часто навіть навпаки, корисні копалини стають додатковою проблемою розвитку. Наприклад, сьогодні на Волині є громади, де розвідано багато запасів бурштину. Бурштин, який є досить дорогим та ліквідним товаром на зовнішньому та внутрішньому ринку, насправді для цих громад є величезною проблемою, адже тисячі людей, які хочуть розбагатіти на так званому легкому заробітку, приїздять у ці громади на пошук бурштину і руйнують навколишнє природне середовище. Оскільки такий промисел не є легальним, то навколо нього створюється криміногенна зона, що веде до додаткової напруженості у громадах.

Натомість на тій же самій Волині є громади, які не займаються добуванням бурштину, а займаються рутинною працею на землі – вирощуванням у промислових масштабах огірків, ягід, виробленням плетених меблів, тощо. І такі громади мають значно кращу ситуацію із бюджетом, зайнятістю населення, демографією.

Тому для зростання основним ресурсом є люди, а не корисні копалини. Людська праця та людський розум творять додану вартість. Але для того, аби визначити місце прикладання людської праці, аби отримати максимальний ефект дуже важливим є вивчення внутрішньої ситуації у громаді, щоб  віднайти такі переваги, які притаманні громаді, і завдяки яким можна поступово потягнути вперед всю місцеву економіку.

Місцева перевага, яка може бути використана у якості стартової точки зростання, називається якірною точкою. Для різних громад така якірна точка може бути більшою чи меншою, помітною відразу чи прихованою. Але вона точно є і її потрібно просто ідентифікувати.

Ставок

Традиційно в селі є декілька ставків, які колись були місцем вирощування коропа-карася, а потім були занедбані та забруднені. Але то каскад, де можна точно регулювати воду і організувати грамотне вирощування різних видів риби, яка заповнює харчові ніші водойм. Наприклад, розміщення по каскаду ставків вирощування різних видів риби дасть різке посилення ефективності. До традиційних коропа та карася додається лин чи екзотичний веслоніс, як це зробили на Прикарпатті. Створення на основі збільшеної номенклатури вирощуваної риби, її додаткової переробки додає робочі місця, збільшує доходи домогосподарств та місцевий бюджет.

Звичайно, це має робити не сільрада, але політика сільради щодо оренди ставків та розмірів орендної плати чи плати за землю тут буде ключовим пунктом можливого використання цієї якірної точки чи навпаки.

Ягоди

Так сталось, що в більшості українських сіл традиційно люди на своїх присадибних ділянках вирощують в основному картоплю. Дійсно, більшість картоплі на столах українців походить з приватних городів, але картопля є добре придатною для вирощування у великих господарствах, які можуть досить швидко задовольнити попит населення на цю культуру. Натомість сільські мешканці, вирощуючи картоплю, використовуючи для цього майже винятково ручну працю не мають реально значимих доходів від її продажу.

Тому важливою нішею індивідуального сільського господарника може стати вирощування ягід. Наявність придатних для вирощування певних ягід клімату та землі, може стати якірною точкою для цілої громади.

При цьому це можуть бути самі різноманітні ягоди. Від традиційної для України вишні, то екзотичної лохини. При правильно підібраних сортах, невеликі ділянки ягід можуть давати досить пристойний дохід. Коли ж цим видом діяльності починає займатись значна частина місцевого населення, то зі збутом не виникає жодних проблем: переробники ягід самі приїздять їх забирати, або створюють поряд переробні підприємства.

Лікарські рослини

Буває так, що територія громади є досить горбистою і там досить складно застосовувати велику сільськогосподарську техніку - трактори і комбайни, які сьогодні використовують агрохолдинги на більшості полів. Часто такий рельєф визначають проблемою для розвитку сільськогосподарського виробництва у звичайному розумінні цього слова. Можливо, ці пагорби придатні для вирощування різноманітних лікарських рослин, які можуть бути використані у фармації чи у косметології . Вирощування лікарських рослин потребує значно більше робочих рук, ніж традиційне зернове господарство, тому це важливо для сільської зайнятості. До того ж вирощування лікарських рослин може здійснюватись і на індивідуальних городах, а сушіння трав може бути організоване в індивідуальних сушилах, які використовують сонячне тепло і не потребують витрат на енергію.

Приклади успішного вирощування лікарських трав є в різних українських регіонах. Наприклад - фермерське господарство «Острів здоров‘я» на Рівненщині

Вівці та кози

Тваринництво в Україні за останні 20 років практично зійшло на нуль. Розпад колгоспів, старіння населення на селі, відсутність достатньої кормової бази навколо сіл призвели до різкого скорочення поголів‘я корів. Проте сьогодні є цікаві приклади, коли в українських селах починають розводити овець та кіз. Це дуже невибагливі тварини, догляд за якими є менш трудомісткий, ніж за великою рогатою худобою, а дохід від їх вирощування є досить пристойним.

Варто зауважити, що зараз відкрились можливості для широкого експорту баранини в арабські країни Близького Сходу.

Гарною їлюстрацією є вівці у Міжгірському районі, овець розводять і зовсім близько біля Києва у Меденичах.

Кози сьогодні також набувають більшого поширення по Україні. Молоко, сир, мило з козячої ферми є дуже затребуваними продуктами. Такі ферми можуть бути дуже пластичними для нинішнього ринку.

Унікальні вміння

Крім сільськогосподарського виробництва та переробки овочів, фруктів, вирощування розсади чи декоративних рослин в Україні є села, що спеціалізуються на унікальних продуктах, не пов‘язаних із сільським господарством. Це професійні ремесла – гончарство, ковальство, традиційне килимарство тощо. Також є новітні виробництва, які зараз відомі по всій Україні. Наприклад, виробництво весільних суконь, у якому досягли неймовірного успіху селяни з Чернівецького села Волока Глибочицького району. «А починалося все з виготовлення весільних квітів, віночків та фати. Наші батьки ще сорок років тому займалися цим бізнесом. Пізніше почали шити весільні сукні та торгувати ними на ринках. У 80-х роках весільними сукнями торгували на ринку, що на вулиці Зеленій у Чернівцях. Згодом опанували й Калинівський ринок. Це вже від нас перейняли цю справу у Великому Кучурові та Тисівцях», - розповідає власниця весільного салону Фелічія Попович. 

Давня історія

Ціла низка українських громад має свою давнюю історію, у деяких збереглись у різній ступені руйнації давні історичні споруди, навколо яких існують різні міфи. Проте не всі можуть використати цю перевагу для свого розвитку.

Позитивними прикладами використання історії та пам‘яток архітектури є великі історичні міста Львів та Кам‘янець-Подільський. Розкрутка цих міст як туристичних брендів дала значний стимул для зростання, що призвело до упорядкування цих міст, створення відпочинкової інфраструктури та збільшення зайнятості.

Поряд з такими містами є і зовсім невеликі поселення, де є всі умови для розвитку туризму у відносно обмежених масштабах, але достатніх для зростання місцевої економіки. Це такі громади, як Буша на Вінничині чи Підкамінь на Львівщині.

Уже 28 років в селі Буша проводяться традиційні планери скульпторів-каменотесів, які залишають тут свої скульптури, примножуючи туристичні можливості села.

Село Підкамінь на Львівщині має свою давню історію та унікальні історичні об‘єкти – монастир та величезний камінь. Тепер село відоме своїм молодіжним етнофестивалем.

Замість висновку:

Місцевий розвиток сьогодні сильно залежить від наших спільних зусиль. Влада, громада, бізнес – всі в одному човні і всі взаємозалежні один він одного.

В умовах децентралізації, революційних змін у бюджетній системі, особливо для об‘єднаних громад, навіть сільські території отримують шанс для зростання. Особливою умовою використання такого шансу є відкриття громади Україні і світу, пошук та активне просування унікальних можливостей своєї громади – якірної точки, яка дасть поштовх для розвитку.

Шукайте свою унікальність, використовуйте її, переконайте громаду у тому, що ми можемо разом досягнути успіху.

І все буде добре".