17 June 2024
Децентралізація
«Маємо змогу бути першими», - Степан Куйбіда про перспективи Львівської агломерації

 

18 жовтня начальник Львівської ОВА видав розпорядження про початок формування стратегії Львівської агломерації. Такий документ розробляється в Україні практично вперше. Хоча деякі спроби формування агломераційних стратегій робились і раніше, але вони не дали відчутного результату. Про те, в чому полягає ця робота, чому це важливо для Львівського регіону і для України в цілому, - в інтерв’ю зі Степаном Куйбідою, директором департаменту економічної політики Львівської ОВА, визначеного профільним у розробці стратегії.


- Отож, для початку давайте з’ясуємо: на ваш розсуд, що таке агломерація?

Коли ми говоримо «агломерація», то це перш за все форма вирішення спільних великих і громіздких проблем. Це коли один не може вирішити або може вирішити частково, але коли вас є декілька, ви робите це суттєво ефективніше. Тому агломерація – це про менеджмент, форму і стиль врядування. Приклад: у Львова є дорожньо-транспортні проблеми? Відчутні! Львів може це сам вирішити? Лише частково, бо значною мірою ці проблеми створює так звана маятникова міграція. Чи буде легше місту це вирішити спільно з сусідами? Однозначно, буде. Тобто якщо скооперуватися, то завжди легше.

Наразі базового закону про агломерації немає. Тому ми рухаємося, певною мірою, на випередження. Взагалі, у нас від початку була така амбіція, що ми, Львівщина, маємо бути тут форвардами і активно долучитися до законотворчої діяльності. Ми враховуємо і досвід Київської агломерації, але ми – не столична агломерація. Спілкуємось з профільним парламентським комітетом і сподіваємось, що десь от-от в світ вийде законопроект про агломерацію. До речі, перші спроби розробки такого документу були від львів’янина, екс-нардепа, а тепер заступника мера Львова з містобудування Любомира Зубача… Так от, ми хочемо показати, що агломерація – на порядку денному. Що це річ, яка не просто вписана в державну стратегію розвитку, а вона може реально працювати. Наскільки я поінформований, інші агломерації ще не почали такої роботи. Тому ми маємо змогу бути першими.

Якщо ж ми подивимося на державну стратегію, то у ній виділено сім агломерацій. І Львівська – одна з них. Разом з тим, ми поки не бачимо від держави джерел, насамперед фінансових, які би могли простимулювати розвиток агломерації. Зрозуміло, що ми не говоримо сьогодні про гроші. Очевидно, що кошти першочергово ідуть на армію. Але така перспектива має бути закладена у законодавство. Зараз ми маємо певні можливості, які стосуються співпраці громад, у форматі «міжмуніципалки», але співпраця у форматі агломерації потребує окремого регулювання. Ось і виходить так, що ми рухаємося приблизно паралельно. Профільний комітет у Верховній Раді вже говорить про законодавство щодо агломерацій, а ми тим часом розробляємо стратегію. Сподіваюся, що в кінцеву точку ми прийдемо одночасно.

- Розкажіть детальніше, як зараз просувається ідея Львівської агломерації та стратегії її розвитку.

Ми перебуваємо на старті. Наприкінці грудня утворили робочі групи, які розпочали роботу за модерації фахівців з Ради Європи. Була проведена доволі довга робота до того. Ми проадвокатували необхідність написання цієї стратегії. Знайшли основних партнерів, власне проект Ради Європи «Посилення доброго демократичного врядування і стійкості в Україні», і дали цьому старт. А зараз ми уже в процесі написання стратегії. Насправді за цим більше ніж півтора року підготовчої роботи – комунікаційної, адвокаційної. А це не так і просто. Зараз є момент, коли наші мізки це все осмислюють і наші руки кладуть всі думки на папір. Ми поставили собі завдання завершити процес до вересня, і цей час пройде насправді доволі швидко.

- Багато державотворчих процесів зараз відкладено через воєнний стан. Чи «на часі» говорити про розвиток власне агломерацій та Львівської зокрема?

Чому цей процес актуальний саме зараз? Є економічні аргументи вже нового, воєнного, часу. Не можна ігнорувати, що Львів – це третина економіки та третина населення регіону. Це більше ніж половина валового продукту. Якщо говорити про експорт – це 55%. Це дуже багато. І очевидно, що місто може і повинно вести за собою інші навколишні громади.

- Мова йде про приєднання?

Агломерація і приєднання – це дві різні речі. Нажаль, є люди, які хочуть це викривити. Насправді, тут мова йде про співпрацю самостійних громад, п ро трансфер знань, трансфер менеджменту – ось цим Львів корисний для сусідніх громад. Ми бачимо проблему і не одну. Наприклад, давайте знову про транспорт. Ми знаємо про маятникову міграцію. Що Львову потрібно, щоб з цим впоратись? Децентралізуватись, перерозподілити свій економічний потенціал. Для цього потрібно йти в сусідні громади. Що туди треба дати? Інфраструктуру. Що ці громади отримають? Робочі місця, доходи в бюджет, додаткові можливості розвитку. Тобто агломерація – це взаємовигідно.

- В яких питаннях можлива співпраця?

Є багато питань щодо якості і доступності комунальних послуг. Тепло, вода, каналізація… Пересічного мешканця не цікавить, де знаходяться інфраструктурні об’єкти. Але вони дуже часто знаходяться поза межами населених пунктів чи громад, на які працюють. Це перше.

Друге. Все ж таки, як би не було, ми регіон, близький до Європейського Союзу. Ми – ворота України в ЄС. Тому товаро-транспортні потоки – це все-таки Львів. Ми на перетині шляхів, і цього не можна просто ігнорувати. Це було би просто злочином. Нам потрібно ці моменти ловити і дивитися: де склади, яка логістика, де перевантаження… Сьогодні багато роблять, аби вузька колія заходила в країну. Бачимо проекти в Раві-Руській, Мостиськах, Нижанковичах. І знову ж таки – вони сходяться до Львова, але працюють на всі громади.

Далі. Львову потрібна об’їзна. І насправді це шлях для усіх. Але коли десь в громадах створюють перешкоди, приватизуючи на випередження ділянки, через які вона мала б проходити, то через це втрачають усі.

А через призму воєнного часу бачимо ще один аспект. Міста – обласні або районні центри – стали прихистком для великої кількості внутрішньо переміщених осіб. Ми, зокрема, пережили колосальне навантаження, коли в пікові дні на початку повномасштабного вторгнення на території Львівщини було 350-400 тис. людей лише офіційно. Я б ці цифри помножив на два, бо ми не могли обліковувати розміщення у приватному секторі. Чи здатен таке соціальне навантаження витримати Львів? Війна показала, що такі центри демонструють свою потугу, здатність та можливість – інституційну насамперед. Гріхом було би це не розвивати.

Давайте скажемо відверто і, можливо, трішки контраверсійно. 90 відсотків громад, сусідів Львова, які не увійшли до складу об’єднаної громади, прямо працюють зі Львовом. Що це означає для мене? Люди звідти живуть частково у Львові (наприклад, є нерухомість). Вони возять дітей до Львова. Погоджуюся, що за первинною медициною типу «палець порізав» можна прийти і в амбулаторію, але отримувати «вторинку» і вище люди їздять до Львова. І, якщо чесно, значну частину таких послуг Львів оплачує або дотує.

Як підсумок: агломерація чи ні – можемо уживати різних слів – але навколо Львова є об’єднавчі процеси. Ми можемо їх підтримувати чи ні, та вони все одно відбуваються. Є екосистема, яка працює, навіть коли в неї не втручаються політики. Тому ми можемо взяти варіант «най ся діє воля Божа», або взяти і зробити з цього продукт. Відтак ми відкинули одразу політику. Зокрема, більшість членів робочої групи щодо Стратегії розвитку агломерації – це не політики, а фахівці, практики… Всі разом ми робимо, вважаю, правильну історію. Стратегія та план заходів – ось що ми хочемо мати на виході. Наше завдання як експертів, які щось там та й розуміються, якісно виконати цю роботу. Чи захочуть місцеві політики використовувати цей продукт, чи ні – то вже запитання до них, і гадаю, що його мали би поставити їхні виборці.

- Можливо, згадаємо і про економічний ефект агломерації?

Це ще один аспект. Ми, як регіон, зараз маємо увагу донорів, дуже високу. І гріх цим не скористатися. А для донора ти маєш бути доступним і зрозумілим. Саме тому Стратегія розвитку Львівської агломерації – це одна із форм, якими ти можеш спілкуватися із донором. Відповідно, ми так само хочемо розробити великі цікаві й корисні для усіх громад проекти, під які теж зможемо просити кошти і державного бюджету, і донорів. Ми як регіональна влада дивимося, певною мірою, меркантильно на цю стратегію. Це для нас інструмент залучення коштів в регіон. Плюс ми розуміємо, що можемо стати «пілотом», що наш досвід зможе трансформуватися в модель для інших агломерацій у ті чи інші правки в законі. Тобто ми водночас готові до певних складнощів, будучи першопрохідцями, а з іншого боку ми розуміємо, що це поширена в світі практика, за цим майбутнє і що вороття назад немає. Тоді чому б не бути першими?

- На Ваш розсуд, хто міг би увійти в майбутню Львівську агломерацію?

Громади майбутньої агломерації – питання більше до законодавця. Особисто для себе поки не маю чіткої відповіді, скільки ця агломерація має включати громад. В моєму розумінні, треба втягувати стільки, скільки ми здатні «загосподарювати». Умовно кажучи, ми не можемо взяти радіус 60 кілометрів, відміряти циркулем, – і на, маєш, ми так собі «заагломерували». Воно так не працює. Ми маємо рівень цієї співпраці міряти якістю проектів і їхньою охоплюваністю. Ми маємо дивитись на інтенсивність соціально-економічних зв’язків. Отут стратегія фактично і покаже, якою за розмірами ця агломерація має бути.

Для себе маю розуміння, що це точно всі ті території, які межують сьогодні із Львівською територіальною громадою, ну і є по окремих напрямках інші, більш віддалені громади. Умовно, якщо рухаємося в бік Городка чи Жовкви, то тут так само можна говорити про співпрацю. Треба буде подолати деякі упередження голів територіальних громад, та й деяких управлінців міста Львова. Важливо, щоб не було ефекту «старшого брата».

- Втім, місцеві еліти теж мають свої плани на розвиток. Як можна побороти ці відцентрові та паралельні шляхи?

Такі труднощі щодо творення агломерації були, є і будуть. Так, голова територіальної громади може підписати будь-який документ, а потім відкласти його в довгу шухляду. І якщо немає певного громадського контролю за виконанням таких документів – а, як правило, його нема, бо громадськість часто не дуже активна щодо цього, – тоді такі угоди не виконують. Наскільки ми будемо свідомими того, що цей документ треба виконувати, настільки він і піде в життя. А працювати за цим документом і його виконувати будемо хотіти, якщо він буде адекватний! Якщо він буде зрозумілий, доступний…. Тому і завдання – щоб стратегію розвитку Львівської агломерації писали практики – економісти, будівельники, проектанти, архітектори – тільки, не дай Боже, не політики!

- Щодо децентралізації. Чи нема протиріччя у тому, що раніше повноваження ніби роздавали й делегували, а тепер говоримо про спільні зусилля?

Реформа публічного управління мала розвантажити «центр» від зайвих функцій і дати змогу їх реалізовувати на місцевому рівні. І для мене це елемент децентралізації, коли держава не впливає прямо на такі утворення як агломерація, і а) констатує факт їх існування; б) дає законодавство для їхнього розвитку. Ми ж у жодному проекті закону не бачили безпосередньої участі держави в агломераційному процесі. Тому держава не впливає тут – і наступу на місцеве самоврядування немає.

А з чого може держава розпочати підтримку агломерацій? Розуміємо, що зараз про гроші мову не ведемо: вони потрібніші для нашої армії. Шкода, звісно, бо, як то кажуть, хочеш допомогти – допоможи грошима. Втім, держава могла би бути корисною у процесі утворення агломерації. Насамперед – встановити чіткі і прозорі правила гри, зрозумілі насамперед для голів громад. Бо є певний інформаційний вакуум. І він призводить до того, що різне думають, ще інше говорять – і кожен по-своєму сприймає слово «агломерація».

Якщо ж говорити про гроші, то згадаймо, як держава робила територіальну реформу. Вона дала змогу добровільно об’єднуватися і сказала: усі «добровольці» мають субвенцію на розвиток ОТГ. На моїй пам’яті невеличкі громади по 5-7 тис. населення отримували на рік 8, 10, 15 або й 30 млн грн субвенції з державного бюджету просто тому, що вони об’єдналися. Так само варто зробити і зараз.

Наступне – це преференції. Якщо агломерація – це про економіку або про базові послуги, які надають громади, тоді треба шукати преференцію в цих двох напрямках. Якщо в економічному – можливо, дивитися у напрямку вільних економічних зон, індустріальних парків чи особливостей оподаткування. Так само і щодо послуг ЖКГ: водопостачання та водовідведення… Що держава хоче вирішити через агломерацію, на те і робить акцент.

- А щодо мешканців агломерації, як правильно почути їхню думку?

На жаль, 90, а може й більше, відсотків пересічних мешканців поняття не мають, що таке агломерація. І, може, не мають мати… Агломерація нині – це біль управлінців. Якщо ми шукаємо метод чи спосіб вирішення проблем, ми як управлінці маємо розуміти, що є така річ. А от пересічний мешканець має відчувати якість послуги і загалом врядування. Він має розуміти, де в нього садок і скільки там місць, як надають медичну допомогу, яка дорога, як соцзахист працює, де є робота… Мені здається, що мешканець має отримати якісні послуги і тоді він бачитиме переваги агломерації.

- Згадавши послуги, скажемо і про баланс. Десь послуги можуть бути кращими, а в іншій громаді - менш якісними. Як ми можемо в рамках майбутньої агломерації досягти однакової якості обслуговування людей?

Це може вирішити, повторюся, трансфер знань і технологій, зокрема досвіду надання якісних публічних послуг. Велика маятникова міграція , дорожні та транспортні розв’язки, екологія (сміття тощо), каналізація… Це спільні проблеми. Жодну з цих проблем Львів не вирішив сам. Натомість громади-партнери можуть власне отримати досвід та якість врядування й надання послуг людям. Є багато досвіду і в таких сферах, як освіта, культура, створення сприятливого бізнес середовища тощо.

- Львів-2053. Давайте заглянемо у майбутнє. Яку візію нестиме Львівська агломерація, яке місце посядемо у Європі та світі?

Львів завжди зберігав передове місце в соціально-культурній сфері. Тому, думаю, що це знамено він буде нести незалежно від того, чи буде тут працювати агломерація, чи ні…

Якщо говорити з точки зору економіки, то я дуже би хотів, щоб Львів став осередком не тільки ІТ-індустрії та туризму. Люблю сферу послуг – це швидка виручка і суцільні переваги. Але хотілося б, щоб Львів не забував свою логістичну роль, адже в економіці майбутнього вона може зайняти доволі-таки велику нішу. Бо ми тримаємо в умі все-таки інтеграцію в Європейський Союз.

І все ж згадаймо минулі роки. Львів - це була також і дійсно промислова «колиска». Можна довго перелічувати ті досягнення. Якщо подивитися на професійно-технічну освіту, вищу, то маємо хорошу мережу, у нас багато закладів – зокрема і в майбутній Львівській агломерації. В нас якісний кадровий потенціал. Як би не було, наша економіка доволі диверсифікована. Тому є куди розвиватися. Але якраз вернути собі звання такої промислово-технічної «колиски» – от це мені виглядало би дуже амбітним завданням якраз до 2053-го року. Буде конкуренція за кадри, тому потрібна класна соціалка, умови для приємного і комфортного життя, добра логістика, а це може дати саме агломерація.

А залом, Львівській агломерації треба пройти ще дуже довгий шлях, аби повісити собі на груди власне бейджик «агломерація»…

Розмову вів Григорій Макарів

Views: 2279
Comments:
*To add comment you should be authorized or sign_in
Related news: agglomeration
Read more: