Експерт з питань освіти Центрального офісу реформ при Мінрегіоні Сергій Дятленко, продовжуючи відповідати на коментарі до свого першого інтерв’ю, розповів, як протистояти урбанізації, як правильно запроваджувати шкільні автобуси та як боротися з поганими директорами

Автор: Дмитро Синяк 

«Усе, що я кажу, стосується зовсім не малокомплектних шкіл із сорока учнями. Їм вже нічого не допоможе. Але врятувати ще можна школи, у яких зараз навчається близько ста дітей. До громад, у яких є такі школи, я насамперед і звертаюся. Хочете розвивати свої школи, розвивайте громади, шукайте гранти, пишіть проекти… Не думайте, що піклування громади про школу обмежується утепленням її фасаду. Знаходьте можливості відправити вчителів на додаткове навчання, запрошуйте кращих і перспективніших фахівців до своєї школи. І коли вона «гримітиме на весь район», нікому навіть у голову не прийде ставити питання про її закриття». Так розпочалася наша наступна розмова із Сергієм Дятленко, інтерв’ю якого на порталі «Децентралізація» набрало 40 тисяч переглядів та розв’язало дискусію у соцмережах. Пан Сергій продовжив відповідати на питання та зауваження до цього інтерв’ю.

Читайте також: Яким має бути технічне завдання для вчителя?

---

 

Що робити з малокомплектними класами?

 

«Якраз коли 6 учнів у класі – то і є команда! Там і результати навчання будуть іншими, ніж у класах по 35 чоловік! Головне, щоб такі «реформатори» відповіли за свої реформи, за знищення освіти! Щоб не втекли!»

- Я нікуди не тікаю, і якраз готовий відповідати за ті пропозиції, які висуваю. Але от чи готовий вчитель, що звинувачує мене, відповісти за те, як він навчає дітей? Чи він тікатиме за загальні фрази про знищення освіти? Прошу дуже, проаналізуйте свою роботу за тими параметрами, що я їх навів у попередніх відповідях на зауваження читачів порталу «Децентралізація». На жаль, багато хто побачив у моїх словах те, що захотів побачити. Приміром, я ніколи не говорив, що 35 учнів у класі – це добре. Коли я говорю про малу наповнюваність класів, то маю на увазі такі класи, у яких навчається до десяти учнів. Оптимально, на мою думку, коли в одному класі сільської школи буде вчитися близько 20 учнів.

Давайте повернемося до коментаря. Хіба робота з шістьма учнями у класі не нагадує індивідуальні заняття? Тож і якість навчання має бути вищою, чи не так?

- Так! Але тільки теоретично. На практиці, на жаль, маємо зовсім іншу картину. Зазвичай, коли у класах по 5-6 учнів, вчитель працює у півсили, класи і близько не забезпечені усім необхідним, у таких школах не ведеться гурткова та позакласна робота, учнів не залучають до громадської праці, не вчать їх бути активними. У сучасній освіті навички стають важливішими за знання, які можна легко отримати в інтернеті. А власне, навички командної роботи та чесної конкуренції важко отримати у маленькому колективі. Адже добре, коли на уроці працюють кілька груп по 5-6 школярів. А візьміть такий відомий методичний хід, як поділ класу на адвокатів та прокурорів – літературного героя, політичної системи тощо. Чи буде він ефективним при двох групах по три школяра? Чи можна буде почути доста цікавих думок, аргументів, пробудити у дітях азарт, цікавіть? Принаймні, точно можна сказати, що зробити це вчителю буде набагато важче, ніж у класі з 20 учнів.

«Зараз ми, дивлячись на Європу, маленьких громадян незалежної України виганяємо за кілька кілометрів від дому навчатися у класах, де по 30 дітей, щоб бути конкурентними. Може, за 45 хвилин дитину там побачать, почують… Прикро, що здоров'я нації не є пріоритетом держави, не кажучи вже про віддану працю вчителів!»

- Так, здоров’я нації – пріоритет, і саме тому фізкультура має бути одним з найважливіших предметів навчального циклу. Мені дуже цікаво, як у школі, де в класах по 5-6 учнів проходять уроки фізкультури? Чи є взагалі у цій школі спортзал, і чи опалюється він взимку? Чи є у ньому спортивне спорядження? Покажіть мені школу з двадцятьох учнів, де все це є. А якщо йдеться про те, що коли багато дітей у класі, то це часто призводить до розповсюдження хвороб, то що ж тепер і в автобусі та у метро не їздити, бо там багато людей? Сидіти вдома, ходити до лісу і рости дуже здоровим? Тільки не зрозуміло, чим у житті займатиметься така людина? Коли я нещодавно завітав до сільської школи, де колись вів урки креслення, то буквально остовпів. У класі стояли тільки дві парти та учительський стіл. І голі стіни. А коли я запитав, чому так мало парт, мені відповіли: «Якщо прийде більше дітей, ми доставимо!» Мені стало дуже шкода дітей, які навчаються у цьому класі. Вони точно матимуть інші стартові умови, ніж ті, які здобувають освіту у великих класах конкурентних опорних шкіл.

 

Про урбанізацію та невидачу паспортів

 

Ви казали, що фраза «школа рятує село» не має під собою ґрунту і просили назвати бодай одне село, яке б врятувала школа. А от ваш опонент в одному з коментарів просить назвати хоч одне село, яке б вдалося врятувати через закриття школи. 

- Якщо школу у селі треба закривати, рятувати його вже пізно. Воно вже померло! І те, що у селі народжується 5 дітей на рік, не є приводом утримувати цю школу. Давайте подивимося на цю проблему з іншого боку. У містах нашої планети зараз живе понад 53% населення, причому у 1995 році у містах жили 49% мешканців планети, а у 1990-му – 43%. За 28 років кількість міського населення земної кулі зросла на 10%! Отже, ми маємо справу зі світовим трендом – урбанізацією. В Україні кількість міського населення зараз становить 69%, натомість у розвинутих країнах: Великобританії, Канаді, Японії, США тощо – цей показник сягає 75-80%. Ми ж прагнемо бути розвинутою країною? Якщо так, то треба бути готовими до того, що і у нас кількість міського населення має бути приблизно такою ж, як у Великобританії та Канаді. Люди більше хочуть жити у містах, ніж у селах, бо там більше зручностей, вищі зарплати, ширші можливості, і з цим нічого не зробиш.

«Функція держави – створити умови для населення у будь-якій частині країни. Не людина повинна тікати з села до міста, бо там зручності, інтернет і робочі місця, а інтернет, зручності і робота повинні прийти до села, і якщо цього немає, то це результат некомпетентності влади. Пан експерт каже, що школи закриваються, бо така демографія... Це так, але така демографія – результат роботи держави. Ми вічно намагаємось змінити результат не виправивши причин, які до цього призводять».

- Скажіть, чи є села, у яких є газ, вода, інтернет, і де хату можна купити за безцінь, проте люди все одно не їдуть туди? Таких сіл – безліч! А чому люди не повертаються до них? Бо там немає де працювати. Бо там не такі умови для розвитку, ніжу у місті, і вони там ніколи такими не будуть, хто б що не робив. Скажіть, Україна точно має залишатися сільською державою? Чи, може, ми все ж підемо шляхом найпотужніших держав світу? Колись на планеті взагалі не було міст, а тепер вони зростають з кожними роком. Нам точно треба йти в інший бік? Усі блага цивілізації, до яких ми звикли, і яких прагнемо, народжуються не у селі, а у місті. Ми мусимо визнати це. Ще один важливий момент. Людям потрібні не стільки газ та вода, скільки робочі місця та можливості для власного розвитку. Саме над створенням робочих місць і мають працювати громади, які хочуть зберегти свої села. А якщо держава і повинна підтримувати села, то тільки такі, які розвиваються, а не такі, які занепадають.

Але ж держава теж не має бути пасивним гравцем. Вона повинна створити умови для розвитку села.  «Була б у влади мета розвивати країну, то не закривали б школи, садочки...»

- Чи є у нас села, які внаслідок децентралізації почали стрімко розвиватися? Є! То чому ж не розвиваються інші? Адже держава створила умови для розвитку цілої країни. Просто хтось скористався ними, а хтось – ні. Чи будуються та ремонтуються зараз дороги між селами, якими їздять шкільні автобуси? Так, хоча цього не робилося фактично з часу розпаду Союзу. Чи забезпечуються усім необхідним опорні школи у селах, щоб зробити сільську освіту конкурентною? Так! Чи залишаються у селах небачені доти гроші? Так! Чи може держава зробити більше? Мабуть, може, але не варто казати, що не робиться нічого. Держава вперше за всю історію Незалежності намагається стримати процес урбанізації – і, що важливо, цілком цивілізованими методами.

Але ж у світі, мабуть, є певні напрацювання щодо того, як втримати людей у селах?

- Чи не найефективніші заходи вживав Радянський Союз: до початку 1970-х років селянам просто не видавали паспорти. Моя мама, наприклад, щоб поїхати навчатися на швачку до міста, мала кілька місяців буквально випрошувати дозвіл на видачу паспорту у голови колгоспу. Причому йшлося лише про навчання! У коментарях до мого інтерв’ю хтось, до речі, пропонував застосувати таке обмеження і зараз. Але часи вже не ті, щоб відверто дискримінувати сільське населення, відбираючи у нього можливості для розвитку. У 1990/1991 навчальному році у понад 15 тисячах сільських школах України налічувалося майже 2,2 млн учнів. Далі народжуваність почала падати, але діти, народжені у 1990-1991 роках, пішли до школи у 1995/1996 навчальному році. Це був історичний максимум для сільських шкіл України: 2 249 тис. учнів у 15 264 школах. У 2013/2014 навчальному роках, перед війною, в українських сільських школах вже було 1 225 тис. учнів, 54% від показника 1995 року. Натомість кількість шкіл становила понад 12 тисяч. Причому за результатами навчального року 2017/2018, в Україні середня наповнюваність сільських шкіл І-ІІ ступеню, тобто шкіл, які мають лише 9 класів, становить 7,4 учні. А у сільських школах І-ІІІ (1-11 класи) – 14,3 учні. Хтось вважає, що держава має утримувати такі класи і такі школи, які, до всього, показують дуже низьку якість роботи?

 

«Прилетит вдруг волшебник в голубом вертолете…»

 

У коментарях червоною ниткою проходила така думка: так, зараз із демографією у нашому селі все погано, але хтозна, може, зараз до села прийде якийсь інвестор, і все налагодиться. «Краще б школа у нашому селі ще якийсь час протрималася. А потім різне бува. І фермери. І екопоселення. І програми…» А тоді школа буде значним елементом інфраструктури, який, де речі, може вплинути на рішення інвестора заснувати свій бізнес саме у цій місцевості…

- Це дуже наївна думка. Люди звикли сидіти і чекати дива. Вони не розуміють, що поки вони сидять, склавши руки, дива не буде. Інвестор піде туди, куди його запрошують. Туди, де є, приміром, генеральний план території. Туди, де люди активні й готові працювати на благо громади. Жоден інвестор не тицькає пальцем у карту, кажучи: «Ось тут буде мій завод!» А чимало селян уявляють собі пошук ділянки під завод саме так. Інвестор вкладає гроші туди, де можна заробити. Створіть технопарк: підведіть до певної ділянки усі комунікації, засипте потенційних інвесторів власними пропозиціями, у тому числі перекладеними англійською мовою – і рано чи пізно здобудете перемогу. А якщо ваша стратегія успіху полягає у тому, щоб утримувати малокомплектні школи, чекаючи дива, то я повинен вас розчарувати: інвестора за таких умов не знайти. Знаєте, які села залишаться, а які не вистоять під тиском світового тренду урбанізації? Залишаться ті, які шукають можливості власного розвитку, ті, у яких живуть активні люди. Всі ніші – зникнуть.

А що робити тим селам, де немає таких людей? Адже у багатьох селах на останніх виборах на посаду сільського голови балотувався лише один кандидат…

- Таким селам можна лише поспівчувати. Їхні жителі мають усвідомити: якщо вони не стануть активними, їхнє село щезне з карти за якихось 10-20 років, а може й швидше.

«Село – колиска України, а зараз воно вмирає. І замість зробити умови, щоб люди хотіли жити в селі, роблять все, щоб села пустіли. Територію звільняємо, щоби потім розпродати землю? Можна поробити швейні артілі, садки, курячі кооперативи (чому молоко люди здають, а яйця ні?) Можна домовитися і вернути людям змогу жити на природі і заробляти! Але для чого? Краще знищити людей, відправити їх на заробітки і загребти собі їхню землю…»

- Не можна людей змусити організувати кооператив, не можна створити цей кооператив для них. Тільки самі люди можуть зробити це. Чому, скажіть, в одних селах є молочні кооперативи, які успішно працюють, а в інших немає? Це що, держава вибірково створює для людей підприємства?.. Тепер щодо землі. Завдяки новітнім технологіям земля не є критичною для сільського господарства. Ізраїль, практично не маючи сільськогосподарських угідь, успішно вирощує чимало овочів та фруктів. Створюйте об’єднані територіальні громади, добивайтеся прозорої сплати податку за землю, зрозумійте, як працює механізм здачі земель в оренду, і тоді у вас буде менше думок щодо всесвітнього заколоту проти вас.

 

Затаврована школа

 

«Обурює не стільки аналіз діяльності сільських шкіл, скільки зневага до них. Сільська школа – це вже звучить як клеймо».

- Я не маю жодної зневаги до сільської школи, бо й сам закінчив таку – у Київській області, навчаючись у класі з 14 учнів. Але я маю бажання, щоб вчительське середовище сколихнулось, я хочу, щоб воно діяло. Більше того, я хочу пояснити, що коли вчителі сільських шкіл і надалі залишаться пасивними, вони приречуть власні села на поступове вмирання. Не варто лаяти владу, вимагаючи від неї то одного, то іншого, при цьому «даючи уроки» та «організовуючи навчальний процес». Варто самим зробити найкращий клас у школі, найкращу школу, до якої почнуть переводитися діти з інших сіл. І тоді питання про її закриття школи не підніматиметься. Працюйте! Зауважте, що коли вашу школу закриють, до опорної школи візьмуть найкращих, конкурентних вчителів. А «організатори навчального процесу» можуть залишитися без роботи. Нікому не потрібен таксист, який не вміє водити машину, і дантист який не вміє вирвати зуб, і вчитель, який не вміє навчити і ще й при цьому вважає, що має непорушне право працювати у школі до пенсії тільки тому, що колись отримав диплом.

 

Читати на тему: «Назвіть мені хоч одну школу, яка врятувала село…»

 

«Основи української педагогіки закладалися у сільській школі Василем Сухомлинським. А тепер під гаслом опорних шкіл намагаються знищити сільську школу і створити «фабрики зі здобуття атестатів». Бо тепла і любові до дітей там не буде! Раджу експерту попрацювати у сільській школі, де немає централізованих опалення, водопостачання, харчування....А діти стають студентами кращих вишів після складання ЗНО».

- Назвіть мені, хто саме з випускників школи, у якій навчалися тільки 20 учнів, і у якій не було туалету, спортзалу, централізованого опалення та гарячого харчування, вступив до «кращого вишу України». Де ви бачили таких учнів? Вони є тільки в уяві тих, хто не хоче втрачати власні посади через скорочення школи, яка фактично відбирає у дітей майбутнє, бо не забезпечує для них якісної освіти. Так, Сухомлинський справді працював у сільській школі – у той час, коли людей насильно утримували у селі. Так, Тарас Шевченко здобув початкову освіту у дяка. Але чи це означає, що дяки і зараз мають навчати людей, щоб з них виросли відомі художники і поети? Чи це означає, що і зараз тільки у сільській школі може отримати простір для розвитку вчитель масштабу Василя Сухомлинського? Ніхто не хоче навчатися у курній хаті із солом’яною стріхою, бо стандарти навчання тепер зовсім інші... Тепер щодо любові і тепла. Я попрошу автора цього коментаря поцікавитися, скільки ж дітей було у класах, з якими працював Василь Сухомлинський, і скільки дітей було загалом у його Павлиській школі? Це зовсім нескладно знайти в інтернеті. Тоді й продовжимо цю тему.

Чимало тих, хто коментували ваше інтерв’ю, відверто ностальгують за часами, коли  у селі були великий колгосп, комбікормовий завод, ферми і, як наслідок, велика школа…

- Не варто дивитися назад! Невже хтось думає, що колгоспи можуть повернутися? Адже вони були витвором викривленої радянської системи, яка повністю вичерпала себе. Часи змінюються, і тепер для розвитку нам потрібно зовсім не те, що 50 років тому. В усьому світі активно будувалися заводи-гіганти, а зараз ставку роблять вже не на них, а на об’єднання невеликих підприємств, на високі технології тощо. Дивіться вперед!

 

Лід, полум’я та шкільний автобус

 

«Запитайте дітей, чи комфортно їм на годину-дві раніше вставати, їхати нашими автобусами по наших дорогах і чекати до вечора, коли їх відвезуть додому. Ви ж самі всюди кажете: школа має бути наближена до дитини… Мабуть, цей експерт ніколи не будив о 4 ранку дитину-першокласника, щоб відправити його до опорної школи шкільним автобусом…»

- У якому, скажіть, селі діти повинні так рано вставати, щоб встигнути на 8:30 до школи? Назвіть, будь ласка, конкретний  населений пункт, на дорогу з якого шкільним автобусом дитина витрачає понад 3 години. Де він? До школи має бути не більше 15 км, які навіть за поганих дорожніх умов автобус має долати щонайбільше за 40 хвилин. У Києві на роботу, а часто і на навчання добираються протягом години, і це вважається нормою. Тому 40 хвилин на дорогу у селі – це максимум! А якщо дорогу відремонтують – і саме обов’язок відремонтувати дороги, якими їздять шкільні автобуси взяв на себе уряд, – цей час має суттєво скоротитися.

«Шановний, проїдьтеся до сільської школи на шкільному автобусі по наших гарних дорогах. Цікаво, чи надовго вас вистачить…»

- Я хочу підкреслити: якщо дороги до опорної школи немає, закривати малокомплектну школу не можна! І це цілком нормально, коли батьки скажуть представникам місцевої влади: спершу зробіть дорогу, а тоді й ставте питання про закриття школи. Інакше й бути не може. Діти повинні добиратися до школи з комфортом. У Турійській громаді Волинської області ще два роки тому створили опорну школу, закривши кілька маленьких. Батьки чинили цьому опір. А через декілька місяців навчання почули від дітей, що то добре, що закрили нашу школу, бо ми тепер навчаємося у просторих, теплих класах, маємо багато гуртків, маємо багато друзів-однокласників. У багатьох дітей підвищилася самооцінка, бо є з ким конкурувати. І від такої позиції дітей батькам вже не видається проблемою те довезення шкільним автобусом  

«У нашому селі автобус вранці дітей до школи завіз, а під обід випав дощ і на дорозі суцільний лід – автобус не приїхав. То чи варто було закривати школу?»

- А ви скажіть, чи діти не потрапили додому цього ж дня увечері? Я не вірю у це. Та їх навіть і тракторами, але б розвезли по хатах. Так, можливо, наступного дня автобус не приїхав за учнями. Але це ж виняток з правила. Через негоду і рейси літаків скасовують. Три дні ожеледиці у році, під час яких не може їздити шкільний автобус, - не привід витрачати мільйони гривень на утримання неефективної малокомплектної школи.

«Вгадайте, автобуси якої марки закуповують для підвозу дітей до опорних шкіл? Вгадайте, хто володіє заводом-виробником? Скільки треба автобусів на район? 5-6? По 1.6 млн грн за одиницю. А в масштабах країни? От і вся математика!»

- Немає жодних вимог щодо марок шкільних автобусів, і громади, власне, купують автобуси різних брендів. До речі, шкільні автобуси можна взагалі не купувати. У громадах Тернопільської області лише 40% шкіл підвозять дітей шкільними автобусами, решта просто винаймають для цього транспортні компанії. Часто це не тільки вигідніше, але й зручніше. Бо не треба брати на роботу кількох водіїв, механіка, медсестру, яка щодня перевірятиме здоров’я шоферів, не потрібен гараж, пальне, запчастини, не треба ламати голову над тим, як замінити водія, коли він раптом захворів. Цей клопіт бере на себе транспортна компанія. А ти лише затверджуєш маршрути і ставиш умови. Крім того, якщо у селі 4 учні, то, можливо, буде краще винайняти для їхнього підвозу легковий автомобіль, ніж гнати до цього села шкільний автобус. Усі ці речі вирішує громада.

 

Про хороші школи та поганих директорів

 

«У нашій громаді опорний заклад слабкий навіки...»

- А опорну школу не завжди обирають за якістю навчання, а частіше за демографією, за станом приміщень тощо. Не можна створювати опорну школу там, де завтра не буде дітей, не може бути опорна школа у хатині із солом’яною стріхою. А якість освіти – те, над чим має працювати громада. 

Громада?

- Кажучи «громада», я маю на увазі насамперед батьків, які мають бути активними учасниками навчального процесу. Не тільки у сільській школі, але й в усьому селі кожен знає, який вчитель працює добре, а який приходить до школи відбути свій час і отримати за це зарплату. Однак батьки зазвичай бояться виступати проти такого педагога, бо непокоються, що це згодом може негативно відбитися на їхніх дітях. І такий вчитель виховує часом по декілька поколінь, вважаючи себе неабияким професіоналом. А насправді він залишається працювати у школі тільки тому, що батьки не вимагають від нього якісної роботи. Не варто боятися! Скажіть директору, що вас не влаштовує «урокодавець». Повірте, він теж не зацікавлений у тому, щоб вчителі працювали погано, викликаючи невдоволення батьків.

«Пан експерт казав: «У якій малокомплектній школі є фізичні та хімічні лабораторії?» Шкода, що він не знає, що і у міських школах давно цих лабораторій не бачили (як і лаборантів у них)».

- Протягом останнього року чимало опорних шкіл придбали собі кабінети з того чи іншого предмету природничого циклу. Середня вартість такого кабінету близько 400 тис. грн. Наприклад, у школі села Білозір’я Черкаської області є 11 інтерактивних дошок. Школа отримала їх, вигравши обласний конкурс, що проходив серед опорних закладів середньої освіти. Призом були 2,6 млн грн, за рахунок яких повністю замінили шкільні меблі, обладнали кілька навчальних кабінетів, придбали наочні посібники і, власне, дошки. У школі є сучасні лінгафонні кабінети, у яких вивчають не тільки англійську, але й німецьку. Всіх вчителів забезпечили ноутбуками. Сільрада щороку надає педагогам премії у розмірі 100% від їхніх зарплат. Якщо раніше директор повинна була готувати школу до навчального року за 3,5 тис. грн батьківських коштів, то тепер кошти виділяє виконком об’єднаної громади. Минулоріч він вклав у ремонт шкільної будівлі понад 100 тис. грн. Але при цьому одну малокомплектну школу у селі таки понизили у ступені… Цьогоріч на нову українську школу з держбюджету виділили 1,8 млрд грн. Але коли держава купує обладнання, вона насамперед дає його великим школам, і це логічно. Саме тому у матеріальному плані малокомплектні школи часто є упослідженими, і це впливає як на якість освіти, так і на майбутнє їхніх випускників.

«Справді, працювати на результат необхідно! А як же бути, коли на урок приходить директор чи заступник директора і вимагають дотримуватися структури певного типу уроку? І вчитель ретельно «дотримується», «вкладається у часові рамки»… Де вже думати про результат, коли треба показати «майстерність у застосуванні інноваційних методів», «різних форм навчання» тощо?»

- Чи бувають погані вчителі? Так. А директори шкіл? Так! І начальники управлінь освіти, і навіть міністри. Але якщо директор працює погано, це не означає, що погано має працювати і вчитель. Треба переконувати, доводити свою правоту, відстоювати власну позицію. В одній з київських шкіл директор заборонив вчителям водити дітей на екскурсії. А що, мовляв, як хтось з них травмується? Хто тоді відповідатиме? Вчителі якийсь час чекали, а потім разом написали заяви на звільнення. Вони пішли до кращої школи, бо почувалися затребуваними, конкурентними, і без роботи не залишилися. А директор мусив, по-перше, скасувати свою безглузду заборону, а по-друге, шукати нових вчителів, які вже не були настільки фаховими. Адже професіонали відразу ж дізналися, що робиться у цій школі, і відмовилися йти до цього директора. Як результат, школа втрачає свої позиції і впевнено сповзає донизу в усіх рейтингах. І 1 вересня мусить скорочувати кількість перших класів у той час, коли інші школи збільшують її. Директор повинен працювати на контракті, і тоді він працюватиме добре. Тоді він не буде самодуром, не просуватиме до школи своїх родичів тощо. І громада виграє від цього…