Навесні минулого року Міністерство фінансів і МОН запропонували відібрати 24 опорні школи (і заклади, що виконують функції опорних) для «пілотного» проекту. Ці школи мали отримати кошти, зокрема, від фонду Western NIS Enterprise Fund та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) на розвиток матеріально-технічної бази, ремонт приміщень, купівлю комп’ютерів і навчального обладнання, а їх директори і педагоги – навчитися проектного менеджменту, нових форм навчання тощо.

Нині, рік потому, директори цих шкіл готові розповісти: як змінилися їхні навчальні заклади, з якими труднощами зіткнулися команди новаторів, чого навчилися самі педагоги та які зміни вважають незворотними. А також – чого вони навчилися під час участі у проекті «Пілот 24», який втілили в життя фонд Western NIS Enterprise Fund і Центр інноваційної освіти «Про.Світ». Днями у столиці вони ділилися досягненнями спільної роботи та розробленими планами трансформації школи.

Під час зустрічі виконуючий обов’язки директора місії Агентства США з міжнародного розвитку USAID в Україні Джон Пеннел похвалив успіхи українських освітян і висловив переконання, що найцінніший ресурс будь-якої країни – це люди, і саме інвестиції в людський потенціал мають найвищий рівень окупності.

Цю думку підтримав і заступник міністра освіти і науки Павло Хобзей. Він підтвердив: усі навчальні заклади, що брали участь у «пілотному» проекті, кардинально змінилися.

За словами Павла Кузьмовича, опорні школи – це хороший інструмент для вирівнювання якості освіти в селі й у місті, але це лише частина реформи.

– Дуже сподіваюся, що це буде не «реформа МОН», а наша спільна справа. Ми прагнемо, щоб Нова українська школа була другом для дитини, щоб діти з радістю ходили до школи, і їм було цікаво. Учні отримують освіту не від міністерства, не від департаменту – вони ходять у школу до вас, – звернувся до присутніх заступник міністра. – Дуже прошу вас не боятися і ділитися з колегами отриманими знаннями та досвідом.

Бачу ціль, вірю в себе

Першопрохідцям завжди непросто. Розповіді директорів-учасників проекту підтвердили: їм довелося долати не лише багаторічні стереотипи в організації роботи школи, а і спротив частини педагогічного колективу та консервативного сільського середовища. Часто-густо замість сучасної опорної школи з комп’ютерними класами жителі маленьких сіл відстоювали свої малокомплектні заклади, де один учитель викладає кілька предметів, «зручності» – на вулиці, а навчання одного учня коштує до півсотні тисяч гривень на рік.

Проте всього лише за рік ці керівники створили команди однодумців, опанували прийоми сучасного менеджменту і, найважливіше, перебудували навчальний процес на користь інтересів учня. У цих школах почали застосовувати змішане навчання: уроки, що поєднують різні види практичної діяльності.

Оратівська опорна школа на Вінничині (в якій навчаються більш як півтисячі учнів) рік тому мала ті самі проблеми, що й інші навчальні заклади: потребувала утеплення, ремонту, комп’ютерів і сучасного обладнання. Коли отримали статус опорної, і вчителі, й керівництво, за словами заступника директора Людмили Коломієць, «не дуже розуміли, що до чого».

Після перших тренінгів директор зібрала вчителів на фасилітаційну сесію, щоб разом визначити сильні і слабкі сторони закладу, вирішити, що потрібно змінити.

– Спочатку колектив не розумів сенс змін, і відповідно – не підтримував їх, – розповідає Людмила Анатоліївна.

Після педради та терплячого роз’яснення нових методів роботи сформували команду змін. І працювати стало легше. Зібрали батьків, аби розповісти про переваги змішаного навчання, але ті також не одразу підтримали нові методи. Наприклад, запитували: а для чого тоді потрібен учитель у класі?

За рахунок міжнародних донорів школа отримала лабораторне обладнання та меблі, інтерактивний комплекс, комп’ютерний клас (10 учнівських комп’ютерів та один учительський). У школі замінено 78 вікон, облаштовані внутрішні вбиральні й пандуси. Завдяки міжнародній допомозі з Китаю отримали 15 персональних комп’ютерів. За кошти субвенції з обласного бюджету придбали обладнання для кабінету фізики, 12 ноутбуків (нині кожне вчительське місце у школі обладнане комп’ютером!), 12 телевізорів та один проектор.

Урешті-решт зміни підтримали і батьки: нині вони жартують, що «агентами змін» стали діти. Школярі приходили додому і розповідали, якими цікавими стали уроки, пропонували разом досліджувати різні теми. Такий ентузіазм і мотивація не залишили старших байдужими – поступово вони також активно долучилися до співпраці зі школою.

Увага до історії

З 1 вересня почне працювати у статусі опорного навчального закладу і Петропавлівська школа №2, що на Дніпропетровщині. Освітяни з інших регіонів давно знайомі з педагогами цього закладу, який славиться чудовими результатами учнів з української мови та проектами з енергозбереження.

Петропавлівський район межує з Донеччиною, й останні три роки, за словами директора школи Лесі Пающик, були нелегкими для вчителів та учнів. Тому особлива увага у школі – до уроків історії. Розроблено й курс факультативних занять «Уроки порозуміння».

До команди змін у опорній школі ввійшли вчителі початкових класів, філологічного, природничо-математичного напрямку. Визначили стратегію розвитку, запровадили нові методики викладання. Зокрема, почали проводити заняття в новому форматі. Наприклад, уроки в об’єднаному форматі провели вчителі фізики, математики, української мови та літератури, фізичного виховання.

– На жаль, поки що не всі педагоги підтримують нові форми навчання, – додає Леся Миколаївна. – Сподіваюся, нам усе-таки вдасться стати однодумцями.

Тренажери для всіх

Від селища Гродівка Покровського району на Донеччині до лінії фронту – лише кілька десятків кілометрів. Мешканці із жахом згадують лютий 2015 року, коли під час обстрілу бойовиками було поранено вісьмох мирних жителів, серед яких і дитину… Нині гродівці мріють про мир, цінують взаєморозуміння, сподіваються, що діти отримають хорошу освіту і нові можливості в Україні та Європі.

Символом нових можливостей для громади є Гродівська школа. Побудована вона ще в далекому 1936 році, але якщо використовувати сучасні поняття, завжди виконувала функції опорної. Діти із сусідніх сіл ішли на уроки пішки, а взимку їх привозили на підводах.

Останніми десятиріччями фінансування шкільної освіти було недостатнім, і справжнє оновлення закладу почалося рік тому. Хоча школа поки що не є опорною (отримання цього статусу очікують у вересні), її обрали для участі в пілотному проекті. У ЗОШ навчаються більш як 200 дітей, сюди ж привозять учнів з іншого села.

Щоб покращити успішність учнів, тут вирішили спочатку навчити педагогів. Майже всі (!) вчителі школи взяли участь у тренінгах, творчих майстернях та інших формах навчання у Києві, Львові, Одесі, Маріуполі, Сумах, Краматорську, Слов’янську. До слова – можливість навчитися нового колектив школи зустрів з радістю. За рік опанували технології змішаного навчання і почали застосовувати їх на уроках, влаштували мовний табір, залучають дітей до участі у проектах «Нащадки січовиків», «Музей під відкритим небом» тощо. Вчителі також планують впровадити технологію «зелений клас», і частину уроку (чи уроків) проводити за межами класу.

І (нарешті!) почала покращуватися матеріально-технічна база школи. Спільними зусиллями громади та спонсорів облаштували другий комп’ютерний клас, придбали обладнання для їдальні, встановили камери відеоспостереження (не забуватимемо, що до лінії розмежування від школи зовсім недалеко). А ще – почали капітальне будівництво тренажерного майданчика, яким зможуть користуватися усі члени громади. Місцева молодь уже з нетерпінням очікує закінчення цього будівництва.

– Ми не сидимо на місці, – завершує розповідь директор школи Людмила Кухаренко. – Розповідаємо про свої наробки і вчимося в інших.

«Працюємо не для начальників»

На Прикарпатті однією з перших статус опорної отримала Більшівцівська школа. Навчальний заклад має чотири філії і, за словами директора Наталії Самочко, процес реформування відбувався дуже болісно.

У двох філіях спочатку не сприйняли ідею створення опорного закладу. Люди були проти, щоб дітей возили до школи із сучасним спортзалом, міні-лабораторіями, комп’ютерними класами і, головне, – висококваліфікованими педагогами! Аргументи старі: не буде школи, не буде села.

– Процес реорганізації шкіл, які ставали нашими філіями, був найбільш болючим, тому що він стосувався робочих місць, зміни парадигми навчання, – розповідає Наталія Михайлівна. – Треба було працювати з педагогічними колективами, громадськістю, батьками. На початку навчального року батьки учнів зі шкіл-філій дивились на нас переляканими очима. Ми працювали над цим: виїжджали до батьків, розмовляли з ними, привозили їх в опорну школу, показували, в яких умовах навчатимуться їхні діти.

До роботи в якості опорної команда школи готувалась усе минуле літо. Встановили сучасне обладнання в кабінетах природничо-математичного циклу, осучаснили кабінети образотворчого та музичного мистецтва, склали логістику підвезень учнів трьома новенькими автобусами. Інвестиції у школу склали близько 6,5 мільйона гривень.

– Великий плюс створення опорних шкіл полягає в тому, що діти отримали доступ до кращої освіти та соціалізації, – зауважує директор. – Вони вчаться жити в соціумі й комунікувати з однолітками. У невеликих школах учні були позбавлені цього.

Наталія Самочко постійно шукає можливості для навчання вчителів школи.

– На жаль, ніколи не думала, що педагог може не захотіти скористатися цими можливостями, – зізнається вона.

Директор називає цифри, які красномовно свідчать про нелегкий шлях перетворень: 11 відсотків педагогів хочуть бути агентами змін і працювати по-новому, 11 – намагаються використовувати нові методики і близько 40 (!) відсотків вважають, «що авторитаризм у школі – панацея від усіх проблем». Ці 40 відсотків не підтримують змін і бажають, аби все було «по-старому».

Утім розвиток школи, незважаючи на спротив, відбувається стрімкими темпами. Її учні виграли конкурс «Юніор бізнесу», який проводиться в рамках проекту «Активна молодь на ринку праці – підвищення якості професійного та підприємницького навчання в українських навчальних закладах з використанням методів моделювання» і вже збираються до Польщі. Діти підтримують ініціативи директора і впевнені, що навчання стане ще цікавішим.

– Сьогодні ми багато говоримо про критичне мислення. Я завжди кажу дітям: якщо вам щось не подобається на уроці, ви повинні без образи і приниження сказати про це вчителю. Якщо  мовчите – вас не почують, – каже Наталія Михайлівна. – Мене вразило, що прості кроки назустріч учням дали неймовірні результати. Три тижні тому діти розказали мені, що цього навчального року відчули себе важливими, що вони не бояться заходити в кабінет директора. Це те, для чого ми працюємо: не для паперів, не для начальників, не для педагогів, а для дітей.

Чи є у вас план?

Секретами організації роботи школи поділився і директор опорної Олексіївської школи Більмацького району Запорізької області Анатолій Котенко. Сюди привозять учнів з восьми (!) віддалених сіл Смирновської ОТГ.

Директор каже: протягом багатьох років навчальний заклад фінансувався дуже скромно, але сьогодні, нарешті, отримує потрібні кошти і… навчається заробляти сам. Торік у розвиток школи вкладено 3,7 мільйона гривень, у цьому році заклад планує освоїти 1,5 мільйона.

Анатолій Левкович радить колегам починати зміни з налагодження співпраці з громадою.

– Ми брали участь у детальній програмі розвитку освіти в громаді до 2020 року, – розповідає він. – Це – дуже хороший інструмент, рекомендую всім узяти його на озброєння. Варто передбачити заходи на кілька років уперед, аби кожного разу не звертатися за фінансуванням.

Школа має філії, і це приєднання було дуже непростим.

– Колективи цих шкіл хочуть «вижити» в якості окремих навчальних закладів і чинять шалений спротив, – розповідає директор. – Ми провели з ними спільні засідання, розповіли про перспективи опорної школи, про наше нове обладнання і можливості, які відкриваються перед сільськими дітьми. Провели фасилітаційні сесії і навіть грали з ними у спеціальні ігри. На сьогодні напруга зменшилася…

У минулому році школа отримала 25 комп’ютерів і інтерактивну дошку. Нині тут ставлять завдання, щоб кожен учитель навчився використовувати цю техніку на своїх уроках.

Реалізовується і проект «Кіндерляндія». Специфікою школи є те, що дітей привозять з навколишніх сіл. Учні початкових класів мають 4-5 уроків, а додому їдуть разом зі старшими після 7-го уроку. Тому вчителі вирішили створити простір, де дитина зможе комфортно провести цей час. Там буде м’яка підлога та безкаркасні меблі, ігри. Частину коштів на проект «Кіндерландія» отримали від сільської громади, решту зібрала на краудфандинговій платформі GoFundEd.

Наступного року так само проектним методом планують завершити заміну вікон і утеплення, створити групи з критичного мислення і змішаного навчання, зробити реекспозицію шкільного музею.

«Буду засипати ями!»

У статусі опорного навчального закладу з 1 вересня починає працювати і Городницька школа Новоград-Волинського району на Житомирщині (раніше вона виконувала функції опорної в освітньому окрузі). Директор закладу Світлана Гончаренко дуже вдячна організаторам, тренерам і фасилітаторам проекту. Усі отримані навички одразу застосовують на практиці, команда вчителів зосередилася на впровадженні змішаного навчання, а керівник закладу – на співпраці із громадськістю та владою. За допомогою файндрайзингу, наприклад, уже знайшли фінансування (два мільйони гривень) для ремонту «дірявої» тепломережі.

У школі швидко прижилися методики «перевернутого класу», ротації по групах тощо. Дуже швидко слава про новаторів із селища Городниця дійшла і до обласного центру. І нині вчителі проводять тренінги і майстер-класи для освітян області на базі обласного інституту післядипломної освіти.

Після одного з тренінгів у рамках проекту «Пілот 24» директор почула пораду якнайактивніше залучати до роботи волонтерів Корпусу Миру. Повернулася додому й одразу подала заявку. І з листопада 2016 у школі працює волонтер Корпусу Миру.

– Він навчає дітей англійської і, що найважливіше, власним прикладом показує членам громади, як змінювати світ навколо, – каже Світлана Гончаренко. – Якось їхали з ним у село, дорога – жахлива, вибоїни. Каже: хочу допомогти. Знайдімо матеріал – візьму лопату і засипатиму ями.

Ще волонтер збирає сміття. Де б не йшов, нахилиться, підніме і кине до смітника. Спочатку жителі селища дивувалися, потім почали долучатися.

«Імунітет» до антиукраїнської пропаганди

У Компаніївському НВО на Кіровоградщині наголошують, що потрібно не тільки навчати дітей, а й виховувати їх патріотами своєї країни, які матимуть «імунітет» до антиукраїнської пропаганди.

– Громадянське суспільство починається зі школи, тому наша мета – виховати громадянина, який був би соціально активним, відповідальним, умів реалізувати свої плани, – пояснює свою позицію керівник НВО Наталія Потєхіна.

Наталія Дмитрівна переконана, що місія школи – допомагати формувати громадянське суспільство у кожному населеному пункті країни. Учні школи взяли участь у акції «Життя без корупції», відвідують госпіталь для воїнів АТО, надсилають малюнки українським військовим.

У НВО організували творчий конкурс і запропонували дітям розповісти – яким вони бачать селище у майбутньому і що хочуть зробити, аби воно стало кращим.

Лікбез для батьків

20 відсотків жителів села Петровірівка Ширяївського району на Одещині – роми. Нещодавно вчителі місцевого НВК (із 1 вересня 2017 він також почне працювати у статусі опорного навчального закладу) разом з учнями провели невелике дослідження і з’ясували: 70 відсотків дорослого населення громади ромів не вміють читати і писати. Колектив школи вирішив не залишати все як є, а почати програму ліквідації неписьменності.

– Проект «Навчання батьків-ромів» – великий виклик для нашої громади і нашої школи, – розповідає її директор Володимир Івасів.

Володимир Іванович переконаний, що школа лише тоді успішна, коли йде «попереду системи». Тому участь у проекті «Пілот 24» він вважає дуже корисною. Після участі у тренінгах і майстер-класах змінився погляд на навчальний процес і самого директора, і вчителів.

Навчальний заклад виграв грант посольства Японії в Україні за програмою «Кусаноне» на суму 1 мільйон 500 тисяч гривень. На ці кошти відремонтують дах і фасад, замінять вікна. Також у НВК надійшло сучасне обладнання для кабінетів фізики, хімії, біології.

– Головні пріоритети бізнесу: ідеї, люди, кошти, – міркує Володимир Іванович. – За рахунок участі у проектах заробляємо кошти для школи, колектив у нас активний, ідеї – є!

Безкоштовний мовний клуб

Ще рік тому у школі села Велика Чернеччина на Сумщині не було комп’ютерного класу. Нині таких класів – два. За останнім словом техніки обладнано кабінети природничих дисциплін, оновлено харчоблок. Вікна і двері в будівлі також нові.

– Матеріально-технічна база школи за короткий час змінилася більше, ніж за багато попередніх років, – розповідає вчитель інформатики Тетяна Корж. – Але не менш важливо, що ми отримали знання проектного менеджменту, ознайомилися із грантовими програмами, з краундфандингом (краундфандинг, або «громадське фінансування», – це співпраця людей, які добровільно об’єднують свої гроші й інші ресурси для підтримки інших людей чи організацій. – Авт.)

Особливо помітні зрушення у вивченні англійської у школі. Після навчання на курсах Британської Ради педагоги зовсім інакше будують уроки, в результаті в навчання включилися навіть «слабші» діти.

Один із проектів, який втілює школа, – безкоштовний мовний клуб для дітей і батьків. Ідею клубу подали учні, які разом з учителями відвідали тренінг із проектного менеджменту.

– Перший семестр ми будемо вчити англійську і польську, а з другого плануємо опановувати ще й німецьку,– каже молодий фахівець. – Очікуємо, що до клубу запишуться не менш як 100 людей. До речі, якщо англійська мова цікавить передусім учителів і дітей, то вивчення польської більш орієнтоване на громаду. У нас зараз дуже багато людей їдуть працювати до Польщі, але не володіють мовою. Усі заняття ми плануємо проводити у форматі змішаного навчання.

Після спілкування з директорами шкіл і вчителями стає зрозуміло, що реформування – непросте завдання. Зміни на краще передусім залежать від ідей і людей, однак і фінансування – надзвичайно важливе. Варто зауважити, що Western NIS Enterprise Fund виділив близько 6,3 мільйона гривень на розвиток інфраструктури шкіл. Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) профінансувало ремонтні роботи у 24 опорних школах на 1,5 мільйона доларів США.

Світлана Галата, газета «Освіта України», №28, 2017 р.