SOS 

Українські міста та села, ліси та поля критично захаращені твердими побутовими відходами – це прикрий та тривожний факт сьогодення. «Львівське сміття» стало мемом, але проблема набагато масштабніша, бо стосується не тільки Львова, але більшості населених пунктів. Ситуація вже на стадії SOS, бо за останні десятиліття змінився склад побутових відходів, відбувалося постійне зростання їх об’єму, а ось практики поводження с відходами залишилися «допотопними», або навіть погіршилися. На «сміттєву» кризу в країні звертають увагу не тільки екологи, громадські діячі та журналісти, але й звичайні мешканці населених пунктів, бо проблема видима неозброєним оком – стихійні сміттєзвалища, бруд, пляшки та обгортки під ногами, сморід від тліючих звалищ тощо. 

Люди розуміють, що причин такого сумного становища є декілька. Це не тільки якась специфічна ментальність українців, що спонукає їх смітити собі під ноги та дозволяє викидати непотріб до лісу чи узбіччя замість того, щоб сортувати та здавати сортоване на переробку, або хоча би просто оплатити послугу вивезення відходів. Є й інші системні виклики, які стосуються вже повноважень та спроможності органів місцевого самоврядування, їх компетентності, готовності комплексно вирішувати проблему. 

Річ у тім, що сучасна система поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) – це цілий цикл, ціла технологія від збирання, сортування - до захоронення чи переробки. Вона має базуватися на економічно обґрунтованих тарифах, включати в себе широку інформаційно-просвітницьку роботу. Все це вимагає відповідної професійної компетенції, інвестицій, причому значних, підтримки та довіри населення. 

Не завжди одна окрема громада, тим більше сільська, зможе забезпечити всі ці складові, бо повноваження громади поки що не підкріплені відповідними фінансовими ресурсами, а також кваліфікованими професійними кадрами. Одним із способів подолання цієї проблеми може бути співробітництво громад. Йдеться про Закон України «Про співробітництво територіальних громад», який набув чинності в червні 2014 року. Хоча існуюче законодавче поле на момент написання статті поки що і не дає повної свободи громадам співробітничати в цьому складному питанні, певні здобутки вже є. 

Історія Тульчинського міжмуніципального проекту поводження з ТПВ 

Герої нашої розповіді – місто Тульчин – районний центр на Вінниччині - та прилеглі до нього громади Кинашівської та Суворівської сільрад. Сукупна кількість мешканців в цих адміністративних одиницях становить 26 000 осіб. 

Як і більшість малих міст, Тульчин мав типові проблеми з відходами: стихійні сміттєзвалища, на ліквідацію яких щороку з бюджету витрачались чималі кошти, відсутність схеми санітарного очищення, якої вимагає Закон України «Про відходи», збиткове комунальне підприємство, що змушене брати пальне в борг та затримувати зарплату робітникам, не забезпечені контейнерами прибудинкові території. Вивіз сміття в Тульчині та деяких прилеглих селах здійснювався не регулярно, а один раз на тиждень, бо не було в достатній кількості техніки. Сміттєзвалище (тут дуже важливо зазначити, що саме сміттєзвалище, а не полігон для відходів), збудоване у 1990 році, маючи термін експлуатації 20 років, було повністю перевантажено, без засобів моніторингу, без інженерних споруд. Шкідливі речовини просочувалися крізь ґрунт аж до водоносних горизонтів. 

Місцева влада – місцеві ради м. Тульчина, сіл Кинашева та Суворівського, Тульчинська районна рада та районна адміністрація - вирішили, що під лежачий камінь вода не тече, і почали діяти одночасно в двох напрямках – питання, доступні для подолання самотужки, намагатися вирішити , але крім того, шукати інвесторів, донорів, партнерів, фахівців для того, щоби вирішити проблему грамотно і комплексно. Зверталися і до існуючого тоді Фонду підтримки місцевого самоврядування і до міжнародних донорських організацій. 

Слід зазначити, що саме активна позиція, політична воля та конкретні кроки до вирішення проблем самостійно з боку місцевого керівництва зіграли головну роль в тому, що допомога ззовні таки була надана. Наприклад, виконком Тульчинської міської ради прийняв непросте рішення зробити управлінський та фінансовий аудит місцевого комунального підприємства «Тульчинкомунсервіс» - незвичний крок на наших теренах, який показав конкретні пробіли в менеджменті . За результатами аудиту офіційно затвердили план подальшої діяльності комунального підприємства, що дало змогу реально ефективно реформувати його діяльність. 

В результаті донори та фахівці знайшлися. За кошти Фонду підтримки місцевого самоврядування було придбано сміттєзбиральну техніку. А у 2010 році районна влада та Тульчинська міська рада звернулися до Швейцарсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO з проханням підтримати технічні рішення в сфері поводження з ТПВ. Спільно з експертами міжнародного проекту було розроблено Стратегію інтегрованого поводження з ТПВ – документ, який став технічною основою для модернізації системи поводження з ТПВ в Тульчині та прилеглих сільських та селищних громадах. Крім того, ініціативу підтримала Муніципальна програма врядування та сталого розвитку ПРООН, яка надавала інформаційно-комунікаційну підтримку ініціативам місцевої влади до 2012 року. 

Навесні 2011 року було створено Місцеву робочу групу та Керівний комітет проекту, підписано Меморандум про порозуміння між громадами-учасницями. До керівного комітету міжмуніципального проекту поводження з ТПВ увійшли представники головного управління ЖКГ Вінницької ОДА та Мінрегіону. Перше, що було зроблено комітетом – здійснено оцінку поточної ситуації. Виявилося, що КП «Тульчинкомунсервіс» збирає та вивозить близько 80% усіх побутових відходів, що накопичуються в Тульчині, але лише третина населення оплачує цю послугу. Що стосується Суворівської та Кинашівської громад, то місцеве населення в основній масі керувалося небезпечними та «малокультурними» практиками поводження з ТПВ – спалювали, викидали на узбіччя або закопували. Лише 3-10% відходів організовано вивозилося з цих населених пунктів. Про окремий збір електронних та небезпечних відходів не було і мови. Коли дослідили склад відходів, то виявилося, що половину складає органіка – харчові відходи, які можна компостувати, ще 25% - вторинна сировина: скло, папір, метал, пластик. Тобто 75% відходів можна переробити! 

Керівним комітетом було сформовано бачення мети проекту:

• Охоплення якісними послугами збору та вивозу ТПВ 100% населення
• Охоплення послугами збору та вивозу ТПВ 90% населення та 100% організацій
• Економічно обґрунтований, але доступний тариф
• Розділення відходів у домогосподарствах, окремий збір небезпечних відходів
• Рекультивація діючого сміттєзвалища
• Створення нового технологічного полігону з компостувальним майданчиком
• Сприяння громадянській обізнаності, зміні поведінки людей, що зменшує кількість створюваних відходів, покращує роздільне збирання, культурне та раціональне поводження з ТПВ 

Досягнення 

Оскільки основним провайдером проекту поводження з ТПВ було визначено КП «Тульчинкомунсервіс», підприємство зазнало кардинальних реформ: приміщення було відремонтовано, стало набагато зручнішим та дружнім до клієнтів, спектр надання послуг значно розширився. Збільшилася кількість абонентів, бо з ними почали працювати, заохочувати до укладання договорів різними шляхами, абонентський облік став електронним - всі дані зберігаються в цифровому форматі. Касовий апарат в офісі КП дає можливість сплачувати послуги прямо на місці без комісії та черги. За допомогою інформаційної кампанії людям пояснили, що комунальне підприємство створене та працює для їх блага, надаючи послуги, варті оплати. У КП «Тульчинкомунсервіс» з’явився логотип, власний бренд. Як виявилося, це теж важливо, аби люди зрозуміли, що сміття не зникає з міста саме по собі, що для цього працюють люди з цього конкретного підприємства. Паралельно з рекламою КП «Тульчинкомунсервіс» людям пояснювали принципи роздільного збору відходів, утилізації в рамках інформаційної кампанії «Менше сміття – краще життя». 

Важливим кроком в реалізації плану було придбання необхідної техніки та обладнання – двох автомобілів та пресу для вторинної сировини, обладнання 47 контейнерних майданчиків з ємностями для різних видів відходів не тільки в житлових масивах, але і в громадських місцях, з яких техніка стала забирати відходи регулярно. Але для того, аби система була сталою і економічно обґрунтованою Стратегія передбачала поступове підвищення тарифів. Якщо у 2012 році тариф для населення складав 4,44 грн. на одну особу на місяць, то вже у 2013 потрібно було підвищити тариф ще на 10%, та на 17% у 2014. 

Без ухвалення цього політичного рішення про підвищення тарифу, а також без забезпечення максимального охоплення платною послугою споживачів неможливо було би покрити витрати на впровадження нової схеми інтегрованого поводження з ТПВ. Тим більше, що запропонований тариф складав лише 0,31-0,37% середнього рівня доходів на особу по Вінницькій області. Це теж одне з тих рішень, які показують політичну волю місцевого керівництва до змін, а це, в свою чергу, дає сигнал донорам та інвесторам щодо готовності громади зробити конкретні кроки в реалізації проекту. 

Зміни на краще говорять самі за себе. Повільно, але переконливо КП «Тульчин комунсервіс» за 5 років (з 2013 до 2017) перетворилося із збиткового на прибуткове підприємство. Отриманий дохід спрямовують на закриття існуючого сміттєзвалища та придбання обладнання для нового полігону, що було збудовано для заміщення старого сміттєзвалища. Крім того, комунальне підприємство реалізувало переробникам перші партії сортованого пластику та паперу. 

Якщо у 2011 році рівень охоплення населення послугою по усьому Тульчинському цільовому регіону сягав лише 22%, то у 2015 ця цифра зросла до 49%. Це поки що далеко від 90% цільових значень, але варто враховувати, що зміна психологічних установок та менталітету населення – справа не одного року. Рівень задоволення якістю послуги у 2011 був 36,6%, а у 2015 вже 73,1%, що є вдвічі краще. 
Ці досягнення на залишилися непоміченими з боку центральної влади. 30 квітня 2017 року в невеликому райцентрі Тульчин відбувся круглий стіл під егідою Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. Темою обговорення стала саме тульчинська практика міжмуніципального співробітництва, тобто фактично впровадження Закону України «Про співробітництво територіальних громад». Тульчинці показали, яким плідним може стати таке співробітництво у справах, які громада не «потягне» самотужки, а парламентарі висловили готовність удосконалити законодавство так, аби до успішних громад могли згодом доєднатися інші. Очікується, що парламент також прийме за основу законопроект про внесення змін до Закону України «Про співробітництво територіальних громад» щодо запровадження процедури приєднання до організованого (існуючого) співробітництва територіальних громад (реєстр. №5341). 

Тобто, простою мовою це означає, що якщо громади домовились про співробітництво у вирішенні питання відходів і у них це добре виходить, то навколишні громади також можуть долучитися до такої співпраці.

Міський голова Тульчина Валерій Весняний згадує весь непростий шлях реалізації проекту, починаючи з 2010 року такими словами:

«Ми настільки хотіли зробити все правильно, настільки сподівалися на успіх, що не пропускали жодної нагоди зустрітися з тими, хто на нашу думку, міг би нам допомогти. Ми стукали у всі двері з шаленою наполегливістю. Сідали в машину та їхали за сотні кілометрів, аби попасти на відповідні заходи, розповісти про нашу проблему, поговорити з експертами… Ми тоді якось не замислювались, наскільки це складний і довгий процес, але зараз оглядаючись назад, ми розуміємо, як важливо було супроводжувати кожен наш крок інформаційно, пояснювати людям кожне рішення. Ми і так приділяли цьому увагу, але, як я тепер бачу, це одна з фундаментальних речей в проектах з поводження з ТПВ. Підтримка населення, розуміння людей – це головне… Моєму онуку зараз 13 років. Коли почався наш проект, йому було лише шість років, він ще ходив до дитсадка. Зараз він підліток і навчає батьків, як поводитися з відходами, як потрібно скручувати пластикову пляшку, бо у нього це відклалося ще з садочка, коли ми розпочинали роботу з дітьми і запрошували спеціалістів, які їм пояснювали ці нескладні правила. Він вже ніколи не буде поводитись з відходами некультурно і варварськи, бо він інший, розумієте? То відкладається з дитинства і назавжди. Я мрію, аби всі центральні канали, хоч пару разів на день по декілька секунд показували та розказували людям, чому і як потрібно поводитися з відходами, от тоді був би толк...Чи було складно? Знаєте, інколи опускалися руки і я ставав найбільшим в світі песимістом. Але тепер я знаю, що не слід зважати на час, коли реалізуєш настільки системний проект. Крок за кроком, але йти до мети і реалізовувати задумане, втілювати мрію в життя. Ніхто – ні президент, ні уряд – не прийдуть і не зроблять це за нас. У мене в місті ще повно проблем. Мені дорікають за відсутність красивої плитки в центрі міста, яку добре видно, яка кидається в очі. А дорогезний технологічний полігон, на які ми спрямовували кошти – він же не в центрі міста, в очі не кидається. Це як зі здоров’ям, про яке згадуєш, коли його втратиш. Так і у нас. Цього проекту - його не видно одразу, але ми знаємо, що результат є, та ще й який. По-перше, у нас же набагато менше стихійних сміттєзвалищ. Їх практично подолано, сміття прибирається. Люди стали інші, вони розділяють відходи. У нас контейнер для скла наповнюється лише за 10 днів, в середньому. І люди оцінили. А плитку ми ще покладемо». 

P.S. 18 грудня 2016 року було утворено Тульчинську об’єднану територіальну громаду, до якої увійшли ще декілька населених пунктів, які раніше не були охоплені послугою збирання та вивезення відходів. Тож перед керівництвом громади постають нові виклики та завдання – долучити нових мешканців до роздільного збору відходів, залучити нових споживачів послуги комунального підприємства. Але немає сумнівів, що тульчинська громада приречена на успіх. І немає сумнівів, що іншим громадам слід уважно придивитися до їх досвіду і запозичити його. Аби не потонути в смітті.