Збігають два тижні, відведені на розгляд депутатами Верховної Ради законопроекту щодо змін до Конституції в частині децентралізації, який президент вніс до парламенту 1 липня. По закінченні цього терміну, вся країна або отримає можливість для втілення у нас європейської моделі самоврядування, або втратить її.

Децентралізацію необхідно розпочинати, і в цьому процесі ми не маємо права втрачати жодного дня. Серед змін до Конституції найбільший резонанс викликали положення, які стосуються появи інституту префекту (замість голови місцевої адміністрації), об’єднання громад та права щодо зупинення повноважень місцевих рад, уразі прийняття ними антидержавних рішень, яке глава держави після відповідного рішення КС, у виді подання щодо розпуску місцевого органу самоврядування вносить до сесійної зали парламенту.

Навколо цих питань вже зламано чимало списів, сказано багато гострих слів, і в цьому немає нічого дивного. Адже звинувачення в уявній узурпації влади, приписування комусь неіснуючих мотивів — це, традиційно, найзручніший спосіб формування політичного капіталу. Особливо напередодні місцевих виборів.

Нажаль, на цьому тлі дискусій щодо справжньої суті конституційних змін в частині децентралізації не вистачає. Дискусій щодо повноважень, ресурсів, та, не в останню чергу, відповідальності, які передаються місцевим органам влади. Щодо закріплення в Конституції європейських принципів субсидіарності влади та повсюдності місцевого самоврядування. Зрештою, щодо очікуваних результатів цієї реформи. Адже децентралізація влади в Україні — це якісна, інституційна зміна, яка остаточно перегорне радянську сторінку української історії.

Проект змін до Конституції вже отримав схвальні відгуки не тільки Венеціанської комісії, чиї зауваження були враховані у фінальному варіанті тексту, але й від усіх провідних європейських структур. На чому в окремій заяві наголосив Генеральний секретар Ради Європи Торбйорн Ягланд.

Європейці чекають від України швидкого поступу в частині конституційних перетворень. Але, насправді, реформа в першу чергу потрібна нам самим...

Однак, деякі колеги, вочевидь, фізично не можуть пройти повз можливість для найменших проявів піару. Наприклад, гостре “несприйняття” окремих законотворців викликає посада перфекта (когось хвилює саме назва посади – а хтось спекулює на нібито надзвичайних повноваженнях перфектів). Так от, згідно з запропонованим проектом змін до Конституції, префект матиме виключно контрольно-наглядові та координуючи функції. Що не є якимось українським ноу-хау — така практика використовується в європейських країнах. Тобто, ми формуємо трирівневу систему: громада-район-регіон, які обирають собі ради та створюють виконкоми, отримують небачені раніше повноваження та фінанси. Але при цьому з метою, щоб ця конструкція залишалась цілісною та збалансованою, посилюємо її механізмом контролю з боку центральної влади. Префект стежитиме за конституційністю та законністю місцевого самоврядування, та матиме можливість оскаржувати неправомірні, на його погляд, рішення в суді.

Звільняється та призначається префект президентом, але за поданням, в обох випадках, прем’єр-міністра.

А що до назви... Може, відкладемо гру в слова до кращих часів?..

Іще одна зі змін, про яку декому зручно кричати з телеекранів стосується особливостей припинення повноважень місцевих рад у виключних випадках. Так от: президент не матиме одноосібного права розпускати місцеві ради! Якщо вони ухвалюватимуть рішення, в яких вийдуть за межі своєї компетенції, порушать Конституцію та створюватимуть загрозу національній безпеці та територіальній цілісності України, глава держави, тимчасово зупинивши повноваження ради, зобов’язаний буде звернутися до Конституційного суду за висновком. І лише після судового вердикту президент вносить подання щодо розпуску місцевої ради до парламенту, яка призначає на цій території нові вибори, до проведення яких владу здійснює спеціальний державний вповноважений. Тобто, згідно запропонованих змін в Основному законі буде збережено баланс усіх гілок влади – президент, уряд, парламент.

Одначе, дехто вбачає у цьому підході “узурпацію”. Мабуть, якщо сильно захотіти, щось і привидиться...

До речі, сам по собі цей елемент пропонованих змін – відповідь тим, хто стверджує, що не можна писати текст нової Конституції виходячи з фактичного воєнного стану, в якому нині опинилась Україна. Але ж центральна влада має отримати механізми однозначної та миттєвої реакції на прояви сепаратизму, де б вони не мали місце!

До речі подібний механізм розпуску органів місцевого самоврядування, які своїми актами порушили Конституцію, існує у наших польських друзів, хоч сама Польща, на щастя, не стикалася зі спробами її розколоти.

Окремою темою для політичного піару став процес об’єднання громад, який нині відбувається по всій Україні. Не можна сказати, що він простий — навколо нього теж багато чуток, неперевіреної інформації, а іноді – відвертої брехні.

Хочу наголосити: в запропонованих змінах у нормативно-правовий базі України наразі не передбачено жодного примусу. Юридично-адміністративне об’єднання сіл здійснюється виключно добровільно. До речі, іноді самим людям доводиться долати егоїзм голів – переважно, селищних рад – які нізащо не хочуть прощатися із своєю владою. Та, не зважаючи на опір, цей процес іде по Україні, тому що тільки сильні, ефективні громади здатні забезпечити своїх мешканців усіма необхідними послугами, відремонтувати дитячий садок, прокласти дорогу тощо. За дієвими громадами — майбутнє. І те, що уже 19 (!) областей на сьогодні прийняли перспективні плани об’єднання громад говорить лише про одне – скільки б критики заради самореклами не поширювали опоненти децентралізації – нічого у них не вийде.

Щиро вірю в те, що децентралізацію влади буде здійснено в Україні найближчим часом. Щоби нові місцеві ради, які ми оберемо восени, змогли працювати уже в нових умовах, у новій країни. Зрештою, децентралізація – це базова зміна, від якої залежатиме проведення й інших зрушень в Україні.

Реформа номер один.