Про реформу місцевого самоврядування та територіальної організації влади останнім часом багато пишуть і говорять. Водночас, небагато людей утаємничені в її суті. Саме про це нині ми й говоримо з директором регіонального Офісу реформ у Тернопільській області Віктором Литвинчуком.

- Вікторе Юхимовичу, хоч я вважаю себе людиною обізнаною із законодавством та суттю реформування місцевого самоврядування, разом з тим сьогодні мені б хотілося говорити вустами людей, з якими зустрічаюся і спілкуюся майже щодня у Тернопільському районі та обласному центрі. Хочу донести до Вас їх міркування та запитання з приводу реформи.

- Я теж намагаюся робити це щодня. Мені цікава думка людей про реформу.

- Дехто вважає, що нинішня реформа не на часі. В Україні йде війна, багато ресурсів, як фінансових, так і людських,  витрачається на збереження нашої незалежності. Є окремі політики, які вважають, що можна обмежитися лишень якоюсь віртуальною чисткою влади, прийняти жорсткі закони проти корупції. І реформи не потрібно…

- …і далі жити в адміністративно-командній системі? В Україні відбулася революція Гідності. Народ усунув ненависний режим не для того, щоб залишити стару систему управління. Для зміни системи потрібна реальна реформа, а не косметична правка.

- А чи не розколе це державу ще більше, коли сильна влада буде зосереджена не в центрі, як раніше, а рівномірно розподілиться по об’єднаних громадах?

- Навпаки, це зробить державу сильнішою. Сильна сім’я – могутня держава. Самодостатні, забезпечені громади  зроблять Україну міцнішою. Наполеон Бонапарт, завоювавши пів-Європи раптом  відмовився від захоплення маленької  Швейцарії. Суть в тому, що її муніципальний устрій не передбачав одноосібного централізованого управління. А це було ще на початку 19-го століття. Багато противників та й прихильників реформи закидає нам, що Україна копіює досвід Польщі. Це не зовсім так. Ми готові запозичувати усе корисне, яке зробило європейські країни успішними. Але реформа місцевого самоврядування в Україні, на відміну від Польщі, передбачає добровільність об’єднання. Відтак, ми застосували скандинавську модель реформування. Перевага Тернопільщини, як і України в цілому, в добровільності об’єднавчого процесу.

- А хіба до цього у нас не було сильного місцевого самоврядування? Голову обирали люди, його можна було відкликати, якщо не впорався з покладеними на нього обов’язками...

- Ви знаєте такі приклади? Терпіли, мовчали і байдужіли… Насправді, місцеве самоврядування у нас було фікцією. Щоб зробити у своєму місті чи селі щось корисне для людей, місцева влада повинна була мати відповідні кошти. А саме їху сільських радах й не було. Ті податки, що сплачували підприємства і люди, майже повністю забирала центральна влада в державний бюджет. А далі вже столичні чиновники вирішували, кому і скільки дати. До того ж, часто рішення, – дадуть чи не дадуть на місцеві потреби гроші, – приймалися завідомо несправедливі, нерідко замішані на особистих інтересах. Відтак, в Україні існувало не самоврядування, а корупційна вертикаль, яка з кожним роком тільки міцніла. Тож місцеве самоврядування, якщо й могло щось робити, то скоріше всупереч існуючій системі, а не завдяки їй.

- А як же буде після проведення реформи?

- Найпромовистіше це видно на прикладі новостворених громад, зокрема, й у Тернопільському районі. Візьмімо хоча б Байковецьку і Великогаївську громади. Поговоріть з людьми і ви почуєте, що життя змінюється. Можливо, не так швидко, як би цього хотілося, але позитиви очевидні. Якби вони не перейшли  на прямі міжбюджетні відносини, то й далі випрохували власні гроші у районного чиновництва. І, як правило, не допросилися б. Далі їздили б вибоїнами та лаяли владу. Люди відчули потребу в реформуванні свого життя, - вони прийняли рішення, яке змінює їхнє майбутнє.  Велика частина коштів, які колись перераховувалися до державного бюджету, нині залишається в громадах. До переданих громадам повноважень держава додатково передала фінансові ресурси у вигляді Державного фонду регіонального розвитку та Державної субвенції на розвиток інфраструктури об’єднаних територіальних громад. До того ж ці кошти розподіляються не чиновником, а за формулою виключно на сільську територію і сільське населення.  Цього року області передбачено за державною субвенцією 141,5 мільйонів гривень, а на дві об’єднані громади Тернопільського району – 16 мільйонів. Це досить великі кошти, які направлені на поліпшення життя людей. До кінця року вони відчують результати у вигляді відремонтованих та побудованих доріг, замінених вікон, переобладнаних котелень, перекритих дахів….

- Чому ж зволікають інші?

- Треба запитати у них. Хоч наша держава в цілому “зволікала” з цим протягом двадцяти п’яти років, але, як бачимо, процес не тільки пішов, Тернопільщина є лідером реформи місцевого самоврядування. Реформи ніколи не були популярними. У 1861 році було відмінено кріпосне право. Але, як відомо, переважна більшість колишніх кріпаків, незважаючи на те, що отримала “вольну”, не йшла від пана. Вони не знали, що їм робити з тою свободою, яка несподівано випала на їхню долю. Вони звикли лише працювати, а все решту за них вирішував пан. Кріпосне право для них – це гарантовані робочі місця  і“впевненість” у завтрашньому дні. Рабський інстинкт переважав над людськими почуттями гідності і особистої затребованості. Щось подібне коїться і з тими людьми, які не хочуть реформи, а відтак, змін на краще, але вони вже не одне десятиліття чогось очікують. А ще гірше, коли на цьому спекулюють політики, набираючи бали на майбутні вибори. Я переконаний, що час сам внесе корективи в їхні погляди і наступний рік народить нові територіальні об’єднання.

- Як Ви гадаєте, реформа місцевого самоврядування в Україні затягнеться чи відбуватиметься стрімко, як революція?

- Перш за все, революції здійснюються не щодень і не кожен рік. Реформи треба робити швидко. Протягом двох, максимум трьох років. Реформа, яка проводиться довше – не може вважатися реформою. Не можна мучити себе й мордувати людей. Частіше треба говорити про еволюцію, а не революцію. Не припустимо усе життя жити на барикадах.  Скажу лишень, що Тернопільщина в питанні реформи набагато випередила інші області. На сьогодні у нас утворено 39 об’єднаних територіальних громад. Тринадцять з них цьогоріч ідуть на свої перші вибори. В Україні є окремі області, які не утворили навіть десятка.

- З цього приводу дехто жартує, що премося поперед батька в пекло…

- Чому ми повинні рівнятися на аутсайдерів? Сьогодні лідерами є ми. Нехай інші рівняються на наші показники, а не ми – на їхні. Першим завжди складніше, бо досвід нерідко приходить з помилками. Не можу сказати, що в питанні реформи у нас усе виходить, як задумано, але ми працюємо і у нас виходить значно більше, ніж у тих, хто тільки критикує. Немає в історії прикладів, щоб великі люди досягли успіхів на чужих помилках. Помилки інших треба аналізувати, але найбільшим вчителем завжди залишатиметься власний досвід і власні невдачі, які з часом ми повинні перетворювати в успіх.

- Ви говорите, що держава активно допомагає тим, хто об’єднується. Це буде завжди, чи це тільки тимчасові вливання, поки “дитя на ноги стане”?

- Держава – активний гравець на полі реформ. Вона їх активно підтримує і стимулює. Саме держава зацікавлена в реформі. Дійсно, для проведення реформи потрібні значні кошти, щоб об’єднані територіальні громади почали жити у нових умовах і стали самодостатніми. Але коли громади відчують, що вони зможуть давати собі ради самостійно, то така підтримка їм вже не буде потрібна. До речі, на наступний рік з Державного фонду регіонального розвитку заплановано виділити 9 мільярдів гривень для допомоги, у тому числі на розвиток  новостворених територіальних громад.

- Кажуть, якщо села не об’єднаються до обумовленого законодавством терміну, то держава це зробить силоміць і вже на свій розсуд.

- Жодним законом такого строку не передбачено. Базовий закон так й називається “Про добровільне об’єднання територіальних громад”.

- Чи можливо, щоб якесь окреме село, яке вважає себе самодостатнім, не об’єднувалось ні з містом, ні з іншими селами?

- Перш за все я майже не знаю сільських рад, яких можна було б назвати самодостатніми. А щодо їхнього бажання, то вони самі для себе роблять вибір. Хочуть вони жити в совковій системі координат – це їхнє право. Ніхто їм не перечитиме. Але об’єднані громади зробили інший вибір – реально інтегруватися в Європу і спільно будувати європейській дім.

- До Вас в Офіс часто звертаються про допомогу з приводу об’єднання?

- Дуже часто. Це є частиною нашої спільної роботи з обласною державною адміністрацією. Принагідно повинен сказати, що з головою ОДА Степаном Барною у нас повне порозуміння і питанню реформи він приділяє особливу увагу. Ми надаємо інформаційно-роз’яснювальну допомогу, правову та консультативну. Зокрема й громадам Тернопільського району. До нас зверталися громади щодо утворення об’єднаних територіальних громад з центрами у Великому Глибочку і Великій Березовиці. Але об’єднання, як бачите, створити так і не вдалося. Причин багато, які слід проаналізувати, перш за все, самим ініціаторам об’єднання..

- Яка ж система влади діятиме після проведення реформи місцевого самоврядування на обласному та районному рівні?

- Влада обиратиметься виключно на основі чинного Закону України “Про вибори місцевих рад”.

- Чи не призведе така децентралізація до хаосу? На рівні об’єднаних територіальних громад можуть зявитися свої “князьки” чи “гетьмани”. Готові органи місцевого самоврядування до розширення повноважень? Адже люди не звикли до такої самостійності.

- За роки незалежності усі, хто не хотів робити реформу місцевого самоврядування, тільки й говорили про те, що громади не готові взяти на себе управління, що на місцях буде хаос і корупція. Насправді, хаос і корупція залишалися, а змін не відбувалося жодних. Проводячи реформу місцевого самоврядування та територіальної організації влади, ми нічого нового не придумуємо. Велосипед винайдений уже давно і він ефективно працює в усіх розвинутих країнах Західної Європи і в Америці. Ми лишень маємо навчити людей крутити педалі. В громадах, які утворилися, є багато талановитих, енергійних і креативних людей, які готові до змін і управління державою. У них реально болить душа за свою громаду (село, селище чи місто), де вони мешкають. А відтак, вони шукають найкращі рішення, знаходять їх і не втомлюються вчитися далі. Окрім того, працює “всевидяще око громади”. Саме в громаді, – як ніде, – усі на виду, як на долоні. Особливо – очільництво. Це добрий стимул для залучення в управління тих, які до цього часу “дрімали”. До того ж, це хороший соціальний ліфт, який здатний виносити на поверхню найбільш талановитих і фахових людей.

- Місцеву владу хтось контролюватиме?

- Місцева влада – це і є рада об’єднаної територіальної громади. Саме членами громади вона й контролюється, у тому числі запровадженням електронного врядування. Ще ніхто не вигадав кращого контролера від власної совісті і сусіда.

- Якою буде адміністративна карта України після реформи?

- Це – норми Конституції України, а відтак, рішення прийматиме український парламент конституційною більшістю. Знаю лишень, що про зміни меж областей не тільки не йдеться, але й натяків немає. Є багато думок експертів щодо  утворення повітів, але їх треба сприймати, як думку непосадових осіб. Не більше. Є дискусія на їхньому рівні щодо створення повітів за принципом так званих госпітальних округів, де головним критерієм здатність надавати медичні послуги другого і третього рівнів та наявність медичної лікувально-діагностичної бази. Адже здоров’я людини – цінніше від будь яких реформ. У чергове  звертаю увагу на те, що поки-що це лишень розмови великої групи експертів, які можуть тільки пропонувати.

Спілкувалася Галина ЮРСА – ТРР “Джерело”