Чи може громада залишатися успішною, якщо її населення скорочується? Чи завжди закриття школи, лікарні або іншого закладу є економічно обґрунтованим рішенням? І хто має відповідати за те, щоб мешканці сільських територій не втрачали доступу до основних послуг?

Ці питання опинилися в центрі нової доповіді Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, присвяченої відтоку населення із сільських територій.

28 жовтня 2026 року на 51-й сесії Конгресу у Страсбурзі представили доповідь «Regional Exodus in Europe: Addressing the Causes and Creating New Opportunities for Rural Communities» («Відтік населення з регіонів Європи: подолання причин та створення нових можливостей для сільських громад»).

Документ підготували співдоповідачі Еке Фолкертс (Нідерланди) та Урс Янетт (Швейцарія) в межах роботи Комітету Конгресу із соціальної інклюзії та людської гідності.

Дослідження розглядає демографічні зміни через економічні можливості, доступність освіти, медицини, житла, транспорту, цифрової інфраструктури та участь людей у місцевому житті.

Для України ці висновки мають особливе значення. Війна спричинила масштабне вимушене переміщення населення, а громади стикаються з нерівномірним відновленням, кадровими втратами та необхідністю переглядати мережі публічних послуг.

Водночас європейський досвід не можна механічно переносити на українські умови. Причини скорочення населення у мирних європейських регіонах і в українських громадах, які постраждали від війни, суттєво відрізняються. Проте підходи до планування територіального розвитку, забезпечення доступності послуг та розподілу відповідальності між рівнями влади заслуговують на увагу.

 

Відтік населення: проблема, яка поступово позбавляє території можливостей для розвитку

За даними, наведеними в доповіді Конгресу, 40% віддалених сільських регіонів у країнах, охоплених дослідженнями Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), переживають скорочення населення. Для порівняння, серед метрополійних регіонів таких 22%.

Деякі віддалені сільські території за останні два десятиліття втратили понад п'яту частину населення. У Європейському Союзі 133 із 406 переважно сільських регіонів мали від'ємне міграційне сальдо протягом 2015-2022 років.

Один із найбільш показових прикладів - регіон Видин у Болгарії, населення якого за 2012-2022 роки скоротилося на 26,9%.

Однак демографічна ситуація неоднорідна. Поряд із територіями, які втрачають мешканців, існують сільські регіони, що залучають нове населення. Це свідчить про важливість економічного становища, транспортної доступності, зв'язків із містами та інших місцевих особливостей.

Конгрес звертає увагу на закономірність: першими сільські території часто залишають молоді люди та населення працездатного віку. Їхній від'їзд впливає на вікову структуру населення, ринок праці, підприємницьку активність та можливості місцевих бюджетів. Згодом виникає проблема підтримання послуг, розрахованих на більшу кількість мешканців.

Зменшується кількість дітей - постає питання майбутнього шкіл. Скорочується попит на транспорт - перевізникам стає складніше підтримувати маршрути. Брак працівників ускладнює роботу місцевих підприємств і закладів охорони здоров'я.

Так формується замкнене коло: люди виїжджають через обмежені можливості, а скорочення населення призводить до подальшого зменшення цих можливостей.

Автори доповіді наголошують, що подолати такий процес окремими короткостроковими заходами складно. Потрібна довгострокова політика, яка враховує взаємозв'язок демографії, економіки, інфраструктури та якості життя.

 

Доступність послуг - питання прав людини, а не тільки бюджетної ефективності

Один із принципових висновків доповіді стосується прав мешканців сільських територій.

Конгрес розглядає нерівність у доступі до соціальних, освітніх, медичних та інших основних послуг у контексті Європейської соціальної хартії. Жителі сільських територій можуть стикатися з вищою вартістю послуг, меншою кількістю постачальників, тривалими поїздками до закладів охорони здоров'я та обмеженими можливостями професійного навчання. Водночас органам влади й приватним компаніям складніше забезпечувати однакову доступність послуг на територіях із низькою щільністю населення.

Таким чином, виникає суперечність між економічною доцільністю утримання інфраструктури та необхідністю забезпечувати права мешканців.

У доповіді звертають увагу, що політика, розроблена переважно для міських умов, може поглиблювати проблеми сільських територій, якщо не враховує відстані, транспортні зв'язки та реальні можливості людей. Особливого значення це набуває під час централізації послуг або скорочення бюджетних видатків.

 

Що це означає для українських громад?

Під час перегляду мережі освітніх, медичних чи інших закладів важливо оцінювати не тільки вартість їхнього утримання, а й наслідки для доступності послуг.

Наприклад, рішення про реорганізацію закладу освіти має враховувати можливість безпечного підвезення дітей, тривалість маршруту та якість освітніх послуг.

А зміни в організації медичної допомоги - транспортну доступність, потреби літніх людей, осіб з інвалідністю та інших мешканців, для яких регулярні поїздки можуть бути складними.

Це висновки для українського контексту, що випливають із загального підходу Конгресу до забезпечення соціальних прав у сільській місцевості.

Головне питання полягає в тому, чи зберігається для людини реальна можливість отримати послугу після зміни способу її організації.

 

Чому однакова політика не працює для всіх сільських територій

У доповіді наголошується на необхідності територіально орієнтованого підходу (place-based approach). Його суть - врахування конкретних особливостей території під час визначення пріоритетів розвитку.

Віддалена гірська громада, аграрна територія та село поблизу великого міста мають різні економічні можливості, транспортні зв'язки, структуру зайнятості й демографічні перспективи.

Тому рішення, ефективне для одного типу територій, може виявитися малорезультативним або навіть створити додаткові проблеми для іншого.

Наприклад, для села поблизу великого міста важливим чинником розвитку може бути регулярне транспортне сполучення, яке дозволяє мешканцям працювати в місті, не змінюючи місця проживання.

Для віддаленої території більшу роль можуть відігравати розвиток місцевого підприємництва, цифрова інфраструктура, доступність дистанційних послуг та використання власних економічних ресурсів.

Конгрес також звертає увагу на значення функціональних зв'язків між містами та сільськими територіями. Розвиток транспортного сполучення, спільне використання інфраструктури та взаємодія ринків праці можуть створювати можливості для мешканців сіл без необхідності постійного переїзду.

 

Для України цей підхід особливо актуальний у контексті державної регіональної політики та функціональних типів територій.

Громади, розташовані поблизу великих міст, прифронтові території, гірські громади й території зі значним скороченням населення потребують різних інструментів підтримки.

Відповідно, ефективність державної політики залежатиме від того, наскільки фінансові інструменти, інфраструктурні рішення та програми розвитку враховуватимуть ці відмінності.

Робочі місця, житло, транспорт і освіта: що може впливати на рішення залишитися

Конгрес визначає кілька взаємопов'язаних напрямів, які мають значення для стримування відтоку населення із сільських територій.

Економічні можливості та зайнятість. Обмежений вибір роботи й перспектив професійного розвитку є серед основних причин виїзду молодих людей. Тому підтримка підприємництва, розвиток місцевих економік та створення робочих місць мають розглядатися як складові демографічної політики.

Освіта і професійне навчання. Доступ до якісної освіти та можливостей підвищення кваліфікації впливає на рішення молоді залишатися в громаді або повертатися після навчання.

Транспортна доступність. Зручне сполучення з містами розширює можливості працевлаштування, навчання та отримання послуг.

Цифрова інфраструктура. Швидкісний інтернет створює передумови для дистанційної роботи, підприємництва, навчання та користування цифровими сервісами.

Доступне житло. Житлові умови впливають на можливість молодих сімей оселятися в сільській місцевості, а також на здатність територій залучати працівників.

Соціальне та культурне життя. Можливості для дозвілля, участі в місцевих ініціативах і спілкування також впливають на привабливість території для проживання.

Важливо, що ці чинники взаємозалежні.

Створення робочих місць може не забезпечити очікуваного результату, якщо працівникам немає де жити. А нове житло не обов'язково привабить молоді сім'ї, якщо поруч відсутні необхідні послуги та можливості для працевлаштування.

Тому Конгрес закликає переходити від ізольованих заходів до узгоджених стратегій розвитку територій.

 

Чи завжди зростання населення має бути метою громади?

Один із найцікавіших висновків доповіді стосується критеріїв успішності регіонального розвитку. Конгрес наголошує: успіх території не обов'язково залежить від збільшення кількості мешканців. Регіон може забезпечувати належний добробут і якість життя навіть тоді, коли його населення скорочується.

У документі згадується концепція smart shrinking - «розумного скорочення», тобто пристосування територіального розвитку до демографічних змін. Йдеться про визнання того, що не кожна територія має реалістичні передумови для швидкого відновлення чисельності населення. За таких обставин органам влади необхідно планувати інфраструктуру, послуги та використання ресурсів відповідно до реальної демографічної ситуації.

Це не означає відмову від розвитку чи згоду з поступовим занепадом території. Навпаки, підхід передбачає зосередження на якості життя мешканців, доступності необхідних послуг та довгостроковій життєздатності громади.

Для українського місцевого самоврядування ця ідея порушує непросте питання: як визначати успішність громади, якщо її населення скоротилося через війну, міграцію або довготривалі демографічні процеси?

Кількість мешканців залишається важливим показником, однак сама по собі не дає повної відповіді на питання про якість управління.

Доцільно також оцінювати доступність послуг, зайнятість, стан інфраструктури, фінансову спроможність і можливості людей залишатися економічно активними.

Водночас в українських умовах потрібно розрізняти довгострокові демографічні тенденції та вимушене переміщення населення внаслідок війни.

Для тимчасово окупованих і постраждалих від бойових дій територій перспективи повернення мешканців залежать насамперед від безпеки, відновлення житла, інфраструктури та базових умов життя.

Тому концепція «розумного скорочення» не може автоматично ставати підставою для відмови від відновлення постраждалих громад.

 

Молодь повинна брати участь у визначенні майбутнього сільських територій

Конгрес окремо наголошує на необхідності залучення молодих людей до розроблення рішень щодо розвитку сільських територій. Це пов'язано з тим, що саме молодь частіше виїжджає в пошуках освіти, роботи та можливостей професійного розвитку.

Водночас її потреби й очікування не завжди достатньо враховуються під час підготовки місцевих стратегій. Тому автори доповіді пропонують розробляти територіальні рішення разом із місцевими мешканцями, включно з молодшим поколінням.

Для українських громад це означає необхідність змістовного залучення молоді до стратегічного планування. Йдеться не тільки про проведення консультацій, а й про з'ясування причин, через які молоді люди не бачать можливостей для життя та роботи у своїй громаді.

Важливими можуть бути питання професійної освіти, першого робочого місця, житла, підприємництва, транспорту та доступності культурних можливостей. Такі дані дозволяють формувати місцеву політику на основі реальних потреб, а не припущень про те, чому люди виїжджають.

 

Що повинна робити держава, а що залежить від місцевого самоврядування

Доповідь Конгресу не покладає відповідальність за подолання відтоку населення виключно на місцеву владу. Навпаки, у документі підкреслюється значення багаторівневого врядування. Місцеві та регіональні органи влади мають перевагу в розумінні потреб територій, їхніх економічних можливостей та проблем доступності послуг. Вони можуть організовувати взаємодію між місцевими установами, підприємцями, громадськими організаціями та мешканцями. Водночас їхні можливості залежать від загальнодержавної економічної політики, законодавства, фінансових ресурсів та інвестиційних інструментів.

Конгрес закликає національні органи влади створювати сприятливі умови для розвитку сільських територій, підтримувати використання їхніх економічних переваг та залучати доступні європейські фінансові інструменти.

Таким чином, ефективна політика має поєднувати місцеву ініціативу з підтримкою державного та регіонального рівнів.

Для України цей висновок безпосередньо стосується подальшого розвитку децентралізації. Громади можуть визначати пріоритети, готувати проєкти та розвивати співробітництво, однак реалізація значної частини інфраструктурних та економічних рішень залежить від державної політики, доступу до фінансування та відповідності повноважень ресурсам.

Тому питання майбутнього сільських територій неможливо вирішити тільки місцевими програмами або окремими грантовими проєктами.

 

Які висновки варто врахувати українським громадам

Доповідь Конгресу присвячена загальноєвропейським тенденціям, але її підходи можуть бути корисними для українських громад під час перегляду стратегій розвитку та планування відновлення.

На основі висновків документа можна визначити кілька практичних напрямів.

1. Аналізувати причини відтоку населення, а не обмежуватися демографічною статистикою.

Важливо розуміти, хто саме виїжджає, з яких причин, які послуги або можливості відсутні та що могло б вплинути на рішення людей залишитися чи повернутися.

2. Оцінювати доступність послуг із позиції мешканця.

Під час зміни мережі закладів потрібно враховувати не тільки бюджетні показники, а й час доїзду, транспортне сполучення, безпеку та потреби різних груп населення.

3. Пов'язувати економічний розвиток із житловою, освітньою та транспортною політикою.

Робочі місця, доступне житло й необхідні послуги мають розглядатися як взаємопов'язані умови розвитку території.

4. Використовувати можливості співробітництва громад.

Спільна організація послуг, транспортних маршрутів та інфраструктурних проєктів може допомагати забезпечувати доступність там, де окремій громаді складно утримувати необхідні потужності самостійно.

5. Залучати молодь до стратегічного планування.

Рішення про майбутнє сільських територій мають враховувати потреби тих, хто визначатиме їхній розвиток у наступні десятиліття.

6. Визначати реалістичні цілі та показники розвитку.

Поряд зі зміною чисельності населення варто оцінювати якість життя, доступність послуг, економічну активність та спроможність місцевої інфраструктури.

7. Розмежовувати завдання громади й держави.

Місцева влада має розуміти, які рішення може реалізувати самостійно, а для яких потрібні державне фінансування, законодавчі зміни або міжрегіональна співпраця.

Ці напрями є аналітичними висновками для українського контексту, сформульованими на основі підходів Конгресу, а не окремими рекомендаціями Ради Європи безпосередньо Україні.

 

Право залишатися: новий погляд на розвиток територій

Під час представлення доповіді співдоповідачка Еке Фолкертс наголосила, що люди часто залишають сільські території не тому, що прагнуть переїхати, а тому, що не бачать достатніх можливостей залишитися.

Її колега Урс Янетт звернув увагу на відсутність універсального рішення: потреби віддаленого гірського села суттєво відрізняються від потреб населеного пункту, мешканці якого щодня їздять на роботу до міста.

Саме тому Конгрес закликає до політики, яка враховує місцеві умови та забезпечує рівний доступ до соціальних прав незалежно від місця проживання.

Для України ця дискусія має ще один вимір. Майбутнє багатьох громад залежатиме від того, чи зможуть вони після війни створити умови для повернення мешканців, залучення працівників, відновлення економічної діяльності та доступності основних послуг. Водночас частині територій доведеться адаптуватися до нової демографічної реальності.

Європейська доповідь пропонує важливий орієнтир: метою територіального розвитку має бути не тільки збільшення чисельності населення, а й забезпечення можливостей для гідного життя тих, хто залишається.

Для державної регіональної політики та місцевого самоврядування це означає необхідність планувати розвиток територій, виходячи з реальних потреб людей, особливостей громад і доступних ресурсів.

Адже право людини залишатися у своїй громаді має підкріплюватися практичними можливостями - працювати, навчатися, отримувати необхідні послуги та брати участь у місцевому житті.

Джерела

Доповідь Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи «Regional Exodus in Europe: Addressing the Causes and Creating New Opportunities for Rural Communities», CPR(2026)51-02.

Офіційне повідомлення Конгресу Ради Європи за підсумками представлення доповіді, 28 жовтня 2026 року.

Редакційне уточнення. У тексті використано демографічні дані, висновки й підходи з доповіді Конгресу. Українські приклади застосування цих підходів подано як аналітичні висновки, без приписування їх авторам документа. Зокрема, концепція smart shrinking розглядається як можливий інструмент планування, а не як рекомендація згортати відновлення українських громад.

Основні положення та цифри звірено з офіційною доповіддю CPR(2026)51-02 і повідомленням Конгресу від 28 жовтня.