«Ми звикли говорити про потенціал України: ресурси, сильне сільське господарство, освічених людей, вигідне географічне положення. Але потенціал сам по собі не створює сильної економіки. Питання в тому, яку частину доданої вартості ми здатні створювати тут, в Україні. Для регіонів це означає перехід від переліку власних переваг до розуміння, які сучасні виробництва можуть на цих перевагах вирости», - говорить Юрій Пивоваров, CEO Київського міжнародного економічного форуму.

Українським регіонам справді рідко бракує переліків сильних сторін. Аграрні ресурси, вигідне розташування, промислові традиції, університети, близькість до кордону, вільні виробничі майданчики регулярно з'являються у стратегіях розвитку та інвестиційних пропозиціях.

Значно складніше відповісти на інше запитання: як трансформувати конкурентні переваги території на нові виробництва, робочі місця, технології, експорт і доходи?

Для цього потрібна економічна конструкція, у якій є ринок для майбутнього продукту, підприємець, готовий інвестувати, доступ до капіталу, працівники з потрібними компетенціями,  освіта, здатна реагувати на потреби економіки, рішення місцевої влади, інфраструктура, технології та сприятливі умови на рівні держави. Якщо критично бракує одного з цих елементів, сильна сторона регіону може так і не стати його економічною перевагою.

 

 

Саме цю логіку досліджували команди Вінницької, Волинської, Одеської, Сумської, Тернопільської та Хмельницької областей у межах навчальної ініціативи Produce! «Лідерство в економічному розвитку через виробництво». Представники регіональної влади та місцевого самоврядування, агенцій регіонального розвитку, бізнесу й освіти разом із підприємцями та експертами працювали над тим, як перетворити виробничий потенціал територій на конкретні проєкти регіонального розвитку.

Ініціативу Produce! впроваджує Академія Київського міжнародного економічного форуму під егідою Міністерства економіки та довкілля України за підтримки Швейцарсько-українського проєкту «Згуртованість та регіональний розвиток України», UCORD, що втілюється за підтримки Швейцарії компанією NIRAS Sweden AB.

Ресурс не визначає, де залишиться додана вартість

Наявність сировини здається очевидною перевагою території. Але вона ще нічого не говорить про те, де цю сировину перероблятимуть, хто вироблятиме кінцевий продукт, кому його продаватимуть і де залишатиметься створена додана вартість.

Регіон може вирощувати значні обсяги аграрної продукції, але експортувати сировину. Мати давні промислові традиції, але втрачати технологічність виробництва. Розташовуватися біля кордону країн ЄС, але не бути інтегрованим у європейські виробничі ланцюги.

Тому оцінювати перспективність виробничої ідеї потрібно не лише від наявного ресурсу, а й від майбутнього продукту та ринку.

На цьому під час Produce! наголошував Ігор Ліскі, засновник і голова наглядової ради EFI Group. Для майбутнього виробництва принциповими є питання, яку проблему вирішує продукт, хто готовий за нього платити, наскільки великим є ринок, де виникатиме додана вартість і чому саме цей регіон може бути конкурентним місцем для такого виробництва.

Звідси принципова різниця між двома запитаннями: «Що ми маємо?» і «Що ми можемо на цьому побудувати?». Перше описує потенціал. Друге змушує шукати економічну модель його використання.

Спеціалізація має спиратися не на бажання, а на економічну логіку

Регіон може визначити перспективним майже будь-який сектор. Значно складніше довести, що саме тут є умови для його розвитку.

Електромобільність, легка промисловість, біометан, агропереробка чи інший напрям можуть відповідати ресурсам і характеристикам території. Але між перспективним напрямом у стратегії та життєздатним виробничим проєктом лежить ціла система взаємозалежностей.

Економічна спеціалізація має відповідати на складніші питання: чому саме цей вид діяльності має перспективу саме на цій території, на чому ґрунтуватиметься його конкурентоспроможність і яку частину ланцюга створення доданої вартості регіон здатен закріпити за собою. Важливо оцінити не тільки наявні переваги, а й те, наскільки вони можуть бути конвертовані у стійку економічну діяльність: чи здатна вона залучати інвестиції, створювати попит на місцеві компетенції, формувати зв'язки з іншими підприємствами та з часом породжувати нові бізнеси.

SWOT-аналіз, з яким працювали команди Produce!, у цьому сенсі важливий не як формальна методика. Його цінність у здатності змусити регіональну ідею пройти перевірку реальністю.

І тут слабке місце проєкту не обов'язково є аргументом проти нього.

Якщо відомо, що перспективному виробництву бракує певної інженерної потужності, фахівців конкретної спеціальності чи логістичного рішення, з'являється предмет для роботи. Значно гірша ситуація - коли регіон декларує перспективний сектор, але не знає, що саме має відбутися, щоб у ньому з'явилися підприємства.

Інвестор оцінює не ділянку, а час і ризик

Для громад ця різниця особливо відчутна. Наявність вільної землі часто сприймається як готова інвестиційна пропозиція. Для бізнесу ділянка є лише одним із параметрів значно складнішого рішення.

Інвестора цікавить, скільки часу мине від рішення інвестувати до запуску виробництва. Чи підведені мережі? Чи вистачить енергетичної потужності? Чи зрозуміле просторове планування? Якою буде логістика? Де знайти працівників? Наскільки передбачуваними будуть місцеві процедури? Чи зможе підприємство розширитися через кілька років?

Цю логіку команди Produce! аналізували на прикладах UNIT.City та Індустріального парку «Біла Церква» разом із Василем Хмельницьким, засновником UFuture, UNIT.City та Індустріального парку «Біла Церква», Василем Морським, заступником міського голови Білої Церкви, та Андрієм Ропіцьким, директором Індустріального парку «Біла Церква».

Один із важливих висновків цього досвіду: підготовлена промислова територія фактично продає інвестору не лише землю та інфраструктуру. Вона скорочує час і невизначеність між рішенням інвестувати та початком виробництва.

Саме тому інвестиційна спроможність території формується задовго до першої зустрічі з потенційним інвестором. Просторове планування, резервування промислових територій, інженерна інфраструктура, транспортні рішення, підготовка кадрів - усе це робота, яку громада і регіон мають виконувати наперед.

Економічну спеціалізацію потрібно проєктувати разом із людським капіталом

Питання кадрів у дискусіях про інвестиції часто виникає занадто пізно - коли підприємство вже готове набирати людей. Для складних сучасних виробництв така послідовність не працює.

Досвід Костянтина Єфименка, президента компанії «БІОФАРМА», показує іншу перспективу. Якщо територія хоче через п'ять-десять років сформувати певну виробничу спеціалізацію, вона вже сьогодні має розуміти, які знання, професії та дослідницькі компетенції для неї знадобляться.

У такій моделі освіта перестає бути окремою від економічного розвитку сферою. Вона входить у послідовність: освіта - дослідження - технологія - продукт - виробництво.

Навколо сильного підприємства можуть формуватися освітні програми, лабораторії, дослідницькі команди, постачальники та нові технологічні компанії. Коли таких зв'язків стає достатньо, виробнича спеціалізація вже не тримається на одному великому роботодавцеві. Вона набуває власного середовища для відтворення знань, технологій і нових бізнесів.

Але конкуренція за людський капітал не завершується підготовкою фахівця.

Територія має ще й переконати його залишитися. Тому житло, транспорт, освіта для дітей, медицина, безпека, енергетична стійкість і якість середовища безпосередньо впливають на здатність регіону конкурувати за сучасні виробництва.

У цьому сенсі економічний розвиток території значно ширший за залучення інвестицій. Він передбачає створення місця, де одночасно є сенс інвестувати, працювати і жити.

Екосистему не можна створити одним рішенням

Поруч із поняттям «інвестиція» у регіональному розвитку дедалі частіше звучить інше - «екосистема». Але сама кількість інституцій ще не створює екосистеми.

Можна зареєструвати індустріальний парк, заснувати кластерну організацію, укласти меморандум між університетом і підприємствами, створити робочу групу. Економічні зв'язки з'являються лише тоді, коли учасникам стає вигідно й необхідно взаємодіяти.

 

 

Для виробників це можуть бути спільні постачальники, лабораторії, логістика чи вихід на зовнішні ринки. Для університету - доступ студентів і дослідників до реального виробництва. Для громади - зайнятість і нова економічна активність. Для бізнесу й освіти - спільне формування компетенцій, яких потребуватиме майбутнє виробництво.

Тому сильна екосистема визначається не кількістю її учасників, а щільністю економічних зв'язків між ними.

На цьому наголошував і Василь Хмельницький, радячи регіонам не намагатися механічно копіювати масштаб великих інноваційних центрів. Для невеликого міста кілька взаємопов'язаних виробництв, освітній партнер і підготовлена інфраструктура можуть бути значно сильнішою моделлю, ніж формально велика, але економічно порожня конструкція.

Частину умов регіон не може створити сам

Навіть добре підготовлена територія працює в межах національної економічної політики.

Підприємство може модернізувати обладнання, підвищити продуктивність, навчити людей і знайти нові ринки. Громада може підготувати промислову територію та інфраструктуру. Регіон може зібрати партнерів навколо певної спеціалізації.

Але податкові й митні правила, державні закупівлі, доступність фінансових інструментів, підтримка експорту та частина регуляторних умов формуються на державному рівні.

Про вплив таких факторів на конкурентоспроможність українського виробництва під час Produce! говорив Олександр Соколовський, засновник і президент групи компаній «Текстиль-Контакт».

Звідси теза Віктора Галасюка, CEO Академії КМЕФ та UGF, члена наглядової ради КМЕФ:

«Потрібно дивитися на правила гри як архітектор, а не лише як користувач. Вони можуть бути або гальмами, або трамплінами для розвитку».

Для регіонального проєкту це означає необхідність чітко розділяти рівні відповідальності.

Що може зробити бізнес? Що залежить від громади? Яке рішення має прийняти область? Де потрібна участь держави? Які інструменти вже доступні, а де існує системний бар'єр?

Саме тут з'являється одна з ключових конструкцій Produce! - взаємодія «бізнес - регіон - держава».

Без неї регіон ризикує сформувати перелік проблем, які він сам вирішити не може. Держава - створювати інструменти без достатнього розуміння реальних обмежень виробників. Бізнес - залишатися користувачем середовища, не маючи каналу для предметного зворотного зв'язку щодо його зміни.

Регіональний розвиток потребує коаліції, а не одного лідера

Одна з найменш очевидних проблем економічного розвитку полягає в тому, що всі необхідні елементи можуть уже існувати, але окремо.

В області може бути сильний університет, кілька успішних виробників, агенція регіонального розвитку, активні громади, промислові території, професійна освіта і доступ до державних програм. Проте сама їх наявність ще не створює нового економічного напряму.

Хтось має з'єднати ці ресурси навколо спільної задачі.

Саме тому Produce! працює з регіональними командами, до яких залучені представники влади, місцевого самоврядування, агенцій регіонального розвитку, бізнесу та освіти.

«Для нас важливо, щоб після завершення навчання в регіонах залишилися не тільки знання. Має функціонувати команда, яка вміє домовлятися, бачить спільну мету і здатна разом рухати проєкти вперед. Ключову роль у цьому ми відводимо агенціям регіонального розвитку - як інституціям, що здатні об’єднувати владу, бізнес і громади навколо спільних пріоритетів, перетворювати конкурентні переваги регіону на конкретні проєкти та забезпечувати їх подальший розвиток. Адже регіональний розвиток можна стимулювати лише через партнерство - коли різні учасники об’єднують свої ресурси, компетенції та відповідальність за спільний результат», - наголошує Марина Бриль, керівниця Швейцарсько-українського проєкту UCORD.

Для Юрія Пивоварова ця взаємодія є однією з умов її результативності.

«Можна запросити найкращих експертів і дати командам найкращі інструменти, але частина результату завжди залежатиме від самих людей. Від того, чи продовжать вони говорити між собою після завершення програми, чи зможуть об'єднати різні інтереси навколо спільної мети, чи виникне між ними довіра. Великі економічні зміни взагалі не робляться поодинці», - говорить Юрій Пивоваров.

Регіональні проєкти як частина нової моделі економіки

У підсумку питання регіонального розвитку значно ширше за пошук кількох інвесторів для окремої області.

Україна одночасно має відновлювати зруйноване, адаптувати економіку до тривалої війни, інтегруватися до європейського ринку, конкурувати за людей та капітал і технологічно оновлювати виробництво.

За таких умов відтворення довоєнної структури економіки не може бути достатньою метою.

«Питання не тільки в тому, скільки підприємств ми зможемо відновити або залучити. Значно важливіше, яку економіку ми будуємо. Чи залишатимемося постачальником сировини й людей для інших економік, чи створюватимемо тут продукти з високою доданою вартістю, технології, сильні виробничі компанії та робочі місця, заради яких люди бачитимуть своє майбутнє в Україні. І регіони мають бути не виконавцями цієї трансформації, а її активними учасниками», - зазначає Юрій Пивоваров.

Саме в цій ширшій рамці варто оцінювати шість проєктів, над якими працюють команди Вінницької, Волинської, Одеської, Сумської, Тернопільської та Хмельницької областей.

Їхня цінність полягатиме не в тому, наскільки переконливо вони опишуть потенціал своїх територій.

Проєкт має пояснити, яку нову економічну діяльність регіон хоче створити або масштабувати, де виникатиме додана вартість, хто стане ядром цієї діяльності, які люди й технології для неї потрібні, що має зробити бізнес, що залежить від громади й регіону, а де необхідне рішення держави.

За результатами Produce! шість регіональних команд мають доопрацювати свої проєкти за консультативної підтримки експертів Академії КМЕФ та підготувати їх до представлення Уряду України, Офісу Президента України та міжнародним партнерам.

«Produce! не завершується останнім днем навчальної програми. Тепер починається найважливіший етап - перетворити напрацювання команд на проєкти, з якими можна предметно говорити з інвестором, державою чи міжнародним партнером. Такий проєкт має показувати не тільки потенціал території, а й економічну логіку: яку додану вартість він створює, які бар'єри потрібно усунути, які інструменти підтримки застосувати і який результат отримає регіон», - зазначає Віктор Галасюк.

У кожного з шести регіонів буде своя спеціалізація, свої ресурси, обмеження і партнери. Але вимога до проєктів однакова: вони мають показати не тільки, що регіон хоче розвивати, а й чому це економічно життєздатно, хто готовий це робити і що необхідно для переходу до реалізації.