Якісний продукт, сучасне обладнання й сильна команда не гарантують виробникові успіху. Підприємство може програвати не конкурентам, а тіньовим схемам, нерівним умовам оподаткування, слабкій державній підтримці експорту чи закритим правилам доступу до ринку.

Цю сторону промислового розвитку обговорили під час завершального модуля навчальної ініціативи Produce! «Лідерство в економічному розвитку через виробництво». Ініціативу впроваджує Академія Київського міжнародного економічного форуму під егідою Міністерства економіки та довкілля України за підтримки Швейцарсько-українського проєкту «Згуртованість та регіональний розвиток України», UCORD, який втілюється за підтримки Швейцарії компанією NIRAS Sweden AB.

Учасники програми з шести пілотних областей UCORD - Вінницької, Волинської, Одеської, Сумської, Тернопільської та Хмельницької - говорили з Олександром Соколовським, засновником і президентом групи компаній «Текстиль-Контакт», про досвід створення й перезапуску виробництв, інвестиції під час війни та правила, без яких українська промисловість не зможе зростати.

 

 

Історія «Текстиль-Контакту» починалася з малого швейного виробництва, а згодом переросла у велику групу підприємств легкої промисловості. За десятиліття компанія пройшла шлях від торгівлі тканинами та роботи з давальницькою сировиною до запуску текстильного комбінату в Донецьку, створення виробництв в інших регіонах, експорту й виготовлення спецодягу та військової форми.

У 2014 році група втратила донецький комбінат, у який вкладала кошти та роки роботи. Водночас виробничі компетенції, команда і знання ринку не зникли разом із підприємством. Компанія почала відновлювати текстильне виробництво на новому майданчику в Чернігові та продовжила розвивати інші фабрики.

Цей досвід важливий для регіонів, які шукають можливості для економічного відновлення. Занедбаний промисловий актив, недобудований цех чи порожній майданчик не є готовим проєктом. Але вони можуть стати основою для нового виробництва, якщо поруч є підприємець, команда, знання ринку, технічна модель і розуміння, що саме потрібно покупцеві.

Виробництво під час війни потребує також готовності ухвалювати рішення в умовах, коли ніхто не може гарантувати результат. Олександр Соколовський розповів, як у 2023 році група придбала обладнання збанкрутілого текстильного підприємства у Польщі та перевезла його в Україну. Подальші інвестиції в проєкт довелося коригувати через воєнні ризики, однак сам крок став ставкою на те, що країні потрібна власна виробнича база.

Поряд із ризиком війни українські виробники мають іншу системну проблему - конкуренцію з тінню. За словами Олександра Соколовського, легальний бізнес, який сплачує податки, офіційно працевлаштовує людей і вкладає у виробництво, часто опиняється у гіршому становищі, ніж ті, хто користується схемами мінімізації податків або завозить дешевий імпорт.

«Ми вимушені конкурувати з тінню. А в тіні витрати значно менші. Через це ми не маємо зазору в прибутку, щоб підвищувати людям зарплати й утримувати їх в Україні», - сказав Олександр Соколовський.

Він наголосив: проблема не в малому підприємництві чи спрощеній системі самій по собі. Питання виникає тоді, коли її використовують як інструмент для великої торгівлі, контрабандного імпорту та уникнення податків. У таких умовах виробнику складніше модернізуватися, платити конкурентну зарплату та інвестувати в розширення.

Олександр Соколовський також звернув увагу на політику підтримки власних виробників у країнах, з якими конкурує Україна. Йдеться не лише про митні бар’єри. Держави допомагають компаніям виходити на зовнішні ринки, фінансують участь у виставках, просування продукції та роботу з покупцями. Для українського виробника це означає конкуренцію не з окремим турецьким чи китайським товаром, а з цілими системами підтримки, які стоять за цим товаром.

Важливою була й розмова про економічний патріотизм. Він не має зводитися до разової кампанії чи заклику купувати українське. Щоб споживач обирав вітчизняний продукт, він має бути якісним, сучасним, доступним і конкурентним. А щоб виробник міг усе це забезпечити, йому потрібні чесні правила гри.

«Якщо будуть рівні умови для всіх, виграє економіка. Українська економіка дуже адаптивна і здатна швидко зростати, але для цього потрібні державна допомога та рішучість», - зазначив Олександр Соколовський.

 

 

Наприкінці сесії Віктор Галасюк, CEO Академії КМЕФ та UGF, член наглядової ради КМЕФ, ад’юнкт-професор kmbs, доктор економічних наук, запропонував учасникам подивитися на досвід Олександра Соколовського як на набір практичних уроків для власних регіональних проєктів.

Перший із них - публічність. У складному бізнес-середовищі вона стає інструментом захисту. Відкрито говорити про проблеми галузі, аргументувати свою позицію, будувати репутацію та збирати навколо себе підтримку потрібно системно, а не лише тоді, коли виникає конфлікт.

Другий урок - не обмежуватися підвищенням ефективності конкретного виробництва. Навіть конкурентний продукт може програвати через зовнішні правила: податки, митну політику, державні закупівлі, доступ до фінансування чи підтримку експорту.

«Потрібно дивитися на правила гри як архітектор, а не лише як користувач. Вони можуть бути або гальмами, або трамплінами для розвитку», - підсумував Віктор Галасюк.

Для команд Produce! це означає, що регіональний проєкт має відповідати не лише на запитання «що виробляти?» і «де знайти інвестора?». Не менш важливо визначити, які саме бар’єри стримують галузь, хто може допомогти їх прибрати та які зміни правил варто запропонувати державі.

 

 

Читайте також попередню публікацію про перший день Produce!: «Від ресурсу до заводу: чого команди регіонів навчаються на Produce!».