Дискусія про відбудову України протягом тривалого часу цілком закономірно оберталася навколо грошей. Скільки потрібно? Де їх взяти? Яку частину дадуть міжнародні партнери? Що може профінансувати держава? Як залучити приватний капітал?

Ці питання нікуди не зникли. За останньою оцінкою RDNA5, загальні потреби України у відновленні та відбудові вже наближаються до 588 млрд доларів.

Але поруч із фінансовим дефіцитом дедалі виразніше проявляється інший.

Чи маємо ми достатньо підготовлених проєктів і достатню спроможність, щоб перетворювати доступне фінансування на завершені дороги, мости, школи, лікарні, житло, системи водопостачання та енергетичні об'єкти?

Нове дослідження Коаліції RISE Ukraine «Архітектура відбудови України» дає для цієї розмови багато цікавого матеріалу.

І, на мій погляд, найважливіше в ньому навіть не окремі цифри. Важлива картина, яка з них складається.

Між рішенням відбудувати і готовим об'єктом - довгий ланцюг

У звіті RISE архітектура відбудови фактично розкладена на послідовний ланцюг: визначення пріоритетів, відбір проєктів, фінансування, закупівлі, реалізація, розкриття інформації та підзвітність.

На папері все виглядає логічно. На практиці кожна ланка потребує людей, компетенцій, даних, процедур і відповідальності. Саме тут і починаються складнощі.

Україна вже багато зробила для побудови цієї системи. Відбувається реформа управління публічними інвестиціями. Формуються середньострокові плани, портфелі проєктів і єдиний проєктний pipeline. Розвивається DREAM. Змінюються підходи до визначення пріоритетів і розподілу державного ресурсу.

Тобто поступово формується відповідь на питання: що саме країна має фінансувати в першу чергу?

Наступне питання значно практичніше: наскільки обрані проєкти готові до реалізації?

RISE серед проблем упровадження реформи називає нерівномірну якість підготовки проєктів, обмежену інституційну спроможність, прогалини в даних і недостатню координацію між різними рівнями управління. Особливо відчутними ці обмеження стають на місцевому рівні.

І це вже не теоретична проблема.

Якщо громада має нагальну потребу, але не має якісно підготовленої документації, команди, здатної провести закупівлю, організувати реалізацію та управляти проєктом, сама наявність фінансового ресурсу ще не гарантує результату.

Готовність проєкту стає ресурсом

Останні зміни у системі публічних інвестицій фактично ведуть Україну саме в цьому напрямі. Між бажанням побудувати об'єкт і рішенням виділити на нього кошти поступово з'являється те, чого довго бракувало: оцінка готовності, пріоритетності та реалістичності проєкту. Це дуже важлива зміна.

Тому що в умовах, коли потреби у відбудові в рази перевищують наявний ресурс, держава і міжнародні партнери неминуче мають ставити питання не лише «наскільки цей об'єкт потрібен?», а й «чи здатні ми його реалізувати?»

Для громад це означає, що якість підготовки проєкту поступово стає такою самою практичною передумовою доступу до фінансування, як сама потреба у відбудові.

І тут виникає ще одна проблема, яку неможливо вирішити постановою уряду або новою цифровою системою. Це люди.

Складнішими стають не тільки проєкти. Складнішими стають функції замовника

У звіті RISE окремо звертається увага на дефіцит архітекторів, інженерів, юристів, фахівців із закупівель, фінансових аналітиків та керівників проєктів. Це дуже важливий сигнал.

Ми часто говоримо про кадровий дефіцит у будівництві як про нестачу робочих рук. Але відбудові бракуватиме також людей, здатних готувати, організовувати й управляти складними проєктами.

І особливо гостро це відчуватимуть громади.

Від замовника сьогодні очікують дедалі більше: визначити потребу, підготувати проєкт, обґрунтувати інвестицію, пройти оцінювання, організувати закупівлю, укласти контракт, контролювати його виконання, працювати зі змінами, строками, вартістю, звітністю.

При цьому масштаб штату невеликої громади від появи нових вимог автоматично не збільшується.

Саме тому питання спроможності замовника поступово стає одним із центральних питань відбудови.

І міжнародні фінансові організації давно дивляться на нього саме так. Разом із фінансуванням вони приносять вимоги до підготовки проєкту, закупівель, контрактування, екологічних і соціальних стандартів, управління, контролю та звітності. Це добре видно і в аналізі RISE ролі міжнародних партнерів у відбудові.

Закупівля теж перестає бути просто тендером

Ще одна цікава зміна відбувається у сфері закупівель.

У вересні Європейський банк реконструкції та розвитку запровадив оновлені Procurement Policies and Rules для проєктів, які фінансує Банк. Показова сама логіка змін. ЄБРР дедалі більше розглядає закупівлю як стратегічну функцію в системі реалізації проєкту. Тобто питання не закінчується вибором переможця.

До нього належать планування закупівлі, вибір відповідної моделі, кваліфікація учасників, контрактування, адміністрування контракту, його виконання, робота з претензіями та спорами.

Це принципово інший погляд.

Можна бездоганно провести процедуру закупівлі й отримати погано реалізований проєкт, якщо сама закупівля була відірвана від того, як цей проєкт потім має виконуватися.

Показово, що й RISE серед рекомендацій для будівельного сектору говорить про необхідність відходити від домінування найнижчої ціни та враховувати вартість, якість, енергоефективність, спроможність виконавця і підтверджений досвід.

Отже, з різних боків ми приходимо до одного питання: що саме ми купуємо — процедуру чи здатність отримати результат?

Міжнародні гроші приходять разом із міжнародними правилами

Це ще одна реальність, яку Україні варто враховувати.

Частка міжнародного фінансування відбудови буде значною. А міжнародні фінансові організації фінансують не тільки об'єкти. Вони працюють через власні правила підготовки, закупівель, контрактування, управління ризиками та контролю.

Показовий недавній приклад - International Fund for Agricultural Development продовжив і розширив на п'ять років угоду з FIDIC щодо використання стандартних контрактів. Вісім форм контрактів FIDIC включатимуться до стандартної тендерної документації фонду.

Це важливо не тому, що Україні потрібно механічно копіювати будь-яку міжнародну практику.

Важливий сам принцип.

Фінансування, модель реалізації, закупівля, контракт і управління проєктом розглядаються як частини однієї системи.

І чим більше Україна працюватиме з міжнародним фінансуванням, тим важливішою ставатиме здатність наших замовників, інженерів, консультантів, проєктувальників і підрядників працювати в такій системі.

Наступний дефіцит відбудови

Україні все ще потрібні сотні мільярдів доларів.

Але паралельно нам доведеться вирішувати інше завдання - створювати спроможність реалізовувати проєкти відповідного масштабу і складності.

Для цього недостатньо одного рішення.

Потрібні якісно підготовлені проєкти. Спроможні замовники. Професійні команди. Адекватні моделі закупівель. Контракти, які відповідають характеру проєкту. Управління ризиками та змінами. Інженерні й управлінські компетенції.

Частину цих функцій сильний замовник може забезпечувати сам. Для частини проєктів потрібні проєктні офіси, зовнішні консультанти, інженери-консультанти та інші професійні учасники. Модель може бути різною.

Принцип залишається один: складність проєкту повинна мати відповідну управлінську спроможність.

Саме тому сьогодні важливо дивитися на відбудову не тільки через кількість залучених мільярдів і кількість запланованих об'єктів.

Між грошима і готовим об'єктом знаходиться ціла система.

І від того, наскільки добре Україна навчиться нею управляти, значною мірою залежатиме, якою буде наша відбудова.