Національний план управління відходами до 2033 року показує важливу статистику. В Україні працює близько 1500 підприємств, які можуть переробляти вторинну сировину. Водночас лише близько 30% українців мають доступ до роздільного збирання відходів, а на переробку потрапляє всього 9,9% побутових відходів. Ця статистика чітко показує — проблема не в тому, що немає кому переробляти відходи, а в тому, що система збирання відходів є неякісною. Через це більшість відходів і надалі опиняється на полігонах, які є небезпечними для довкілля та здоров’я людей.

Одним із найефективніших рішень цієї проблеми вважається депозитно-поворотна система. Завдяки можливості повернути або отримати додаткові кошти вона мотивує людей повертати використану тару, а підприємства отримують чисту сировину для переробки. Це підтверджується дослідженням, що провела Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD). В ньому вказується, що депозитно-поворотна система є чи не єдиним інструментом, який дозволяє досягти високих показників збирання паковання, і водночас є одним із найбільш економічно вигідних.

Досвід інших країн показує ефективність системи на практиці. Наприклад, у Словаччині за перші роки після запровадження ДПС частота збирання тари зросла з менше ніж 70% до 93%. У Литві результати виявилися більш вражаючими — із 34% до 92%.

Правові засади для запровадження такої системи має визначити ще не прийнятий закон «Про паковання та відходи паковання». Робота над законопроєктом розпочалася ще у 2023 році, однак через низку невирішених питань досі триває, а ризик, що положення про депозитно-поворотну систему так і не увійдуть до остаточного тексту законопроєкту, є високим.

До причин, які гальмують цей процес, можна віднести відсутність чіткого розуміння того, як система працюватиме на практиці, як фінансуватиметься та як взаємодіятиме з органами місцевого самоврядування й організаціями розширеної відповідальності виробників (далі — ОРВВ).

У цій статті ми дамо відповідь на поширені запитання, розглянемо, як може працювати депозитно-поворотна система на практиці, а також пояснимо, чому важливо запровадити її вже зараз.

Депозитно-поворотна система — це частина євроінтеграції

Якщо Україна справді прагне стати повноправним членом Європейського Союзу, то запровадження депозитно-поворотної системи — це вже не питання вибору, а один із обов'язкових кроків. Регламент ЄС про паковання та відходи паковання (Packaging and Packaging Waste Regulation, PPWR) встановлює правила управління пакованням на всіх етапах його життєвого циклу: від проєктування і виробництва до збирання та переробки. Основна ж мета регламенту — зменшити кількість паковання та скоротити його негативний вплив на довкілля.

На відміну від директиви, яка визначає загальний напрям, регламент є обов'язковим для виконання. Він передбачає, що до 1 січня 2029 року країни ЄС мають досягти цілі із роздільного збирання пластикових пляшок і металевих банок у розмірі 90%, для чого мають запровадити депозитно-поворотні системи. Тож для України, яка взяла курс на євроінтеграцію, це не просто сучасна екологічна практика, а вимога, яку рано чи пізно доведеться виконати.

Зв’язок із розширеною відповідальністю виробника

Законопроєкт «Про паковання та відходи паковання» передбачає також впровадження розширеної відповідальності виробника (далі — РВВ) у цій сфері. РВВ включає в себе обов’язок виробників дбати про відходи їх паковання, а не перекладати його на громади. Таким чином, компанії мають створити умови, за яких їхнє паковання буде здизайновано з мінімальною кількістю відходів, а також щоб його можна було зібрати, відсортувати та переробити. 

Виробники, відповідальні за збирання паковання, можуть виконувати свої зобов’язання у межах РВВ у різний спосіб. Один із них — підтримка громад в організації та фінансуванні системи управління відходами.  Проте якщо зосередитися лише на підтримці наявної системи, значна частина цінної сировини й надалі губитиметься серед змішаних відходів. Тому для досягнення цілей зі зменшення кількості відходів та збільшення обсягів їхньої переробки закон має передбачити депозитно-поворотну систему як окремий обов’язковий механізм виконання зобов’язань у межах РВВ.

ДПС не створює для виробників додаткового фінансового навантаження. Тут йдеться про інший спосіб використання коштів, які вони вже спрямовують на виконання зобов’язань у межах РВВ.  У багатьох країнах ЄС, зокрема в Литві, Естонії та Швеції, законодавство прямо передбачає, що для виконання зобов’язань з РВВ виробники мають брати участь у депозитно-поворотній системі. Якщо ДПС не створена, виробники виконують свої зобов’язання через організацію розширеної відповідальності виробників та сплачують членські внески, які спрямовуються, зокрема, на фінансування системи управління відходами (зазвичай контейнерного збору). Якщо ж депозитно-поворотна система працює, виробники сплачують відповідні внески її оператору.

Для громад впровадження ДПС також має свою вигоду. Що більше пляшок і банок повертається через депозитно-поворотну систему, то менше відходів залишається в контейнерах, на вулицях, у лісах і на полігонах. Відповідно, менше бюджету йде на прибирання, вивезення та захоронення відходів. Водночас виробники спрямовують свої внески на систему, яка реально приносить високі показники збирання. Так, за оцінками Eunomia, запровадження ДПС у Чехії зменшить витрати муніципалітетів та виробників на збирання відходів приблизно на €7 млн на рік.

Попри перелічені переваги, подекуди в громадах є нерозуміння того, як ця система має працювати, а потенційні інвестиції дещо лякають та вселяють скептицизм. Спробуємо розібратися та розвіяти сумніви на прикладі інших країн.

Як працює депозитно-поворотна система

Депозитно-поворотна система зазвичай застосовується до тари, в якій продаються напої, незалежно від того, чи вироблений товар в межах країни, чи імпортований. До такої тари зазвичай належать пластикові пляшки (об’ємом від 100 мл до 3 л), металеві бляшанки (алюміній є найбільш поширеним матеріалом, проте 60% населення ЄС має можливість здавати і сталеві бляшанки), та скляна тара (Reloop дослідило, що 12 з 21 європейських систем, приймають скло).

Оскільки PPWR визначає цільові показники саме для пластикової та металевої тари, Україна передусім буде фокусуватися на цих матеріалах. Проте включення скляної до ДПС має низку важливих переваг для української енергетики, які були описані у цій статті.

Важливим аспектом ДПС є її поширеність та доступність. Середня кількість людей, на яку розраховано один пункт прийому тари, відрізняється між різними країнами. Якщо в Норвегії пункт прийому тари розрахований приблизно на 370 людей, то в Швеції це 816, в Нідерландах ~3562. Проте, існує прямий зв’язок між успішністю системи та її поширеністю. Максимальним для ефективної роботи системи є показник до 5000 осіб на пункт прийому, проте в ідеалі це мало б бути від 1300 до 2500 осіб. Але кількість — не єдине, на що потрібно звертати увагу. Зручна логістика для користувача, мінімальний час очікування, інклюзивний дизайн, прості інструкції чи подовжені години роботи пунктів прийому відіграють важливу роль у залученості населення до системи. Автомати з прийому тари є зручними у користуванні, проте варто пам’ятати, що  ручні чи мобільні пункти прийому є ефективним рішенням, особливо в малих громадах. Тож запроваджуючи ДПС, потрібно зробити так, щоби здати тару було майже настільки ж просто та зручно, як і купити її.

Ми згадали лише кілька важливих елементів системи. Детальніше можна прочитати в посібнику від Громадської Спілки «Український Альянс Нуль Відходів».

Учасники системи: хто вони та як взаємодіють?

Оператор

Це організація, яка формує та супроводжує весь процес, укладає договори, розпоряджається фінансами, збирає дані та обмінюється ними з іншими учасниками. Наприклад, у Швеції це Returpack AB, в Словаччині Správca zálohového systému (SZS), в Естонії Eesti Pandipakend. Такі системи ДПС називаються централізованими, адже єдина організація забезпечує їхнє функціонування.

Бувають також децентралізовані системи з декількома операторами, як, наприклад, у Німеччині чи Польщі. Через єдину на всю країну систему маркування, для споживача немає різниці, який це вид системи. Проте децентралізовані системи складніші для впровадження, оскільки потрібно чітко визначити, як різні оператори, магазини та виробники взаємодіють між собою та розподіляють ресурси. 

Для України найкращою моделлю може бути централізована, адже це може допомогти впровадити масштабні проєкти, не розпорошуючи вклади виробників. Тому в цій статті основний фокус буде саме на такій системі з прикладами зі Швеції як країни, яка однією з перших створила ДПС, та інших країн, що успішно впровадили систему нещодавно.

Оператори є неприбутковими організаціями, які зазвичай створюються консорціумом, до складу якого входять асоціації чи представники приватного сектору, зокрема виробників. Дані дослідження Reloop підтверджують, що в тих країнах, де системою керує приватний сектор, а не держава, вона є ефективнішою. Оскільки депозитно-поворотна система створюється для виконання виробниками своїх обов’язків із розширеної відповідальності виробника, то й правовий статус таких організацій пов’язаний.

У Швеції оператор ДПС є спеціалізованою ОРВВ, на яку відповідно поширюються норми закону про ОРВВ. Подібним шляхом пішла Ірландія, проте багато інших країн визначають різні правила їх функціонування, при цьому розподіляючи обов’язки та правила взаємодії. Правовий статус оператора має бути прописаний в майбутньому Законі України «Про паковання та відходи паковання», або у відповідному підзаконному нормативно-правовому акті, де також мають визначатися вимоги до такої організації, процедура видачі дозволу на її діяльність, звітність. Хоча надмірна зарегульованість може негативно сприйматись деякими учасниками процесу, визначення ключових елементів системи зараз дозволить уникнути невизначеності в майбутньому.

Оператор створює та підтримує функціонування центральної бази даних, де збирається інформація про учасників системи, а також дані про депозит та обіг тари. Бази даних бувають різні, це може бути єдиний портал для комунікації, обміну даними та подання звітності, керування депозитами, де кожен користувач має свій персональний кабінет, і де зберігається вся необхідна інформація, як от зробили в Швеції та Естонії. Зазвичай це програмне забезпечення відрізняється від того що використовують для РВВ. Проте може існувати спільна база даних про паковання. В Німеччині ДПС і РВВ розділені, але працюють через єдиний реєстр, що координується Zentrale Stelle Verpackungsregist. Це також дозволяє уникнути подвійної оплати —  депозитне паковання звільняється від внесків до ОРВВ, бо виробник вже платить за депозитно-поворотною системою.

Виробники та імпортери

Виробники та імпортери є ключовими гравцями системи, адже вони чи не найбільше забезпечують її фінансування та функціонування.

В централізованих системах виробники та імпортери повинні приєднатися до системи шляхом підписання договору з оператором. Вони можуть подавати заявку безпосередньо на сайті оператора (Швеція, Естонія), або електронною поштою (Словаччина). Після цього оператор перевіряє заявника та надає йому деталі для подальшої співпраці. Обов’язкове приєднання до ДПС виробників певних видів тари має бути прописане в законі, де також визначається відповідальність за порушення цього припису (Швеція).

Наступний крок — здійснити оплату оператору.  Хоча в кожній країні оплата має свої особливості, загалом можна виділити кілька основних моделей її організації:

• Депозит — вартість, яку повертають споживачам разом з купівлею товару.
• Одноразова оплата при приєднанні до системи. Наприклад, в Словаччині компанія має заплатити €100, приєднуючись до системи, та €50 за реєстрацію товару.
• Періодичні внески, що підтримують функціонування системи. Ці внески покривають системні витрати, такі як витрати на збирання, транспортування, сортування тари, а також адміністративні витрати. Такі внески є різними залежно від країни та виду тари, розміром від €0,001 до €0,7 (наприклад, в  Австрії за пластикову пляшку виробники сплачують оператору €0,0245, а за металеву тару — €0,0107).
• Додаткові збори. Наприклад,в Данії стягується додаткова оплата, якщо у дизайн тари закладено елементи, що ускладнюють переробку, а в Швеції є внесок за нагляд, це щорічний внесок до Шведського агентства з охорони навколишнього середовища. 

Приєднання до ДПС означає, що виробник не повинен бути членом іншої організації розширеної відповідальності виробника щодо конкретного виду паковання. Відповідно, він не платить двічі: замість ченських внесків до ОРВВ, оплачується лише участь у депозитно-поворотній системі. Крім цього, виробники повинні додати маркування ДПС на етикетці та передбачити переробку тари на етапі дизайну продукції.

Магазини

Успішність системи залежить і від доступності пунктів прийому. Саме тому більшість європейських країн залучає магазини до системи як гравців, які приймають тару.  Участь магазинів може бути добровільною, обов’язковою або змішаною. Змішаний формат передбачає обов’язкове залучення магазинів з певною площею та добровільну співпрацю з меншими магазинами. Наприклад, у Польщі до депозитно-поворотної системи обов’язково залучаються магазини з площею понад 200 кв.м, а в Словаччині — це понад 300 кв.м.

Розглянемо на прикладі Швеції, як виглядає співпраця з магазинами. Спочатку підписується договір з оператором та створюється акаунт в його онлайн-системі. Далі магазин має придбати або взяти в оренду таромат, який має відповідати певним вимогам. В інших країнах поширена також практика прийому тари ручним способом. Приклад Хорватії є успішним в цьому плані, адже 50% всіх пунктів прийому є ручними, при цьому країна стабільно показує високий рівень збирання тари. Якщо ж у магазині вже встановлено автомат для прийому тари, цей автомат підключається до ДПС. Для цього магазин та оператор спільно розробляють індивідуальне рішення, яке найкраще підійде для конкретного випадку.

Далі шведська модель передбачає, що магазин повертає депозит покупцеві, проте натомість отримує від оператора системи два види оплати. По-перше - це компенсація депозиту. Оператор розраховує виплату на основі статистичних даних з автоматів та  надсилає магазину щомісячний звіт, з даними щодо кількості депозитів та попередніх щомісячних виплат. По-друге, магазину виплачується плата за обслуговування (handling fee), яка виплачується на додаток до депозиту, як відшкодування за обробку тари, що входить до депозитно-поворотної системи. Розмір компенсації розраховується на основі п’яти категорій витрат: автомат для прийому тари, обслуговування клієнтів, оплата праці, утримання приміщень та матеріали.

Чому участь у депозитно-поворотній системі вигідна магазинам?

Хоча встановлення тароматів потребує початкових інвестицій, з часом виплати зі сторони оператора покривають витрати на приймання тари та експлуатацію обладнання. А дослідження проведені компанією Tomra показують, що 87% споживачів витрачає суму повернутої застави саме в магазині, де здали тару, що сприяє збільшенню продажів і потоку покупців. У довгостроковій перспективі це може зробити участь у депозитно-поворотній системі економічно вигідною для роздрібної торгівлі.

Збирання та переробка

Оператор системи організовує збирання тари. Це означає, що він планує логістику, фінансує та відповідає за транспортні засоби, організовує сортувальні центри та продає тару як сировину на подальшу переробку. Окрім цього, оператор планує та створює альтернативні пункти збирання тари в місцях, де очікується більша концентрація тари через високу відвідуваність. До них належать готелі, ресторани, спортивні центри, школи, а також фестивалі та інші культурні заходи.

Наприклад, у Швеції оператор депозитної системи відповідає за збирання всієї заставної тари з пунктів приймання та її транспортування до сортувального комплексу в місті Норрчепінг (Norrköping). Оператор закуповує транспортні засоби для організації збирання та перевезення тари. На підприємстві оператора сировина сортується, пресується в тюки та перепродається для виробництва сировини для нових банок і пляшок.  Проте, є випадки, наприклад, у Фінляндії, коли оператор не має у власності машин та сортувального центру, проте оплачує відповідні послуги.

А хто платить за все це?

Впровадження депозитно-поворотної системи потребує початкових інвестицій, а подальше функціонування супроводжується операційними витратами для всіх учасників системи (виробників, дистриб’юторів, роздрібної торгівлі та споживачів).

В ЄС обсяг витрат залежить від кількості пунктів приймання тари, способу її збирання (ручного чи за допомогою автоматизованих тароматів), а також логістики. Наприклад, у Литві закладали €30 млн на систему, а в Словаччині приблизно €80 млн. Окрім цього, за підрахунками досліджень на які посилається OECD середня вартість функціонування ДПС серед країн Європейського Союзу це приблизно €0,01 за тару.

Проте є різні джерела фінансування системи. Фінансовою основою стають неповернуті депозити, доходи від продажу матеріалів та внески виробників. У деяких країнах систему співфінансує держава, проте можуть використовуватися й інші джерела фінансування, такі як позики чи гранти, як-от у Румунії та Словаччині.

Можливість залучення додаткових коштів робить ДПС більш доступною на старті. А в подальшому, як зазначає OECD, витрати компенсуються за рахунок отриманих доходів та внесків, зменшення витрат місцевих органів влади та загального поліпшення стану навколишнього середовища. Питання власності на сировину здебільшого вирішується так: оператор системи є власником сировини, а виробники можуть скористатися правом першочергового викупу сировини певної якості та кількості для створення нового паковання.

Саме тому запровадження обов’язкової депозитно-поворотної системи є важливим кроком для євроінтеграції України. Водночас варто пам’ятати, що кожен рік зволікання — це мільйони викинутих пластикових пляшок, банок і скляної тари, які могли б стати ресурсом для виробництва нової продукції, а не причиною забруднення довкілля.