Доступ до фондів Європейського Союзу сам по собі не гарантує Україні ані якісного відновлення, ані розвитку регіонів. Вирішальними будуть правила, за якими держава визначатиме пріоритети, узгоджуватиме рішення різних рівнів влади, плануватиме інвестиції та відповідатиме за їхній результат.

Саме на цих питаннях зосереджений новий проєкт Інституту громадянського суспільства «Політика згуртованості в Україні: крок назустріч з Європейським Союзом». Його реалізують за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» у межах спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом».

Проєкт триватиме 12 місяців - від липня 2026 року до літа 2027-го. У цей період команда планує підготувати порівняльний аналіз українського та європейського законодавства, пропозиції до нормативно-правових актів, матеріали для фахівців і громад, а також долучитися до дискусії про нову Державну стратегію регіонального розвитку до 2034 року. Робота над нею, за інформацією організаторів, має розпочатися вже у вересні.

 

Розділ 22: перевірка спроможності, а не декларацій

 

 

Експерт проєкту з питань місцевого самоврядування та регіональної політики Борис Білий пояснив, що тема політики згуртованості безпосередньо пов’язана з переговорним розділом 22 «Регіональна політика та координація структурних інструментів».

«Серед 35 переговорних розділів є розділ 22, який називається “Регіональна політика та координація структурних інструментів”. Це один із тих розділів, де оцінюють не декларації, а спроможність держави узгоджено розпоряджатися ресурсами на території. Чи вміє країна поєднати галузеві рішення, бюджетні інструменти і реальні потреби конкретних громад і регіонів в одну робочу систему?»

За його словами, проблема України полягає не лише у дефіциті ресурсів. Рішення у сфері бюджетної політики, просторового планування, публічних інвестицій та регіонального розвитку часто ухвалюються відокремлено одне від одного. Натомість їхній вплив відчувають ті самі громади, регіони і люди.

«Рішення в Україні здебільшого ухвалюються за галузевою логікою: окремо бюджетна політика, окремо містобудування і окремо регіональний розвиток. Кожна сфера рухається власним треком. Показовий приклад - Державний фонд регіонального розвитку. Інструмент ніби існує, гроші ніби виділяються, і проєкти ніби фінансуються. Але без інституційної координації між усіма рівнями влади фінансовий механізм сам по собі не дає системного ефекту, на який ми всі розраховуємо».

У Європейському Союзі політика згуртованості спирається на іншу логіку: багаторівневе врядування, обов’язкове партнерство з регіонами та громадами, а також оцінку територіального впливу рішень ще до їх ухвалення.

«Без таких механізмів узгодження, партнерства, оцінки територіального впливу жодна кількість фінансування або законодавчих правок не дасть Україні того результату, який дає саме ця архітектура Європейського Союзу. І саме цю відсутню архітектуру ми і будемо досліджувати», - зазначив Борис Білий.

 

Від порівняння законодавства - до робочих рішень

Проєкт передбачає чотири напрями роботи.

Перший - аналітичний. Команда проведе порівняльний аналіз законодавства ЄС і України у сфері регіональної політики, просторового планування та публічних інвестицій. Кожну виявлену розбіжність планують прив’язати до конкретних норм українського та європейського законодавства.

Другий напрям - законотворчий. На основі аналізу буде підготовлено дві концептуальні записки та проєкти змін до нормативно-правових актів. Серед тем, які назвали під час презентації, - підходи до трансформації Державного фонду регіонального розвитку та участь у формуванні нової Державної стратегії регіонального розвитку до 2034 року.

Третій напрям - комунікаційний: інфографіка, відео та випуски Вісника Інституту громадянського суспільства. Четвертий - прикладний: методичні рекомендації, які мають допомогти територіальним громадам зрозуміти свою роль у процесах європейської інтеграції.

Ключовим продуктом проєкту має стати матриця відповідності норм ЄС та українського законодавства - із чіткими висновками, що саме і як потрібно змінювати. Її планують передати профільному міністерству та профільному комітету Верховної Ради як робочий документ.

«Офіційна робота над новою Державною стратегією регіонального розвитку та законодавством має розпочатися вже цієї осені. Це вікно, коли аналітика і готові рішення мають набагато більшу цінність, ніж коментарі вже постфактум. Наша мета - не критикувати, а дати міністерству, комітету і громадам робочий інструментарій, який можна буде застосувати вже в найближчих рішеннях», - наголосив Борис Білий.

 

Стратегія до 2034 року: планувати країну в умовах війни

 

 

Керівник проєкту Анатолій Ткачук звернув увагу, що підготовка нової стратегії відбувається в обставинах, яких не мала жодна держава під час свого вступу до ЄС: повномасштабної війни, масштабних демографічних втрат, зміни транспортної географії країни та потреби одночасно відновлюватися й інтегруватися до європейського простору.

Він розповів про розмову з міжнародними партнерами, під час якої йшлося, що Україна, якщо отримає доступ до європейських фондів, може розраховувати приблизно на 100 мільярдів євро. Однак головне питання - чи зможе держава, регіони, громади та бізнес якісно використати ці ресурси.

«Ключовим є навіть не стільки доступ до цих мільярдів євро, а ключовим є використання цих мільярдів. Коли зробили оцінку, як використовували ці мільярди інші європейські країни, що долучалися до Європейського Союзу, виявилася цікава арифметика: два мільйони євро потребують однієї людини в управлінні на державному, регіональному чи місцевому рівні, щоб ці гроші освоїти. Тому мова йде про тисячі українських спеціалістів, які мають працювати у сфері доступу до європейських фондів».

На думку Анатолія Ткачука, у стратегії до 2034 року мають бути враховані три визначальні чинники: безпека, європейська інтеграція та демографічна ситуація.

«Україна у війні, і поки що не зрозуміло, наскільки довго триватиме ця війна. Тому мають бути пророблені сценарії на середньостроковий період, які можуть бути варіанти розвитку подій в Україні з точки зору безпеки, і це має бути враховано при плануванні. Друге - європейська інтеграція: які зобов’язання має виконати Україна, по яких зобов’язаннях Україна має вести діалог з Європейським Союзом, щоб Європейський Союз врахував українські реалії. Тому що це шлях назустріч, і жодна з європейських країн не переживала етап вступу, коли вона знаходиться у війні».

Окремий запропонований підхід - безпекове макрорегіонування. Його сенс у тому, що державна політика не може однаково працювати для територій із принципово різними умовами безпеки та розвитку.

«Для кожного макрорегіону має бути визначений основний пріоритет. Наприклад, якщо ми говоримо про регіон фронтиру - це безпека та розмінування. Водночас, коли говоримо про тил, - це інноваційне економічне зростання. І це принципово різні підходи».

За словами експерта, у фронтирі не може працювати економічна модель, побудована на великих об’єктах із високою концентрацією людей. Натомість тут можуть бути потрібні мережі економічних суб’єктів, здатних швидко ремонтувати військову техніку, виробництва подвійного призначення та інші рішення, адаптовані до безпекових умов.

Стратегія, на переконання Анатолія Ткачука, має також врахувати переорієнтацію транспортних коридорів, мобільність населення, потребу в перекваліфікації працівників і кліматичні зміни, які впливають на цілі сектори української економіки.

«Ми повинні думати по-європейськи, писати по-європейськи і реалізовувати те, що ми плануємо, по-європейськи. Коли є стратегічне бачення, яке розкривається через стратегічні цілі, кожна стратегічна ціль розшивається далі через оперативні цілі, і є чітко поставлені завдання. Кожне таке завдання має передбачати індикатори успішності».

 

Фінансові механізми: від паралельних інструментів до спільних правил

 

 

Експертка проєкту з питань місцевих бюджетів та фінансування регіональної політики Ніна Наталенко наголосила: за будь-якою стратегією стоїть питання фінансування. У ЄС політика згуртованості реалізується через різні фінансові інструменти - Європейський фонд регіонального розвитку, Фонд згуртованості, Європейський соціальний фонд, Європейський аграрний фонд розвитку сільського господарства, Фонд справедливого переходу.

«Попри те, що це різні фінансові інструменти і вони спрямовані на вирішення різних проблем, їх об’єднує проста логіка: багаторічне планування, прозорі процедури, спільне управління між Єврокомісією та державами-членами», - зазначила вона.

В Україні вже застосовуються деякі елементи такого підходу: програмно-цільовий метод у бюджетному процесі, принцип поєднання власних та залучених ресурсів, реформа управління публічними інвестиціями, яка триває з 2025 року. Проте ці інструменти поки не утворюють цілісної системи.

«Елементи в той чи інший спосіб вже використовуються в Україні, але часто вони або працюють паралельно, або перешкоджають один одному, або створюють певний хаос у роботі фінансових органів. Наша команда ставить перед собою чітку мету гармонізувати фінансові механізми України з європейськими нормами».

За словами Ніни Наталенко, для громад це має означати не абстрактне наближення до стандартів ЄС, а конкретні речі: прозорі процедури, прогнозованість, узгодженість рішень різних рівнів влади та відповідальність за кожну інвестицію.

«Ми прагнемо створити зрозумілу систему, яка буде нівелювати хаотичні рішення. Це означатиме прозорі процедури, прогнозованість для громад, узгодженість між рівнями влади та реальну відповідальність за кожну інвестицію», - підсумувала вона.

Проєкт не ставить за мету підмінити державну політику чи вирішити всі її проблеми. Його практичний сенс - дати тим, хто готує рішення, конкретні орієнтири для законодавства і стратегії, а громадам - зрозуміліше бачення своєї ролі у політиці згуртованості та майбутній роботі з європейськими інструментами фінансування.