Сьогодні багато територіальних громад прагнуть будь-якою ціною зберегти власний ліцей, навіть, якщо чисельність майбутніх старшокласників передбачається мінімальною («малокомплектний» ліцей). Таке бажання цілком зрозуміле, адже ліцей сприймається певною мірою як символ традицій та самодостатності громади.

Однак реформа профільної середньої освіти – це не про кількість ліцеїв на карті, а про кількість можливостей для кожної дитини та її індивідуальну освітню траєкторію. Саме цей критерій має бути визначальним під час ухвалення рішень щодо мережі закладів повної загальної середньої освіти.

Безумовно, є громади, в яких вимушені зберегти ліцеї незалежно від чисельності учнів. Це, насамперед,  гірські території, території, наближені до зони бойових дій, віддалені населені пункти, де відсутня (значно обмежена) можливість  підвезення дітей або проживання їх у пансіонах ліцеїв академічного спрямування.

Водночас, деякі засновники закладів загальної середньої освіти, які планують ліцеї з мінімальною чисельністю старшокласників, просто бояться ухвалювати «непопулярні», на їхню думку, рішення і воліють зберегти «все як раніше».

Але таким громадам варто чесно відповісти на головне питання: «Для кого (чого) ми створюємо (продовжуємо функціонування) ліцею і чи стане він сучасним простором свободи свідомого вибору дітей для успішного майбутнього?»

Поміркуємо, що потрібно врахувати для аргументованої відповіді.

Профільна старша школа – це не просто 10-12 класи. Законодавством визначено, що здобуття профільної середньої освіти (10-12 класи) в ліцеї здійснюється за індивідуальними освітніми траєкторіями, в основу чого закладено обрання учнем: профілю навчання (із запроваджених у ліцеї), який передбачає наявність обов’язкових для вивчення освітніх компонентів основного та поглибленого рівня; вибіркових освітніх компонентів у межах відповідного профілю; вибіркових освітніх компонентів поза відповідним профілем.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про повну загальну середню освіту» у ліцеї мають функціонувати по два класи на паралелі із можливістю надання повної загальної середньої освіти за щонайменше трьома профілями.

Більше того, згідно з Положенням про ліцей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2021 р. № 82 (зі змінами), для забезпечення рівного доступу до якісної освіти, реалізації індивідуальної освітньої траєкторії та задоволення освітніх потреб учнів профілі навчання в ліцеї у межах території однієї територіальної громади повинні передбачати поглиблене вивчення предметів (інтегрованих курсів) однієї або кількох споріднених освітніх галузей: математичної, природничої, технологічної, інформатичної – для першого профілю; мовно-літературної – для другого профілю, інших освітніх галузей, визначених Державним стандартом профільної середньої освіти, – для третього профілю.

Наскільки це можливо ефективно реалізувати в «малокомплектному» ліцеї? Уявімо ліцей, до 10-го класу якого вступають 35 учнів (прим. – у деяких громадах і такої кількості не буде). Формально цього достатньо для відкриття двох класів і виконання мінімальних вимог законодавства щодо профілів. Але реальні освітні запити й бажання дітей можуть виглядати зовсім інакше. Одні учні мріють стати юристами (припустимо  8 дітей), інші – психологами (7) чи лікарями (4), хтось планує вступити на іноземну філологію (5), а хтось хоче вивчати комп’ютерні науки (9) чи міжнародні відносини й економіку (2). Кожен вибір є логічним і виправданим (між іншим, найбільше минулорічних  випускників обирали саме такі спеціальності).  По суті, є запит на організацію профілів, що належать до трьох різних кластерів.

Однак для створення профільної групи потрібна певна мінімальна кількість учнів (наразі 8). Тобто, в даному випадку профіль мовно-літературного кластеру не можна організувати, а для забезпечення профілів інших кластерів потрібно шукати певний компроміс, що не завжди вдасться. Як наслідок – дітям доведеться йти навчатися за профілем, який вони не планували обирати.

Більше того, якщо профільна група буде сформована за мінімально передбаченої чисельності, а впродовж навчання в 10-му класі чи по його завершенню дитина захоче змінити профіль (це дозволяється у профільно-адаптаційному циклі) або вибуде з ліцею з якоїсь причини, то відповідна профільна група опиниться під загрозою закриття. 

Відтак свобода вибору існуватиме лише на папері, індивідуальна траєкторія стане формальністю, а насправді старшокласники змушені будуть підлаштовуватися під організаційні можливості ліцею.

Мала чисельність учнівського контингенту автоматично породжує й низку інших проблем, найважливішою з яких є  кадрове забезпечення освітнього процесу.

Організація профільного навчання передбачає наявність учителів різних спеціальностей, здатних забезпечити викладання як обов’язкових, так і профільних предметів на поглибленому рівні. Водночас саме у сільській місцевості, де найчастіше планується створення «малокомплектних» академічних ліцеїв, вже сьогодні спостерігається найбільший дефіцит педагогічних кадрів, насамперед учителів іноземних мов, математики, фізики, хімії, інформатики.

Нині багато закладів освіти змушені вирішувати цю проблему шляхом викладання предметів педагогами «суміжних» спеціальностей. Якщо для базової школи такий підхід ще можна розглядати як тимчасове вимушене рішення, то для старшої профільної школи він суперечить самій ідеї профілізації.

Профільне навчання покликане забезпечити поглиблене вивчення окремих предметів та підготовку учнів до подальшого навчання або професійної діяльності, а тому потребує високої предметної спеціалізації педагогів. Заміна фахового викладання «компромісними» кадровими рішеннями неминуче призведе до зниження якості освіти та звуження реального вибору для учнів.

Доцільно враховувати й інше: не всі педагоги, які сьогодні працюють у закладах загальної середньої освіти, захочуть, будуть готові або зможуть працювати в  ліцеї. Профільне навчання потребує іншого рівня методичної підготовки, компетентностей, навиків мотивації  учнів та використання більш складних освітніх програм і технологій.

Серйозною проблемою стане також залучення педагогів до роботи в «малокомплектному» академічному ліцеї (якщо їх не вистачає). Через невелику кількість учнів та обмежену кількість навчальних годин учитель часто не матиме можливості отримати достатнє педагогічне навантаження. Враховуючи, що освітня субвенція розраховується залежно від кількості учнів, а не кількості необхідних педагогічних ставок, засновник матиме обмежені фінансові можливості для створення конкурентних умов праці. У результаті найбільш кваліфіковані спеціалісти віддаватимуть перевагу більшим ліцеям із стабільним навантаженням, можливостями професійного розвитку та вищим рівнем оплати праці.

Крім того, у великому ліцеї кадрові ризики диверсифіковані. Якщо один учитель звільняється чи виходить на пенсію, його можуть на певний час замінити колеги або заклад освіти має більше шансів залучити нового фахівця завдяки повному навантаженню.

У «малокомплектних» же ліцеях один педагог нерідко є єдиним носієм певної спеціалізації, тому його втрата може фактично означати неможливість продовження профільного навчання за відповідним напрямом.

Варто розуміти також, що ліцей, який надаватиме повну загальну середню освіту за академічним спрямуванням – це не лише класні кімнати. Це обладнані згідно із затвердженим переліком навчальні кабінети, STEM-лабораторії, мультимедійні комплекси, цифрові простори, кожний з яких має вимоги до організації простору та перелік обов’язкового  обладнання.

А створення безпечного, інклюзивного та цифрового освітнього середовища в ліцеї, забезпечення відповідності його матеріально-технічної бази ліцензійним умовам, згідно з вищезгаданою статтею 32 Закону України «Про повну загальну середню освіту» – обов’язок засновника, тобто відповідного органу місцевого самоврядування. Далеко не всі громади мають необхідні ресурси.

Державна субвенція на створення сучасного освітнього середовища є важливою підтримкою, але потрібно розуміти, що за її рахунок не можна одночасно забезпечити однаково високий рівень оснащення великої кількості малокомплектних ліцеїв. До того ж вкладати значні кошти в інфраструктуру закладу освіти, в якому через пару років по суті нікому буде навчатися в старшій школі, економічно необґрунтовано і для громади, і для держави, особливо, якщо є інші можливості для забезпечення доступу дітей до кращого освітнього середовища.   

І ще один важливий аспект проблеми. Одна з ключових ідей реформи – допомогти дитині зробити свідомий вибір професійного майбутнього, наблизивши старшу школу до вищої освіти (якщо йдеться про академічний ліцей), зокрема через партнерство з університетами, науковими установами, бізнесом, роботодавцями. Реалізувати такі можливості значно легше у великих ліцеях, де формується достатня кількість профільних груп і виникає попит на різноманітні освітні програми на відміну від «малокомплектних» ліцеїв.

Вищезазначене є далеко не вичерпним переліком проблем і труднощів, з якими можуть зіштовхнутися громади, що утворюють академічні ліцеї за мінімальної чисельності старшокласників.

Звісно, якщо громада має усі необхідні ресурси для забезпечення діяльності такого ліцею та готова його фінансувати власним коштом, то вона може прийняти відповідне рішення.

Але, якщо громада не може забезпечити широкий вибір профілів, сучасне освітнє середовище, кваліфікованих педагогів, стабільне функціонування ліцею та не має достатнього обгрунтування для  винятковості ситуації, то в такому випадку варто розглядати міжмуніципальне співробітництво, створення (забезпечення функціонування) спільних ліцеїв, використання ресурсів кількох громад.