Колись у будівлі 1854 року, що на території Північного професійного коледжу в Саврані, що на Одещині, була російська штаб-квартира із казематом, згодом – комендатура. А в часи Другої світової війни – румунська поліція та катівня з похмурим підвалом.

Роками ця споруда відлякувала перехожих: зруйнований дах, вологі стіни, що розсипалися, запах занедбаності та моторошна історія. Списати її було документально неможливо. Щоби відреставрувати – потрібні були величезні кошти.

Сьогодні тут – сучасна оранжерея з папугами, є 3D-принтери, VR-окуляри та станки з програмним керуванням. Це історія про те, як профтех разом із проєктом DECIDE не просто відремонтували стіни, а «перемогли» ворожу архітектуру, створивши простір для тих, хто відбудовуватиме країну.

«Савранський профорієнтаційний хаб – це вже десятий хаб, який ми відкрили в Україні. Це фактично «лабораторія» професійної освіти, де можна спробувати робітничі професії на практиці. Сьогодні Україна перебуває в стані війни, маємо багато руйнувань, і розуміємо: відбудова країни – це справа не одного покоління. У Савранському хабі – великий вибір: від кулінарних напрямів до різьблення по дереву, і кожен підліток – може спробувати себе в цих професіях. Ми прагнемо, щоб десятки, а можливо, і сотні тисяч дітей в Україні спробували себе в різних професіях і змогли зробити усвідомлений вибір. Щоб вони будували своє майбутнє тут, у своїй країні та своїх громадах. І саме для цього ми працюємо з громадами, школами, бізнесом і владою», – пояснює Валентина Полторак, менеджерка проєкту DECIDE.

Як усе починалося та які були виклики

Коли команда взяла участь в ініціативі «DECIDE: Профтех», із допомогою якої взялися створювати профорієнтаційни хаб, ніхто до кінця не усвідомлював важкості робіт.

«Щоб зекономити гроші, зробити простір таким, як його хочуть бачити студенти та команда закладу, а головне – мати справжню практику, ми взялися ремонтувати будівлю своїми силами. Дах ремонтували майбутні столяри, плитку клали плиточники, армування стін і зварні ферми для оранжереї – справа рук зварників, а усе, що стосувалося дерева, – узяли під свій контроль деревообробники. Звісно, усе робили разом з майстрами виробничого навчання», – розповідає Ярослава Жирун, директорка Північного професійного коледжу.

Півтора року щоденної праці й постійні виклики. Стіни були настільки вологими, що цегла буквально кришилася в руках. Будівлю довелося армувати та заливати заново, щоб вона просто стояла.

«Попри все, студенти мали унікальну можливість: вони не просто вчилися, а власноруч створювали середовище, у якому їм самим хочеться проводити час. Коли будуєш щось для себе, цей результат стає в десятки разів ціннішим. Ми не відчули жодного спротиву чи негативу – навпаки, викладачі і студенти працювали на величезному ентузіазмі. Вони бачили, як їхня робота перетворює руїну на арт-об’єкт. Ми щиро вдячні проєкту DECIDE за цей поштовх. Цей приклад довів: якщо поруч є люди, готові підтримати твою ідею і вкластися в неї фінансово, можна створювати справді дивовижні речі», – говорить Ярослава Жирун.

Загальний бюджет проєкту склав 6,33 млн грн. Із них 4,1 млн грн профінансував проєкт DECIDE, 1,08 млн грн – Одеська обласна державна адміністрація, ще 1,15 млн грн – спецфонд Північного центру професійної освіти. У межах проєкту оновили приміщення площею 370 м²: утеплили фасад, замінили покрівлю, встановили нові інженерні мережі, облаштували систему протипожежної безпеки та безбар’єрний доступ.

«Якби ми робили це через підрядника, то я не знаю, чи вмістилися б ми в 100 мільйонів гривень. Просто ніхто б не взявся її відновлювати», – каже директорка.

Шість просторів під одним дахом: від віртуальної реальності до ремесла

Сьогодні Савранський хаб DECIDE – це шість унікальних локацій. Це повноцінні екосистеми, де студенти й гості хабу можуть пройти шлях від ідеї до готового продукту:

1. Деревообробка та IT-технології. Це простір, який команда між собою називає «майстернею». Але за цією лаконічною назвою ховається справжній технологічний центр.

«Наша перша локація – це серце технологій хабу. Тут ми зібрали обладнання, що працює на базі числового програмного забезпечення. Фактично, ми показуємо дітям майбутнє промисловості: програми запускаються безпосередньо з комп’ютера, приводячи в дію станки. У нашому випадку ми фокусуємося на деревообробці, але принцип роботи ідентичний до станків, що ріжуть метал чи працюють у зварювальних цехах. Це універсальний підхід, який відкриває двері в будь-яку сучасну технічну сферу», – пояснює Владислав Мерзляк, майстер виробничого навчання і викладач у ІТ-сфері.

Окрім станків, у майстерні встановлено 3D-принтер, де підлітки можуть побачити, як створюються об’ємні деталі шар за шаром.

«Для багатьох дітей ці технології здаються чимось неймовірно складним і недосяжним. Але ми разом запускаємо обладнання, підказуємо, пробуємо в роботі. Коли дитина бачить процес зсередини, страх перед технікою зникає. Якщо почати в цьому розбиратися, то виявляється, що опанувати такі станки можна досить швидко. Ми хочемо, щоб вони відчули: сучасне виробництво – це цікаво, престижно й цілком їм під силу», – додає Владислав.

2. Б’юті-простір: манікюр та перукарське мистецтво. Два робочих місця, обладнані за останніми стандартами. Для коледжу це не лише про навчання, а і про виховання культури догляду за собою.

 

 

«Ми хочемо, щоб наші діти звикали до високої якості життя. Наприклад, ми встановили професійне крісло для миття голови, якого в Саврані більше ніде не знайти. Ми вчимо їх самоповаги: щоб дівчата і хлопці розуміли, що вони варті найкращого сервісу й мають вміти надавати його іншим», – каже Ярослава.

 

 

3. Локація кравців і закрійників. Тут працюють на сучасних вишивальних машинах, тримаючи фокус на екологічності. Студенти шиють вироби з льону та навіть унікального полотна з кропиви.

«Це не просто майстерня, а спроба популяризувати українські традиції та вишивку. Ми вже маємо перші успіхи: на базі хабу створили мінішоурум і відшили два набори по 20 комплектів костюмів для замовників із Німеччини. Також виготовили форму для місцевої школи з великими вишитими емблемами «Руді лисиці». Ну і, звісно, повністю забезпечуємо професійним одягом власних вихованців – кухарів, зварників та столярів. Це і є живий приклад, як ремесло перетворюється на затребуваний продукт», – розповідає директорка.

4. Кухня-кафе – локація, де школярі під час профорієнтації можуть власноруч приготувати піцу чи випічку, а потім тут же її продегустувати.

«Коли ми планували цю локацію, я згадувала власне дитинство. Пам’ятаю, як нас у школі водили на екскурсію на хлібозавод: показували процеси, а наприкінці пригощали гарячим хлібом. Це було смачно, але бажання стати пекарем чи кондитером не виникло. Бо справжня профорієнтація починається не з перегляду, а з дії. Ми хочемо залучати дітей ще з дитячого садочка – щоб вони могли самі замісити тісто, відчути його, а потім спокійно посмакувати результатом своєї роботи. Так народжується любов до професії», – коментує Ярослава Жирун.

 

 

5. Тренінгова зала та зона VR. Це простір для майбутніх агентів із туризму та адміністраторів. З допомогою VR-окулярів підлітки можуть «відвідати» будь-який куточок світу, не виходячи з хабу, що критично важливо для розвитку просторової уяви та знання туристичних об’єктів.

 

 

6. Оранжерея з гідропонікою. Тут під фітолампами ростуть свіжі шпинат, рукола та огірки для їдальні коледжу, а затишок створюють папуги. Вхід до оранжереї веде безпосередньо в той самий історичний підвал, який тепер слугує надійним укриттям.

 

 

Ламаючи стереотипи: професія як капітал

Двері хабу відчинені щодня, і команда коледжу готова до максимальної гнучкості – приймати гостей навіть у вихідні. Проте за перші місяці роботи тут зрозуміли: звичайної екскурсії замало. Коли 30 дітей одночасно «проганяють» по всіх локаціях, вони перевантажуються емоціями й не встигають усвідомити суть професії.

«Ми хочемо розробити графік, щоб діти не просто пробіглися локаціями для галочки, а занурилися в одну сферу на цілий день. Наприклад, сьогодні працює б’юті-локація – і ви цілий день у цій професії. Уже маємо запит від шкіл проводити в нашій оранжереї уроки біології, бо ми маємо потужні мікроскопи, з допомогою яких можна реально вивчити, як росте рослина. Ми хочемо, щоб діти тут «обжилися», звикли до простору. Починати треба із садочка: прийшов, побачив, сам пошив пледик для своєї домашньої тварини. Так змалку з’являється інтерес до праці», – розповідає Ярослава Жирун.

 

 

Окремий виклик для хабу – подолання психологічного бар’єру. Для сільської місцевості такий рівень реалізації простору є незвичним, і це іноді навіть лякає потенційних абітурієнтів.

«Треба розуміти, що подолати стереотип складно. Коли я приїхав у місто 20 років тому, то боявся зайти в дорогий магазин, бо там усе було занадто гарним і «не для мене». У нашій громаді немає іншого місця, де все реалізовано на такому високому рівні, як у хабі. Діти приходять, дивляться, і ми хочемо, щоб вони відчували себе звичайними гостями, а не випадковими перехожими. Ми вже проводимо уроки трудового навчання на базі хабу й плануємо розширити співпрацю у межах уроків біології, трудового навчання та інших», – переконаний Олександр Лебеденко, викладач історії.

 

 

Викладач переконаний, що сучасний профтех – це насамперед про незалежність:

«Нам вдалося реалізувати європейські стандарти: нічого зайвого, повна безбар’єрність. Профтех часто сприймається як щось страшне, але ми маємо довести: успіх у житті – це не тільки диплом, який нічого тобі не дає. Ти можеш мати професію і заробляти в 5 разів більше, ніж люди з вищою освітою», – каже Олександр.

Ще один «підводний камінь» – прихована конкуренція зі школами. В умовах реформи профільної освіти школи намагаються затримати дітей у 10–11 класах, часто відмовляючи їх від вступу в профтех. Але хаб уже став потужним інструментом «м’якої сили». Команда працює на імідж: кожна дитина має піти з хабу не з порожніми руками. Наприклад, школярам пропонують приносити свої футболки, на яких у хабі безоплатно вишиють логотип або наб’ють напис.

Загалом у закладі профтехосвіти наголошують: хаб створений не лише для профорієнтації у сфері робітничих професій, а і для того, щоб учні познайомилися зі світом професій узагалі. Отже, хаб корисний для шкіл в цілому – не тільки для тих учнів, які планують тут навчатися.

Планів у команди безліч: від залучення сусідніх громад до проведення зустрічей з успішними роботодавцями. Адже одне діло, коли про зарплату розповідає викладач, і зовсім інше – коли приходить бізнесмен і каже: «Я збудував свій бізнес на цій професії, і якщо ви нею оволодієте, я дам вам роботу й гідну оплату».

Місток між освітою та бізнесом: виклики реальної співпраці

Питання залучення роботодавців до життя Савранського хабу – наразі складне. Попри наявність сучасних локацій, сектор економіки поки що приглядається до закладу освіти з обережністю.

«Будьмо відвертими: наразі активної черги з бізнес-партнерів немає. Проте я переконана: скоро бізнес сам прийде до нас. Це станеться тоді, коли вони гостро відчують брак робітничих кадрів. Реалії такі, що чоловіків забирають на війну, і саме молодь до 25 років, яка виходить із профтехів, стане тим ресурсом, на якому триматиметься економіка», – пояснює Ярослава Жирун.

Олександр додає: «Сьогодні мікробізнес – це потужна сила. Якщо ти опанував професію деревообробника чи розібрався в гідропоніці, то можеш створити власну справу в селі. Це про незалежність: не треба їхати на заробітки, ти можеш забезпечити себе й родину тут».

Попри всі труднощі, завдяки підтримці проєкту DECIDE студенти вже мають можливість бачити реальне виробництво зсередини.

«Ми не можемо сказати, що співпраці зовсім немає. За сприяння DECIDE у громаді організували для дітей громади екскурсії на велику швейну фабрику, фермерське господарство, кінну ферму та великий туристичний об’єкт. Це важливо, щоб діти бачили масштаби. Вірю, що ми налагодимо співпрацю з роботодавцями, просто для цього потрібен час», – підсумовує очільниця коледжу.

«О, це ж наша пташка». Чого і як хочуть досягти в Саврані

Як зрозуміти, що хаб справді запрацював і приносить користь громаді? Для Ярослави Жирун відповідь на це запитання складається з трьох чітких компонентів: подолання стереотипів, залучення молоді та фінансова стійкість.

«Наше головне завдання – остаточно зламати застарілий стереотип про «бурсу». Хаб – це ідеальний інструмент для цього, адже він наочно демонструє сучасність професійної освіти. Ми прагнемо популяризувати робітничі фахи так, щоб молодь свідомо обирала навчання в профтесі», – зазначає Ярослава Жирун.

 

 

Один із найяскравіших прикладів того, як хаб завойовує прихильність молоді, став кейс із брендованими рюкзаками. На очах у школярів майстри задають програму, і всього за дев’ять хвилин вишивальна машина створює фірмовий логотип закладу – пташку.

«Ми шили для школярів рюкзаки та торбинки для змінного взуття, вишивали при них наш логотип. Тепер у цих рюкзаках із нашою пташкою ходить пів школи! Звісно, у школах іноді сердяться, не дуже хочуть відпускати до нас дітей, але факт лишається фактом: підлітки звикають до нашого бренду. Для них це стає нормою: «О, це пташка, це наше, це круто». Так через маленькі деталі ми виховуємо лояльність майбутніх абітурієнтів», – розповідає директорка.

Підбиваючи підсумок, команда Савранського хабу виокремлює три ключові мети на майбутнє:

• Повна перемога над стереотипами: перетворити профтех на престижне місце навчання в очах суспільства.
• Якісний набір: залучити якомога більше мотивованих студентів, які бачать своє майбутнє в професії.
• Економічна самодостатність: розвивати хаб як прибутковий майданчик, що здатен заробляти на власні потреби та розвиток громади.

Савранський хаб довів: коли руїна перетворюється на сучасний простір, а похмуре минуле поступається місцем інноваціям, виграє вся громада. Адже саме тут, серед 3D-принтерів та оранжерей, сьогодні кується майбутнє української відбудови.

Марія Булейко (Марковська)