Як виживає громада на самому кордоні з Білоруссю, коли замість торгових шляхів – заміновані території, а замість стабільності – постійна невизначеність? Голова Добрянської громади Світлана Бицько розповідає про життя під тиском війни, пошук нових можливостей для розвитку, плани участі у національному проєкті «Пліч-о-пліч: згуртовані громади» та боротьбу за майбутнє свого краю.
Автор: Дмитро Синяк
Добрянка здавна була помітним логістичним центром північно-західної Чернігівщини. Селище було одним з найбільших населених пунктів на так званому Катериненському шляху, яким свого часу проїжджали найрізноманітніші відомі люди, одним з яких є, зокрема, Тарас Шевченко. Ще у 1728 році Добрянка отримала Магдебурзьке право, а у ХІХ сторіччі розрослася настільки, що стала домом для 7,2 тис. жителів. У стратегії розвитку Добрянської громади, що об’єдналася у 2019 році, пункт пропуску Нові Яриловичі на білорусько-українському кордоні було визначено як потужний драйвер економічного життя і дуже важливий актив. До 24 лютого 2022 року громада отримувала чималий зиск від транспортних потоків, які в обидва боки день і ніч прямували через пункт пропуску. Тепер його закрито, а кордон більше нагадує фортечний мур: з українського боку наглухо замінований та оточений оборонними спорудами. Як виживає за таких умов і планує власне майбутнє Добрянська громада, «Децентралізації» розповіла її голова Світлана Бицько.
Голова Добрянської громади Чернігівської області Світлана Бицько
Сади перемоги
Наскільки сильно перебіг цієї війни вплинув на життя громади і зокрема на роботу селищної ради?
- З одного боку, гріх жалітися, бо за всю «повномасштабку» нас, дякувати Богу, жодного разу не обстріляли. Й хоча російські шахеди час від часу пролітають над нашими хатами, вони завжди прямують деінде. Але разом із цим, я не можу сказати, що у нас спокійно. Ми живемо наче на пороховій діжці, й це дуже впливає на все, що ми робимо. Ми ж на самісінькому кордоні: якщо російська чи білоруська армії посунуть через нього, у нас може не бути часу на евакуацію. Тож всі наші проєкти, у тому числі розвиткові, так чи інакше залежать від ситуації у Білорусі та росії. А усі процеси, якими ми зараз керуємо, обмежені фактором зовнішньої загрози, що неначе висить у повітрі. Цей ефект поглиблює ворожа пропаганда, до якої наші люди, на жаль, залишаються чутливими. Щойно у Телеграм-каналах починають гуляти чутки про військові навчання з того боку кордону, як наші мешканці заговорюють про переїзд. У багатьох вже друзі й родичі по всьому світі, серед них є й такі, що доволі непогано влаштувалися. Селищній раді працювати за таких умов надзвичайно важко.
Як налаштовані місцеві мешканці?
- Проросійських настроїв у нас практично немає. Ті, хто міг би їх висловлювати, виїхали у Білорусь у перший день повномасштабного вторгнення, коли ще була така можливість. Однак люди виснажені довгим періодом невизначеності. Однак загальний настрій різко підвищується, коли Збройні Сили України отримують ті чи інші проміжні перемоги.
Як змінився склад населення громади за час повномасштабної війни?
- Населення, на жаль, скоротилося, бо одні люди виїхали, інші померли, а ще інших мобілізували. Ми також вже маємо загиблих воїнів, як не прикро про це казати. Багато з цих людей повинні були завести сім’ї, виростити у нас дітей. Але цього не буде, бо їх убили російські зайди. Я назву лише одну цифру: якщо у 2021 році у нашій опорній школі навчалися 280 школярів, то зараз – лише 197. Тобто на місце випускників не прийшли нові діти. Нас стає дедалі менше. Наслідком демографічної проблеми стала проблема кадрова. Головна садиба Добрянської громади не була раніше районним центром, відтак досвідчених кадрів вона фактично ніколи й не мала. Тепер, коли людей у громаді стало менше, ми дуже гостро відчуваємо брак фахівців.
Чи компенсували втрату населення внутрішньо переміщені особи?
- З 2014 року до нас приїхали близько сімдесяти переселенців. Але більшість із них є нашими колишніми жителями, які мешкали на сході України. Коли там все запалало, вони повернулися до батьківських осель. У 2022 році була друга хвиля таких повернень. Зовсім чужих людей серед переселенців майже немає: люди розуміють, що білоруське прикордоння не є найкращим місцем для нового житла. Вони шукають хоча б відносного відчуття безпеки, якого ми не можемо їм дати.
Що робить громада для переселенців?
- У нас діє програма «Турбота», за якою ми надаємо підтримку таким людям. Кожен з них має право на отримання 5-7 тис. грн на рік. Ми також підключаємося до пошуку житла для внутрішньо переміщених осіб, допомагаємо їм домовлятися із місцевими жителями про оренду хат тощо. Принагідно я хочу подякувати міжнародному фонду Global Empowerment Mission (GEM), який щомісяця привозить усім нашим мешканцям продуктові набори. Переселенці теж їх отримують. Я також хочу розповісти про нашу програму «Сади перемоги», за якою ми вже третій рік садимо картоплю за допомогою техніки селищної ради, а потім разом дружно її збираємо – перш за все силами працівників комунальних установ. Селищна рада організовує техніку, склади й таке інше. Врожай ми згодом розподіляємо між соціально незахищеними сім’ями, а також між школами, медичними закладами та військовими частинами. Внутрішньо переміщені особи теж отримують частину цього «соціального» врожаю. Тепер ми ведемо розмову про те, щоб роздавати тим переселенцям, які хочуть зайнятися городництвом, посадковий матеріал, щоб і вони змогли посадити власні сади перемоги.
Добрянська селищна рада та ЦНАП розташовані в єдиній адміністративній будівлі у селищі, яке ніколи не було райцентром
Добрянська громада саджає Сади перемоги… та збирає непогані врожаї. Осінь 2024 року
На 45 тис. гектарів – 4,6 тис. жителів
Наскільки небезпечною є близькість Білорусі?
- З тих чуток, які доходять до нас з-за кордону, можна сказати, що влада Лукашенка тримається тільки на категоричній відмові Білорусі від безпосередньої участі у війні. Тож ми сподіваємося, що, принаймні, заради власної безпеки Лукашенко до путінської авантюри напряму не долучатиметься. На разі жодних агресивних дій з боку Білорусі ми не спостерігаємо.
Чи бере Добрянська громада участь в укріпленні кордону та у допомозі Збройним силам України?
- Звісно! У нас чотири прикордонних старостати, тож ми маємо багато точок дотику. З прикордонною службою ми здавна живемо дружно і завжди підставляємо одне одному плече в усіх питаннях. А зараз тим більше! Протягом минулого року ми також надали субвенцію загальним обсягом 1,3 млн грн шести військовим частинам, які звернулися до нас. Я вважаю, що ми не мали морального права відмовити. Цього року маємо вже понад 10 таких звернень. А бюджет у нас невеликий як для такої значної території: на 45,2 тис. га розташований 21 населений пункт, а живуть тут 4,6 тис. мешканців. Минулого року наш бюджет на велику частину складався з міжбюджетних трансфертів: із 68,3 млн грн ми мали лишень близько 40 млн грн власних надходжень.
Жителі Добрянської громади плетуть маскувальні сітки для Збройних Сил України
За рахунок чого вдається виконувати бюджет?
- Майже 58% території нашої громади займають ліси, тож ми тримаємося здебільшого за рахунок рентної плати від лісогосподарських підприємств. Але саме через залежність від них ми дуже сильно відчули реформу держлісгоспів, запроваджену наприкінці минулого року. Через неї ми втратили компанію з переробки лісогосподарської деревини, де працювали до 50 наших мешканців. Іншим тяжким ударом була втрата «військового ПДФО»: у нас багато прикордонних структур, тож нас позбавили кількох мільйонів гривень на рік. А ще у 2021 році ми втратили близько 1 млн грн через перереєстрацію нашого митного пункту у Чернігів. Зашкодила бюджету й мобілізація: часто буває так, що людина, яку мобілізують у прикордонну службу, продовжує жити і працювати на території нашої громади, але ПДФО від її зарплатні, наш бюджет вже не отримує. Як на мене, це неправильно: якщо людина тут, у нас, чому ПДФО від її зарплатні іде комусь іншому? По нашій спроможності б’є і ще одна особливість військового часу: ми весь час вимушені тримати у бюджеті певну «подушку безпеки». У новий рік ми завжди намагаємося заходити із залишками коштів, щоб на випадок надзвичайних ситуацій мати ресурс, завдяки якому можна буде надати допомогу мешканцям та військовим.
На що насамперед витрачаються кошти місцевого бюджету?
- Те, що Добрянка ніколи не була районним центром, позначилося і на стані її інфраструктури: у нас ніколи не було адміністративних та інших приміщень районного рівня: великих клубів, басейнів, спортзалів тощо. Багато що нам треба було будувати чи створювати з нуля. Та завдяки реформі децентралізації, ми отримали такі можливості й зуміли зрештою стати на ноги. Ми системно залучали і продовжуємо залучати кошти з різних джерел для надання якісніших послуг нашим людям. Зокрема, зараз працюємо над реконструкцією харчоблоку у нашій опорній школі, а минулоріч побудували там якісне укриття, що дало змогу нашим діткам відновити навчальний процес за змішаною формою навчання. Для нас це дуже важливо, бо деякі батьки перебралися до інших громад тільки тому, що там у школах були укриття, і діти могли навчатися очно. Тепер ми шукаємо кошти, щоб збудувати укриття для нашого Олешнянського ліцею імені Софії Русової, яка, до речі, народилася та виросла у селі Олешня. Це відома українська педагогиня-просвітителька, письменниця, перекладачка та діячка, активна учасниця політичного життя України 1917-1921 років. У ліцеї лише 70 дітей 1-11 класів, але ми не хотіли б його закривати, у тому числі, й з огляду на цей факт.
Але якщо ви об'єднаєте школи, то першими, хто виграють від цього, будуть діти. Також громада зекономить чимало коштів.
- Я це розумію. Але тут знову ж таки вмішується безпековий фактор: наш адміністративний центр знаходиться практично на самому кордоні, а Олешня – за 15 км від нього. Якщо на кордоні із Білоруссю раптом почнуться провокації і таке інше, набагато безпечніше буде в Олешні, ніж у Добрянці. Тож я вважаю, що ми повинні підготувати потенційну можливість розміщення нашої опорної школи там. До речі, внутрішньо переміщені особи також враховують це й прагнуть оселитися у тих наших селах, що знаходяться подалі від кордону. Інший момент, що змушує нас відмовитися від закриття ліцею, це дороги. Вони у жахливому стані. Силами громади їх не відремонтувати, а державних грошей на це не виділяють. А як без доріг планувати рейси шкільного автобусу? Є і ще один момент. Коло Олешні знаходяться унікальні Блакитні озера, що й зараз приваблюють чимало туристів. Тож ми дивимося на Олешню як на перспективний регіон, який ми будемо розвивати, щойно у нас з’явиться така можливість.
Славетні Блакитні озера коло Олешні – один з найперспективніших активів Добрянської громади
Громада глухого кута
Наскільки сильно на вашій громаді відбилося закриття кордону з Білоруссю?
- Сильно відбилося. До повномасштабного вторгнення через пункт пропуску Нові Яриловичі в обидва боки щодня проходили тисячі фур з різноманітними вантажами. На наші Блакитні озера приїжджали як українські, так і білоруські туристи. Також білоруси часто їздили на закупи до Чернігова, де товари були і дешевшими і якіснішими, ніж у них. Багато білорусів зупинялися у нас, дехто навіть відпустки у нас проводив. А тепер із туристично привабливого регіону ми перетворилися на прикордонний форпост. Раніше ми були фактично на перехресті торгових шляхів, а тепер у нас тут глухий кут.
Як в умовах закритого кордону працює місцевий бізнес?
- Значна частка місцевих податків припадає на лісогосподарські підприємства, а також на Папернянський кар'єр, у якому видобувають кварцевий пісок. Однак цих податків стало значно менше, ніж до повномасштабного вторгнення, бо зменшилися й доходи підприємств. Так тепер в усіх. Всі компанії також відчувають кадровий голод через відтік населення та мобілізацію, але разом із цим ніхто з них не закривається. Усі працюють. За весь час повномасштабної війни ми втратили тільки одне невелике швейне підприємство, та то це було обумовлено більше внутрішніми проблемами цього підприємства, ніж зовнішніми чинниками. Завдяки тому, що бізнес таки тримається, ми й виконуємо бюджет. Щоправда, про пошук інвестицій нам довелося забути.
Це через те, що ви надто близько знаходитеся до кордону?
- Так, на в'їзд до 5-кілометрової прикордонної зони діють суворі обмеження, а до цієї зони потрапляють більшість наших населених пунктів. Крім цього, інвестори прямо кажуть, що не готові нести ризики, пов’язані з потенційним вторгненням з боку Білорусі. А якщо до цього додати наші розбиті дороги й відсутність інфраструктури, шанси на отримання інвестицій наближаються до нуля. Тим не менше, ми зараз думаємо над програмою розвитку невеликих тваринницьких ферм. Хочемо пропонувати людям приміщення під ферми. Натомість ми не сподіваємося, що ця ідея зацікавить хоча б наших сусідів: ми розраховуємо суто на власних мешканців.
Керівниці Добрянської селищної ради показують гостям – членкиням делегації Іванківської громади Київської області одне з найважливіших підприємств для місцевого бюджету – Папірнянський кар’єр
Дешевше розліснити, ніж розмінувати
Які активи має громада? За рахунок чого може розвиватися у майбутньому?
- Наш основний ресурс – земля. Саме завдяки їй ми плануємо по закінченні бойових дій дати громаді нове життя. Ми вже придбали певні комп’ютерні програми, що дозволяють нам з одного боку ретельно облікувати наші землі, а з іншого – мати повний доступ до великої бази інформації за тими нашими земельними ресурсами, які вже перебувають на обліку. Ми дуже задоволені цим програмним комплексом. Завдяки цьому аудиту, ми вже отримали пропозиції від різних сільськогосподарських підприємств щодо оренди наших вільних ділянок. Фермери, до речі, порахували, що їм буде дешевше розчистити ті наші орні землі, які частково позаростали лісом, бо були нікому непотрібні, ніж розмінувати поля на сході, які дехто з них обробляв до повномасштабного вторгнення. Такі пропозиції відкривають нам нові можливості для розвитку.
Як так вийшло, що земельні ділянки виявилися нікому непотрібними? Що громада робить для того, аби передати їх у хороші руки?
- Власниками таких ділянок часто є люди, які давно виїхали від нас, але перед цим скористалися своїм правом на 2 га власної землі, бо зберегли нашу прописку. Шукати їх тепер дуже складно, однак саме це є частиною нашої роботи. Ми також системно працюємо над укладанням договорів оренди, підключаємо до цього податкову інспекцію. Нещодавно у нас проходили збори громадян, і я просила, щоб кожен перевірив, чи немає у нього заборгованості за сплатою земельного податку. Також внаслідок реформи децентралізації ми отримали понад 1 тис. га земель запасу. Зараз ми намагаємося змінити для кількох великих ділянок цільове призначення. Якщо нам це вдасться, ми матимемо непогану пропозицію для фермерів на земельних аукціонах. Мені хотілося б, щоб всі наші землі були оброблені й впорядковані й щоб наші люди мали дохід від своїх ділянок. Тоді й селищна рада матиме більше зиску і менше проблем. До речі, якщо землі оброблятимуть, буде менше пожеж, від яких ми дуже потерпаємо останніми роками.
Одна з типових «нікому не потрібних» ділянок у Добрянській громаді, що заросла лісом
Мобільні медичні бригади – вдале рішення для великої громади
Чи послуги у громаді надаються так само, як і до повномасштабного вторгнення?
- Про освітні послуги я вже сказала: діти навчаються за змішаною системою. А щодо медичних… У нас є тільки первинна ланка: амбулаторія і ФАПи. Однак зважаючи на розмір нашої громади, багато мешканців віддалених сіл мають проблеми з доступністю медичних послуг. Частково ці проблеми вирішує швидка допомога, пункт базування якої є у Добрянці, але все ж таки у «швидкої» інші функції Я бачу вирішення цієї проблеми у створенні на обласному чи районному рівні мобільних медичних бригад, лабораторій тощо. Наша громада із задоволенням брала б участь у таких програмах й у їхньому співфінансуванні. Адже зараз мобільність практикується у багатьох сферах: у різних громадах працюють мобільні ЦНАПи, мобільні аптеки, мобільні медичні автобуси з певними категоріями профільних лікарів, які виїжджають до пацієнтів декілька разів на рік.
Хіба у Чернігівській області немає подібних програм?
- Є, і ми вже беремо у них участь. Наприклад, бригади лікарів виїжджають до нас за програмою медичного огляду педагогічних працівників. Також буквально позаминулого тижня наша громада уклала меморандум про співпрацю із Центром контролю та профілактики хвороб Чернігівської області та Чернігівським онкологічним центром, і днями відбулася перша поїздка до Чернігова великої групи наших жінок віком понад 45 років. Тепер ми готуємо наступну групу. Також до нашої амбулаторії приїжджав автобус з різноманітними фахівцями, які провели прийом наших мешканців. Кажучи про організацію роботи медичної сфери, я би ще хотіла згадати про те, що деякі наші старостати співпрацюють із Червоним Христом, який надсилає нам і своїх медиків, і безкоштовні ліки.
Підписання угоди між Добрянською громадою, Чернігівським обласним Центром контролю та профілактики хвороб та Чернігівським онкологічним центром. Світлана Бицько – праворуч
А може, варто пошукати за кордоном фінансування на транспорт для мобільних бригад медиків?
- Так, але де ж взяти лікарів для цих бригад? У нас два сімейних лікарі, вони обоє пенсійного віку. Фахівців може дати тільки область або район! До речі, за іншими напрямками ми вже давно співпрацюємо з міжнародними донорськими структурами. Наприклад, стратегію нашого розвитку ми розробляли спільно з USAID. Це складний і об'ємний документ, самотужки нам важко було би його «потягнути». На щастя, більшу частину роботи ми встигли виконати до закриття USAID. Також ми неодноразово отримували ту чи іншу допомогу від UNІCEF та інших структур. Приміром, благодійний фонд «За сильну Україну» забезпечив нас системою оповіщення під час повітряних тривог. Самі б ми цього не зробили.
Як ви шукаєте міжнародну допомогу? Чи пишете ви і подаєте проєкти?
- Часто, коли ми виходимо на якусь міжнародну організацію, нам спершу відповідають: «Чудово! Давайте співпрацювати! Наступного тижня ми до вас приїдемо!» Та коли відкривають карту, вибачаються: «Ви ж на самому кордоні! До вас не так просто потрапити!» Й так і не приїжджають. Часто працівники міжнародних організацій навіть не мають права виїжджати до нас через власні протоколи безпеки. А щодо написання проєктів, то ми тільки навчаємося. У нас на разі немає людини, яка б могла якісно робити це. Ми дуже гостро відчуваємо цю проблему, бо беремося за амбітні цілі, але часто фізично виснажуємося, тому що не можемо їх тягнути. Тим більше, коли йдеться про капітальні інвестиції, капітальне будівництво.
Яке капітальне будівництво ви маєте на увазі?
- Наприклад, зведення укриттів забрало дуже багато наших часу та сил. І нам стає в рази важче, коли у цей процес втручається правоохоронна система. А вона втручається весь час. У результаті ти починаєш думати, що все робиш неправильно, що ти якийсь порушник, а раз так, чи потрібно взагалі щось робити? Адже ти завжди будеш винен. З іншого боку, над нами купа інших контролюючих органів. Й вони весь час від нас щось хочуть, через що ми часто почуваємося як між молотом і ковадлом. Це дуже виснажує, і часто нам вже не до проєктів. На жаль, об’єдналися ми доволі пізно й лише у 2021-му перейшли на прямі міжбюджетні відносини з урядом. Тобто цей рік був для нас стартовим, і вся наша увага була зосереджена на створенні інституційних структур громади, на впорядкування сфер освіти, культури й медицини. До пошуку донорських коштів у нас просто не дійшли руки. А потім почалася війна…
Під час роботи над стратегією Добрянської громади
Пліч-о-Пліч з тиловими громадами
Чи бере ваша громада участь у національному проєкті Мінрозвитку «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади»?
- Ми тільки знайомимося із цим проєктом. Знаємо, що декілька громад з нашої області вже працюють у ньому. Об’єднання тилових і прикордонних громад – це надзвичайно позитивна ініціатива. Ми дуже сподіваємося, що наша громада-партнер допоможе нам саме із міжнародною співпрацю. Нам зараз дуже потрібні друзі з тилових регіонів, завдяки яким ми зможемо пережити ці складні часи. Нам потрібні фахові поради щодо написання проєктів, нам потрібні фахівці. Якби громада-партнер підтягнула нас до тих міжнародних проєктів, у яких вона вже бере участь, було б дуже добре.
Чи маєте ви партнерські відносини з громадами Євросоюзу, США тощо?
- Ми підписали угоду про співпрацю лише з однією польською ґміною. Це було у позаминулому році. Але, на жаль, після цього там пройшли вибори, у результаті яких до влади прийшли люди, не надто зацікавлені у співпраці з нами. Тому всі наші звернення до цієї ґміни так і залишилися без відповіді. Між тим, нам дуже бракує такої співпраці, і ми весь час шукаємо її, та знайти партнерів за кордоном тепер дедалі важче. Я деколи буваю на різних міжнародних заходах, зокрема, наприклад, від Конгресу жінок, членкинею якого я є. Так-от, у відповідь на пропозицію робити щось разом ми часто чуємо відмови або якісь формальні фрази, які ні до чого не призводять. Минулого літа у Польщі я запитала, чи будують місцеві громади укриття й запропонувала поділитися досвідом у цій царині. Однак виявилося, що будівництво укриттів, та і в загальному цивільний захист, нікого не цікавить. Відтак наш «військовий» досвід виявився не надто затребуваним. А коли так, виходить не співпраця, а жебрацтво.
Якими, на вашу думку, є перспективи розвитку місцевої економіки таких громад, як ваша?
- Якщо наші території після війни звільнять від податків, сюди прийде бізнес, і сюди повернуться люди. Без такого підходу ми не будемо конкурентними з іншими громадами України. До речі, такий підхід є вигідним і для держави, адже для ефективної оборони кордонів треба, щоб коло них жили люди. Я вірю і у наших людей, і у нашу громаду. Я завжди кажу: «Будьмо оптимістами – на оптимістах тримається світ!» Я знаю: у нашої громади є майбутнє, бо ліси, земля й пункт пропуску на кордоні не дадуть їй пропасти.
Світлана Бицько (четверта зліва) на минулорічному Міжнародному конгресі жінок у Польщі
