Секретар Краснопільської селищної ради Ірина Юхта, що зараз виконує обов’язки голови громади, розповіла про життя громади на кордоні з орками, про розумну оборону та про участь у національному проєкті «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади».
Автор: Дмитро Синяк
Краснопільська громада на Сумщині, до якої входять 5 селищ і 38 сіл, є прикордонною: на кількадесят кілометрів вона межує з російським мордором. До Бєлгорода звідси 100 км, до Суджі – 40 км. Саме тому громада з перших днів повномасштабного вторгнення уповні відчула всі «принади» війни: окупацію, російські катівні, визволення, руйнування… До мало не щоденних обстрілів тут давно звикли. У Вікіпедії є навіть сторінка – Обстріли Краснопільської селищної громади. Згідно із нею, звичайний день у громаді виглядає приблизно так: «Ворог бив по громаді із артилерії (12 вибухів), також зафіксовано скид з БПЛА вибухових пристроїв (8 вибухів), мінометний обстріл (10 вибухів), атаку FPV-дроном (2 вибухи), дроном-камікадзе (2 вибухи)». У таких умовах громада ось вже три роки не просто виживає, а й допомагає армії, залучає зовнішні кошти та планує власне майбутнє. Керує громадою секретар Краснопільської селищної ради Ірина Юхта, бо голова громади Юрій Яремчук з перших днів повномасштабного вторгнення добровільно приєднався до сил оборони. Про це та інше пані Ірина розповіла в інтерв’ю «Децентралізації».
Секретар Краснопільської селищної ради Ірина Юхта, яка керує громадою, поки голова громади Юрій Яремчук на фронті
Громада, по якій щодня б’ють артилерією, авіацією та дронами
Які найбільші проблеми стоять перед вами як перед головою громади?
- Протягом останніх місяців Сумська обласна військова адміністрація кілька разів оголошувала у нас евакуацію: спочатку із 5-кілометрової прикордонної зони, тоді з 10-кілометрової зони, потім – безпосередньо із селища Краснопілля, від якого до російського кордону теж 10 км. Тож евакуація зараз у фокусі нашої роботи. Ми проводимо її у співпраці із громадською організацією «Білі Янголи». Евакуйовано вже понад 7 тисяч осіб, це майже половина наших мешканців. Серед них близько 700 дітей. Ці цифри – результат великої роботи, бо багато місцевих мешканців не хочуть залишати свої домівки і господарство, заради яких працювали все своє життя. Крім цього, кожен, хто виїжджає, розуміє, що, швидше за все, житиме у гуртожитку, у набагато гірших умовах, ніж удома. І хоча не під обстрілами, зате без звичного комфорту. Також у багатьох людей немає засобів для того, щоб виїздити.
Куди везуть тих, хто вирішив евакуюватися?
- Спершу до міста Сум, де працює транзитний центр із розселення переміщених осіб. Там евакуйованим видаються довідки для отримання матеріальної допомоги, їм також надається гуманітарна допомога та, звісно ж, працівники центру за потреби допомагають у розселенні мешканців громади. Ми намагаємося задовільнити всі потреби наших людей у Сумах за допомогою волонтерів громадської організації «Плурітон» та інших. Загалом ми дуже щільно працюємо із цим центром. Зокрема, ми передаємо працівникам цього центру прохання від тих наших родин, які мають специфічні проблеми чи потреби, а згодом контролюємо їхнє виконання. До нас прислухаються, тож ця робота є дуже важливою. Нашим мешканцям часто пропонують їхати на захід України, але більшість з них не хочуть залишати межі рідної Сумської області.
Отже евакуація поки що зачепила не всі населені пункти Краснопільської громади?
- Ні, не всі. Що далі від фронту, то більше життя нагадує нормальне. Що ближче, то більше траншей, мінних полів, бліндажів та вогневих точок і менше засіяних полів. Проте у деяких старостинських округах працюють аграрні, торгівельні, лісогосподарські підприємства тощо, наповнюючи, зокрема, й місцевий бюджет. Щоправда, цих грошей замало для того, щоб наша громада могла залишатися спроможною, якою вона була до повномасштабного вторгнення. Тепер ми змушені просити державу про дотації, які становлять вже близько 20% нашого бюджету. Незважаючи на бойові дії, у нас працюють і школи, і лікарня, і заклади культури, і дитячі садочки… Все це треба утримувати. Щоправда, деякі установи працюють в онлайн-режимі, але ж працюють. Ми вважаємо, що їхні трудові колективи треба зберегти, щоб потім було з ким повертатися до нормальної роботи.
Отже працює і Краснопільська лікарня, що знаходиться за 10 км від кордону?
- Так, працює і лікарня, і первинна медицина, і амбулаторії із сімейними лікарями. Якщо люди є, їм треба надавати весь спектр послуг, навіть незважаючи на війну. А медичні послуги це, мабуть, найважливіше. Тож ці послуги надаються, хоча під обстрілами та в умовах постійних відключень світла робити це дуже складно.
Зруйнований російською артилерією житловий будинок на території Краснопільської громади
Наслідок удару по приватному житловому сектору Краснопільської громади російською керованою авіаційною бомбою
Як участь у проєкті «Пліч-о-Пліч» може допомогти фронтовій громаді
Чи з’явилися у вас партнери за програмою «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади»?
- Ми відносно нові учасники цієї програми, тому можна сказати, що ми перебуваємо лише на стадії укладання меморандуму. Нам вже визначили громаду-партнера – Гніздичівську селищну раду Стрийського району Львівської області. Ми вже спілкувалися телефоном із головою громади і у найближчі тижні плануємо підписати меморандум про співпрацю.
Що ви чекаєте від цього партнерства?
- Перш за все, хотілося б здобути підтримку у відновленні нашої зруйнованої інфраструктури. Дещо, звісно, слід ремонтувати вже по завершенні бойових дій, але дещо потрібне нам вже зараз. Приміром, нам зараз дуже бракує комунальної техніки, тож ми сподіваємося, що Гніздичів зможе надати нам свою для виконання найнагальніших задач. Потрібна, можливо, державна програма, за якою фахівці з інших регіонів України могли б працювати у таких громадах, як наша, вахтовим методом. Бо попит на їхні послуги є. Загалом хотілося б обмінятися досвідом з Гніздичівською громадою буквально в усіх сферах.
Які кроки, скеровані на допомогу вашій громаді у рамках проєкту «Пліч-о-Пліч» є найбільш реальними?
- Я думаю, просто зараз ми можемо планувати проведення спільних культурно-мистецьких заходів та спортивних змагань. Також ми вже зараз розраховуємо на додаткові можливості із відпочинку й оздоровлення наших дітей. Гніздичівська громада, наскільки я знаю, такі можливості має. Також було би дуже добре, якби вона могла прийняти хоча б частину наших мешканців на тимчасове проживання. Для багатьох з них було би дуже важливо їхати не просто бозна-куди, світ за очі, а до партнерської громади, пов’язаної з їхньою малою Батьківщиною спеціальним договором.
Тобто переїжджаючи до Гніздичівської громади, люди знали би, що їх там приймуть як партнерів?
- Саме так. І що вони як партнери можуть мати певний вплив на життя цієї громади, нехай навіть і через власну Краснопільську селищну раду. Такі речі дуже важливі. Крім того, якби ми отримали бодай якесь житло, нехай навіть і тимчасове, на території Гніздичівської громади, наші люди не розпорошувалися б по цілій Україні. Ми б знали, наприклад, що частина їх живе у Сумах, частина у Гніздичівській громаді. Тоді б ми могли продовжувати спілкування з ними, могли б залучати їх до якихось своїх проєктів та ініціатив і, зрештою, могли б надавати допомогу.
Як ви загалом оцінюєте проєкт «Пліч-о-Пліч»: згуртовані громади?
- Цей проєкт з’явився дуже вчасно: він дав нам надію на те, що ми втримаємо нашу єдність, що ми не втратимо людей, а по завершенні бойових дій відбудуємо свою громаду. Цей проєкт дає можливість згуртуватися, він навчає допомагати одне одному. Завдяки цій ініціативі Міністерства розвитку громад та територій, люди не залишаються наодинці із цим лихом, яке принесли до нас росіяни. Також «Пліч-о-Пліч» вчить українців гуртуватися, щоб разом давати відсіч ворогу. Це чудова програма і ми сподіваємося на її продовження. Причому я хочу наголосити: ми не хочемо виступати лише як прохачі, як рецепієнти допомоги. Ми теж готові допомагати усім, чим можемо, нашим партнерам.
Зокрема ви, мабуть, могли б допомогти партнерам власними міжнародними зв’язками, а також досвідом з пошуку позабюджетних коштів. Як ці зв’язки і цей досвід допомагають вам зараз?
- Ми справді співпрацювали до повномасштабної війни з багатьма донорськими програмами. Це і «U-LEAD з Європою», і «GIZ», і багато інших. Чимало наших міжнародних партнерів протягом всіх трьох років повномасштабної війни надавали нам найрізноманітнішу допомогу, і вони не припиняють робити це зараз. Причому йдеться не тільки про надсилання гуманітарних вантажів, але й, наприклад, про юридичні та консультаційні послуги. Лише за минулий рік ми залучили до громади різноманітних матеріальних цінностей на 44 млн грн: починаючи від транспорту і закінчуючи будівельними матеріалами. Я вважаю це надзвичайним результатом! Крім того, що все це було вкрай потрібне нашим людям, ми також змогли показати їм, що ми не самі у біді, що нам допомагає увесь світ.
Зруйнований російськими снарядами та ракетами опорний Краснопільський ліцей №1, що вважався одним з найкращих у Сумській області
«Ми не забуваємо про майбутній розвиток…»
Ваша громада пережила окупацію. Якими були її наслідки?
- На щастя, ворог окупував лише частину нашої громади, та й то протримався у ній недовго: з 8 по 26 березня 2022 року. Але наслідки цього ще довго будуть даватися взнаки. Протягом окупації одна людина загинула, були поранені. Також було пошкоджено багато об'єктів критичної інфраструктури; були розграбовані приватні будинки, заклади освіти та культури тощо. З наших сільськогосподарських підприємств до росії було вивезено різноманітну техніку. Загалом ми втратили дуже багато матеріальних цінностей. Окупація стала для нас синонімом грабунку.
Яких руйнувань зазнала Краснопільська громада внаслідок російської агресії? Скільки будинків пошкоджено чи зруйновано?
- Пошкоджено близько 700 житлових будинків, причому багато з них уже не по одному разу. Також пошкоджень різного ступеня зазнали близько 70 об'єктів комунальної форми власності. Та найгірше, що від російських обстрілів гинуть наші люди. На жаль, тільки за минулий рік загинуло 13 цивільних осіб, а 73 людини отримали поранення. Цьогоріч ми вже теж маємо чотирьох загиблих внаслідок російських обстрілів.
Ірина Юхта і тодішній голова Сумської районної ради, а нині – перший заступник Сумської міської військової адміністрації Геннадій Демʼяненко поруч зі зруйнованим житловим будинком у Краснопіллі, у якому загинула працівниця селищної ради
Чи будуєте ви якісь плани на цей рік? Які задачі стоять перед вами?
- У нас усіх сьогодні головна задача – вижити. Тому для цього ми насамперед облаштовуємо бомбосховища. Маємо вже близько сорока об’єктів, які ми постійно вдосконалюємо. Наприклад, 24 із цих 40 захисних споруд є також протирадіаційними укриттями. У багатьох укриттях працюють чергові, які перебувають там цілодобово, стежать за порядком і забезпечують вільний доступ до них. Це питання у нас завжди на особливому контролі. У майбутньому ми також плануємо збільшувати кількість захисних споруд та покращувати їхню якість, щоб люди мали змогу врятуватися від російських бомб, ракет та снарядів.
Яку допомогу надає ваша громада Збройним силам України?
- Робимо все, що можемо. Незважаючи на дотаційність, ми весь час виділяємо субвенції з місцевого бюджету і закуповуємо для армії різні речі. Протягом минулого року, наприклад, ми виділили військовим на усілякі їхні потреби близько 5 млн грн. У 2023 році ця сума була набагато більшою, бо тоді ми ще мали військове ПДФО. Крім того, у нас є ряд програм, що стосуються соціального захисту родин військовослужбовців, а також тих, кого було поранено внаслідок збройної російської агресії – як військовослужбовців, так і цивільних осіб. Як би нам не бракувало грошей, ми не можемо від цих програм відмовлятися. Адже допомагати цим людям для нас – справа честі. Крім цього, ми фінансово підтримуємо тих, хто опинився у складних життєвих обставинах, зокрема виплачуємо певну компенсацію на ремонт пошкоджених будинків, надаємо допомогу тяжкохворим жителям громади. А ще селищна рада у співпраці із центром зайнятості залучає до суспільно-корисних робіт безробітних громадян для плетіння маскувальних сіток, які в подальшому передаються підрозділам ЗСУ.
Чому у вас не було створено військову адміністрацію?
- Бо у цьому не було потреби. Краснопільська селищна рада діє, як одне ціле: і депутатський корпус, і виконавчий комітет, і апарат. У нас регулярно проводяться сесії, всі працюють для людей і в інтересах громади. На цих сесіях ми, до речі, говоримо і про майбутній розвиток. Маємо щодо цього конкретні плани. Однак треба, щоб зупинився фронт і припинилися обстріли, бо російські ракети і снаряди мало не щодня збільшують руйнування у нашій громаді, й через це ми не дуже розуміємо, від чого відштовхуватися у своєму плануванні. Однак ми робимо експертні висновки щодо пошкоджень та втрат і готуємося до відбудови. У тому числі й у рамках проєкту «Пліч-о-Пліч». У пріоритеті нашої громади – допомога військовим, цивільний та соціальний захист населення. Все решта вторинне.
