Голова одної з найбагатших на Полтавщині Сергіївської громади Ігор Лідовий розповів про те, чому розвиток підприємництва має бути найголовнішим завданням місцевої влади, а також про кілька успішних кейсів, які вдалося втілити його команді.

Автор: Дмитро Синяк

---

Сергіївська громада – виняткова. Їй вдалося об’єднатися так, що на 3 тис. мешканців 13-ти сіл припадають чималі власні бюджетні надходження: цьогоріч близько 100 млн грн. Своїй заможності громада завдячує насамперед газовим родовищам, які знаходяться на її території. За таких умов місцева влада могла би взагалі не думати над розвитком економіки, займаючись суто витрачанням коштів і завзято будуючи тротуари, фонтани та фотозони. Але Сергіївська громада є одним із всеукраїнських лідерів у тому, що стосується сприяння підприємництву. Про здобутки у цій царині, а також про те, як з розумом витрачати кошти на розвиток, голова Сергіївської громади Ігор Лідовий розповів «Децентралізації».

 

Успішний бізнес – успішна громада

 

Під час 10-го діалогу з громадами «Децентралізація на зв’язку», що відбувся наприкінці листопада в Українському кризовому медіа-центрі, ви сказали, що підприємці повинні мати суттєвий вплив на рішення місцевих рад. Але хіба це добре, коли підприємці лобіюватимуть власні інтереси у владі?

- Найважливіше, що потрібно зрозуміти: бізнес не є чимось окремим від громади. Адже що таке бізнес? Це підприємства, якими часто керують місцеві жителі і на яких місцеві жителі працюють. Ці люди і є громадою, принаймні, її частиною. Але частиною дуже важливою, бо тільки вона, наприклад, може зупинити відтік із громади людей, не допустити до закриття шкіл тощо. Вона є запорукою добробуту людей, це треба дуже добре усвідомити. А якщо так, то виходить, що найголовніше завдання керівництва громади – не розбудовувати безкінечно інфраструктуру, а розвивати підприємництво, створюючи для цього максимально сприятливу атмосферу. В іншому разі незрозуміло, для кого створюється інфраструктура, адже без бізнесу громада рано чи пізно знелюдніє. Тому девіз Сергіївської громади такий: успішні люди – успішна громада. Цим ми хочемо підкреслити, що коли говоримо про розвиток бізнесу, маємо на увазі також і розвиток громади. А коли так, то саме підприємці повинні мати найбільший вплив на рішення сільської ради. Тільки все має відбуватися прозоро, під контролем виборців, і тоді не буде місця ані корупції, ані лобіюванню ініціатив, які йдуть урозріз зі спільними інтересами.

Як же конкретно сприяє розвитку бізнесу Сергіївська громада?

- Давайте я розкажу про випадок, яким найбільше пишаюся. Десь років зо два тому до нас перебралася невеличка сімейна ферма «Марківчанка» з Донеччини, що мала тоді близько десяти корів. Ми допомогли сім’ї, що володіла нею, перевезти майно і тварин, виділили їй землю під хліви, сінокосіння та випасання худоби, а також допомогли отримати кілька грантів. Нашій сироварні, про яку колись писала «Децентралізація», дуже потрібне молоко, так що ми ще й гарантували збут продукції. А оскільки у нашій громаді діє спеціальна програма підтримки агропромислового комплексу, ми також відшкодовували вартість спеціальних пристроїв, які називають електропастухами. Тепер «Марківчанка» міцно стоїть на ногах, сама виготовляє різні молокопродукти і розширюється. Бачите, ми лишень трохи посприяли цьому процесу, і нині маємо потужний драйвер розвитку.

 

Власниця молочної сімейної ферми «Марківчанка» Олена Кіріченко

 

Сирна продукція, яку виготовляє «Марківчанка»

 

Може, ви трохи перебільшуєте? Як невеличка ферма може впливати на розвиток цілої громади?

- Головна сила цього кейсу у тому, що наші люди дивляться на донеччан і думають собі: «Ти ж подивися! Приїжджі, немісцеві, а як розкрутилися за такий короткий час! Може, й мені зайнятися чимось подібним?» Такі кейси роблять цілу революцію у головах людей. А ось вам інший приклад. Нещодавно з війни після поранення повернувся один наш мешканець. Сергіївська сільська рада допомогла йому отримати декілька грантів на заснування виробництва продуктів швидкого приготування. І от тепер ветеран разом із дружиною на спеціальному обладнанні заморожують пельмені, вареники, налисники тощо. Також вони у своєму кафе готують обіди і доставляють їх замовникам. Варто було лишень трошки допомогти…

Давайте повернемося до розмови про Сергіївські сироварню і пекарню. Що зараз із ними?

- Їхній власник, Володимир Опришко, відкрив ще й кондитерський цех та мережу крафтових магазинів на Сумщині та Полтавщині. Завдяки йому, посередники, які раніше купували у людей молоко за безцінь, були вимушені підняти закупівельну ціну, бо люди почали переходити від них до Володимира. Свої компанії Опришко об’єднав під брендом «Сергіївський продукт». Наші проєктні менеджери допомогли йому оформити грантові заявки, і Володимир отримав від USАID AGRO кілька мільйонів гривень на обладнання для свого бізнесу. Також з нашою допомогою Володимир придбав для пекарні потужний генератор, бо ви ж самі знаєте, які тепер перебої з електропостачанням, а люди у жодному разі не повинні залишитися без хліба. Нині Володимир Опришко встановлює на своїх об’єктах сонячні батареї, щоб бути незалежним від електроенергії з мережі. Так що можна сказати, що його кейс – зразковий.

 

Власник групи компаній «Сергіївський продукт» Володимир Опришко

 

Продукція Сергіївської сироварні, з якої починав Володимир Опришко

 

Проєктні менеджери Сергіївської сільської ради допомагають лише досвідченим підприємцям чи усім бажаючим?

- Давайте ще про один випадок розповім. Більша частина розташована у долині річки Хорол, що вкрита заплавними лісами, решта – лісостеп. І от звичайний чоловік, Дмитро Приступа, прийшов якось до сільської ради з ідеєю виготовляти паливні пелети та брикети з деревини, якої у нас дуже багато. У нього не було ані грошей, ані бізнес-плану – сама лише ідея і велике бажання її втілити. Наші проєктні менеджери написали для нього бізнес-план, подали пропозицію до місцевого Фонду підтримки підприємництва, і чоловік отримав безвідсотковий кредит на 2 роки з правом почати повернення коштів рівними частинами через рік. Також наші так звані «інвест-няні» допомогли йому виграти кілька грантів на придбання обладнання, навчили як вести бухгалтерію, звітуватись перед податковою, оформлювати людей на роботу.

Як поєднати розвиток бізнесу з потребами мобілізації?

- Це складний момент.  У нас дуже багато людей призвали до армії, а до цього багато пішли туди добровольцями. Через це проблеми є не тільки у бізнесу, великою проблемою є також невключення працівників комунальних підприємств до категорії критично важливих, які не підлягають мобілізації. Я дуже непокоюся через це, адже якщо з комунальних установ заберуть усіх чоловіків, хто буде чистити сніг, посипати дороги під час ожеледиці, забезпечувати вивезення сміття, возити школярів шкільними автобусами тощо?

 

Власник пелетно-брикетного цеху Дмитро Приступа, який заснував свій бізнес завдяки допомозі сільської ради і грошам з Фонду підтримки підприємництва

 

Продукція пелетно-брикетного цеху Дмитра Приступи

 

Про місцевий Фонд підтримки підприємництва, у якому можна позичити до 300 тис. грн

 

Розкажіть докладніше про Фонд підтримки підприємництва. Що це за структура і що потрібно, аби отримати кошти від неї?

- Це наше регіональне ноу-хау: у рамках міжмуніципального співробітництва цей фонд фінансують і, відповідно, використовують 5 невеликих сільських громад, що до адміністративно-територіальної реформи входили до одного Гадяцького району. При фонді створено раду, яка, власне, й ухвалює рішення про видачу чи невидачу кредитів. Умови кредитування дуже лояльні: 300 тис. грн без відсотків на два роки з правом початку повернення кредиту через рік рівними частками. Щоправда, підприємець повинен зобов’язатися працевлаштувати одну людину за кожні 50 тис. грн кредитних коштів. Тобто за 300 тис. грн він має створити 6 робочих місць. Суттєво наповнювати цей фонд треба було лише у перші роки його роботи, а потім ті, хто повертав кошти, фактично фінансували тих, хто брав нові кредити. А коли якась громада зацікавлена у розвитку якогось певного напрямку, вона може сама внести до фонду кошти, яких потребує конкретний підприємець, і попросити раду фонду погодити йому кредит. Щоправда, за таких умов кошти, надані громадою, залишаються у фонді. Щороку кредити Фонду підтримки підприємництва беруть від 12 до 15 осіб, реалізовуючи за них не менше десяти проєктів.

Але ж бізнес далеко не завжди стає успішним. Трапляються й банкрутства, й збитки. І, мабуть, під час війни таких випадків більше, ніж у мирний час. Як Фонд вирішує цю проблему?

- Річ у тім, що Фонд підтримки підприємництва є суто місцевою структурою. А у нас всі одне одного знають. Тому випадків неповернення коштів ще не було. По-перше, рада фонду ретельно дізнається всю інформацію про особу, яка просить у неї гроші, по-друге, уважно перевіряє бізнес-план. Якщо він написаний добре, відгуки про підприємця у громаді добрі, то чому він має не повернути кошти? У нас, щоправда, були випадки невчасного повернення кредиту. Але у такому разі на боржників чинився певний адміністративний вплив. Наприклад, їх викликали на сесію сільської ради, де пояснювали, що гроші, які вони затримують, потрібні іншим підприємцям або тим, хто хочуть ними стати. А оскільки, знову ж таки, боржник живе поруч із нами, у якийсь момент йому ставало соромно дивитися людям в очі.

Як існування фонду вплинуло на розвиток місцевого бізнесу?

- Ось, будь ласка, кілька цифр: у нас, у невеличкій сільській громаді один ФОП припадає на 10 жителів, а в усій Україні – на 14. Ці ФОПи щороку сплачують до місцевого бюджету близько 10 млн грн. Та головне не сума, а ефект від розвитку підприємництва. Була б моя воля, я б – у якості соціальної підтримки – взагалі звільнив малий бізнес від сплати всіх податків. Адже малий бізнес – це, на моє переконання, не про податки, а про добробут людей, які, у свою чергу, формують добробут громади. Коли люди багатіють, вони отримують можливість розвиватися, будуватися, народжувати дітей. Ці люди навряд чи переїдуть деінде, адже лишати бізнес – це все одно, що лишати дитину, яку ростив багато років. Ну, а про те, що люди дивляться одне на одного, я вже сказав: якщо виходить в одних, то вийде і в інших. Ми вже змогли багато змінити: зазвичай наші мешканці працюють на кількох роботах. Зранку, наприклад, вони є енергетиками, вчителями, співробітниками сільської ради тощо, а увечері працюють вдома на присадибних ділянках, вирощуючи щось на продаж. Щойно я бачу когось без роботи, одразу ж щось підбираю для нього, чи то через службу зайнятості, чи то через особисті зв’язки. Громада ж-бо невеличка.

До речі, п’ять років тому ви розповіли, що купили разом з кількома іншими працівниками Сергіївської сільської ради по 200 кущів малини, плануєте купити сушарку і створити кооператив. Чи вдалося це?

- Сушарку ми купили, і вона зараз працює для громадської організації «Гадяцький борщик», яка виготовляє різноманітні напівфабрикати й відправляє їх на фронт. Усе на волонтерських засадах, тобто безкоштовно. А з малинництвом, на жаль, поки що не склалося. Всі куплені тоді кущі ми висадили на своїх присадибних ділянках, але щоб серйозно говорити про бізнес на цьому, треба саджати малину гектарами. Зрештою, не так просто виділити землю під ягідництво, бо щойно вона потрапляє на аукціон, її забирають великі агрохолдинги. І їм байдуже, що цільове призначення ділянки – ягідництво, вони не зморгнувши оком сіють там кукурудзу та сою. Тоді треба розпочинати судову тяганину, яка є доволі довгою і вимагає багато зусиль.

 

Ветеран Збройних Сил України і власник кафе та цеху із заморозки продуктів Едуард Лобода

 

Сергіївські підприємці Володимир Опришко та Едуард Лобода вітають з Пасхою членів сімей захисників та захисниць України

 

Як Сергіївська громада щороку залучає близько 5 млн грн зовнішніх коштів

 

Ви сказали, що хотіли б звільнити малий бізнес від усіх податків. А з чого ж наповнювати місцевий бюджет?

- Нам пощастило: на території нашої громади знаходиться потужний нафтопромисловий комплекс, який забезпечує 50% платежів до нашого бюджету. Ще 30% становить орендна плата за землю. (Загалом бюджет нашої громади на цей рік сягає близько 120 млн грн, з яких близько 100 млн грн – власні надходження). Але ми, власне, хотіли би зменшити свою залежність від нафтопромислового комплексу. По-перше, ми розуміємо, що нафта і газ колись вичерпаються, а по-друге, до цієї галузі уряд завжди придивляється особливо пильно і часто змінює у ній правила гри. Тобто сьогодні користувачі родовищ платять податки нам, а завтра – в область чи до державного бюджету. А малий бізнес завжди платитиме податки тільки до місцевої казни. До речі, я бачив, як такий ж процес відбувається у муніципалітеті Тутлінгем у Німеччині. Там є великий кар'єр, що раніше виконував роль бюджетоутворючого підприємства. Але керівництво громади років 20 тому зробило ставку на розвиток малого і середнього бізнесу. І тепер вже цей бізнес, а не кар’єр, насамперед наповнює бюджет. Я думаю, років через двадцять, якщо все й надалі йтиме такими ж темпами, у нашій громаді буде так само.

Чи можна сказати, що Сергіївська сільська рада, допомагаючи бізнесу, інвестує у заможність своїх мешканців?

- Так, цілком. Інвестуючи у підприємців, ми, власне, перетворюємо бюджетні кошти на добробут людей. Скажу вам більше: я цілком згоден проміняти великий бюджет нашої громади на високі доходи наших мешканців.

Сто мільйонів гривень для трьох тисяч жителів – це величезні кошти. На що громада їх витрачає?

- Лише за цей рік ми придбали дронів та різноманітного обладнання для Збройних Сил України на 6 млн грн.  Також ми надаємо допомогу всім нашим мобілізованим – по 50 тис. грн кожного року. Одноразову допомогу від Сергіївської сільської ради отримують поранені, сім’ї загиблих та зниклих безвісти тощо. Таким чином на «соціалку» йде близько половини наших власних коштів. Іншу половину ми скеровуємо на розвиток інфраструктури, зокрема, близько 20 млн грн щороку виділяємо на ремонт доріг. Цьогоріч ми також почали міняти дахи на соціальних установах, що не робили від здобуття Україною Незалежності. Чималих коштів зараз вимагає облаштування бомбосховищ. Ну, і нарешті, щороку ми будуємо по 5 км водогонів та облаштовуємо артезіанські свердловини. Ось такі у нас пріоритети.

Чи залучає Сергіївська громада зовнішні кошти?

- У штаті нашої сільської ради працюють два проєктних менеджери, про яких я вже вам трохи розповів. Насамперед вони консультують місцевих мешканців з усіх «бізнесових» питань: як і куди правильно подати грантову заявку, скільки і яких податків платити, як правильно вести бухгалтерію, що законно, а що ні? Також вони навчають, як можна за потреби отримати матеріальну допомогу від держави та кредити від Фонду підтримки підприємництва. Все це для підприємців безкоштовно. Часто ця інформація потім передається з вуст в уста – сусідам, знайомим, родичам, що помножує ефективність роботи наших менеджерів. Крім консультування, вони також займаються пошуком зовнішніх коштів. Найкраще про їхню роботу свідчать наступні цифри: щороку наші менеджери виграють для громади в середньому 5 млн грн – 3 млн грн для бізнесу і 2 млн грн для соціальних проєктів. Для такої громади, як наша, це великі кошти.

 

Українське село досі живе у періоді барокко

 

Ви довго працювали над Стратегію розвитку Сергіївської громади. Чи втілюється зараз у життя цей документ? Чи вносили ви до нього зміни у зв’язку з війною?

- Так, звісно. Насамперед ми змінили індикатори успішної роботи місцевої влади. Ними будуть не кілометри відремонтованих доріг, як раніше, а тривалість життя мешканців та інші демографічні показники, рівень різних захворювань за групами, рівень безробіття та освітні досягнення. Мені дуже сподобалося фраза одного історика, який сказав, що ментально українське суспільство досі живе у періоді барокко. Тобто в уяві більшості громадян посеред села має стояти велика і гарна церква або якесь монументальне приміщення – клуб чи сільська рада, а довкола неї цілком можуть громадитися бідні хатки. Доріг немає, всюди бруд, і це нормально, це так має бути. Я не проти церкви, я проти, так би мовити, будівництва фонтанів замість туалетів. Між тим, у багатьох громадах чинять саме так. Якийсь клаптик села чи міста роблять просто надзвичайним: з гарним майданом, з фотозоною та ліхтарями. А довкола нього – хоч трава не рости. Деколи місцева влада робить щось «оригінальне»: раптом вирішує висадити сотні трояндових кущів, які згодом вимагають чималого догляду і об які колються діти. От такого не повинно бути! Не потрібно створювати красу лише заради гарної картинки! Треба робити те, що потрібно людям. Наприклад, замість клумб з квітами сформувати громадський простір, де люди будуть відпочивати та спілкуватися.

Депутати Сергіївської сільської ради погоджуються із цим чи барокко їм все ж таки ближче? Наскільки вам легко чи складно втілити подібну філософію у життя?

- Зізнаюся, мені часом дуже непросто переконати депутатів та старост у тому, що не варто будувати альтанки для відпочинку мешканців, коли ці мешканці не мають водогону і, як у сиву давнину, тягають воду відрами з криниць. Я кажу: «Давайте спершу побудуємо для цих людей водогін, а вже тоді альтанки! Давайте краще підведемо воду з артезіанської свердловини до якогось поля, де люди зможуть щось вирощувати. Це краще, ніж витрачатися на фонтани, які не можуть зробити людей заможнішими. А от система поливу полів це зможе.

Що можна вже сказати про нинішній рівень життя у громаді за цими новими показниками якості, які ви додали до стратегії?

- Давайте розповім на конкретному прикладі. Наші сімейні лікарі, яким ми ще у 2016-му купили квартири і машини, три роки тому на замовлення сільської ради розробили звіт щодо рівня здоров’я населення. Виявилося, що в організмах багатьох наших дітей бракує кальцію. Тож лікарі порадили вирішити цю проблему за допомогою регулярного вживання дітьми молочних продуктів. Ми одразу ж прийняли програму «Шкільне молоко», і тепер кожна дитина отримує щодня по склянці молока з булочкою. Для молодших дітей – безкоштовно, для старших дітей – за символічну ціну у 5 гривень. І от тепер захворювання, пов’язані із цим, зникли майже повністю. Скажу принагідно, що зараз разом зі Світовим банком і Міністерством охорони здоров’я ми плануємо суттєво розширити нашу амбулаторію. Зокрема, хочемо купити для неї УЗД-апарат і відправити наших лікарів на спеціальне навчання, після якого вони зможуть за допомогою цього апарату виявляти рак на ранніх стадіях.

 

Як Сергіївська громада перемагає у боротьбі за внутнішньо переміщених осіб

 

Ви сказали, що результатом ефективної роботи місцевої влади мають бути добрі демографічні показники. Чи вдалося вам за останні п’ять років зупинити відтік людей з громади?

- Так, у цій царині маємо непогані здобутки. Наприклад, у 2016 році на одне народження припадало десять смертей, а зараз припадає п’ять. При цьому кілька років поспіль кількість нашого населення зростає – насамперед за рахунок приїжджих. Ви, звісно, можете сказати, що приїзд до нас внутрішньо переміщених осіб – не наша заслуга. Але я вам заперечу: людина, яка втратила житло, наприклад, на Донеччині, може їхати куди завгодно, весь світ перед нею. Але ж вона чомусь обирає саме Сергіївську громаду.

Чому, як ви гадаєте?

- По-перше, завдяки нашим здобуткам, а по-друге, завдяки тому, що ми не мовчимо про них і активно спілкуємося з журналістами. От ви напишете це інтерв’ю, і, можливо, завдяки ньому до нас переберуться ще кілька родин. Я не раз питав у приїжджих: «Чому ви приїхали саме до нас?» Мені відповідали, що гуглили кілька днів, порівнювали громади і вирішили, що наша – найкраща. Ось як виглядає чесна перемога громади у конкурентній боротьбі за переселенців!

Це дуже цікава думка. Я вперше чую, що переселенців треба не просто прихищати, за них треба боротися!

- Звісно, треба, адже люди – це найбільше багатство будь-якої громади. До речі, як один зі способів цієї боротьби окремо відзначу позицію Сергіївської сільської ради, яка полягала у тому, що приїжджих треба негайно соціалізувати. Тобто дітей ВПО ми одразу ж відправляли до дитячих садочків та шкіл, одразу ж наполягали на підписанні приїжджими декларації з одним з наших лікарів, одразу ж намагалися надати їм у нашому ЦНАПі всі потрібні адміністративні послуги. Крім цього, ми прийняли програму матеріальної допомоги, виділивши одноразово усім внутрішньо переміщеним особам по 2 тис. грн. Також Сергіївська сільська рада знайшла для них порожні хати і домовилася з їхніми власниками про те, щоб наші гості могли якийсь час безкоштовно жити у них. А у якості платні допомогли сільській раді зробити у цих хатах, де треба, ремонти. Згодом нові мешканці подекуди викупили ці хати.

А яку роль внутрішньо переміщені особи відіграють у розвитку місцевого бізнесу?

- У нас таких людей близько 300, тобто 10% населення нашої громади. Тепер ми вже не вважаємо їх внутрішньо переміщеними, вони – наші. До речі, переселенці багато чого навчили місцевих жителів. Наприклад, як ефективно працювати у теплицях, як вирощувати на продаж полуницю, як непогано заробляти на вирощування часнику, як відгодовувати не сто, а тисячу курей – теж на продаж.

 

Про платіжні системи, яких бракує Україні

 

Що ви би хотіли змінити в українському законодавстві, яке стосується місцевого самоврядування?

- Нещодавно я побував у латвійській громаді Тукумс неподалік Юрмали. Так-от, на одного жителя там припадає 500 євро місцевого бюджету. Я дуже здивувався, бо у нашій громаді на одного жителя припадає 900 євро. Чому ж наша інфраструктура так відстає від їхньої? Виявляється, що ця громада залучає ще кілька своїх бюджетів з бюджету Євросоюзу. Причому не через муніципальні чи державні структури, а через місцеві ініціативні групи. Це щось схоже на наші громадські організації, але створені під конкретний проект. Уявіть собі, 80% усіх сільських доріг Латвії перед вступом до Європейського Союзу було капітально відремонтовано саме через такі ініціативні групи! Без впливу на цей процес урядовців та місцевої влади. Щоправда, робота ініціативних груп неможлива без спеціальних виплатних систем, створених саме для подібних проєктів. Такі системи вже створено у Молдові та Грузії, і навіть в Україні у сільському господарстві вже діє така платіжна система – ДАР. Це цілком державна сільськогосподарська виплатна система, через яку йдуть певні виплати з міжнародних фондів за різними напрямками. Там і елемент контролю закладено, і все прозоро. От би повноваження цієї системи поширити на інші галузі! Або створити для інших галузей інші системи.

Як же у Євросоюзі ініціативна група може отримати кошти, наприклад, на будівництво цеху з виготовлення яблучного соку?

- Спершу люди, які хочуть цим зайнятися, мають розробити проєктну заявку, згодом подати її до виплатної системи для участі у  конкретній програмі. Там її анонімно розглядають незалежні експерти, спершу на регіональному рівні, згодом на національному рівні, а тоді вже на загальноєвропейському. Якщо заявка відповідає заявленим цілям програми, то її схвалюють і тоді надсилають через виплатну систему на рахунки ініціативної групи потрібні кошти. Це контролюється державними органами, наприклад, казначейством.

 Чи не перетворяться ці ініціативні групи у наших умовах на чорні діри, у яких зникатимуть мільярди? Адже голова громада звітує перед виборцями, а перед ким звітує ініціативна група?

- У 2010-х роках ми створювали такі ініціативні групи під егідою ПРООН. Це були пілотні проєкти, причому ПРООН якраз ставила за мету показати, як загалом працює цей механізм. Ми спочатку не вірили, що люди будуть самі відкривати рахунки, писати бізнес-плани, звітувати за витрачені кошти… Особливо враховуючи те, що члени цих груп не отримували жодних зарплат у проєктах, все робилося виключно на громадських засадах. Так-от, люди це робили. У Сергіївській громаді подібним чином вже працюють 6 громадських організацій, які і бомбосховища у нас облаштовують, і WI-FI зони створюють, і туалети ремонтують, і навіть приміщення для біженців будують.

Зрештою, ви ж самі казали, що Сегіївська громада отримує щороку близько 5 млн грн від міжнародних донорів без жодних платіжних систем. У чому ж тоді їхня цінність?

- Тут треба розуміти відмінність між коштами різноманітних міжнародних організацій і коштами безпосередньо з бюджету Євросоюзу. От, наприклад, якась велика європейська громадська організація подає заявку до Євросоюзу, у якій описує конкретний проєкт, спрямований на допомогу українським біженцям. Цю заявку спершу оцінюють у Брюсселі, і, якщо вона набирає певну кількість балів, виділяють кошти на цей проєкт. Тоді європейська організація оголошує конкурс на ці кошти вже в Україні, у ньому теж беруть участь виключно громадські організації. Спершу ті, які працюють на рівні області, потім менші. Таким чином до села реальні гроші потрапляють через треті-четверті руки. Хіба це ефективно? Чому зараз з’явився величезний попит на партнерські угоди з різними європейськими громадами? Бо лише через них можна залучити кошти безпосередньо з бюджету Європейського Союзу. А якби ми мали власну всеукраїнську виплатну систему, створену за вимогами Євросоюзу, ми могли б робити це і самі. Тоді, за розрахунками експертів, з 2028 року, тобто з нового семирічного бюджету Європейського Союзу, лише сільські території України могли б отримати близько 1 млрд євро за програмою IPARD. Тобто кошти є, уряду треба тільки докласти певних зусиль, щоб громади змогли їх отримати. І робити це треба негайно.