Частину першу читайте за посиланням

Які нормативно-правові акти визначають порядок розроблення посадової інструкції старости?

Це те питання, відповідь на яке мав би знати кожен розробник посадових інструкцій для персоналу ОМС. Загалом таких актів не так вже й багато, тож давайте з’ясуємо, які це акти та що вони безпосередньо унормовують.

Упродовж останніх двох десятиріч головними нормативними актами, що визначають порядок розроблення посадових інструкцій в Україні, є:

• Класифікатор професій ДК 003:2010, затверджений наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 р. №327, з останніми змінами, затвердженими наказом Міністерства економіки №6312 від 23.06.2023 р. (далі – Класифікатор професій), який закріпив, що:

- посада «староста» з кодом 1229.3 належить до групи «Керівники апарату місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування»;

• Довідник квалiфiкацiйних характеристик професiй працiвникiв, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 р. №336 (з останніми змінами, внесеними згідно із Наказом Мінсоцполітики №951 від 22.09.2015 р., далі – Довідник КХПП), який визначив, що:

- Довідник КХПП є нормативним документом, обов'язковим з питань управління персоналом на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності (абзац третій пункту 1);

- Довідник КХПП служить основою для розроблення посадових інструкцій працівникам, які закріплюють їх обов'язки, права та відповідальність (підпункт «а» пункту 4).

Класифікатор професій разом із Довідником КХПП за предметом правового регулювання є універсальними, оскільки стосуються усіх підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності. Іншими словами, ці обидва нормативно-правові акти є обов’язковими для застосування юридичними особами приватного та публічного права.

Важливо! Оскільки органи місцевого самоврядування є юридичними особами публічного права, то посадова інструкція має бути розроблена на основі Довідника КХПП для кожної посади, передбаченої штатним розписом. Навіть, якщо він передбачає лише одну старостинську чи іншу посаду. Адже чинне законодавство не робить винятків щодо жодної посади в місцевому самоврядуванні, для якої не потрібно було б розробляти посадову інструкцію.

Втім, для розроблення посадової інструкції старости лише цих двох нормативно-правових актів національного рівня виявиться замало. Для змістовного розроблення посадової інструкції потрібно буде задіяти ще низку інших актів, зокрема, локальних. Про це поговоримо у наступному розділі.

Чим необхідно керуватися при розробленні посадової інструкції старости?

Це те питання, на яке навіть з-поміж експертів не було відносно однакової відповіді, а з появою Методичних рекомендацій від НАДС стало ще більш заплутаним. І не лише на рівні сприйняття, але й в практичній площині, що підтвердилося проведеним вибірковим дослідженням. Зокрема, його результати засвідчили таке:

1. При розробленні посадових інструкцій для персоналу ОМС якась частина посадовців пішла хибним шляхом, оскільки не має чіткого уявлення про те, що вимоги нормативних актів мають виконуватися обов’язково, а поради відомчих документів рекомендаційного характеру можуть використовуватися виключно на власний розсуд. Іншими словами, не усі розробники посадових інструкцій для персоналу ОМС розмежовують акти нормативно-правового характеру від актів рекомендаційного характеру. Наприклад, Класифікатор професій та Довідник КХПП – це нормативно-правові акти, що є обов’язковими до виконання. Що стосується різного роду методичних рекомендацій, у т.ч. й від НАДС, то вони є відомчими документами рекомендаційного характеру, що не є обов’язковим до виконання і можуть братись до уваги особою, яка готує текст посадової інструкції лише за умови, що їхнє використання не суперечитиме змісту чинних нормативних актів.

2. Відсутність чіткого уявлення у деяких розробників посадових інструкцій про розмежування нормативних та ненормативних відомчих актів мало своїм наслідком затвердження посадових інструкцій старости із структурою, яку пропонують Методичні рекомендаціями від НАДС. А це за переліком та змістом суперечить головному нормативному акту, яким є Довідник КХПП.

3. У деяких територіальних громадах пішли ще більш далі. Там Методичні рекомендації від НАДС із відомчого документу рекомендаційного характеру трансформувалися у локальні нормативно-правові акти та стали обов’язковими до виконання. Наприклад, деякі голови громад своїми розпорядженнями затвердили Порядок розроблення посадових інструкцій в апараті та виконавчих органах ради, основою для якого було взято текст означених Методичних рекомендацій.

Звісно, лише нормативних актів національного рівня для розроблення посадової інструкції старости виявиться замало і брати до уваги потрібно буде й деякі локальні акти, зокрема:

• Статут територіальної громади;
• Положення про старосту;
• рішення ради громади та виконкому, якими, наприклад, було уповноважено старосту на здійснення додаткових повноважень, затверджено положення про апарат ради та її виконкому, визначено правила внутрішнього трудового розпорядку та інші.

Зверніть увагу! Якщо Класифікатор професій та Довідник КХПП як нормативні акти національного рівня визначають структуру, вимоги до змісту посадової інструкції та порядку її розроблення, то локальні акти здебільшого допоможуть оптимізувати до свого змісту тексти розроблюваних посадових інструкцій.

Якщо Методичні рекомендації від НАДС не узгоджуються із Довідником КХПП, то чи варто їх використовувати при розробленні посадових інструкцій?

Сьогодні в інформаційно-правовому просторі існує щонайменше два документи, які безпосередньо стосуються й посадових інструкцій для посадовців місцевого самоврядування, її внутрішньої структури та порядку розроблення. На жаль, ці два документи між собою не узгоджуються із деяких ключових питань. Давайте розберемо, у чому полягає проблема.

Проблема, на мою думку, передусім полягає у тому, що у Методичних рекомендаціях від НАДС взагалі не згадується нормативний акт, який є обов’язковим для розроблення посадових інструкцій – Довідник КХПП. Якби про нього в Методичних рекомендаціях згадувалось, то це принаймні свідчило б про те, що фахівці Нацдержслужби не лише знають про його існування, але й керуються ним при розробленні означених Методичних рекомендацій. Втім, з огляду на пропоновану Нацдержслужбою структуру посадової інструкції, можна зробити дещо інший висновок. 

Давайте проведемо порівняльний аналіз двох структур посадової інструкції, одну з яких визначив Довідник КХПП, а іншу – пропонує Нацдержслужба у своїх Методичних рекомендаціях.

Нескладно побачити, що наведені вище структури частково відрізняються між собою, чого не мало би бути апріорі. Втім, деякі розробники посадових інструкцій іноді беруть за основу при розробленні посадових інструкцій для персоналу ОМС не Довідник КХПП, а виключно Методичні рекомендації від НАДС чи інші документи, які не мають нормативного характеру (зразки, фахові поради тощо). Причин, чому так відбувається є декілька, з-поміж яких варто виділити такі:

• відсутність комплексних знань щодо цільового призначення, змісту та порядку розроблення посадових інструкцій;
• незнання про існування Класифікатора професій та Довідника КХПП – нормативних першоджерел для розроблення посадових інструкцій для персоналу ОМС;
• невміння відрізняти нормативні акти від актів рекомендаційного характеру;
• наявність установки «Якщо Нацдержслужба рекомендує, то якихось сумнівів в правильності її рекомендацій не повинно бути»;
• відносна простота використання як шаблону текстів посадових інструкцій, запозичених із сайтів інших рад територіальних громад.

Незважаючи на те, що Методичні рекомендації від НАДС не узгоджуються із Довідником КХПП, їх можна використати при розробленні посадових інструкцій персоналу ОМС лише у тій частині, що не суперечать Довіднику КХПП.

І наостанок хочу звернути увагу розробників посадових інструкцій для персоналу ОМС: потрібно чітко розуміти, чим необхідно керуватися при розробленні посадової інструкції обов’язково, бо то нормативні акти, що підлягають неодмінному застосуванню, а що варто сприймати не більш як поради, бо то лише документи рекомендаційного характеру і їх можна брати до уваги на власний розсуд лише за умови, якщо вони цілком і повністю узгоджуються із відповідними нормативними актами.