20 квітня 2024
Logo slogan
«Із зарубіжними муніципалітетами ми давно перейшли від прохань про гуманітарну допомогу до повноцінної співпраці». Інтерв’ю Чортківського міського голови
«Із зарубіжними муніципалітетами ми давно перейшли від прохань про гуманітарну допомогу до повноцінної співпраці». Інтерв’ю Чортківського міського голови

Володимир Шматько вдало поєднує управлінські функції з водійськими та часто керує громадою з-за керма фури, якою привозить з-за кордону ті чи інші матеріальні цінності. Завдяки такій активності міського голови, Чортківська громада стала одним з лідерів міжнародного співробітництва.

Автор: Дмитро Синяк


Володимир Шматько – унікальний міський голова. Він вдало поєднує вміння керівника і професійного водія-далекобійника, переговорника і фахівця з міжнародного співробітництва, яскравого місцевого політика і дбайливого батька. Скільки би бруду не лили на нього політичні опоненти, мешканці Чортківської громади довіряють йому, тому й двічі обрали пана Володимира міським головою: у 2015-му та у 2020-му. Володимир Шматько не боїться впроваджувати креативні елементи управління, намагається всюди встигнути, за словом далеко не ходить, часто каже правду в очі і ніколи не проявляє апатії та розчарування.

«Фішкою» Володимира Шматька є його поїздки за кордон за тими чи іншими матеріальними цінностями. Поки голови інших громад жаліються на те, що навіть «беушні» шкільні меблі, які у Євросоюзі часто готові віддавати безоплатно, немає чим доставити, Шматько сідає за кермо фури і виконує таку доставку особисто, попутно зав’язуючи міцні зв’язки зі своїми колегами з європейських муніципалітетів. Але взагалі він відходить від практики прийняття гуманітарної допомоги, дедалі частіше подаючи з німецькими, французькими, шведськими та іншими колегами спільні заявки на отримання різноманітних грантів. Секретами такого співробітництва Володимир Шматько поділився з «Децентралізацією».

 

Голова Чортківської громади Володимир Шматько

 

Від гуманітарки до спільних проєктів

 

Майже два роки тому ви долучилися до Міжнародного онлайн-марафону «Єднання місцевого самоврядування світу задля благополуччя людей і миру» просто з кабіни фури, якою самі керували і яка тоді була завантажена гуманітарними вантажами не тільки для Чортківської, але й для інших громад. Ви досі особисто їздите за кордон за такими вантажами?

- Сьогодні вночі я, власне, вирушаю до польської Ґдині, а звідти поромом до шведського міста Карлскруна. Це місто-побратим і багаторічний партнер Чорткова. Тепер міська рада Карлскруни вирішила подарувати нам сміттєвоз, а також багато інших речей, у яких мають потребу наші військові: спальні мішки, медичні аптечки тощо. А водіїв великотонажних автомобілів, ви самі, мабуть, знаєте, зараз дуже бракує. Так склалося, що я маю посвідчення водія всіх категорій, тому особисто пережену цей сміттєвоз до Чорткова. Я також вважаю дуже важливим особисто спілкуватися зі шведськими колегами. Таким чином я підтверджую особисту зацікавленість у їхній допомозі, а також і те, що всі вантажі будуть доправлені у потрібне місце. Якби замість мене приїхав якийсь мій заступник, голова відділу, чи просто водій, реакція шведських партнерів, я переконаний, була би іншою. А коли вони бачать, що голова громади готовий особисто подолати за кермом тисячі кілометрів, їх це дуже мотивує. Моєму службовому автомобілю сім років, але на його спідометрі 422 тисячі кілометрів. Він був і у Швеції, і у Німеччині, і у Бельгії, і навіть у Швейцарії. Причому це не поїздки на відпочинок, як намагаються представити мої політичні вороги. Завдяки цим поїздкам Чортківська громада зараз має, наприклад, 12 постійних партнерів за кордоном.

Чи не заважають тривалі закордонні відрядження керувати громадою?

- Якщо п'ять років тому я намагався замкнути на собі всі рішення міської ради, то тепер я навчився їх делегувати. Це вже моя друга каденція, я мав багато часу, щоб навчити людей працювати віддалено. Жодних офлайн-нарад у Чортківській міській раді, окрім сесії виконкому, немає. Це «совок», коли мер збирає апарат, щоб дати комусь прочухана чи озвучити власні плани. У нас є досить дієві чати, які об’єднують різні команди. Комунальники мають свій чат, освітяни – свій, а я присутній в усіх. Через такі чати комунальники щодня звітують мені, що вони зробили, а місцеві депутати, які теж присутні там, контролюють ці звіти. Доручення я роздаю телефоном. Вважаю таку модель управління максимально ефективною. Я маю чудову команду і цілком можу покластися на неї. Якщо я особисто не буду їздити, наполягати, просити, ми нічого не отримаємо, або отримаємо набагато менше. Разом із тим, я пишаюся, що ми давно перейшли від прохань про гуманітарну допомогу до повноцінної двосторонньої співпраці. Наприклад, ми зараз маємо спільний проєкт з муніципалітетами Франції, Німеччини, та Латвії.

Розкажіть про нього докладніше. Що має отримати Чортків в результаті реалізації цього проєкту?

- Сучасний центр сортування та переробки твердих побутових відходів, можливо, найкращий та найсучасніший на заході України. Центр має з’явитися у нашій громаді за 5-6 років. А партнерів цього проєкту так багато тому, що він потребує багато складного обладнання, а також потребує навчання працівників. У Чортківській громаді вже впроваджуються нові стандарти сортування сміття, які починаються з квартири. Ці стандарти, якщо хочете, теж є результатами моїх поїздок за кордон. Якщо мешканці Євросоюзу можуть їх дотримуватися, то можемо (і навіть повинні!) дотримуватися ми. Ось іще один приклад. Спільно з німецьким містом Бад-Зоден-Зальмюнстер ми виграли грант у 133 тисяч євро на придбання новеньких мікроавтобусу, мобільного рентген-апарату та шкільних меблів. Німецький уряд виділив на спільні німецько-українські проєкти понад 8 млн євро, і я щасливий, що частину цих грошей вдалося отримати нам.

 

Підписання договору про партнерство із м. Бад-Зоден-Зальмюнстер (Німеччина)

 

Мер м. Безьє (Франція) Робер Менар передає сертифікати на техніку родичам загиблих героїв

 

Do you speak English?

 

Як розвивати міжнародне співробітництво? Що ви могли би порадити головам інших громад?

- Треба насамперед просто писати листи європейським муніципалітетам і пропонувати співпрацю за принципом win-win: тобто від цієї співпраці повинні вигравати обидві сторони. Не сьогодні-завтра до України підуть величезні кошти на відбудову, але насамперед вони надходитимуть за спільними заявками європейських та українських муніципалітетів. Тобто першими цю допомогу отримають громади, найбільше інтегровані до системи європейського місцевого самоврядування. Ніде правди діти, чимало європейських муніципалітетів втомилися від війни, вони вже не будуть збирати для вас гуманітарку і думати, чим можуть вам допомогти. Але якщо ви самі запропонуєте їм проєкт, від втілення якого вони отримають зиск, відмови не буде. Зараз їхати до Європи жебракувати марно. Ще рік тому це працювало, але зараз ні… Ще одна порада: голова громади має говорити англійською, інакше йому не подолати певного емоційного бар’єру, без якого неможливе налагодження тісної співпраці. Якщо ви претендуєте на європейські гроші, на європейську партнерство, на представлення України в Європі, ви зобов’язані знати англійську.

Два роки тому ви розповідали про те, що Чортківська міська рада відправила лише на Сумщину та на Миколаївщину, де наші військові тоді щойно звільнили від орків великі території, 300 тон різноманітних гуманітарних вантажів. Чи допомагаєте ви прифронтовим громадам зараз?

- Насправді у 2022 році ми відправили набагато більше, ніж 300 тонн. Тепер ми також продовжуємо ділитися різноманітними матеріальними цінностями, які отримуємо від партнерів з-за кордону. Наприклад, нещодавно віддали кількадесят ноутбуків, які привезли зі Швейцарії, до громад Херсонщини, Миколаївщини і Тернопільщини. Деколи ми також підказуємо головам різних громад щось на кшталт: «У такому-то шведському місті планують наступного року поміняти весь парк сміттєвозів. Старий сміттєвоз ви можете безкоштовно забрати собі, треба тільки про це домовитися, а згодом його перегнати». Також ми допомагаємо домовлятися про це.

Скільки позабюджетних коштів змогла залучити Чортківська міська рада минулого року завдяки міжнародному співробітництву?

- Загалом близько 130 млн грн. Частина різноманітного обладнання і техніки ще надходитиме у 2024 році. У нашій громаді напрямком міжнародного співробітництва займається спеціально створене КП «Агенція місцевого економічного розвитку», яку очолює Олександр Карпенко з Маріуполя. Завдяки роботі цієї агенції минулого тижня ми отримали зі Швейцарії цілу вантажівку із сонячними панелями для наших дитсадочків та комунальних підприємств. До речі, за напрямок енергоефективності теж відповідає переселенка, але вже не з Донеччини, а з Миколаївщини. Це Яна Бондаренко, якій я дуже вдячний за її роботу. Зокрема, вона змогла отримати для нашої громади від Північної екологічної фінансової корпорації NEFCO грант на 0,5 млн євро на встановлення трьох сонячних електростанцій на двох наших водозаборах та на очисних спорудах. Це дасть можливість згенерувати 26-28% електроенергії від загальної потреби цих споруд. Сподіваюся, ми встигнемо змонтувати ці електростанції ще до кінця цього року. До речі, у квітні до нас приїде велика делегація з громад цілої України, щоб ознайомитися з нашими заходами з енергоефективності. А наприкінці березня інша делегація приїде, щоб перейняти у нас досвід міжнародного співробітництва. Розповідати далі?

Ну, звісно!

- За одним проєктом французьке місто Безьє надсилає обладнання для нашого КП «Чортківський водоканал». За іншим шведське місто Карлскруна, яке я вже згадував, допомагає нам у створенні так званого Університету срібного віку, у якому наші мешканці віком 65+ можуть навчитися комп’ютерної та фінансової грамотності, англійської мови, рукоділля тощо. Наша робоча група незабаром збирається до чергового відрядження у Швецію, де вона повинна ознайомитися з усіма деталями роботи такого ж закладу. У непростий воєнний час цей Університет срібного віку є для нас просто безцінним. Крім того, я завжди стояв за те, щоб пенсіонери брали активну участь у житті та  розвитку громади.

В лютому минулого року співробітник Чортківської міської ради Олександр Шликов поїхав у закордонне відрядження і не повернувся. Якою є гарантія того, що ця ситуація не повториться з іншими вашими працівниками?

- Жодної гарантії ніхто дати не може, адже люди є люди. От нещодавно троє працівників Львівської опери залишилися за кордоном під час гастролей. Навряд чи цьому міг перешкодити директор опери. Я не можу реалізовувати всі міжнародні проєкти сам чи в онлайні. Хтось таки, крім мене, повинен їхати і домовлятися, переймати досвід тощо. Таких історій, як історія Олександра Шликова, насправді багато, просто про них воліють мовчати. Але політичні опоненти хотіли таким чином зіпсувати мою репутацію і роздули цю історію у ЗМІ. Шликов – чудовий співробітник, волонтер, який багато зробив для Збройних Сил України. Але так вже сталося, що його дружина та діти облаштувалася у Сполучених Штатах, і він хотів будь-що об’єднатися з ними. Я, звісно, про такі його плани дізнався вже тоді, коли він вийшов на польському кордоні і сказав мені, що далі не їде. Ми з ним тоді переганяли мікроавтобус, який наші латвійські друзі передали для потреб українського війська. Я відреагував на рішення Шликова дуже емоційно, я багато сказав йому тоді, навіть написав згодом заяву до поліції. Мені досі соромно за цей вчинок Шликова, яким він підставив і мене, і всю нашу громаду.

 

Перша партія сонячних панелей у рамках виграного гранту Helion Energy AG. Загалом передано 978 панелей, це рекордна кількість для України.

 

Мер м. Безьє (Франція) Робер Менар передає Чортківському водоканалу обладнання

 

Мер м. Канни (Франція) Давід Ліснар, воїн ЗСУ та Володимир Шматько неподалік фронту, передача дронів

 

Маленький будівельний бум у Чорткові

 

Чи багато населення втратила ваша громада за час повномасштабного вторгнення росії?

- Ох, це сумна історія! Маємо 47 загиблих, 16 тих, які пропали без вісти, й одного воїна у полоні. Земний їм уклін за захист наших родин! Близько 2,5 тис. наших мешканців виїхали за кордон. Особливо прикро, що виїхали кращі працівники, причому не тільки жінки, але й чоловіки, які знайшли для цього, скажімо так, різні можливості. Через це з кадрами зараз відверта катастрофа, і це дуже серйозний виклик для нас. Нам бракує архітекторів, землевпорядників, у школах не можуть знайти навіть вчителів математики та біології. Нещодавно власник одного ресторану пожалівся мені, що не може знайти офіціантів та барменів. Мобілізація, на жаль суттєво посилює цю проблему. Багато чоловіків звільнилися з офіційних посад і працюють «в чорну». Громада через це втрачає податки, бізнес теж скорочується: якщо до повномасштабної війни у нашій громаді було зареєстровано майже 1,2 тис. підприємців, то тепер їх близько 900.

Під час онлайн-марафону два роки тому ви сказали, що «маленький Чортків прийняв вже 2,5 тис. біженців». Скільки з них залишилися у вас?

- Близько 1,6 тис. осіб. Більшістю з переселенців я дуже задоволений, вони вже давно працюють, виховують дітей і є гідними громадянами України. Кількох з них ми, до речі, взяли на роботу до нашого муніципалітету. Разом із тим, деякі переселенці не дуже поспішають на роботу. Не знаю чому, не розумію цього. На державні виплати, може, й можна прожити, але навряд чи таке життя можна назвати нормальним.

Під час того ж онлайн-марафону ви повідомили наступне: «У Чортківській лікарні працюють лікарі з Вишгороду, Ірпеня та інших міст. У наших школах отримали роботу вчителі з цілої України. Що зараз з медициною і освітою вашої громади? Чи змогли переселенці вирішити кадрові проблеми цих галузей?

- У квітні-травні минулого року у нас справді працювало багато фахівців з Київщини, але тепер вони повернулися додому. Зараз відбувається зворотній процес – наші фахівці їдуть до Києва, де зарплати відчутно вищі, і ми знову втрачаємо людей. Однак кілька вчителів та медиків з окупованих територій так і залишилися у нас. До речі, у 2022-му у нас близько півроку працював батько Катерини Гандзюк, відомої місцевої активістки Херсонщини та Миколаївщини, жорстоко вбитої на замовлення місцевих можновладців. Віктор Гандзюк – чудовий хірург, який спеціалізується на проблемах, викликаних діабетом. Але після у звільнення його рідного Херсона він теж поїхав додому.

Цей рік для Чорткова став унікальним у тому, що стосується будівництва нового житла, чи не так? Хто будує у вас і на які кошти?

- Один будинок на 45 квартир ми зводимо на кошти Єврокомісії, яка виділила на це майже 2 млн євро. На першому поверсі цього будинку буде перукарня, ремонт одягу та взуття. Цей будинок буде повністю доступний для людей з інвалідністю, яких також багато серед переселенців. Багато внутрішньо переміщених осіб з Херсонщини та Харківщини також купують житло у наших новобудовах. До Чорткова перебираються і багато людей із сусідніх сіл, і завдяки цьому ми справді маємо невеличкий будівельний бум. І хоча я радію цьому, у цій радості багато сумних ноток, адже я розумію, що і Херсонщина, і Харківщина поступово порожніють.

У зв’язку з бойовими діями зі сходу на захід переїжджають не тільки люди, але й підприємства. Чи осіли такі підприємства у вас?

- Так, до нас, наприклад, переїхала Слов'янська швейна фабрика. Але вона невеличка, і тому завжди зможе знайти працівників. Більші підприємства, на жаль, у нас працювати не зможуть: надто мало робочої сили. Зараз, коли кордони відкриті, принаймні, для жінок, ті ж самі швеї можуть дуже непогано заробляти десь у Польщі. Тому бізнес зі сходу намагається триматися обласних центрів, де робочих рук завжди багато. Другою проблемою нашої та інших невеличких громад Тернопільщини є відсутність електричних потужностей, адже Тернопільщина ніколи не розглядалася як промисловий регіон. Ми завжди були аграрною зоною. От, наприклад, ми маємо у західній частині Чорткова чудову ділянку на 87 гектарів під індустріальний парк. Але для такого парку там бракує електроенергії. Щоб завести туди лінію потужністю 20 МВт, потрібно близько 200 млн грн. Тому ми зараз ведемо перемовини лише про розміщення у нас незначних виробництв чи складських приміщень. Зауважте, що підприємства-переселенці зазвичай використовують потужності старих закинутих заводів. На Тернопільщині таких заводів майже немає, а з нуля будувати виробничі приміщення дорого.

 

Будівництво 45 smart-квартир для переселенців у Чорткові, кошти Єврокомісії, 1 млн 960 тис. євро

 

Інсталяція на площі Героїв Євромайдану у Чорткові на честь загиблих воїнів російсько-української війни

 

Як громада допомагає фронту

 

Як Чортківська громада допомагає Збройним Силам України?

- Минулого року ми перерахували їм понад 30 млн грн. Повернули, віддали, допомогли, називайте, як хочете. Кожного місяця волонтери нашого благодійного фонду «Покрова Чортків» везуть на фронт ту чи іншу допомогу. Так сталося, що Чортків має велику діаспору у Чикаго, і ця діаспора надає чималу допомогу нашим воїнам. Уявіть собі, вона придбала для наших воїнів 280 автомобілів! Всі ці машини Чортківська міська рада допомагала доставляти у зону бойових дій. Також наш муніципалітет опікується 42-ю окремою механізованою бригадою Збройних Сил України, яка тепер базується на нашій території. Ми купуємо бійцям цієї бригади одяг, амуніцію, будівельні матеріали для спорудження укріплень, навіть смаколики… Загалом ми намагаємося виконувати будь-який запит з боку військових. Це дуже важливо, враховуючи той факт, що волонтерів на фронті набагато менше, ніж торік. А ті ж військові автомобілі, до прикладу, треба комусь ремонтувати. І от ми за кошти міської ради привозимо їх до Чорткова, ремонтуємо і відвозимо назад. Цим часто займаються наші комунальники.

Чи не забуває громада про сім’ї військовослужбовців?

- Ми добре розуміємо, хто саме щодня захищає нас від російських ракет і снарядів. Лікування членів родин військовослужбовців здійснюється виключно коштом громади. Поховання загиблих і встановлення пам’ятників на цвинтарі – теж. А поранені отримують від нас до 100 тис. грн, залежно від складності поранення.

Значить, для таких виплат є можливості? Чи не просів бюджет громади внаслідок повномасштабного вторгнення?

- Нинішній фінансовий рік є дуже складним, адже податки силових структур у нас забрали, а запитів від військових не зменшилося. До повномасштабного російського вторгнення лише одна наша в’язниця платила до бюджету Чортківської громади понад 20 млн грн. Тепер ці гроші пішли до держбюджету. На цей рік для 37 тис. населення нашої громади ми запланували 305 млн грн, з них 217 млн грн власних надходжень. Щоб ви зрозуміли, наскільки це небагато, наведу такий приклад. Минулого року ми підняли зарплатню на 1 тис. грн 286-м вихователям всіх наших 11-ти дитячих садочків. Здавалося б, що таке 1 тис. грн? Так-от, на це нам довелося виділити, включаючи всі податки, 5,5 млн грн на рік. Тепер зарплата вихователя садочку у нас становить 7 тис. грн. Я вважаю це ганебним, зважаючи на всі виклики, перед якими стоять ці люди, але більше ми, на жаль, не можемо собі дозволити. Обласні центри знаходяться у набагато кращій ситуації, ніж маленькі громади, у них, наприклад, немає реверсної дотації. А нас, на жаль, держава прирікає на відставання. От вона обіцяла повернути нам кошти, які ми втратили у порівнянні з початком 2021 року, – у нашому випадку це 22 млн грн – але так цього і не зробила. Між тим це було умовою голосування Верховної Ради за вилучення у громад військового ПДФО.

Чи економить ваша громада кошти за рахунок укладання договорів міжмуніципального співробітництва?

- Можу розповісти про створення у вересні минулого року туристичного кластеру «Тепле Поділля». Ми пройшли доволі складний шлях, домовляючись із сусідніми головами громад, малим і середнім бізнесом. Адже ми маємо чудову природну, культурну та архітектурну спадщину. Війна закінчиться, і ми гарантовано отримуємо зиск із цього проєкту. Хочу наголосити на зайвій забюрократизованості визначених державою механізмів міжмуніципального співробітництва, я сподіваюся, що народні обранці вдосконалять їх ближчим часом. Без цього таке співробітництво залишатиметься доволі складним. Я обома руками підтримую ініціативи проєкту DECIDE в освітній сфері, коли для отримання коштів на реалізацію того чи іншого проєкту громади повинні укласти спільні договори. Так само має бути і з іншими грантами, аби більше «зшивати» Україну та вчити громади співпрацювати.

 

Підготовка до чергової поїздки на фронт

 

За мить до чергової поїздки на фронт

 

Один із сотень автомобілів для фронту

 

«Ми повинні навчитися жити в умовах війни»

 

1 квітня виповнюються 10 років реформі децентралізації. Що ви можете сказати про цю реформу?

- Я хотів би, щоб вона не зупинялася, навіть незважаючи на війну. Так, я розумію, безпека є питанням номер один, але тим громадам, які залишилися у глибокому тилу, можна було б дати більше повноважень. Між тим деякі програми і рішення обласних військових адміністрацій, жодним чином не пов’язані з війною, скеровані на централізацію країни, а не навпаки. Увесь світ тепер знає, що Україна – це не росія, отже Україною треба керувати за допомогою демократичних інструментів. Цю планку треба тримати. Тим більше, якщо ми хочемо після 1 січня 2030 року стати членами Європейського Союзу. Я також вважаю, що влада в Україні має бути трирівнева: громада, область і національний рівень. Не треба жодних районних адміністрацій, жодних районних рад. Це все шкодить децентралізації, і це все ще треба змінити у подальшому ході реформи. Також законодавець має чітко розподілити повноваження між цими трьома рівнями влади, щоб ніхто не заходив у зону відповідальності іншого, щоб не було ручного управління. Це теж контекст реформи.

Ці зміни доволі важко проводити під час війни, коли у людей і так багато проблем.

- Так, але ж ці кроки здатні полегшити життя людей і врятувати громади від цілковитого спустошення. Я би також дуже хотів, щоб нарешті закінчилася епопея з адмініструванням місцевих податків і зборів. Потрібно, щоб нам віддали ці повноваження, щоб ми самі нараховували і земельний податок, і податок на нерухомість, і єдиний податок. Бо співпраця з податковою є дуже складною... Я думаю, що невдовзі громади почнуть конкурувати за людей, також я вважаю, що неминучим є об’єднання громад. Нам треба зрозуміти і те, що ми маємо робити з тими головами громад, які зараз не допомагають армії, потрапляють до корупційних скандалів чи перекладають бруківку на черговій вулиці, виключно щоб нажитися на цьому. Такого під час війни бути не повинно, адже це не тільки дискредитує все місцеве самоврядування нашої держави, але й підточує її основи. Як було раніше, вже ніколи не буде. Ми мусимо навчитися виживати в умовах війни, міграції, відсутності грошей тощо.

Знаю, що у лютому кожного року ви буваєте у школах громади і розмовляєте зі старшокласниками. Чи відбулися такі зустрічі цього року? Що ви можете розповісти про настрої молоді?

- На жаль, мушу констатувати, що більшість молоді не прагне поєднувати своє життя з громадою, у якій вона народилася і виросла. Я буквально позавчора відвідав усі школи Чорткова. Ми говорили зі старшокласниками про молодіжну раду, про її розширення та оновлення. Я запропонував їм взяти участь у розробці нової стратегії розвитку міста. Ну, і, звісно ж, я запитував, до яких вишів чи училищ планують вступати ці хлопці та дівчата. Більшість сказали, що хочуть навчатися за кордоном, і це мене дуже засмутило. Я казав їм: не тікайте з країни, бо таким вчинком ви зраджуєте тих, хто загинув, захищаючи вас. Вони загинули, щоб ця країна була, щоб ви могли її будувати. Також ви зраджуєте втечею своїх однолітків, батьки яких загинули… З іншого боку, я був приємно вражений тим, що порівняно велика кількість випускників виявила бажання опановувати ті робітничі професії, які їхні попередники ніколи не називали. Наприклад, кілька хлопців сказали, що хочуть стати зварювальниками.

Чи маєте ви ідеї, як змінити думку молоді та повернути людей до громади?

- Перш за все, людям повинні гарантувати безпеку від російських ракет і снарядів. Також у країні має бути політична стабільність. Мають втілюватися програмні реформи, мають залучатися інвестиції для створення робочих місць. Третя позиція: медичні та освітні послуги повинні бути не гірші, ніж на Заході. Четверта: корупцію треба викорінювати, причому дуже жорстко. Також дуже важливо, щоб держава усіляко сприяла народженню дітей. Чортківська міська рада, наприклад, платить кожній породіллі символічні 10 тис. грн. Бо діти – наше майбутнє, їх треба якнайбільше. Без них не буде громади. У мене, на разі двоє дітей: чотирирічна Соломійка та десятирічна Софійка. Я сподіваюся, Бог дасть мені ще.

 

Зустріч міського голови із старшокласниками ліцею

Переглядів: 2623
Новини на тему: історії війни
Читайте також: