14 червня 2024
Децентралізація
Познайомити, обʼєднати й нагодувати – як учнів згуртували «Шкільні сади перемоги»
Познайомити, обʼєднати й нагодувати – як учнів згуртували «Шкільні сади перемоги»

Авторка: Марія Булейко (Марковська)


«Сади перемоги» стали популярними ще під час Першої світової війни в США та Канаді, коли людям запропонували вирощувати овочеві, фруктові, трав’яні сади й городи на приватних ділянках та в парках.

Усе – щоби підняти моральний дух людей і планомірно зменшити тиск на систему постачання провізії. Садівники та городники відволікалися, доглядаючи за плодами, пишалися своєю працею та її результатами й були впевнені в тому, що матимуть їжу.

Традиція продовжилася під час Другої світової війни. Так, у Великій Британії заснували кампанію «копання задля перемоги». Овочі, фрукти і ягоди садили навіть на спортивних полях, вздовж колій і на галявинах Гайд-парку в центрі Лондона.

В Україні ж на початку повномасштабного вторгнення шведсько-український проєкт «Підтримка децентралізації в Україні» започаткував ініціативу «Шкільні сади перемоги». За ідеєю, учні із трьох областей разом із дітьми з-поміж внутрішньо переміщених сімей у групах мали висадити чотири овочеві культури.

Дехто, не чекаючи старту проєкту, засадив навіть більше, хтось використовував плоди на кухні школи, аби годувати людей, які змушені були там жити через війну, а дехто робив закрутки для воїнів.

 

Як усе почалося

 

«На початку повномасштабного вторгнення наші дії у шведсько-українському проєкті щодо освітніх мереж і реформи старшої профільної школи одномоментно стали неактуальними. Було не до цього. Усі думали, як вберегти свої родини та як допомогти іншим», – пригадує Олег Фасоля, експерт шведсько-українського проєкту «Підтримка децентралізації в Україні», доцент Житомирського державного університету імені Івана Франка, вчитель хімії Полонського ліцею № 2 Хмельницької області.

Тоді й народилася ідея шкільних садів перемоги. У планах було залучити дітей до вирощування сільськогосподарської продукції на пришкільних ділянках. Мета – не отримати великий урожай. Мета полягала, зокрема, у тому, щоби:

  • показати дітям, які приїхали з міст, як вирощувати овочі;
  • познайомити учнів із сучасними агротехнологіями;
  • відкрити дітям, що сільськогосподарське виробництво – це не просто доглядати за худобою чи постійно копатися в землі. Це може бути сучасний прибутковий бізнес. Так, під час проєкту учнів знайомили з успішними бізнесменами-аграріями;
  • найголовніше – соціалізувати дітей, які приїхали в нові міста й села, познайомити та обʼєднати їх із місцевими.

«Здавалося, що це буде складно. Бо садити рослини та доглядати за ними – це не завжди цікаво, особливо дітям. Оскільки учні люблять дивитися і знімати відеоролики, ми запропонували фіксувати цей процес на відео і змагатися», – розповідає Олег Фасоля.

Відео потрібно було викладати на однойменній сторінці у Facebook. За кількістю лайків на пости й відео планували визначити й нагородити переможців. У проєкті взяли участь школи з Тернопільської, Львівської та Хмельницької областей. У кожній групі, яка брала участь у проєкті, мали бути діти з-поміж місцевих та внутрішньо переміщених сімей.

 

 

 

Крім того, щоб мотивувати учнів експерти шведсько-українського проекту “Підтримка децентралізації в Україні” (SALAR International) звернулись до Джамали та розповіли про ініціативу, а вона в свою чергу записала відео звернення до дітей про свою підтримку "Шкільних Садів Перемоги".

 

«Ще й акція не почалася, а ми вже…» – що кажуть у Городоцькій громаді, що на Хмельниччині

 

Сергій Рибак, начальник відділу освіти, молоді та спорту Городоцької міської територіальної громади, що на Хмельниччині, пригадує, як 24 лютого 2022 року провели нараду із директорами шкіл. Тоді ж отримали завдання бути готовими прийняти людей зі східних областей. Так і зробили. Облаштували школи й садочки та приймали всіх, кого могли. А в березні отримали інформацію про «Сади перемоги».

«Ми були переконані, що людей потрібно зайняти спільною справою, як-от вирощуванням сільськогосподарської продукції, плетінням сіток, волонтерством. А головне – долучити до діяльності внутрішньо переміщених осіб, аби вони трохи відволікалися, відчували себе корисними й розуміли, що без їхньої участі перемога неможлива. Тож ми, не замислюючись, погодилися на участь у проєкті», – каже Сергій Рибак.

Він пригадує, що вислів «Сади перемоги» сприйняли дуже буквально й поки організатори ще налагоджували проєкт і розробляли процедуру, у травні на Городоччині вже провели нараду з керівниками. Тоді, не чекаючи алгоритмів і роз’яснення, знайшли спонсорів, закупили й висадили сотні плодових дерев на територіях шкіл.

Наприклад, на ділянках Кремінянської гімназії та Лісоводського ліцею висадили понад 200 саджанців груші, яблуні та черешні. Садили, підливали й підв’язували дерева, власне, ті люди, які мешкали в цих закладах освіти. Усі саджанці попідписували – називали прізвищами сімей, які ними опікувалися. Тоді як на території Підлісноолексинецької гімназії висадили 30 кілограмів цибулі.

 

Саджанці команди школи №2 міста Копичинець

 

«Ще й акція не почалася, а ми вже облаштували наші внутрішні сади перемоги, – усміхаючись, говорить Сергій, – У нас сільська місцевість, тож ми розуміли, що навесні дуже важливо не втрачати час».

 

Нове шкільне життя влітку

 

Згодом Хмельниччина отримала алгоритм від шведсько-українського проєкту. Йшлося про те, що має бути декілька груп дітей різного віку, обов’язково мають бути діти з-поміж ВПО, визначені розміри ділянок і культури. А головне – учні мають знімати й публікувати відео впродовж процесу вирощування.

У Городоцькій громаді не розгубилися – взялися садити ще капусту, цибулю, буряк, перець і моркву у двох закладах освіти: Великолевадському та Лісоводському ліцеях. Знайшли спонсорів, які закупили саджанці й насіння.

Подекуди овочі садили вже поміж саду, який створили до того. А ще староста Великолевадського округу знайшов приватну ділянку землі, яка не оброблялася, домовився з людьми, і діти почали працювати там. Бо біля однієї школи землі вже було недостатньо – ще до офіційного старту там усе засадили цибулею.

 

 

 

«Викликів було багато, і було цікаво спостерігати, як діти дають із цим раду. Так, посеред літа була дуже велика злива, через яку рослини пошкодилися. Треба було постійно доглядати за ними, підіймати, підв’язувати, знову сапати, робити водовідведення. Діти хвилювалися і робили все, щоби не втратити рослини», – розповідає Сергій.

За словами Олега Фасолі, процес настільки захопив дітей, що проєкт переріс у нове шкільне життя в літній період. Діти вивчали народні традиції та кухні народів світу, вирощуючи овочі й фрукти. Вони вчилися бути публічними, із вчителями інформатики освоїли нові технології обробки відео. Вони згуртувалися, а головне – діти, які переїхали на нові місця через війну, влилися в шкільне середовище.

«Знаєте, у перший день, коли нам пояснювали ідею, я думала: «Господи, знову городи. І свій город, і ця ділянка… Скільки можна?». Але згодом мене туди просто-таки почало тягнути – не до грядки, а до людей. Уявіть, мені самій хотілося ходити працювати на город улітку. Ми ближче познайомилися з нашими вчителями – побачили їх з іншого боку. А ще подружилися з однокласниками й «новенькими», стали справжніми друзями», – пригадує Катерина Боднар, учениця 10-го класу Великолевадського ліцею.

 

 

Фото з ліцею №1 в Копичинцях

 

Як уже згадували, до процесу вирощування долучалися переселенці, які тимчасово мешкали в школах. На Львівщині та Хмельниччині бабусі, дідусі й батьки ходили на ділянки ввечері – поливали рослини, вболівали за дітей.

Олег Фасоля також пригадує, як на Львівщині бабусі показували, як вирощують картоплю на Харківщині, з якої приїхали. Як виявилося, технологія відрізняється. Проєкт тривав до осені – до збору урожаю.

 

 

Збір урожаю

 

«Зібрані овочі кожна школа використовувала по-своєму. Хтось консервував продукцію і передавав на фронт. Хтось залишав консервацію для шкільних їдалень на зиму.

 

Закрутки для ЗСУ

 

Консервація від ліцею в Копичинцях

 

Але найголовніше – що ми згуртували дітей. Ми показали, що працювати на землі може бути цікаво, захопливо, сучасно й корисно. Й із цим можна пов’язати (або ні) своє майбутнє. Хлопчик із Харкова якось сказав: «Мені було суперцікаво, я ніколи не бачив, як росте перець. Але я б ніколи не пов’язав свою долю із сільським господарством». Він спробував і тепер точно знає це», – говорить Олег Фасоля.

У Лісоводському ліцеї наприкінці сезону мешкали понад 70 людей з-поміж внутрішньо переміщених, тож плоди одразу використовували на кухні. У Великолевадському ліцеї урожай використовували у їдальні закладу освіти – для учнів.

«Знаєте, це було важливо і зворушливо, коли на стіл подавали салат з овочів, які виростили наші ж діти», – каже Сергій.

Учениця Великолевадського ліцею теж підтверджує, що такі проєкти важливі.

«Спільна праця об’єднує. Тепер ми знаємо, що можна весело і класно провести час без телефону. А ще це приносить користь. Бо деякі овочі, які ми виростили, далі засушували й передавали ЗСУ. Робили такі сухі борщі. Тобто приємне суміщали з корисним», – додає Катерина Боднар.

 

Підсумки й відгуки

 

Далі в Городку, що на Хмельниччині, влаштували підсумкову зустріч – запросили колег зі Львівської й Тернопільської областей, влаштували телеміст зі шведською стороною, зокрема, із послом Швеції в Україні, долучили не лише дітей «на місці», які брали участь, а й тих, хто за цей час переїхав за кордон або повернувся у свої міста.

 

 

Фото з підсумкової зустрічі

 

Сергій пригадує, як до підбивання підсумків доєдналися діти з Харкова, Миколаєва, Запорізької й Донецької областей, яких прийняли в Городоцькій громаді. На той час хтось із них уже був у Франції, хтось – у Німеччині, хтось – у Польщі. Вони ділилися відгуками, що їм найбільше сподобалося.

«І це було здебільшого не про те, що вони побачили, як росте цибуля чи як зав’язується буряк. Вони говорили про те, що познайомилися з новими друзями, які залишилися в Леваді чи Лісоводах. Вони справді здружилися і досі підтримують зв’язок у групах «Сади перемоги». Тобто ця історія не одноденна й не лише про сади чи грядки», – каже Сергій Рибак.

Він додає, що завдання було не стільки навчити дітей щось вирощувати чи працювати біля землі, скільки соціалізувати, об’єднати й продемонструвати, як досягати спільного результату.

«У педагогіці є приховані й озвучені цілі. Ми не афішували головну ціль. Натомість казали, що ставимо перед собою завдання посадити розсаду, аби вона прийнялася, потім зібрати урожай. Нам не потрібно було «навантажувати» дітей складним. Їм і так було достатньо проблем і спогадів. Ми хотіли їх відволікти. Основною метою начебто була робота біля землі, але згодом вони зрозуміли, що це було другорядне», – пояснює Сергій Рибак.

Учениця Катерина Боднар розповідає, що всі підтримують зв’язок з учнями із внутрішньо переміщених сімей і досі.

«Ми з ними дуже здружилися. Більшість учнів з інших міст, які брали участь у проєкті, на наш жаль, уже повернулися додому, а хтось навчається в університеті. Та є і такі, що залишилися в нашому ліцеї. З усіма ми підтримуємо зв’язок. Вони дуже сумують за таким якісним проведенням часу, ми не раз про це згадуємо. Буває таке, що спілкуємося щодня. У мене й нині якась ностальгія, аж до сліз на очах. Це був справді класний час», – говорить Катерина Боднар.

Окрім досягнення моральних цілей, школам вдалося зібрати справді суттєвий урожай. Так, Великолевадському ліцею вистачило цибулі фактично на цілий рік. А в Підлісноолексинецькій гімназії директор А в Підлісноолексинецькій гімназії директор комунікував з іншими керівниками закладів освіти й передавав буряк тим, кому його бракувало.

«Така взаємовиручка й допомога з борщовим набором була впродовж усього року, як відголосся самого проєкту», – каже Сергій Рибак.

Натомість шведсько-український проєкт «Підтримка децентралізації в Україні» нагородив дітей за працю і закупив для шести закладів освіти, які брали участь, сучасні STEM-лабораторії для вивчення біології, географії та хімії, кожна вартістю в 10 тисяч євро. Нині їх використовують під час навчання.

 

STEM-лабораторія

 

Згодом до шведсько-українського проєкту зверталися інші області й приватні підприємці, які хотіли долучитися до ініціативи. Тоді проєкт надавав методику, як це втілити. З часом, каже Олег Фасоля, планують написати методичний посібник, який розповсюдять у школах.

Цьогоріч, за словами Сергія Рибака, ініціативу садів перемоги підхопили інші заклади на Хмельниччині. Проєкт уже закінчився, але учні Кузьминського ліцею, який навіть не брав участь у проєкті, засадили невеликий сад, цибулю, буряк і моркву. Так планували забезпечити себе на цілий рік.

«Я думаю, що саме проєкт «Шкільні сади перемоги» спонукав їх до такого рішення. Це важливе продовження цієї історії. Такі ініціативи потрібно упроваджувати з дітьми не лише в період війни, щоби вони розуміли ціну і важливість колективної праці. І що спільно можна здолати будь-які труднощі.

Діти мають збагнути, що дотичні до чогось великого, що вибудовується по цеглинці. І сади перемоги – це невелика цеглинка в наближенні перемоги. Ми не подолали проблему з харчами, але показали, що не здамося. Зараз ми вирощуємо, а якщо треба будувати – будемо будувати, якщо треба буде відновлювати – будемо відновлювати. Ми об’єднаємося і зробимо це, бо ми – українці», – завершує Сергій Рибак.


Усі фото: Facebook-сторінка “Шкільні Сади Перемоги”

Переглядів: 543
Коментарі:
*Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть
Новини на тему: продовольча безпека
Читайте також: