Начальник Авдіївської міської військової адміністрації Віталій Барабаш про те, що відбувається в осадженому місті та як у ньому продовжують жити місцеві мешканці.
Автор: Дмитро Синяк
Поговорити з начальником Авдіївської військової адміністрації Віталієм Барабашем виявилося непростою справою. «Вибачте, я зараз виїжджаю до Авдіївки, повернуся пізно вночі, так що сьогодні не вийде. Спробуйте завтра», – каже він у слухавку. Але на другий день не бере слухавки, бо знову в Авдіївці. «Це коли я був мером, до мене можна було записатися на прийом, а тепер у мене робота цілодобова і майже без графіків, тож мусите мене ловити», – каже пан Віталій. Зрештою нам все ж вдалося зв’язатися, і начальник Авдіївської військової адміністрації розповів про ситуацію у напівоточеній громаді, яка намагається жити звичайним життям навіть під російськими кулями, бомбами та снарядами.
Ті, хто вирішили залишитися
Судячи з новин, які приходять з фронту, на Авдіївському виступі зараз відбувається фактично апокаліпсис. Але разом із цим, з’являються повідомлення, що там продовжують жити люди. Як це можливо?
- Дійсно, за добу Авдіївка приймає від 30 до 40 масованих обстрілів. Особливо великої шкоди завдають російські авіаційні бомбові удари, яких також буває по декілька за добу. Наприклад, минулої доби їх було шість, вчора взагалі за 20 хвилин аж 12 так званих КАБів (керованих авіаційних бомб) прилетіли по центральній частині міста. Можете уявити собі масштаб руйнувань після цього, якщо одна бомба важить під 500 кг! А коли 10 жовтня почався російський наступ на Авдіївку, ми нараховували понад 70 обстрілів за добу. Ось недавні цифри: 13 жовтня росіяни завдали по нашому місті 31 авіабомбовий удар. Це тільки по місту, не рахуючи усієї території Авдіївського виступу. Ми маємо вести реєстр пошкодженого майна, але не можемо цього робити через постійні обстріли. З початку повномасштабного вторгнення 156 наших мирних мешканці загинули, тіла іще шести, вірогідно, лежать під завалами. Але зараз немає фізичної змоги ці завали розбирати.
І тим не менше, люди у місті ще залишаються?
- Так, залишаються, на жаль, їх ще порівняно дуже багато, хоча якщо говорити у відсотках, то це менше 10% від тої кількості, яка була на початку повномасштабної війни. Станом на сьогодні у місті ще залишаються 1542 особи. Звісно ж, ми розпочали евакуацію у перший же день російського вторгнення. Але люди, які вже десять років живуть на передовій, не сильно злякалися. Останнім часом ми евакуйовуємо лише по 2, 5, 11 осіб на добу. Це при тому, що протягом жовтня-листопада кількість бажаючих виїхати різко зросла. У нас тепер черга на кілька днів уперед. Сьогодні взагалі ми поставили рекорд: евакуювавши з міста одразу ж 28 осіб! Щоправда, 16 з них є робітниками Авдіївського коксохімічного заводу, але тим не менше... І завтра мають бути хороші цифри.
Невже Авдіївський коксохім ще працює?
- Ні, звичайно. Ці останні 16 працівників займались консервацією заводу, евакуацією обладнання і таким іншим. Тобто так, вони там працювали, але сам завод давно стоїть. Останній раз я був там десь місяць тому. Бачив величезні руйнування, можливо, наш коксохім зруйновано не менше, ніж маріупольска «Азовсталь».
Чому решту людей відмовляються від евакуації? Якою є їхня мотивація?
- Відповіді різні. Раніше найчастіше казали, що немає куди і немає за що їхати. Але останнім часом таких відповідей вже немає. Кажуть, що прилітає по будь-якому регіоні України, тож навіщо кудись їхати, витрачатися на оренду житла? Насправді ж більшість бояться, що вже більше ніколи не повернуться до рідних хат. Це їхній головний тепер страх. Треба розуміти, що більшість людей, які залишаються у місті, це люди літні, віком понад 65 років. Таких десь відсотків шістдесят. Їм просто морально складно прийняти рішення про переїзд і виїхати з одною-двома валізами. Також багато людей бояться самої дороги, знаючи, що її весь час обстрілюють.
А може, місцеві жителі не хочуть виїжджати, бо чекають на «визволителів»?
- Звичайно, серед них є «ждуни», не без цього, я впевнений. Хоча зараз їх не видно, не чутно, але вони є. Хоча ставлення до росії з початком «повномасштабної» кардинально змінилося. І якщо раніше росію підтримувала значна частина нашого населення, то тепер лише одиниці.
Чи за лишилися у місті діти?
- Ні, дітей немає. Згідно з постановою Кабміну про примусову евакуацію неповнолітніх, на яку ми, зізнаюся, давно чекали, наша військова адміністрація ще кілька місяців тому вивезла з міста понад 40 дітей.
Мешканці руїн
Евакуація. Коли зима страшніша за кулі
Чому ті, хто, мабуть, хотіли чекати до останнього, нарешті зважилися виїжджати з Авдіївки? Невже загроза взяття Авдіївки є справді серйозною?
- Річ не в тім. Люди вирішили їхати не через шалені обстріли, як це не дивно звучить. Вони зрозуміли, що пережити другу воєнну зиму в Авдіївці вони навряд чи зможуть. Бо навіть минулої зими, коли в Авдіївці ще не було так погано, як зараз, багато людей загинуло, так би мовити, від побутових проблем. Здебільшого ж опалювали приміщення буржуйками, порушуючи при цьому техніку безпеки. Так-от, багато людей вчаділи від угарних газів. Інші замерзали у підвалах, коли пічки вночі вистигали.
Невже людям комфортніше жити у таких умовах, ніж десь у гуртожитку на Західній Україні? Адже в Авдіївці, мабуть, давно немає продуктових магазинів, світла, води та газу. Як люди там живуть без цього всього?
- Справді, світла у нас немає з квітня минулого року, а централізована подача води припинилася ще за пару місяців до повномасштабного вторгнення, оскільки росіяни завдали ударів по Донецькій фільтрувальній станції і не давали змоги її полагодити. Газу немає з травня минулого року. Ну, і оскільки опалення надходило з коксохіму (Авдіївський коксохімічний завод), вже з березня минулого року помешкання місцевих жителів не опалювалися. Воду зараз можна набрати з кількох свердловин, які живляться від генераторів. Це вже справа наших комунальників: вони у певний час вмикають ці генератори, і люди приходять, щоб набрати води. Щодо магазинів... До початку «повномасштабки» у нас було шість магазинів, зараз лишився тільки один, і той, мабуть, скоро закриється. Три магазини ці покидьки своїми снарядами просто до фундаменту розібрали, а ще один дуже серйозно пошкодили – ось вам чотири магазини мінус. Причому це відбулося за два дні, тобто били прицільно по місцям скупчення людей. П’ятий магазин після цього закрився. А як працювати у таких умовах? Мало того, що обстріли, ще й дорога до Авдіївки є дуже небезпечною, її увесь час обстрілюють.
Як же цей єдиний магазин возить товар до міста? Невже на бронетехніці?
- З початку повномасштабного вторгнення цей підприємець створив певний резерв. Наша військова адміністрація теж завезла до міста дуже багато продуктів та ліків. Якщо кількість людей у місті не зменшуватиметься, цього вистачить на 2-2,5 місяці. Але ж я вже сказав вам, що люди потроху виїжджають, тож тим, хто залишиться, може вистачити продуктів і на довший період. Але є продукти, які не можна довго зберігати, той же хліб, наприклад. На цьому тижні, після тривалої перерви, ми вже 4 рази завозили хліб до міста. Так, завозили на броньованих капсулах. Але велике питання, що буде з постачанням далі. Адже останні 22 км єдиної дороги до Авдіївки постійно під обстрілами.
Віталій Барабаш спілкується з авдіївцями під час відкриття гуманітарного хабу в Новомосковську
Чи не голодують ті півтори тисячі людей, які залишилися в Авдіївці?
- Щонайменше двічі на місяць вони отримували гуманітарну допомогу, й теж накопичили певний резерв їжі. Ми бачимо це, коли заходимо до їхніх підвалів. Плюс ще є наші резерви. Ні, голодувати вони, принаймні, у найближчі місяці точно не будуть. Люди сидять по підвалах, виходять, тільки коли треба води набрати та отримати гуманітарку. Так, як раніше, вони вже по вулицях не гуляють. Звісно, що протягом останнього місяці вони дуже втомилися. Наші мешканці загалом звиклі до обстрілів, але точно не до таких масованих.
Евакуюють тепер не автобусами ж напевно, а бронетехнікою, ще й вночі?
- Так, і кожна евакуація певною мірою є спецоперацією, у якій задіяно багато людей. Але деталі я озвучувати не можу. Це однозначно евакуація на броньованих автомобілях із задіянням спецпідрозділів поліції, працівників військової адміністрації та волонтерських груп на кшталт «Білого янгола». У нас загалом є дві групи волонтерів, які із самого початку повномасштабної війни допомагають нам з евакуацією. Ми їм дуже вдячні.
Куди евакуюють людей з Авдіївки?
- Загалом є декілька є програм евакуації. Одна з них – обласна, згідно з нею, місця компактного проживання евакуйованих мешканців створені у більш безпечних громадах Донецької області. Це понад 2 тис локацій, у яких є всі умови для життя, резервні джерела електро- і водозабезпечення, і люди там можуть жити стільки, скільки їм буде потрібно. Це не тільки для Авдіївки, це для всіх фронтових громад. Там з евакуйованими обов’язково працюють психологи та інші фахівці. Бо коли людина більше року живе без світла, інтернету тощо у неї зазвичай з’являються певні питання по Пенсійному фонду, Ощадбанку, по субсидіях, компенсаціях тощо… Є ще декілька державних програм по Франківщині, Тернопільщині та Вінничині, тобто можна поїхати і туди. Є багато пропозицій від різних громадських організацій, які адресно також забирають людей. Є програма, створена Авдіївською МВА та Уманською міською радою, за нею навіть гуманітарний хаб відкрито в Умані. Там є кілька локацій, навіть з харчуванням. Окремі пропозиції для родин з дітьми. Також я знаю, що багато авдіївців знімають квартири у Каменському, у Дніпрі та Покровську. Чимало людей їдуть до своїх родичів, які можуть бути у будь-якій точці України.
Знищені російською армією будинки в Авдіївці
Майбутнє Авдіївки
Наскільки сильно зруйновано Авдіївку?
- Вже протягом місяців десь восьми чи навіть більше у місті немає жодної вцілілої будівлі. Комунікації зруйновані повністю. Дехто вже каже, що Авдіївку зруйновано більше, ніж навіть Бахмут. Я теж так вважаю. Я був у Бахмуті чотири місяці тому і бачив, що там відбувалося, також я переглянув багато світлин звідти. Можу сказати, що Авдіївка виглядає гірше, її стан вже наближається до Мар’їнки. У Бахмуті змішали із землею лише одну частину міста, а тут все місто безперервно під ударами.
На території Авдіївського виступу є кілька сіл, про які ніхто не говорить, хоч там теж, напевно, ситуація дуже важка. Що відомо про це?
- Ці села належать до сусідньої – Очеретинської громади. Буквально кілька хвилин тому 4 КАБи залетіли до села Ласточкіного, воно буквально поруч із Авдіївкою. Орлівка, Семенівка, Бердичі, Очеретине, Новобахмутівка, Новоселівка знаходяться під постійними обстрілами. В Авдіївській громаді лише одне село – Опитне, але його окупували у перші ж дні вторгнення.
Чи планує військова адміністрація відбудову міста?
- Більшість будинків треба буде розбирати і на їхньому місці будувати нові. Бо ви ж розумієте, що відбувається з фундаментом, коли будівлі 2 роки стоять без даху, ще й відчуваючи постійні коливання ґрунту від вибухів. Звичайно, мають ще бути експертизи, але вже зараз можна сказати, що дуже багато будинків треба зносити. Зазвичай це ті, які зазнали авіабомбових ударів. Але про плани відбудови, на мою думку, ще зарано говорити, і річ тут не тільки у нашому небажанні розробляти ті чи ніші документи. Авдіївка була дуже нетиповим містом, його побудували свого часу для працівників коксохімзаводу, тобто цей завод завжди був містоутворюючим підприємством. Протягом останніх років він давав 65-67% нашого місцевого бюджету. Тому якщо власники вирішать відбудовувати завод, це буде одне місто, а якщо вони цього не будуть робити, то цілком інше. Тобто перш, ніж щось планувати, треба зрозуміти долю коксохіма. Але я знаю, що у будь-якому випадку люди готові повертатися. Багато з них пишуть мені у різноманітних месенджерах: «Степаничу, тільки дайте команду, ми готові приїхати, вирити, умовно кажучи, собі землянки, і відбудовувати нашу Авдіївку». Якщо люди повернуться, місто буде жити. Я теж хочу якнайшвидше взятися за відбудову. Я виріс тут, катався тут з друзями на велосипедах, їв морозиво. Це моє місто, я хочу, щоб воно жило!
За рівнем руйнування Авдіївка вже більше нагадує Мар’їнку, ніж Бахмут
Авдіївський завод був найбільшим коксохімічним підприємством Європи
Основною продукцією заводу був доменний кокс (пальне для доменних печей), якого потребують металургічні підприємства. На частку АКХЗ припадало до 23 % виробництва доменного коксу в Україні. У 2020 році АКХЗ виробив понад 2 917 тис. тонн коксу, який, крім українських підприємств, споживали заводи Молдови, Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, Туреччини, Єгипту та інших країн. Лише за січень-лютий 2022 року завод випустив близько 360 тис. т продукції. На АКХЗ працювали майже 4 тис осіб.
13 березня минулого року завод зазнав масованого ракетного удару, внаслідок чого було пошкоджено заводську ТЕЦ, і вся Адіївка залишилася без тепла. У квітні внаслідок обстрілу значних пошкоджень зазнала частина цехів. А у травні російська ракета влучила у пасажирський автобус із працівниками заводу, які щойно закінчили зміну. Загинули 10 робітників, ще 20 були важко поранені. Загалом з 2014 року на території заводу розірвалося понад 320 снарядів, 12працівників заводу загинули, двоє з них – на робочому місці.
За результатами цього року, насамперед внаслідок зупинки коксохімічного виробництва на «Азовсталі» та на АКХЗ українська металургія втратила сумарно понад 1,7 млн т виробництва коксу.
Хоч Авдіївка протягом останніх десяти років і була прифронтовим містом, її розбудовували та вдосконалювали. Розкажіть про основні проєкти, які вдалось реалізувати до повномасштабного вторгнення.
- Мушу сказати, що більшість проєктів ми втілювали спільно з керівництвом коксохіму. Воно чудово розуміло, що у нас спільні проблеми, адже саме наші люди працюють на заводі. Якщо у них буде комфортне життя, завод тільки виграє. Одну з наших лікарень ми перебудували і забезпечили сучасним обладнанням. Одну з наших шкіл, яка у 2015-му була сильно пошкоджена внаслідок обстрілів, відбудували за проєктом «Велике будівництво». Після цього Литовська Республіка виділила на різноманітне шкільне обладнання майже 1 млн євро. Ми забезпечили новими інструментами нашу музичну школу, ми будували центр післяшкільної освіти для дітей. Після реформи місцевого самоврядування і децентралізації влади ми почали робити дуже багато такого, чого не робили десятиріччями. Це дуже правильна реформа… Одним із пріоритетних напрямків нашої роботи було забезпечення доступності міської інфраструктури для людей з особливими потребами. На стінах будинків Авдіївки з’явились кільканадцять муралів, які мали стати окрасою міста, його візитною карткою. Мурали були тематичними, настроєвими. На одному з них, наприклад, було зображено автобус, який багато років ходив за маршрутом «Авдіївка – Критий ринок, Донецьк». Загалом, згідно з мистецьким проектом, таких муралів мало бути понад тридцять. В Авдіївці проводилися різноманітні фестивалі та спортивні змагання обласного рівня. Нічого подібного у місті не робили навіть за радянських часів.
Зліва: Начальник Авдіївської МВА Віталій Барабаш з волонтером на бульварі Шевченка в Авдіївці
Справа: дорога в Авдіївці
Яким був бюджет міста до повномасштабного вторгнення і який він зараз?
- 230-240 млн грн, залежно від року, з них власних надходжень близько 40 млн грн. Це на 26 тис. населення. Й особливого відтоку людей не було. Так, коли у 2014-му почалася війна, то багато людей одразу виїхали, і у 2015-му ми мали тільки 3,2 тис жителів. Та коли фронт стабілізувався, люди повернулися. Населення міста зменшилося тільки на 7 тисяч, до 2014-го у нас налічувалося 33 тис. осіб. Цьогорічний бюджет вже мінусовий, бо коксохім вже понад рік нічого не платить. Центральний бюджет компенсує нестачу.
На що переважно витрачаються кошти місцевого бюджету?
- На зарплату. У місті лишилися близько п’ятдесяти працівників комунальних служб, а також 16 працівників лікарні, у тому числі лікар та 4 медсестри. І хоча жодної вцілілої будівлі немає, вони все одно працюють.
Які головні задачі зараз стоять перед військовою адміністрацією?
Лише дві: якомога більше зберегти людських життів (я маю на увазі насамперед евакуацію), а також забезпечити всім необхідним тих, хто ще залишається у місті.
Очільник Авдіївки Віталій Барабаш
