Авторка: Леся Федченко, консультантка
Програми Ради Європи “Посилення доброго демократичного врядування і cтійкості в Україні”

---

Правова основа місцевого самоврядування

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ч. 3 цієї ж статті Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ч. 6 згаданої статті Конституції України, сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Відповідно до ст. 146 Конституції України, інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, відповідно до Конституції України, визначає Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – Закон №280).

Згідно ст. 1 Закону №280:

територіальна громада - жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр;

місцевий референдум - форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування;

загальні збори - зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №280, місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно з ч. 2 цієї ж статті Закону №280, місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 3 Закону № 280 визначено право громадян на участь у місцевому самоврядуванні:

• громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад (ч. 1 ст. 3 Закону № 280);
• будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються (ч. 2 ст. 3 Закону № 280).

До системи місцевого самоврядування ст. 5 Закону №280 включено:

• територіальну громаду;
• сільську, селищну, міську раду;
• сільського, селищного, міського голову;
• виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
• районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
• органи самоорганізації населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №280, первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

 

Види інструментів місцевої демократії

Закон №280 регламентує такі види інструментів місцевої демократії, як:

• місцевий референдум (ст. 7 Закону № 280);
• загальні збори громадян (ст. 8 Закону № 280);
• місцеві ініціативи (ст. 9 Закону № 280);
• громадські слухання (ст. 13 Закону № 280).

Також важливою невід’ємною складовою у питанні інструментів місцевої демократії є положення Закону №280, що регламентують поняття та порядок державної реєстрації статутів територіальних громад (ст. 19 Закону №280), адже більшість локальних актів органів місцевого самоврядування (положень, порядків), які визначають порядок застосування інструментів місцевої демократії, є складовими статуту відповідної територіальної громади.

Крім зазначеного, широкого застосування набули й інші інструменти місцевої демократії, не передбачені безпосередньо Законом №280 – наприклад, громадський бюджет (бюджет участі), консультації з громадськістю (у тому числі – електронні), утворення громадських рад та інших дорадчих колегіальних органів при органах місцевого самоврядування, тощо.

До того ж, одним з інструментів місцевої демократії можна вважати й електронні петиції до органів місцевого самоврядування, порядок подання та розгляду яких передбачені ст. 23-1 Закону України від 02.10.1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі – Закон №393).

 

Рекомендація Rec(2001) 19 Комітету міністрів Ради Європи «Про участь громадян у місцевому публічному житті»

Зазначеними Рекомендаціями визначено 13 основних принципів політики демократичної участі на місцевому рівні, серед яких, зокрема, такі:

• гарантувати громадянам право на доступ до чіткої, вичерпної інформації про різноманітні справи, що стосуються їхніх місцевих громад, і право висловлюватися про найважливіші рішення, які впливають на їхнє майбутнє;
• шукати нових способів піднесення громадянської свідомості та спільно з громадами й органами місцевої влади сприяти культурі демократичної участі;
• підвищувати обізнаність про належність до громади та заохочувати громадян брати на себе відповідальність і робити внесок у життя своїх громад;
• приділяти більше уваги зв’язкам між органами влади і громадянами й заохочувати місцевих лідерів робити наголос на участі громадян та уважно ставитися до їхніх вимог і очікувань з метою забезпечити належну відповідь на потреби, які вони (громадяни) висловлюють;
• виробити загальний підхід до питання участі громадян, зважаючи як на механізм представницької демократії, так і на форми прямої участі в ухваленні рішень та в управлінні місцевими справами;
• звернути особливу увагу на ті категорії громадян, які стикаються з більшими труднощами в процесі участі, або на ті, які де-факто залишаються на узбіччі місцевого публічного життя.

Дотримання цих та інших принципів має підвищити рівень участі жителів у вирішенні питань місцевого значення. Проте, Рекомендаціями не передбачено випадки, коли в країні введено воєнний стан, а отже в цій частині їх неможливо повною мірою застосувати та дотримуватися.

 

Правова основа режиму воєнного стану

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12.05.2015 р. №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі – Закон № 389).

Відповідно до ст. 1 Закону №389, воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зі ст. 2 Закону №389, правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Порядок введення воєнного стану визначено у ст. 5 Закону № 389.

Вимоги до указу Президента України про введення воєнного стану визначено у ч. 1 ст. 6 Закону №389, відповідно до п. 5 якої в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пунктом 3 указу Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 вказано, що у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 30 – 34, 38, 39, 41 – 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону №389.

Так, ст. 38 Конституції України передбачає право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Конституції України, громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Частиною 2 цієї ж статті Основного Закону визначено, що обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 8 Закону №389 встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів АР Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану як заборона проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 закону №389, у місцевостях, де ведуться бойові дії, запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану покладається безпосередньо на військове командування та військові адміністрації (у разі їх утворення).

 

Повноваження органів місцевого самоврядування

До делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, передбачених пп. 3 п. «б» ч. 1 ст. 38 Закону №280 віднесено вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадської безпеки і порядку.

 

Повноваження військових адміністрацій населених пунктів

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону 389, на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи – військові адміністрації.

Відповідно до ч. 2 цієї статті, рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №389, військові адміністрації населених пунктів (далі – ВА НП) утворюються в межах територій територіальних громад, у яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи, та/або сільські, селищні, міські голови не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, а також в інших випадках, передбачених цим Законом. ВА НП очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за пропозицією Генерального штабу Збройних Сил України або відповідної обласної державної адміністрації. Начальником ВА НП  може бути призначений відповідний сільський, селищний, міський голова.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №389, ВА НП здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.

Повноваження ВА НП визначені ст. 15 Закону №389. Зокрема, згідно з ч. 2 цієї статті, ВА НП на відповідній території здійснюють повноваження із запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану та здійснюють делеговані повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законами України.

Повноваження начальника ВА НП визначені ч. 6 ст. 15 Закону №389.

Крім цього, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону №389 у разі утворення ВА НП Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування начальник ВА НП  крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови.

Отже, у разі відсутності заборони військового командування на проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів їх проведення можливе у разі завчасного повідомлення відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а у разі утворення на відповідній території ВА НП та здійснення начальником ВА НП повноважень сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови – завчасного повідомлення начальника ВА НП.

Чіткі строки такого повідомлення законодавством не визначені, проте, офіційне тлумачення положень ч. 1 ст. 39 Конституції України надано Рішенням Конституційного Суду № 4-рп/2001 від 19.04.2001: 

«1. Положення частини першої статті 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій в аспекті конституційного  подання треба розуміти так, що організатори таких мирних зібрань мають  сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні  строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати  передбачене  статтею  39  Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним  органам  виконавчої   влади   чи   органам місцевого   самоврядування   вжити  заходів  щодо  безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей.

Визначення конкретних   строків   завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.»

Наразі в Україні складається практика затвердження порядків проведення масових заходів на відповідній території (район, область), якими, зокрема, визначаються:

• обов’язковість попереднього письмового погодження проведення таких заходів з виконавчими органами відповідних рад та визначається строк для погодження;
• вимоги до змісту повідомлення організатора заходу (мета проведення; дата та час, тривалість заходу; місце проведення або маршрут; очікувана кількість учасників; відомості про організатора заходу та особи, відповідальної за його проведення, їх контактні дані);
• обов’язок організатора заходу забезпечити дотримання громадського порядку його учасниками;
• вимоги про наявність засобів першої медичної допомоги, дотримання правил безпеки, відповідне реагування у разі оголошення повітряної тривоги, кількість учасників заходу не більше розрахункової місткості найближчого укриття тощо.

Далі у розрізі інструментів місцевої демократії розглянемо правове регулювання їх використання у мирний час та особливості використання під час дії воєнного стану в Україні.

 

Місцеві вибори

Порядок використання у мирний час. Згідно з ч. 2 ст. 194 Виборчого кодексу України чергові місцеві вибори призначаються у зв’язку із закінченням строку повноважень місцевих рад, сільських, селищних міських голів, обраних на попередніх чергових місцевих виборах. Чергові місцеві вибори проводяться одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень рад, голів, обраних на попередніх чергових місцевих виборах.

Особливості використання під час дії воєнного стану. Не може бути використаний під час дії воєнного стану в силу дії ч. 1 ст. 19 Закону № 389, якою прямо заборонено в умовах воєнного стану проведення виборів, зокрема, до органів місцевого самоврядування. Частиною 2 загаданої статті Закону № 389 передбачено, що Верховна Рада України не пізніше ніж у 90-денний строк з дня припинення чи скасування воєнного стану, якщо чергові або позачергові вибори до відповідних органів мали бути проведені в період, на який було введено воєнний стан, приймає рішення про призначення, зокрема, місцевих виборів.

 

Місцевий референдум

Порядок використання у мирний час. Згідно зі ст. 7 Закону № 280 місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення. Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, цим та іншими законами до відання місцевого самоврядування. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов’язковими для виконання на відповідній території. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референдуми.

Наразі інструмент місцевого референдуму не може бути використаний у мирний час через відсутність правового регулювання порядку його призначення та проведення, а також переліку питань, що вирішуються виключно референдумом (відсутній закон). Закон України від 03.07.1991 р. № 1286-XII «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» втратив чинність у зв’язку з прийняттям Закону України від 06.11.2012 р. № 5475-VI «Про всеукраїнський референдум», визнаного неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2018 від 26.04.2018.

Особливості використання під час дії воєнного стану. Не може бути використаний під час дії воєнного стану з тих самих підстав, що і в мирний час. Крім цього, ч. 1 ст. 19 Закону № 389 прямо забороняє проведення всеукраїнських та місцевих референдумів в умовах воєнного стану.

 

Загальні збори громадян

Порядок використання у мирний час. Згідно зі ст. 8 Закону № 280 загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.

Таким законом наразі залишається Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затверджене Постановою Верховної Ради України від 17.12.1993 р. № 3748-XII. Документ є значно застарілим, однак при врегулюванні порядку проведення загальних зборів локальними актами місцевих рад такий порядок деталізується саме у статутах територіальних громад (безпосередньо у статуті або положенні/порядку, який є додатком до статуту). Загальні збори – це зібрання всіх або частини громадян за місцем їх проживання у відповідній територіальній громаді для обговорення та прийняття рішень з питань місцевого значення (можуть скликатися у будинку/кількох будинках, житловому комплексі (комплексах), на вулиці (вулицях), у межах кварталу (кварталів), в окремих населених пунктах або у межах всієї територіальної громади тощо.

Особливості використання під час дії воєнного стану. Враховуючи зазначені вище положення, у разі відсутності заборони військового командування на проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів, проведення загальних зборів можливе у виключних випадках та у разі завчасного повідомлення виконавчих органів відповідної ради, у в разі утворення на відповідній території ВА НП – повідомлення цього органу та отримання відповідного погодження. Проте, варто зауважити на необхідності дотримання безпекової складової у разі надання погодження уповноваженим органом. У разі неможливості забезпечення цієї складової варто звернути увагу на інші можливі шляхи вирішення питань, які плануються розглядатися зборами.

 

Місцеві ініціативи

Порядок використання у мирний час. Згідно зі ст. 9 Закону №280, члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов’язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи. Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Особливості використання під час дії воєнного стану. Під час дії воєнного стану можуть виникнути проблеми з реалізацією права на внесення місцевої ініціативи – рада може не зібратися через відсутність кворуму, пленарне засідання може проводитися у дистанційному режимі – участь членів ініціативної групи при розгляді місцевої ініціативи може бути ускладнена. Крім цього, відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону № 389 у період дії воєнного стану на акти органів місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій, а також їх посадових осіб не поширюються вимоги п. 3 ч. 1  (у частині оприлюднення проектів актів), ч. 4 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання». В інших аспектах використання цього інструменту місцевої демократії під час дії воєнного стану не обмежується.

 

Громадські слухання

Порядок використання у мирний час. Згідно зі ст. 13 Закону №280 територіальна громада має право проводити громадські слухання – зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

Особливості використання під час дії воєнного стану. У разі проведення громадських слухань у формах, що не передбачають зібрання значної кількості людей та які забезпечують безпекову складову їх проведення – перепон для проведення громадських слухань немає. Також варто звернути увагу на інші формати проведення громадських слухань, зокрема, дистанційні, із застосуванням електронних засобів комунікації. Проте, якщо у відповідних локальних актах, якими визначено порядки організації громадських слухань, не містяться положення про альтернативні варіанти способу їх проведення – насамперед необхідно внести відповідні зміни до цих локальних актів.

 

Електронні петиції до органу місцевого самоврядування

Порядок використання у мирний час. Згідно зі ст. 23-1 Закону №393 громадяни можуть звернутися, зокрема, до органу місцевого самоврядування з електронними петиціями через офіційний веб-сайт органу, якому вона адресована, або веб-сайт громадського об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції.

В електронній петиції має бути викладено суть звернення, зазначено прізвище, ім’я, по батькові автора (ініціатора) електронної петиції, адресу електронної пошти. На веб-сайті відповідного органу або громадського об’єднання, що здійснює збір підписів, обов’язково зазначаються дата початку збору підписів та інформація щодо загальної кількості та переліку осіб, які підписали електронну петицію.

Електронна петиція не може містити заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.

Відповідальність за зміст електронної петиції несе автор (ініціатор) електронної петиції.

Для створення електронної петиції до органу місцевого самоврядування її автор (ініціатор) заповнює спеціальну форму на офіційному веб-сайті органу, якому вона адресована, або веб-сайті громадського об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронних петицій, та розміщує текст електронної петиції.

Електронна петиція оприлюднюється на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування або на веб-сайті громадського об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронних петицій, протягом 2 робочих днів з дня надсилання її автором (ініціатором).

У разі невідповідності електронної петиції встановленим вимогам оприлюднення такої петиції не здійснюється, про що повідомляється автору (ініціатору) не пізніше строку, встановленого для оприлюднення.

Дата оприлюднення електронної петиції на офіційному веб-сайті відповідного органу місцевого самоврядування або на веб-сайті громадського об’єднання є датою початку збору підписів на її підтримку.

Відповідні органи місцевого самоврядування та громадські об’єднання під час збору підписів на підтримку електронної петиції зобов’язані забезпечити:

• безоплатність доступу та користування інформаційно-комунікаційною системою, за допомогою якої здійснюється збір підписів;
• електронну реєстрацію громадян для підписання петиції;
• недопущення автоматичного введення інформації, у тому числі підписання електронної петиції, без участі громадянина;
• фіксацію дати і часу оприлюднення електронної петиції та підписання її громадянином.

Електронна петиція, яка в установлений строк не набрала необхідної кількості голосів на її підтримку, після завершення строку збору підписів на її підтримку розглядається як звернення громадян відповідно до Закону №393.

Вимоги до кількості підписів громадян на підтримку електронної петиції до органу місцевого самоврядування та строку збору підписів визначаються статутом територіальної громади.

Електронна петиція, збір підписів на підтримку якої здійснювався через веб-сайт громадського об’єднання і яка протягом установленого строку набрала необхідну кількість підписів на її підтримку, не пізніше наступного дня після набрання необхідної кількості підписів надсилається громадським об’єднанням органу, якому адресована петиція, із зазначенням інформації про:

• дату початку збору підписів;
• дату направлення електронної петиції;
• загальну кількість та перелік осіб, які підписали електронну петицію (чи посилання на джерело такої інформації в мережі Інтернет);
• строк збору підписів;
• назву та адресу електронної пошти громадського об’єднання.

Інформація про початок розгляду електронної петиції, яка в установлений строк набрала необхідну кількість голосів на її підтримку, оприлюднюється на офіційному веб-сайті відповідного органу місцевого самоврядування не пізніш як через 3 робочі дні після набрання необхідної кількості підписів на підтримку петиції, а в разі отримання електронної петиції від громадського об’єднання – не пізніш як через 2 робочі дні після отримання такої петиції.

Розгляд електронної петиції здійснюється невідкладно, але не пізніше 10 робочих днів з дня оприлюднення інформації про початок її розгляду.

Якщо електронна петиція містить клопотання про її розгляд на громадських слуханнях відповідної територіальної громади, автор (ініціатор) петиції має право представити електронну петицію на таких слуханнях. У такому разі строк розгляду електронної петиції продовжується на строк, необхідний для проведення відповідних слухань.

Порядок розгляду електронної петиції, адресованої органу місцевого самоврядування, визначається місцевою радою.

Про підтримку або непідтримку електронної петиції, адресованої органу місцевого самоврядування, публічно оголошується на офіційному веб-сайті головою відповідної місцевої ради.

У відповіді на електронну петицію повідомляється про результати розгляду порушених у ній питань із відповідним обґрунтуванням.

Відповідь на електронну петицію не пізніше наступного робочого дня після закінчення її розгляду оприлюднюється на офіційному веб-сайті органу, якому вона була адресована, а також надсилається у письмовому вигляді автору (ініціатору) електронної петиції та відповідному громадському об’єднанню, яке здійснювало збір підписів на підтримку відповідної електронної петиції.

У разі визнання за доцільне викладені в електронній петиції пропозиції можуть реалізовуватися органом, якому вона адресована, шляхом прийняття з питань, віднесених до його компетенції, відповідного рішення.

Інформація про кількість підписів, одержаних на підтримку електронної петиції, та строки їх збору зберігається не менше 3 років з дня оприлюднення петиції.

Особливості використання під час дії воєнного стану. Використання цього інструмента місцевої демократії на законодавчому рівні не обмежене під час дії воєнного стану. Проте, реальна можливість його використання може бути зумовлена об’єктивними обставинами – відсутність технічної підтримки офіційного сайту органу місцевого самоврядування (у тому числі – проблеми зі зв’язком та мережею інтернет).

Загалом, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону №389, участь жителів  територіальних громад у вирішенні питань місцевого значення не зупиняється. Однак, використання деяких інструментів місцевої демократії може бути ускладнене із зазначених об’єктивних причин або тимчасово обмеженим.