Міста є основними споживачами, джерелами культурних норм і запитів щодо харчування. Саме на міста припадає понад 70% харчового виробництва.

Потребу у підсиленні продовольчої безпеки загострили і нові виклики воєнного часу –  перервані ланцюги поставок, неможливість обробки частини земель, збільшення потреб через велику кількість ВПО, здорожчання продукції, вплив блекаутів на виробничі підприємства тощо. Тому продовольча тема стає все більш актуальною у міських стратегіях і програмах, а держава, приватний сектор та суспільство беруть відповідальність за харчову політику.

Міста тепер самі повинні розробляти підходи та створювати агропродовольчі системи, які гарантують доступ до харчових продуктів у достатній кількості,  запобігають харчовій вразливості як під час воєнного стану, так і у довгостроковій перспективі надзвичайних ситуацій. 

У цьому матеріалі розглянемо світовий досвід планування продовольчого аспекту у місті, міжнародну угоду мерів для харчових систем, а також основні інструменти та політичні рішення, які приймають міста для протистояння викликам.

 

Харчова політика у містах та міжнародна угода мерів

Міська харчова політика включає усі рішення, що впливають на те, як люди виробляють, отримують, споживають і розпоряджаються своєю їжею. Останні десятиліття все більше міст по всьому світу обирають комплексний підхід до планування продовольчої системи та враховує сталий розвиток, клімат, здоров’я, рівність і справедливий доступ до ресурсів. У містах реалізують заходи на різних рівнях – вирощування/виробництво, пакування, транспортування, переробка, розподіл, продаж, споживання, поводження з харчовими відходами і відновлення ресурсів.

Концентрацією спільних зусиль міст є Milan Urban Food Policy Pact (MUFPP) – міжнародна угода мерів щодо розробки сталих продовольчих систем. Вони мають бути інклюзивними, стійкими, безпечними, різноманітними та забезпечувати здорове та доступне харчування мешканцям у будь-який час. Ключовою ціллю Пакту є підтримка та заохочення міжміського обміну знаннями та досвідом щодо харчової політики та надання конкретних інструментів містам.

Міста будують партнерства, переймають досвід у колег, користуються експертизою науковців, міжнародних організацій і зацікавлених сторін, щоб знайти правильне рішення саме для свого географічного та соціально-економічного контексту. З 2015 року зібрано у відкритій базі більше 620 кращих продовольчих практик від міст.

Важливо, що харчування тут розглядається як вихідна точка для вирішення деяких із першочергових викликів: критичної кліматичної ситуації, зменшення харчових відходів, збереження біорізноманіття, управління водними ресурсами, кращого і доступного харчування для всіх, боротьби з неінфекційними захворюваннями.

Наразі Пакт підписали більше 220 міст з усіх континентів (серед них поки немає українських міст). Рамкова програма складається із 37 рекомендованих дій в 6 категорій (управління, сталі дієти та харчування, соціальна та економічна рівність, виробництво харчових продуктів, постачання та розподіл харчових продуктів, харчові відходи). Міста, які приєдналися до Пакту, можуть вирішити впровадити всі рекомендовані дії або вибрати лише кілька, адаптувавши їх до свого контексту. Також є система моніторингу із чіткими індикаторами та роз’ясненнями.
 

Що ж можуть робити міста для впливу на продовольчу систему

Закордонний досвід міст у змінах харчової політики показує, що найчастіше завданнями до вирішення стають:

• доступ до здорової їжі за доступними цінами,
• споживання сезонних фруктів і овочів,
• захист сільського та приміського фермерства та їхніх земель,
• скорочення ланцюга постачання продуктів харчування,
• створення здорового шкільного харчування з акцентом на місцеву і продукцію.

Можна виділити  такі групи інструментів, якими користуються міста:

• бюджетні закупівлі: міста можуть використовувати свій бюджет, щоб впливати на продовольчу систему (наприклад, більше здорової їжі для комунальних установ та закладів освіти )

• просторове планування та управління земельними ресурсами: міста можуть сприяти місцевому виробництву продуктів харчування, виділяючи землі для сільського господарства та садівництва у межах чи за межами міста. 

Крім того,  планування територій для незалежних роздрібних торговців продуктами харчування або фермерських ринків це і підтримка коротших ланцюгів постачання харчів та більш рівний доступ по продукції. Наприклад, у Барселоні впроваджують проєкт CIAP  як комерційний і логістичний центр, що допомагає фермерам продавати органічні, місцеві та сезонні продукти без втручання посередників через невеликі магазини та муніципальні ринки).

• комунальна інфраструктура: ОМС може оптимізувати об’єкти або створювати нові, які б підтримували короткі ланцюги постачання харчів (наприклад, переробні підприємства, комунальні ринки, складські приміщення тощо).

• партнерство з бізнесом: сприяння ОМС розширенню, відновленню, будівництву підприємств, які здійснюють вирощування, виробництво та переробку сільськогосподарської продукції (через створення інвестиційних майданчиків, пільгові умови оподаткування, програми підтримки, дорадництво тощо)

• інформаційні та освітні кампанії для підвищення обізнаності, навчання та консультування: оскільки міста є домівкою для більшості людей, чиї щоденні харчові звички мають силу формувати продовольчі системи в локальному та глобальному масштабі, важливі інформаційні та освітні кампанії на тему здорового харчування та більш сталих дієт, свідомого споживання,  шкільного харчування, поводження з харчовими відходами;

• можливе також створення навчальних центрів, що надають містянам доступ до знань та ресурсів, необхідних для ведення господарства чи з ціллю самозабезпечення чи із ціллю створення власного бізнесу продовольчого спрямування (наприклад, у шведському Мальмо працює міська ферма та мультифункціональний центр Botildenborg, де містяни можуть стажуватись та навчатись городництву, орендувати тестові ділянки для старту власної справи).

 

Що уже передбачено в українському законодавстві і яка відповідальність міст

Прийнято урядовий План заходів забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану. План передбачає моніторинг стану продовольчої безпеки і сільськогосподарської інфраструктури в цілому, надання підтримки виробникам харчових продуктів, надання адресної допомоги соціально вразливим категоріям населення, централізований контроль за цінами на продукти.

Крім того, є низка державних програм підтримки (гранти на власну справу, сади та теплиці, безповоротня допомога малим агровиробникам, працює Національна платформа продбезпеки України від Держспоживслужби, що поєднує ОМС із постачальниками та виробниками.

Та зважаючи на поточні та прогнозні виклики, що постають перед містами, критично необхідно формувати власні плани дій та заходи  для реагування на локальному рівні. Аби полегшити громадам створення своєї дорожньої карти експерти ініціативи “Сади Перемоги” розробили Типову Програму підтримки самозабезпечення харчовими продуктами, в якій залежно від потреб та специфіки громади, ресурсів та потенційних ризиків потрібно передбачити ефективні заходи для забезпечення харчових потреб жителів та руху  у напрямку більш стійких харчових систем.

Ми прагнемо, щоб сталі харчові системи надалі ставали важливим компонентом  системних перетворень  та робили наші міста більш самозарадними, стійкими до глобальних та локальних викликів, та до викликів воєнного часу сьогодні, зокрема – до ризиків продовольчої безпеки.

Сподіваємось, що  закордонний досвід і практики з інших міст, висвітлені у матеріалі, допоможуть у цьому. Якщо ваше місто чи громада потребує консультації або має ідею та не знає, з чого почати, надішліть свій запит на адресу sadyperemohy@gmail.com й експерти “Садів Перемоги” допоможуть втілити задумане!

 

Ресурси:

Milan Urban Food Policy Pact

Urban food strategies: The Rough Guide to Sustainable Food Systems

Barcelona Challenge: Good Food and Climate

 

Більше про продовольчу безпеку громад