За останні п'ять років ми, журналісти сайту "Інформер", об'їздили тисячі кілометрів південною Україною. Прагнули побачити на власні очі, як віддалені населені пункти змінюються під впливом децентралізації. В жодній з відвіданих громад цей процес не відбувався без перешкод, але тим цінніші отримані позитивні результати, які є без винятку в кожному місті та селі. Пропонуємо і вам помандрувати з нами та подивитись, як зараз живуть територіальні громади українського півдня.

---

 

Голопристанська ТГ: крізь терни до громади

 

 

Перша зупинка — місто Гола Пристань на Херсонщині. Вона зустріла нас дощем і досить прохолодною погодою. На все про все один день, тому йдемо. Тим паче коли рухаєшся, то й не холодно. Перше, що кидається в очі, місто дуже чисте. Вулиці навіть за зливи не брудні, після прогулянки калюжами синьо-білі кеди не набувають п'ятдесяти відтінків сірого. Охайні вулички , парки, набережна з чудернацькими кітчевими статуями. Про містечко, де мешкає близько 15 тисяч населення, є що згадати.

 

 

Голопристанська громада об'єднала 65-70 % колишнього Голопристанського району, який до укрупнення 2020 року був найбільшим в Україні територіально. Центр колишнього району (зараз він є центром більшого адміністративного утворення — Скадовського) зі статусом міста обласного значення, в нього було більше можливостей, ніж у віддалених населених пунктів. Але перспективність реформи місцевого самоврядування для подальшого розвитку тут зрозуміли ще з самого старту перетворень.

 

 

Проблеми, за словами очільника громади Олександра Бабича, чинила Херсонська облдержадміністрація. Через політичні ігри процес утворення громад штучно уповільнювався, перші вибори вдалось провести тільки в 2019 році. Через це Гола Пристань та навколишні села не змогли скористатися тими перевагами, що були в громад-першопрохідців. Інфраструктурних субвенцій отримано менше, чимало часу, за який можна було зробити позитивні речі для громади, згаяно. І зараз лишається багато перешкод, які ще треба подолати.

"Я вважаю що децентралізація, одна з найпрогресивніших реформ, які тільки були в Україні. Основна проблема полягає в тому, що з центральною владою не вистачає комунікації. Ось сформували перспективні плани, в рамках яких і сказали об'єднуватись. Але вже не вистачає фінансового ресурсу, щоб вирішити проблеми багатьох сіл, що накопичувались тридцять років. І це я говорю як голова міста з доволі таки пристойним бюджетом. А є ж сільські громади, де все набагато важче. У них немає такого податку, як ПДФО, є проблеми з податками нарахування на нерухомість, немає єдиного податку ", - говорить голова Голопристанської громади Олександр Бабич.

Масштабні роботи з благоустрою тут проводились ще до того, як Гола Пристань офіційно стала центром громади. Це єдине місто в Україні, в якому за п'ять років утеплили всі школи й садочки, підпорядковані міськраді. Більша частина робіт була проведена за рахунок грантових коштів.

 

 

Місто отримало великий кредит довіри, бо виконувало свої зобов'язання. Так сума тільки одного з таких проектів перевищила 800 тисяч євро. В підсумку, місцевий бюджет зекономив до 50 % на утримання закладів соціальної інфраструктури, через зменшення витрат на опалення. А діти та педагоги просто перестали мерзнути холодної пори року.

 

Олександрівська громада: великий каньйон для маленьких сіл

 

 

 

Наступною точкою в нашому маршруті стала Олександрівська селищна громада на Миколаївщині, утворена в в 2016 році. Але цього разу наш шлях лежав не до центру громади, Олександрівки, а до одного її найменших населених пунктів — Актового. Там проживає всього 482 людини, але людей, які кожного року прибувають сюди відпочити, тисячі.

Деякі блогери навіть порівнюють це місце з Гранд-каньоном в Аризоні. Гранітні скелі височіють над річкою, утворюючи неповторний пейзаж. Щовихідних сюди прибувають сотні мандірвників - як самостійно, так і в складі організованих туристичних груп. Сюди їдуть за дикою природою, запахом степу і річковою прохолодою. Прибувають на одноденні екскурсії, пікнікують з палатками, зустрічають сходи та заходи сонця.

 

 

Саме ж Актове, біля якого розташовані каньйони, в більшості випадків лишається поза увагою. Це село не назвеш багатим, там повно закинутих хаток, й місцевих жителів залишилось не дуже багато. Однак його природні багатства стають гарним підґрунтям для розвитку. Важливо не забувати, що найбільшою цінністю будь-якої громади є люди, заради яких і проводяться реформи. І вони хай і поступово, але доходять до маленьких сіл.

"Через зростання туристичного потоку увага органів місцевого самоврядування до Актового зростає. Наприклад, в нас зараз робиться дорога в селі по вулиці, де йде основний туристичний потік. Місцеві жителі хоч не так активно, як хотілося б, але теж залучаються до розвитку туристичної галузі. Вони проводять екскурсії, надають різні послуги, зокрема катання на конях. Є багато ініціатив з приводу проведення фестивалів на цих територіях, але вони поки що на рівні планів та розмов", - говорить голова громадської організації "Сила села" Олександр Максименко.

Більша частина перетворень перебуває на різних стадіях проектування, проте в порівнянні з тим, що тут робилось (а вірніше, не робилось) раніше, це вже великі зрушення. В останній раз дорогу від села Трикрати до Актового, через яку мандрівники їдуть на каньйони, робили ще в в шістдесятих роках. Поїздка автівкою по старій бруківці лишає по собі незабутні враження.

 

 

Сьогодні зроблений проект будівництва цієї дороги, яку обіцяють завершити в наступному 2022 році. Роботи ще не почались, проте кошти розміром 17 мільйонів гривень на них вже виділили. Також в Олександрівській громаді, прийнята програма розвитку туризму. Гроші на неї поки що не виділяли, але це показовий і гарний крок.

Є надія, що на цю галузь будуть закладені кошти, з'явиться штатна одиниця в органах місцевого самоврядування. Туризм в цих околицях, більшою мірою, дикий. Наразі вперше з'явились обґрунтовані сподівання, що він стане цивілізованішим, й дасть навколишнім селам нові можливості для розвитку.

 

Бородінська громада: найбільша перевага — багатонаціональність

 

 

Ми вирішили поїхати туди, де туризм вже розвивається — до Бородінської територіальної громади. Дістатись до неї непросто, в деяких місцях дороги перетворюються на напрямки, штучний інтелект навігатора губиться перед безкраїми степами, а мобільний зв'язок час від часу зникає. Але коли зрештою доїжджаєш, то розумієш, що воно того варте. Перед тобою тільки небо та трави, серед яких де-не-де злітають птахи і шмигають якісь невідомі звірі.

 

 

До складу Бородінської громади увійшли унікальні ландшафти, які планується об'єднати в національний природний парк. В 2012 році на місці колишнього військового полігону вдалось створити заказник місцевого значення "Тарутинський степ", площа якого складає 5200 гектарів. Через відсутність господарської діяльності на цих землях відновився природний рельєф, аналогів якого немає в Європі.

Люди, зацікавлені в розвитку цих земель, виграють міжнародні гранти, шукають, чим можна привабити відвідувачів. Тим паче, що успішні практики вже давно є. Місцеві мешканці знають, що на зеленому туризмі можна заробити. Перед їхніми очима є живий приклад — Фрумушика-Нова, яка успішно працює 15 років. Це етнографічний музей під відкритим небом, який знайомить гостей з життям та побутом народів, що жили на цих землях.

 

 

Однак туризм не має обмежуватись однією точкою на карті. У навколишніх сіл цікаве історичне минуле, там є унікальні пам'ятки, яким сотні років, і всі вони можуть бути поєднані в туристичний маршрут. Окремої уваги заслуговує людський потенціал. За кількістю різноманітних культур на один квадратний кілометр в цих територій конкурентів мало

"Найбільша наша перевага — багатонаціональність. У Бородінській громаді в мирі та злагоді проживають різні народи. Болгарська Євгенівка, російська Миколаївка, молдавське Надрічне, українська Петрівка... Всі вони входять до складу нашої громади і зараз в кожному населеному пункті ми працюємо над створенням центру національної культури. У нашому складі також наявні єврейські поселення, колишні німецькі колонії. Все це різноманіття лягає в основу розвитку туризму нашої громади ", - говорить керівник Бородінської громади Іван Кюссе.

Територія української Бессарабії, до якої належать Бородіно та прилеглі села, досить довго опиралась реформі місцевого самоврядування. Місцеві еліти, не бажаючи втрачати владу, маніпулювали суспільною думкою. Вони поширювали міфи на кшталт того, що після об'єднання сільські школи (де навчання ведеться національними мовами) закриють або залишать одну на кілька сіл.

 

 

Для етнічних спільнот, які компактно проживають в своїх селах та прагнуть зберегти культурну ідентичність, це було серйозним "аргументом" нічого не змінювати. Зараз населені пункти Бородінської громади готові працювати разом. Адже вони бачать перспективу розвитку, досягти якого можна тільки об'єднавши зусилля.