Як громадам розвивати туризм, коли основні магніти перебувають в управлінні держави - обговорили представники профільних організацій, громад та державних інституцій. Обговорення базувалося на двох показових прикладах. Хотинська громада Чернівецької області змогла налагодити співпрацю з керівництвом фортеці, яка перебуває в управлінні держави. Натомість Біловодська громада Луганської області, маючи чотири заводи, продовжує шукати інструменти для співпраці.

Як ці громади живуть сьогодні? Які переваги для громад і для розвитку туризму на основі цих об’єктів існують? Чи можливо налагодити взаємовигідний туризм навколо магнітів, що не належать громаді?

Підсумкові тези обговорення - у лонгріді Українського кризового медіа-центру.

Круглий стіл організував Український кризовий медіа-центр у рамках Програми USAID DOBRE, спільно з Проєктом USAID Демократичне врядування у Східній Україні та Біловодським краєзнавчим музеєм, та за підтримки УКФ в рамках партнерства з «Музей відкрито на ремонт».

 

 

 

Які сьогодні є можливості для розвитку туризму

 

Для багатьох територіальних громад в Україні одним із пріоритетних напрямків розвитку є туризм. На територіях громад розташовані вікові палаци, національні парки та заповідники, маяки та навіть кінні заводи. Переважно, такі об’єкти є надзвичайно привабливими для туристів. Перебувають вони в управлінні спеціальних державних органів та підрозділів, діяльність яких здійснюється або з обласних центрів, або зі столиці. Іноді між громадами та відповідними структурами відсутня комунікація, а тому розвиток туристичного потенціалу довкола цих об’єктів є на низькому рівні. У більшості випадків доступ до таких об’єктів обмежений або взагалі відсутній.

Аби виправити цю ситуацію та налагодити ефективне використання ресурсів, у першу чергу необхідно створити діалог та співпрацю між зацікавленими сторонами – на цій тезі зійшлися учасники круглого столу.

 

Віктор Подорожний, генеральний директор Директорату регіональної політики Міністерства розвитку громад і територій України: У 2019 році для стимулювання внутрішнього туризму Президентом України була ініційована великомасштабна програма «Мандруй Україною». Реформа з децентралізації дала великі надії, повноваження, фінансові і матеріальні ресурси, щоб можна було розвивати свої території.

У контексті розвитку кожної громади (зокрема, в галузі туризму) дуже важливим аспектом є саме синергія зусиль на місцевому рівні. Йдеться і про науковців, і місцеву владу, і про залучення центральних органів виконавчої влади. Адже будь-який туристичний продукт сьогодні дозволяє розвивати понад 50 супутніх галузей. На початку розвитку туризму в громаді ми маємо в першу чергу пам’ятати про правильне планування і комплексний підхід. Адже Україна має тисячолітню історію і багато історичних пам’яток. Тож сьогодні дуже важливо, залучаючи місцевих експертів, правильно спланувати і в стратегії громади відобразити свої сильні сторони та можливості, і розвивати не лише туризм, а й супутні галузі.

 

 

Дуже важливо провести аналіз пам’яток. Хоч більшість великомасштабних пам’яток історії й архітектури перебувають у державній власності, ми маємо пам’ятати, що вони розташовані на території громади. Після цього можна будувати необхідну інфраструктуру.

Важливо якісно підготувати проєктну пропозицію. Замало ідеї або культурного об’єкту, який громада хоче розвивати. Без якісного проєкту немає можливості бути обраними для фінансування: через Український культурний фонд, у рамках секторальної підтримки, будь-яких інших субвенцій і державної підтримки. Проєкт має базуватися на комплексності. Тобто, якщо мова йде про один елемент розвитку туристичного продукту і не враховувати комплексність, то такий проєкт не буде підтриманий експертами.

 

Мінрегіон зараз реалізує великомасштабну програма секторальної підтримки, і ми побачили, що більше 30% проєктів 2021 року направлені на розвиток туризму і туристичного потенціалу в Україні. Це понад 20 проєктів, реалізація яких передбачає комплексний підхід і реальну користь громаді.

 

Лілія Попова, начальниця відділу з питань моніторингу, аналізу політики та  взаємодії з місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування Міністерства розвитку громад та територій України: Є закон про співробітництво територіальних громад, з допомогою якого ми можемо багато зробити в культурі. У Державному реєстрі договорів можна переглянути діючі договори. Ми дуже багато можемо зробити цікавого і йти вперед.

 

 

Мар'яна Олеськів, голова Державного агентства розвитку туризму України: Однією з найбільших проблем в Україні є невміння домовлятися один з одним, постійне перетягування канату в пошуках лідерства чи ще чогось. Але питання розвитку туризму потребує колаборації усіх учасників процесу. У громадах є об’єкти різного підпорядкування: державного, обласного, комунальні об’єкти. Це справді велика проблема. Рішення в неї доволі глибоке і її потрібно системно вирішувати. До прикладу візьмемо територіальну громаду, де є національний парк державного підпорядкування, є музей обласного підпорядкування, музей місцевого підпорядкування, можливо, музей державного підпорядкування. У комплексі всі ці об’єкти є частиною туристичного продукту. Але зацікавленості у заробітку чи привабленні туристів керівники об’єктів державного значення часто не мають. Ті, кому вони підпорядковані, перебувають десь далеко, і отримують звіти у вигляді табличок. Ніхто до них реально не приходить і не перевіряє роботи.

 

 

Приміром, місто Переяслав: громада і національний заповідник практично ворогують. Асканія Нова громада і однойменний заповідник (підпорядкований Національній академії аграрних наук), де директор пропускає групи на свій розсуд. А громада взагалі не отримує фактично жодної вигоди від того, що приїжджає турист. Громада не може запрошувати туристів, бо невідомо, чи впустять їх на територію заповідника. У Рогатині є постать Роксолани, навколо якої теж можна розвивати туристичний продукт. Є два музеї: обласного підпорядкування та місцевого. Місцевий намагається отримувати гранти УКФ, робити нові експозиції. Обласний - ні. Там просто сидить дівчина, і, здається, їй краще, щоб турист не приходив взагалі.

 

На мою думку, певні об’єкти з державного підпорядкування необхідно передавати громадам. Звісно, якщо це не є стратегічні державні об’єкти. Також варто думати про субвенції на їхній розвиток. Необхідно вчитися діалогу і стимулювати в кожному окремому випадку все-таки питання розвитку, залучення туристів без шкоди цьому об’єкту.

Окрім того, зараз розпорошуються зусилля - ми їх не сконцентровуємо в одному руслі. Є національні парки, які підпорядковуються Мінприроди. Їх буде покращувати Міністерство інфраструктури і Державне агентство розвитку туризму. Є Державний фонд регіонального розвитку, який під “соусом” туризму часто фінансує території, що не є туристичними. Сконцентрувати зусилля допоможе державна цільова програма «Мандруй Україною», яка буде спрямовувати певні ресурси на розвиток конкретних пріоритетних територій.

Євгенія Кравчук, заступниця голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, народна депутатка України: Раніше була велика дискусія: чому ті чи інші пам’ятки  потрапили першими у «Велику реставрацію». Як не дивно, реставрація, як і ремонт, починається з проєкту. І виявилося, що в багатьох пам’яток (навіть державного значення)  мало готової проєктно-кошторисної документації. Маємо приклад Чортківського замку і громади Чорткова. Щоб отримати фінансування, міська рада виділила кошти на проєктно-кошторисну документацію для пам’ятки державного значення, яка входить в заповідник «Замки Тернопілля». Громада буде мати теж позитивний результат після реставрації і збільшення потоку туристів. Це добре і для місцевих рестораторів, і тих, хто хоче продавати крафтову продукцію.

Ще є хороший приклад взаємодії громади і заповідника «Замки Тернопілля», але іншого містечка в Тернопільській області - Скала. Заповідник, місцевий бізнес і громада зробили дуже невеликий маршрут на пів дня, який складається з відвідин замку і равликової ферми, яка розташована за 15 кілометрів від замку. Так само роблять з відвідуванням, наприклад, сироварень, та містечка Козова, де роблять крафтове пиво.

На розгляді в комітеті і профільному підкомітеті є законопроєкт про туризм. Зараз ми  готуємо його до другого читання, проходять робочі групи. У другій половині листопада ми би хотіли його проголосувати в другому читанні. Що цікаво для громад у цьому законопроєкті: туристичний збір буде мати цільове використання для сфери туризму. Звичайно, це більш актуально для великих туристичних міст, де є готелі, за послуги яких є туристичний збір. Але це хороший початок. І разом з бізнесом громада буде вирішувати, куди саме ці кошти витрачати: облаштувати вказівники на території міста чи   купити трактор і чистити пляж.

 

Які програми для громад пропонує УКФ?

 

Дмитро Решетченко, заступник виконавчого директора з проєктної роботи Українського культурного фонду: Український культурний фонд є основним державним інвестором в українську культуру, зокрема ми фінансуємо проєкти, пов’язані з туризмом. На відміну від державного фінансування, ми підтримуємо проєкти виключно на грантових конкурсних основах. Щоб отримати фінансування, потрібно не тільки мати цікаву перлину, а й придумати, як її використати, щоб вона зазвучала по-новому. Ми звертаємо увагу на інноваційність, застосування нових технологій, діджиталізацію, на нові підходи.

 

 

Наприклад, діє програма «Культура і туризм. Регіони», яка здійснюється у співпраці якраз з Державним агентством з розвитку туризму і USAID. Основна її ціль - розвиток туристичної привабливості регіонів.

Є новий великий проєкт - це «Культурні столиці». Цього року реалізовується «Велика культурна столиця місто Маріуполь» і «Мала культурна столиця місто Славутич». Наразі завершується конкурс культурних столиць наступного року. Зараз проходять переговорні процедури із переможцями - це міста Дніпро і Тульчин.

Також є програма «Інноваційний культурний продукт», яка направлена в першу чергу на введення в культурну сферу актуальних інновацій, зокрема, цифрових. Ми дуже хочемо, щоб вони стали звичними і в українських регіонах.

Український культурний фонд за три роки свого існування інвестував в українську культуру і туризм понад 1,5 мільярда гривень. У наступному році ми не плануємо зменшувати оберти. Одним із основних наших принципів є збільшення підтримки саме регіональних проєктів.

У нас залишається програма «Культура. Регіони». Без туризму. Але ми розуміємо, що культура і туризм взаємопов’язані. Культурні цікавинки (фестивалі, оновлення експозицій музеїв, туристичні маршрути) так чи інакше пов’язані з розвитком туризму. Ми хочемо створити і підтримати сталі проєкти, які будуть самодостатніми, самоокупними та зможуть розвиватися самостійно.

 

Туристичний магніт є, а дороги до нього немає

 

Причиною гальмування розвитку туризму є не лише асинхронність підпорядкувань та відсутність алгоритмів взаємодії, а і те, що до пам’яток часто складно доїхати. Дороги також мають різне підпорядкування і на пріоритетність ремонту туристичні магніти не впливають. У рамках дискусії учасники обговорили і цей контекст проблеми.

 

Вадим Олійник, радник голови Державного агентства "УКРАВТОДОР": Одним із головних аспектів, які я вбачав у необхідності передачі доріг на управління громад – це дороги до амбулаторій, навчальних закладів і об’єктів історичної культурної спадщини. Тому що без належного фінансування і ремонту доріг до об’єктів - не буде доступу до цих об’єктів, відповідно, не буде туризму. Проїжджаючи відремонтованими дорогами, ми насолоджуємося і бачимо вказівники до музеїв, інші історико-культурні об’єкти, куди хотілося б під’їхати. А от коли ми бачимо погану дорогу, то нехай там буде гарний відреставрований музей чи фортеця, але туди не хочеться їхати і бити підвіску, втрачати час потім на ремонт чи на шиномонтаж.

Має бути комплексний підхід, синергія між органами державної, центральної і місцевої влади, обласним рівнем. Не слід забувати, що в них є відповідні субвенції на дороги. Цьогоріч до 35% дорожнього фонду додали ще 1,5 мільярда гривень. Їх цілком ціленаправлено можна спрямувати на розвиток внутрішнього туризму в межах області: відремонтувати під’їзні шляхи до історичних і культурних об’єктів.

 

 

Мар'яна Олеськів, голова Державного агентства розвитку туризму України: Ми з усіма обласними адміністраціями та туристичним бізнесом сформували список доріг. Багато доріг до пам’яток вже робляться. Ми передали Укравтодору перелік доріг до пам’яток, щоби ці дороги врахувати при затвердженні планів, які подає область на фінансування з дорожнього фонду.

 

Взаємовигідна співпраця: досвід Хотинської громади Чернівецької області

 

 

Хотинську фортецю на Чернівеччині вважають однією з найяскравіших історичних та архітектурних пам'яток України. Збудована була з метою захисту на межі XIII–XVIII століть. Фортеця століттями витримувала напади завойовників, що приходили до міста Хотин. Сьогодні це Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця», який приваблює туристів. Утім, від приїзду гостей громада прибутку не отримувала аж поки не вдалося домовитися та знайти спільний шлях розвитку.

Любов Петрова, начальниця відділу економічного розвитку та міжнародного співробітництва Хотинської міської ради: Хотин – це місто з історією у понад тисячу років. Хотинська фортеця це основний історичний, культурний, туристичний магніт нашої громади. Навколо неї ми починаємо розбудовувати наші туристичні маршрути. За ініціативи голови громади Андрія Дранчука створено КУ «Агенцію розвитку міста» Хотинської міської ради» - для налагодження комунікації та синергії з заповідником. І налагодити співпрацю так, щоб це приносило користь не тільки державі (як плата за вхід туристів), а і сприяло економічному розвитку нашої громади.

 

 

Фортецю щороку відвідують понад 100 тисяч туристів. Але в місто майже ніхто не заїжджає. Цього року ми організували відзначення 400-річчя Хотинської битви. Це був масштабний захід, який вдався завдяки співпраці ДІАЗ «Хотинська фортеця» та міської ради. Цей захід передбачав не тільки дійство в самій Хотинській фортеці, а й залучення локацій у місті. Тобто турист заходив у місто, насолоджувався подіями і атракціями, які були представлені. Звичайно, він залишав кошти в місті і від цього виграли всі. Зокрема, місцеві підприємці, які до цієї події створили цікаві локації продажу. Під час святкування ми організували перший в Україні фестиваль повітряних зміїв, до нас приїжджали представники з Книги рекордів Гіннеса України. Це дозволяє нам проводити промоцію нашого краю, залучати туристів, показувати, що у нас є цікавого, і завдяки залученню нових ресурсів ми можемо відновлювати наявні історичні пам’ятки.

Синергія допомагає нам розвивати місто. Хто був у Хотині кілька років тому і хто повернувся на це святкування, відзначають, що місто починає оживати. Місто має свою молоду душу, молодих активних людей, які працюють. Ми намагаємося співпрацювати із іншими громадами, зокрема за кордоном та створюємо міжмуніципальні туристичні маршрути. За сприяння Програми USAID DOBRE у нас з’явилася і міжобласна співпраця. Під час святкування 400-річчя було започатковано міжнародний фестиваль. Приїхали колеги з польської гміни Корчини і ми підписали договір про подальшу співпрацю. Ми  бомбардуємо приватні, державні і міжнародні організації з метою отримання грантових коштів. Ми вважаємо, що не потрібно зациклюватися на чомусь одному, а шукати різні можливості для розвитку.

 

 

Єлизавета Буйновська, директорка Державного історико-культурного заповідника "Хотинська фортеця":  Прикладом співпраці з місцевою владою є наше спільне проведення фестивалю. Це є подієвий туризм, який надзвичайно популярний не тільки в Україні, і він є найцікавішим для туристів. Особливо цікавими є події, які відтворюють ту чи іншу сторінку історії, а наш край має надзвичайно багату історію.

У нашому місті є досить велика кількість цікавих історичних будівель, які є пам’ятками місцевого значення. Ми спілкувалися з головою нашої ТГ про допомогу в оновленні. Адже ми маємо досвід реставраційних робіт. Наразі громада готує проєктно-кошторисну документацію на будівлю нашого театру Хиждеу. Плануємо подавати проєкт на програму «Велика реставрація», яка зараз у нас впроваджується в самому заповіднику. Ми реставруємо досить велику кількість об’єктів і сподіваємося до кінця року завершити.

 

Проблеми відсутності алгоритмів взаємодії: досвід Біловодської громади Луганської області

 

 

Леонід Марущак, модератор: Це унікальний комплекс, який є не лише туристично привабливим, а й має величезний потенціал у різних сферах не лише для громади, а регіону в цілому. Якраз на його прикладі  ми зіштовхнулися з цілою низкою проблем, які оточують можливість розвивати цей проєкт як повноцінний туристичний маршрут, як невід’ємну економічну складову для розвитку громади. Мова йде про чотири кінні заводи, які розташовані у чотирьох маленьких селах довкола Біловодська. Виникають логістичні проблеми, взаємодія з державним сектором тощо. До деяких із заводів важко під’їхати. Тільки на конях, можливо. До речі, на в’їзді до села Новоолександрівка по дорозі до одного із заводів розташований унікальний об’єкт монументального мистецтва. Це один із небагатьох у світі монументів живим коням. Кінні заводи Біловодської групи давно заслуговують на статус національного історико-архітектурного заповідника.

Олег Мирошник, голова Біловодської громади: Ми зробили бренд і хочемо, щоб наша громада звучала. Біловодщина – це столиця кінних заводів України. Так сталося, що історична та культурна спадщина - це приміщення і земля, навколо якої тривають війни. Три кінних заводи - це 13 тисяч гектарів землі. Це питання має бути врегульовано між громадою та державою. І ми готові до спілкування. Це, будемо вважати, той крок назустріч, щоб ми разом з «Конярством України» зробили гарно для Біловодщини і для цих заводів.

 

 

У 2022 році Новолимарівському кінному заводу буде 200 років. Через чотири роки - Новолександрівському кінному заводу виповниться 200 років. Ми, зі свого боку, готові підтримати відзначення цих дат: виділити фінансування для відзначення цієї історичної події з допомогою програм. Ми готові співпрацювати із «Конярством України».

У нас є досвід проведення фестивалю «Золота підкова». Через Біловодщину проходить Чумацький шлях і ми би хотіли провести фестиваль «Чумацький шлях».

Геннадій Верескун, директор Біловодського краєзнавчого музею: Як виживати громадам, якщо всі магніти перебувають не у наших руках? Так, все лягло на плечі громади і вона намагається знаходити точки дотику. Проте ми не відчуваємо підтримку від державних інституцій. Мені приємно відзначити, що є структура, яка визначає культурну спадщину при Міністерстві культури – це Український культурний фонд. Він не просто співпрацює, а дає можливість грантування, перспективи, він дає можливість перетворювати плани у життя.

 

 

Єдині в світі наші кінні заводи, які були центром імператорських конюшень. Чому у Варшаві, Відні їздять коні просто по вулицях? А у нас цього немає, ми не можемо зробити таку туристичну атракцію. «Конярство України» самі по собі, а ми окремо. Взаємодії немає. Тому висновок  один: не може бути бідним населений пункт, який має велику культурну спадщину.

Анна Павловська, директорка Новоолександрівського кінного заводу:

Біловодщина - це туристичний клондайк. Зокрема, оздоровчого туризму. У нас є чудові місцеві цілющі трави, з яких люди готують лікувальні збори. Є лікувальні джерела. . Найімовірніше, саме через цю унікальність вона була обрана свого часу царським департаментом для побудови цих чотирьох кінних заводів.

 

 

Взагалі рідкісний випадок, коли чотири кінних заводи розташовані так близько, до того ж ніколи не були в приватних руках. Ми завжди контактували з державними органами. Раніше з Міністерством сільського господарства, потім переважно з держадміністраціями, обласними, районними. А коли утворилася громада - фактично не було розроблено зв’язку, на основі якого ми можемо з ними працювати. Припустимо, у нас є деякі розпорядження вищих організацій, можливо, вони й не зовсім відповідають інтересам громади, проте, як ДП, ми мусимо їх виконувати. 

Ми - діюче сільськогосподарське підприємство,  тут триває виробничий процес, тут ходять коні. Не можна просто так впустити туриста на екскурсію, адже є ризик травматизму. Потрібні окремі коні, на яких можна покатати  людей, та додатковий штат працівників, які цим займатимуться. Усе це витрати. Також є карантинні обмеження щодо ветеринарії. Щоб розвивати туризм нам потрібне узгодження з вищими організаціями. Ці всі питання не можу вирішити я чи директор «Конярства України». Рішення може прийматися лише на рівні міністерства.

Втім, ми не відмовили жодному туристу, який до нас звертався. Проводили умовні екскурсії на свій страх і ризик. Ми хотіли би бути туристичним об’єктом. Зараз ми це робимо у свій вільний час і не маємо жодного прибутку від цього. Якби ж усе було системним - це було б вигідно і нам, і громаді.

 

 

Володимир Виварний, заступник начальника управління культури, національностей, релігій та туризму Луганської облдержадміністрації: У нас триває неоголошена війна. Ми особлива, непроїзна територія, і з цим необхідно рахуватися. У нас є свої виклики, які накладають певний відбиток на розвиток. Ми маємо менше можливостей. Бюджет як Луганської, так і Донецької області наполовину, а то й більше, урізаний. І розвиватися так, як розвиваються інші регіони, ми не в змозі.

Щодо кінних заводів, то варто зважати, що вони є пам’ятками. Для ремонтних робіт необхідна не проєктно-кошторисна документація, а науково-проєктна, де діють спеціальні Державні будівельні норми. І кошти потрібні зовсім інші. До цього часу,  з кінними заводами не укладені охоронні договори між міністерствами. Ми не можемо укласти охоронний договір. І не може укласти громада. Це регламентовано законом про охорону культурної спадщини.

Вони не можуть ввійти до «Великої реставрації», тому що є обмеження. Це судові рішення про мільйонні збитки, банкрутство.  Ми не можемо туди залучити ні інвесторів, ні державні кошти, ні місцеві. Дорогу ми можемо туди прокласти, і показати те, що, маємо на сьогоднішній час.

Мар'яна Олеськів, голова Державного агентства розвитку туризму України: Канівська ГЕС - діюча гідроелектростанція, куди організовують екскурсії. Зараз на рівні керівництва Гідроенерго обирається чотири таких станції, на яких будуть розроблені туристичні маршрути і певний інтерактив для відвідувачів. Як суб’єкт господарювання, державне підприємство може розробити подібні правила і розвивати такий елемент заробітку. Вам тут міністерство не потрібне.

Проблема є точковою - це відсутність комунікації. Варто також говорити з Фондом держмайна. Тому що в державі є певні стратегічні об’єкти і треба зрозуміти, чи кінний завод є таким.

Важлива особливість заводу - земля. Якщо він піде на приватизацію, на тій землі можуть почати сільське господарство і зруйнувати пам’ятки. Можливо, є сенс зробити його пам’яткою архітектури місцевого значення, щоб будівлі не підлягали знесенню. Пізніше шукати  інвестора і переходити до державно-приватного партнерства. Державна земля та завод може отримувати інвестиції на розвиток.

Окрім того, державне підприємство на рівні керівника  може ініціювати зміни до статуту, пояснити, чому такі зміни потрібні і затвердити їх із міністерством. І вести  діяльність, яка може  бути неприбутковою, але вона не буде збитковою, працюватиме, умовно кажучи, в нуль.

Віктор Подорожний, генеральний директор Директорату регіональної політики Міністерства розвитку громад і територій: Спільний знаменник вирішення проблеми - це планування і синхрон. Планування в першу чергу має розпочинатися в громаді із синхронних дій місцевого бізнесу, науковців, істориків, керівництва громади і, звичайно, у відповідності до тих стратегічних планів, які є в кожному регіоні. Адже,  громада має бачити перед собою певний план розвитку. Приміром, як це зробила Хотинщина.

Цю проблему точково можна вирішити за допомогою двох міністерств. Яскравим прикладом є проєкт, який реалізує Мінрегіон спільно з Міндовкілля - створення глемпінгів у національних природних парках. Приблизно аналогічна ситуація. Національний природний парк, де, здавалося, неможливо створити глемпінги для відпочинку туристів. Сьогодні такий проєкт прекрасно реалізується. До речі, ця ідея виникла саме в керівництва одного з національних парків. Вони оформили  ідею в конкретний проєкт і отримали фінансування за рахунок секторальної підтримки. Глемпінги створять у чотирьох  областях: Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Закарпатській. На території чотирьох національних природних парків буде по вісім глемпів, обладнаних за сучасними технологіями.

---

Довідка:

Глемпінг — це люксовий відпочинок на природі у будиночках зі зручостями. Такий стиль подорожей підходить для тих, хто прагне єднання з природою, але не хоче проводити відпустку в незручних умовах. Перші глемпінги почали з’являтися на музичних фестивалях у Великобританії 15 років тому. Відвідувачі хотіли насолодитися атмосферою івенту повною мірою, але наметове містечко не було достатньо комфортним. Тож організатори знайшли, як розв’язати це питання: встановили просторі намети з ліжками та електрикою. Пізніше ідею комфортних подорожей підхопили й інші масові заходи та самостійні мандрівники здебільшого у США, Великобританії та Австралії.