Частка людей у світі, які вважають, що не можуть зробити нічого, щоб захистити себе та свою родину у разі катастрофи, зросла з 36% до 43% лише за два роки (за даними World Risk Poll 2024). Це глобальна тенденція до втрати відчуття контролю над безпекою. Поки світ шукає універсальні визначення стійкості, українські громади її створюють — у режимі реального часу. Щодня, попри виклики, вони створюють системи, які повертають можливість впливати на власну безпеку. Цей досвід — не теорія, а практика, перевірена в найскладніших умовах.

16-17 грудня у Києві представники 31 громади з семи областей зібралися у межах проєкту «Адаптивне планування на випадок надзвичайних ситуацій для прифронтових та прикордонних громад» (реалізує Всеукраїнська Асоціація ОТГ за підтримки  Програми «Партнерство за сильну Україну»), щоб систематизувати досвід адаптації та стійкості, напрацьований в реальних умовах.

Коли досвід стає ресурсом

Громади, які працюють в умовах підвищених ризиків, стикаються з викликами, для яких часто немає готових інструкцій. Стандартні протоколи потребують адаптації, плани — постійного оновлення, а рішення треба приймати швидко, спираючись на реальний контекст, а не на теоретичні сценарії.

«Щоб там не було гарно написано в інструкції, але на практиці воно не працює так, як на папері», — ділиться досвідом один з учасників проєкту. Саме тому формат обміну досвідом між громадами виявляється найбільш ефективним: це не лекції експертів, а діалог у форматі рівний-рівному, де кожен може поділитися тим, що спрацювало у його громаді.

Проведене в рамках проєкту дослідження показало, що громади пройшли еволюцію від стихійного реагування до адаптивних підходів. За два роки понад 50% опитуваних громад змогли покращити комунікацію з населенням. Те, що на початку здавалося хаосом, поступово перетворилося на систему гнучких рішень, де кожна громада виробила свої унікальні практики, які тепер можуть стати в пригоді іншим.

Дослідження виявило виклики, але й готовність їх подолання. Так, обізнаність про плани реагування та евакуації залишається неоднорідною, але більшість населення активно готова вчитися. Більшість тих, хто ще не проходив навчання з дій у надзвичайних ситуаціях, хотіли б це зробити. Це означає: інфраструктура готовності не просто існує, вона має попит.

Серед сильних сторін — винахідливість та швидкість реакції. Громади навчилися створювати робочі групи за лічені хвилини, координуватися через спільні чати всіх служб. Коли основні канали не працюють — швидко знаходити альтернативні шляхи комунікації. І що особливо важливо — більшість громад вже активно враховують потреби вразливих груп у своїх планах, розуміючи, що універсальні рішення не спрацюють для всіх.

Саме цей досвід — і виклики, і знахідки — став основою для обговорення під час воркшопу.

Практики, що працюють

У ході воркшопу громади зосередилися на трьох ключових напрямках, які виявилися найбільш критичними.

Адаптивне планування. Громади вчилися створювати «живі» плани — документи, що постійно оновлюються відповідно до реальних обставин. «План був затверджений, але під час реальних подій виявився лише частково дієвим, тому ми його оновили», — це типова історія для багатьох учасників. Ключовий урок: плани мають залишатися гнучкими інструментами, а не статичними документами. Учасники обговорили практики створення резервних списків відповідальних осіб, альтернативних маршрутів та варіативних сценаріїв дій. Особливу увагу приділили важливості регулярного перегляду та актуалізації планів — не раз на рік, а на постійній основі.

Збереження цінного. Одна з тем, що викликала найбільший інтерес, — підходи до збереження важливих ресурсів громади. Деякі громади поділилися досвідом швидкої цифровізації документів, що дозволяє зберегти критично важливу інформацію навіть у несприятливих обставинах. Інші розповіли про створення резервних копій та розподілених систем зберігання. «Краще завчасно подбати про збереження, ніж потім шукати під руїнами», — цей принцип об'єднує різні підходи, які напрацювали громади. При цьому кожна знаходить рішення, що відповідає її можливостям та специфіці.

Інформаційна безпека. У рамках заходу також відбулося навчання з основ інформаційної безпеки — теми, що в умовах гібридних загроз набуває критичної актуальності. Учасники дізналися про практики, які звучать просто, але дають результат: надійні паролі та двофакторна автентифікація, правило 3-2-1 для резервних копій (три копії даних, на двох різних носіях, одна — поза локацією), розпізнавання типових загроз типу фішингу. «Інформаційна безпека — це передусім культура роботи з даними», — підкреслювали фасилітатори. Коли громада зберігає критично важливу інформацію — архіви, контакти вразливих груп, плани реагування — вона зберігає не лише дані. Вона зберігає спроможність функціонувати.

Досвід тих, хто пройшов через найскладніше

Другого дня воркшопу до обговорення долучилися представники громад, які мають досвід роботи в найскладніших обставинах — під постійними обстрілами, були частково чи повністю окупованими та є деокупованими чи релокованими. Їхні розповіді — не про героїзм, а про щоденні рішення, помилки й знахідки, які допомогли зберегти головне.

Найчастіше звучала теза: люди — це головний ресурс. «Моя гордість — це люди», — відмітив представник однієї з громад Сумщини. Саме команда, яка залишилася і продовжувала працювати, стала тим стрижнем, навколо якого вибудовувалася вся система реагування.

Комунікація з населенням виявилася критично важливою. У кризових ситуаціях люди потребували не лише інформації, а й психологічної підтримки. «Кожен день з 8 ранку до 20 вечора була комунікація з людьми», — розповів один зі спікерів з Херсонщини. При цьому довелося швидко вчитися, які канали працюють: спершу це були групи у месенджерах, потім — канали зі зверненнями. «За три дні група перетворилася на «інформаційний смітник», тому довелося створити канал з чіткою координацією», — розповіли представники громади з Сумщини.

Громади навчилися балансувати між чесністю та підтримкою. «Розказувати просто, що все нормально і ситуація контрольована — теж не варіант», — зазначив один з учасників. Люди потребують правдивої інформації, але також — впевненості, що хтось контролює ситуацію. Важливими елементами зв'язку стали не лише старости, а й люди, які самоорганізувалися.

Окрема тема — еволюція підходів до планування. «Війна 22 року зовсім відрізняється від війни 25 року», — констатувала представниця Чернігівщини. Плани евакуації, створені у 21 році, виявилися нежиттєздатними, і їх довелося повністю переробляти. «Ми працюємо над планом евакуації, але я досі не відчуваю, що він такий, як треба», — чесно зізнається голова громади. Висновок: плани треба переглядати постійно, а не раз на рік.

Для громад, які пройшли через найскладніші часи й думають про майбутнє, пріоритетом стає повернення людей. «Громада була в дуже важкому стані — потрібно було спочатку зрозуміти, що ремонтувати, що будувати по-новому», — поділився досвідом представник Миколаївщини. Головне — боротьба за повернення мешканців: відновлення житла, створення освітніх просторів, залучення міжнародних партнерів. Співпраця з фондами стала одним з ключових інструментів.

Саме цей досвід — найцінніший для громад, які сьогодні готуються до різних сценаріїв.

Продовження діалогу

Для максимального залучення всіх учасників воркшоп використав формат «світового кафе» — методологію, що дозволяє в невимушеній атмосфері обговорити ключові виклики та знайти спільні рішення. Учасники працювали в групах, обмінюючись досвідом та фіксуючи знахідки. Зібрана інформація стане основою для створення практичних чек-листів та алгоритмів дій, які громади зможуть адаптувати під свої потреби. Це не абстрактні документи, а робочі інструменти, створені на основі реального досвіду тих, хто працює в умовах підвищених ризиків щодня.

«Навчатись і ще раз навчатись — це те, що потім працює автоматично, коли настає критичний момент», — наголосили учасники. І це стосується не лише технічних навичок, а й здатності до співпраці та відкритості до нових ідей.

Цей дводенний воркшоп показав просту річ: стійкість громад формується не «в кабінетах» і не в ідеальних планах, а у взаємодії тих, хто працює під ризиками щодня. Коли громади діляться тим, що реально спрацювало — від адаптивних планів і резервних сценаріїв до збереження даних та базових практик кібергігієни — їхній досвід перестає бути локальним і стає спільним ресурсом.

Саме так народжується колективна стійкість: через мережі довіри, швидкі контакти, взаємодопомогу й здатність перетворювати інтуїтивні рішення на зрозумілі алгоритми дій. І що більше таких горизонтальних обмінів підтримуються на рівні області та держави, то швидше громади переходять від реагування до системної готовності — з меншою ціною помилки й більшим запасом сил на відновлення.

Проєкт продовжується, і попереду — нові можливості для спільної роботи та взаємного навчання. Бо саме в співпраці — сила, яка робить громади стійкішими, а їхні команди — впевненішими в завтрашньому дні та власній безпеці.

Проєкт «Адаптивне планування на випадок надзвичайних ситуацій для прифронтових та прикордонних громад» реалізується Всеукраїнською Асоціацією Органів Місцевого Самоврядування «Асоціація Об'єднаних Територіальних Громад» за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.