Міста, справжня окраса сучасного світу, передовсім ті, вік яких сягає сивої давнини, започатковувалися як неприступні фортеці: з гострими вежами і кам’яними мурами, залізними воротами, обвідними ровами та ланцюговими мостами через них, із зіркою сторожею, що мала вберегти їхніх жителів від ворожих нападів. Зазвичай це була огороджена захищена територія, замок (німецькою «burg»). Мур не лише захищав містян, а й відгороджував їх від сільської місцевості.

Однак свій подальший розвиток європейські міста одержали саме завдяки відкритості та своїй економічній функції, яка є визначальною ознакою і в наші часи, свідчить про наявність відповідного індустріально-технічного потенціалу, сучасної інфраструктури, спроможності місцевого бюджету утримувати соціальну сферу, демонструє інвестиційну та туристичну привабливість, забезпечує належний рівень життя містян.

Сказане вище цілком стосується Львова, який ще називають столицею Галичини. Заснований королем Данилом Романовичем в середині ХІІІ століття, він повністю відповідав канонам містобудування тодішньої Європи, двічі впродовж Середньовіччя був наділений Магдебурським правом. За нашої доби за ним закріпилася слава  важливого національно-культурного, освітнього та наукового осередку України, великого промислового центру і потужного транспортного вузла.

Місто займає сьому сходинку в країні за чисельністю (понад 700 тисяч осіб) і має високу щільність населення. У результаті реформи територіальної організації влади воно стало адміністративним центром Львівського району, де нині проживає понад  1 мільйон осіб. А де-факто ще є осереддям Львівської агломерації з населенням майже 1,5 мільйона осіб.

 

Лідерство вимагає підтвердження

 

Історія знає  тисячі прикладів як створювалися і вмирали імперії, розквітали й позбувалися величі і принад великі регіони та міста. Вона вчить, що стати лідером складно, проте найважче утримати таку позицію, оскільки це можливо лише за умови постійного розвитку, удосконалення, пошуку нових ефективних стратегій та управлінських рішень. Надто в наш час, коли все змінюється з небаченим прискоренням, за наявної глобалізації, світової конкуренції та інших об’єктивних і суб’єктивних чинників.

Це вже гостро відчули на собі чимало великих українських міст. Зазнали метаморфоз і традиційні лідерські позиції Львова в регіональному та європейському аспектах.

Принагідно згадаємо, що першим містопланувальним документом, який запроваджував поняття Великого Львова, став так званий (генеральний) План архітектора-урбаніста Ігнація Дрекслера на початку 20-х років минулого сторіччя. Вже тоді місцева влада зрозуміла: щоб витримувати конкуренцію з іншими європейськими містами Львів має рости.

Збігло майже 100 років і ця проблема актуалізувала в новому контексті розвитку вже незалежної України.  Під склепіннями Львівської ратуші знову заговорили про необхідність адекватніше реагувати на реальну геополітичну ситуацію, потребу переосмислити підходи до планування і розробки нових зон приміського розселення та їхніх меж, налагодження тісніших зв’язків з прилеглими територіями.

За словами заступника Львівського міського голови  Любомира ЗУБАЧА, чинний Генеральний план розвитку міста, ухвалений 2010-го року, містить розділ «Приміська зона». В згаданому документі власне Львів і сусідні території розглядаються як єдиний соціально-економічний організм, який взаємодоповнює один одного. Тобто фактично Львівська агломерація функціонує, однак ще не можна однозначно казати, що партнери вже налагодили чіткі і зрозумілі правила співжиття.

Та й законодавчі рамки такого партнерства допоки не визначені. Співрозмовник пригадує, що працюючи народним депутатом Верховної Ради минулого скликання спільно з колегами займався цим питанням, був серед ініціаторів розробки і ухвалення закону про міські агломерації в Україні, вивчав досвід інших країн, які вже унормували згадану форму співробітництва і натомість отримали потужний імпульс для розвитку своїх міст і територій, а отже, й доволі успішного поступу їхніх держав.

Торік на мапі Львівщини в результаті чергового етапу децентралізації і реформи територіальної організації влади на субрегіональному рівні утворено Львівську територіальну громаду, до складу якої окрім обласного центру ввійшло ще 19 сусідніх населених пунктів – міст, селищ сіл.

Це половина з тих, хто  міг би співпрацювати з нами в рамках Львівської агломерації на засадах рівноправного партнерства, каже пан Любомир. Територіальна громада – це вже наша спільна відповідальність, так би мовити, одне крило загального процесу налагодження довіри і гуртування на засадах агломерації. Однак друге крило теж не залишається без уваги, ми наполегливо шукаємо «точки дотику», те, що нас об’єднає як сусідів-партнерів задля взаємної користі. Над цим наполегливо працює створений 2020 року структурний підрозділ виконавчого комітету міськради – Департамент міської агломерації.

Зрозуміло, каже Любомир ЗУБАЧ, у кожного великого українського міста, яке прагне до розвитку, регіонального лідерства, хоче гідно протистояти конкурентам, стати привабливим для бізнесу та капіталу, є загальні і суто власні проблеми, розв’язанню яких могло б сприяти утворення агломерації.

Наша міська рада, сказав на завершення співрозмовник, високо цінує експертну допомогу вірного друга України – Ради Європи в розв’язанні багатьох актуальних проблем молодої української демократії. Тому ми офіційно через Програму «Децентралізація і реформа публічної адміністрації в Україні» звернулися до Страсбурга з пропозицією стати незалежною платформою в дискусії довкола започаткування Львівської агломерації з урахуванням кращого європейського досвіду.  

 

Другий бік медалі

 

Львову затісно в своїх межах, і це зрозуміло. Що ж натомість отримають від партнерства з ним довколишні громади – міста, селища, села, окремі  яких не менш історично «родовиті», ніж столиця Галичини?

Передмістя традиційно нарікає, що воно «годує великого сусіда», бо їхнє населення, працюючи у Львові, залишає там свої податки. Проте варто згадати що доступ до робочих місць та принад великих мегаполісів (краща освіта і медицина, культурне різноманіття, побутові зручності тощо) певною мірою захищає невеликі міста, селища і села довкола Львова від  «вимивання» населення через міграцію, яке боляче б’є по їхніх віддаленіших сусідах.

 З’явилася ще одна тенденція:  чимало жителів великих міст нині переселяються до передмість, бо принцип «працювати в місті, а жити ближче до природи» має чимало прихильників. Та й інвестор, шукаючи вільні ділянки для нових виробничих потужностей поблизу великих міст, також передусім зважає на вищу концентрацію трудових ресурсів, ширші можливості логістики і розвинену інфраструктуру.

Тож, як не крути, інші громади отримують свій зиск від сусідства зі Львовом. Так, за підсумками першого півріччя поточного року в першій десятці кращих громад Львівщини за бюджетними показниками разом зі Львовом ще шість сусідніх із ним громад (загалом в області їх 73). Ще три з них – у другій десятці.

Однак щоб скористатись всіма перевагами такого сусідства, потрібна повноцінна партнерська співпраця. Людські потоки щоденної «маятникової» міграції, обсяг якої понад 150 тис. людей щоденно, створюють дедалі більше навантаження на дорожньо-транспортну мережу, від якого потерпає кожен і кожна, хто намагається в’їхати до Львова зранку чи повернутися з нього по обіді.

Водночас ділянки, через які могли б пройти нові транспортні коридори, сусідні громади охочіше передають у приватну власність – такі прецеденти на Львівщині теж є. Нове житлове і промислове будівництво на приміських територіях, яке розвиває сусідні громади, створює ще більше навантаження на мережі водопостачання і водовідведення: ними користуються і місто, і передмістя, а вони вкрай потребують модернізації.

Викладене вище – предмет дискусій між Львовом і сусідніми громадами, Та, сподіваємося, зрештою переважить розуміння спільних переваг. Власне, формування агломерації і має на меті сформувати зручний майданчик для пошуку взаєморозуміння  та компромісів. Бо паритетний діалог, взаємоповага, вміння слухати і чути одне одного вочевидь потрібні сусіднім громадам, не менше, ніж Львову.  

 

І роздоріжжя стане центром тяжіння…

 

Львівський вокзал, на нашу думку, в усі часи свого існування був і залишався найдостовірнішим індикатором соціально-економічного життя міста Лева. Зазвичай, одна частина подорожніх приїздила сюди чи сідала на потяги з  місцевого перону. І таких завжди було більшість. Друга ж користувалася ним лише з транзитною метою, оскільки до Державного кордону в західному, європейському напрямку звідси трохи більше 100 кілометрів. Гадаємо, для України сьогодні важливо утримати розумний баланс між цими категоріями.

Практика різних країн засвідчила, що агломерації стають «полюсами зростання», своєрідними локомотивами національної економіки. Тому їхнє функціонування визначене однією із пріоритетних цілей Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2027 року. До кандидатів на формування майбутніх агломерацій потрапив і Львів.

Аргументи вибору більш ніж вагомі: ефект масштабу та можливості поєднання різних ресурсів, традиційна співпраця університетів і наукових центрів з економікою – важливі передумови  того, що через агломерацію місто спроможне продемонструвати вищі темпи економічного розвитку.

Вочевидь, має рацію той, хто каже, що українські міста за прикладом своїх європейських колег мають навчитися порушувати проблеми перед політиками щодо внесення інтересів їхніх громад у пріоритети держави, міждержавні відносини, наголошувати на необхідності ухвалення сучасного законодавства, котре б  унормувало цю ефективну форму партнерства та співпраці громад.

---

Авторка: Ірина Нагребецька, незалежна журналістка

Публікацію підготовлено за сприяння Програми Ради Європи «Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні»