Автор: Мирослав Кошелюк, експерт з питань стратегічного планування і стратегічних комунікацій

Станом на початок жовтня в реєстрі договорів по співробітництву територіальних громад, який розміщено на сайті Мінрегіону, їх перераховано 744. Оскільки в цьому списку -  усі договори, які були укладені з моменту прийняття Закону України «Про співробітництво територіальних громад», тобто з 2014 року, то кількість «живих» договорів реально нижча – частина з тих громад, які укладали між собою договори про співробітництво, нині уже є частиною нових об’єднаних громад, а для частини договорів просто закінчився термін їх дії. Тому навіть якщо ми врахуємо, що у кожного договору є принаймні дві сторони, то ми все одно напевно не наберемо принаймні по одному на кожну зі 1469 утворених в 2020 році громад. При цьому якщо брати поточний рік, то нових договорів укладається в середньому трохи більше десяти на місяць, тобто ситуація не особливо змінюється.

Про що свідчать наведені цифри? Про складність чинного порядку укладення договорів про міжмуніципальну співпрацю? Про низьку обізнаність фахівців органів місцевого самоврядування щодо того, як скористатись такою можливістю? Про низьку налаштованість лідерів громад на співпрацю з сусідами і іншими громадами? Про відсутність спільних інтересів? Напевно і про перше, і про друге, і про третє, але точно не про четверте.

Сьогодні близько 75% громад є отримувачами базової дотації, тобто мають нижчі за середні показники податкових надходжень і є де-факто «заручниками чужого успіху». Час покаже, які з них завдяки децентралізації стануть «авторами власного успіху», але треба визнати, що значна частина з них так і залишиться проблемними, якщо спиратиметься тільки на власні ресурси. І якщо для одних громад питання міжмуніципальної співпраці – це питання додаткових вигод,  то для інших – це, фактично, питання їх виживання.

Про це варто говорити уже сьогодні і особливо в контексті того, що багато громад працюють над формуванням власних стратегій, а зміни до Закону про засади державної регіональної політики, які невдовзі мають бути прийняті, зроблять наявність стратегій або стратегічних планів фактично обов’язковим для громад. Схоже, нинішня практика підготовки стратегій громад майже повністю ігнорує проблему потенційної неспроможності значної частини громад і розвитку міжмуніципальної співпраці як одного з можливих способів її вирішення.

Якщо порівняти підходи до формування стратегій у громадах і в бізнесі,  то кидається в очі одна суттєва відмінність. Жодна компанія не обмежується аналізом власних сильних і слабких сторін і загальних ринкових трендів. Бізнес обов’язково детально вивчає своїх конкурентів і тих, з ким у них можуть бути спільні інтереси. Що ж до громад, то складається враження, що вони існують у вакуумі. Про сусідні громади в кращому випадку згадується переліком в загальній інформацію громаді і ще часом при порівнянні деяких статистичних даних. Мені практично не зустрічались стратегії, в яких би був якісний аналіз відмінностей від інших громад і спільних з ними інтересів. 

Така свого роду сліпота по відношенню до інших громад (як потенційних конкурентів і як потенційних партнерів) не дає можливості чесно і об’єктивно оцінити ситуацію і, як наслідок, дозволяє формулювати нереалістичні цілі – найчастіше ілюзорні сподівання на прихід великого інвестора, який махом вирішить усі проблеми, або реалізацію унікального туристичного потенціалу, який здебільшого для незаангажованого стороннього ока не видається аж таким унікальним.

Але інвестор дивиться не на одну окрему громаду, а на те, чи здатний він зібрати в прийнятному географічному радіусі достатньо робочих рук необхідної кваліфікації в комбінації з іншими необхідними для нього ресурсами. Турист визначає, куди він може спеціально поїхати, а про інші місця думає лише як про ті, через які він можливо проїде, якщо це не сильно ускладнить маршрут. Та й навіть щоб «підняти» промоцію власної унікальної привабливості  у більшості окремих громад просто не вистачить ресурсів. Тому зовнішній інтерес до тих чи інших громад  часто можливий тільки в прив’язці до інших сусідніх чи схожих громад, який при формуванні стратегій здебільшого ігнорується.

Підпадає під цю загальну тенденцію, але з деякими особливостями ситуація з громадами, яким поталанило знаходитись поруч з тими, які уже розвиваються більш чи менш успішно. Такі громади часто можна порівняти з сусідом, який збирає горіхи чи яблука з дерев, що ростуть у дворі через паркан, бо гілки з них звисають і над його територією. Але коли постає питання, що треба спільно тягнути воду, щоб поливати ці дерева, то вважає, що це справа тільки сусіда. Чим закінчуються таке «недобросусідство», ми добре знаємо, в тому числі і з української класики. Але саме так часто виглядають стосунки між великими містами і передмістями.

Наведені приклади свідчать, що питання міжмуніципальної співпраці сьогодні – це не просто питання більш ефективного використання ресурсів при об’єднанні зусиль. В багатьох, якщо не в більшості випадків, це питання стратегічного характеру, від якого для значної кількості громад критично залежать їх шанси на успішний розвиток, а, отже, загалом успіх нинішнього етапу децентралізації. І саме тому воно має знайти своє місце в стратегіях громад, які сьогодні формуються.

На наш погляд, це варто було б врахувати при підготовці методичних рекомендацій для громад щодо підготовки стратегій громад, які Мінрегіон має розробити на реалізацію змін до Закону «Про засади державної регіональної політики». Враховуючи сказане вище, було б доцільно в цих рекомендаціях звернути увагу громад на необхідність:

• при організації роботи над стратегіями громад -  залучати тих, хто допоможе позбутись «тунельного бачення», до якого сьогодні схильні представники громади,  можливо тих, уродженців громади, які в ній зараз не живуть, представників інших громад, цільових груп, на яких стратегія орієнтована, тощо;
• в аналітичній частині – на те, що може відноситись до зони спільних інтересів з сусідніми і схожими за характеристиками громад;
• при визначенні цілей – на ті, досягнення яких можливе тільки за умови міжмуніципальної співпраці, а в планах реалізації – на проекти, які можуть реалізовуватись спільно з іншими громадами як у формі відповідних договорів, так і просто шляхом координації зусиль.

Активізація міжмуніципальної співпраці сприятиме не тільки кращим перспективам розвитку громад, але й згуртованості завдяки тіснішим міжмуніципальним зв’язкам.