Автор: Сергій Дятленко, експерт з освітньої політики Програми «U-LEAD з Європою

Сьогодні, коли всі вчителі у відпустках, не до відпочинку консультантам Центрів професійного розвитку педагогічних працівників (далі – Центри). Вони мають підготуватися до того, щоб:

1. швидко та ефективно визначити потреби у напрямах професійного зростання педагогічних працівників, які належать до території обслуговування Центрів, коли ті повернуться з відпусток;
2. свідомо запропонувати для кожного з них інструменти для власної траєкторії професійного зростання.

Ось це і є два найважливіших завдання Центрів, які можна об’єднати в одну фразу «зв’язати потреби вчителя та пропозиції надавачів послуг з підвищення професійного рівня».

Звичайно, визначення потреб педагогічних працівників є стійким процесом, який потребує постійної кореляції, але важливо встигнути зробити це до початку навчального року, коли вчителі ще не поринули у вир освітнього процесу, коли легше знайти час для довірливої бесіди, коли всі лише планують навчальний рік.

Трохи складніше з другим завданням. Щоб запропонувати інструменти потрібно самому пройти, прослухати, прочитати всі ці лекції, семінари, вебінари, програми, курси, подкасти, статті, дописи, конференції, яких наразі є достатньо в освітньому просторі. І тут важливо:

• «відсіяти» ті, що не підходять за якістю;
• уважно придивитися до тих, основною метою яких є видача сертифікатів та заробітчанство (хоча серед тих, хто намагається заробити є дуже професійні продукти);
• запропонувати вчителю не лише відповідну тематику, але й рівень, що відповідатиме потребам цього вчителя;
• передбачити різні форми викладу теми, щоб вчитель міг обрати ту, яка найбільше йому підходить.

Щодо потоку сертифікатів, як основного результату підвищення професійного рівня, то тут справжні фільтри має поставити педагогічна рада закладів загальної середньої освіти. Саме вона, відповідно до Порядку підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників,  погоджує визнання таких сертифікатів. І тут важливо підійти до процесу неформально. Не сам папірець чи його електронна версія має слугувати підставою для зарахування підвищення професійного рівня, а те, ЧОГО навчився педагог в процесі свого навчання, ЯК він використовує це в своїй роботі та ЯКІ результати це дало. Ці три запитання потрібно ставити кожному педагогічному працівникові, який претендує на схвалення педагогічною радою його кожного сертифікату. І схвалювати сертифікати залежно від того, як це вплинуло на результати освітньої діяльності.

Щодо інших завдань Центрів, як-то: узагальнення та поширення інформації з питань професійного розвитку педагогічних працівників; координація діяльності професійних спільнот; забезпечення надання психологічної підтримки педагогічним працівникам; організація та проведення консультування, то всі перелічені в Положенні про Центр професійного розвитку педагогічних працівників є важливими. Однак, на своїх заходах в рамках Програми «U-LEAD з Європою» ми з Алевтиною Седоченко застерігаємо Центри від крену в сторону проведення самостійних заходів із підвищення професійного рівня педагогічних працівників та ще й з видачею таких бажаних (для декого) сертифікатів. Чому? Та тому що, по-перше, надавачів таких послуг на ринку досить багато, вони зазвичай вузькопрофільні та постійно удосконалюються. Настане час (а може він вже настав), коли Центри не зможуть конкурувати в плані якості пропозиції. А по-друге, рано чи пізно до засновника дійде розуміння того, що немає потреби фінансувати установу, яка надає ті послуги, що їх безкоштовно можна отримати в іншому місці.

Однак, не всі педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти мають можливість отримувати послуги Центрів. Користуючись не чіткістю норми Закону України «Про повну загальну середню освіту» (не визначена обов’язковість забезпечення послугою) та нерішучою позицією профільного міністерства (не прослідковується системна «вмонтованість» Центрів у вирішення нагальних освітніх завдань), а головне, не розуміючи усієї трагічності наслідків відсутності цієї послуги для вчительства, окремі очільники територіальних громад не задумуються про надання послуг таких Центрів. Тут, до зазначених вище завдань Центрів, я додам ще декілька найбільш важливих аргументів, які підкреслять обов’язковість охоплення послугами Центрів. Насамперед зазначу, що все перераховане не належить до компетенції жодної установи, посадової особи чи управлінця, а відтак, не може бути заміненим ніким.

Центри – це не наступники методичних кабінетів. Тому вони займаються виключно педагогічними працівниками і не мають відношення до процесів управління освітою. Оскільки вони не мають управлінських важелів, то усі завдання мусять виконувати, шукаючи порозуміння з вчителями та правдиво мотивуючи їх.

Відсутність послуг Центрів не відобразиться на професійному рівні педагогічних працівників відразу за семестр чи за рік. Однак і для надолуження прогаяного потрібно буде не менше часу та зусиль. Економії в кінцевому результаті не вийде.

За рік Нова українська школа стартує в базовій ланці. Підходи НУШ суттєво відрізняються від звичних нам. Це на собі відчули вчителі початкової школи. Зазначу, що кожного року для роботи в нових умовах потрібно було підготувати лише вчителів, що набирали 1-й клас. За наступний рік підготувати потрібно буде УСІХ! вчителів, які працюватимуть на рівні гімназії (5-9) класи. І тут без допомоги Центрів знову не обійтися.

І насамкінець. Цьогорічні результати ЗНО показали, що найслабшою ланкою освітньої системи є не матеріальна чи навчально-методична база, а саме кадровий потенціал. Ну, що чи хто ще зможе навчити 17-річних підлітків визначати мінімальну висоту шухляди для кульок радіусом 6 см, щоб вона закривалася, чи кількість конвертів, що їх можна придбати за 12 гривень, коли за 3 гривні придбали 6 таких конвертів (завдання цьогорічного ЗНО з математики)? Вчителів потрібно шукати і плекати. Саме Центри мають зайнятися цим.

А що таке Центри для самих учителів? Відповідно до того ж ЗУ «Про повну загальну середню освіту» «з метою забезпечення професійного розвитку педагогічних працівників, здійснення їх науково-методичної підтримки у системі загальної середньої освіти функціонують центри професійного розвитку педагогічних працівників». І якщо Центри не функціонують, то ті ж педагогічні працівники позбавлені можливості професійного розвитку та науково-методичної підтримки. А чи тягне це на порушення прав педагогічних працівників? Тут я апелюю до профспілок. Вони послідовно відстоюють права педагогічних працівників при реорганізації чи перепрофілюванні шкіл,  ревносно відстоюють можливість функціонування класів з наповненням від 5 учнів, як це передбачено законодавством, борються навіть у судах проти строкових трудових договорів для директорів шкіл та педагогічних працівників, яким виплачується пенсія за віком. То ж вартувало б і питання надання педагогічним працівникам послуг Центрів внести до переліку «життєво необхідних» для вчительства та освітньої системи в цілому.

Якщо, прочитавши матеріал, ви задумалися над питанням важливості послуг Центру, то повідомлю, що їх можна створити у власній громаді з мінімально можливою штатною чисельністю 4 педагогічних працівники (керівник, 2 консультанти та психолог) чи винайняти послуги Центру в іншої громади, шляхом укладення договору про співробітництво. Варіант зі створення спільного Центру також можливий, але вбачається більш проблемним при подальшому управлінні, фінансуванні, вирішенні питань території обслуговування та розвитку.

Оптимальним, особливо для невеликих громад, є винаймання послуги. За таких умов можна підібрати, а в подальшому вимагати послугу найкращої можливої в регіоні якості. При цьому важливим фактором має стати територіальна доступність, оскільки консультанти і психологи мають зустрічатися і працювати з кожним педагогом.

Ця публікація підготовлена за підтримки Програми «U-LEAD з Європою». Зміст матеріалу є відповідальністю виключно його авторів та не може жодним чином сприйматися як такий, що відображає офіційну позицію Програми «U-LEAD з Європою».