Про управлінські моделі, які дозволять підвищити якість надання послуг з водопостачання та водовідведення, експерти дискутували під час онлайн-діалогу, організованого DESPRO.

 

Автор: Дмитро Синяк 

---

«…До води треба ставитися як до чогось дорогоцінного, до того, що ми можемо отримати у незначній кількості, залишаючись однак вдячними за це. З водою пов’язане право людини жити гідним життям, і нашому суспільству цілком під силу користуватися лише потрібною кількістю води, забезпечивши при цьому безпеку для здоров’я. Ми також повинні цінувати менеджерів з водопостачання, які роблять можливим наше відновлюване користування якісною водою. У якомусь сенсі ми всі є такими менеджерами. Не просто тому, що не залишаємо без потреби відкритим кран, а й тому, що голосуємо на виборах, оплачуємо рахунки за воду, одним словом, так чи інакше віддаємо наш голос за вирішення «водних» проблем».

Джон Баттерворт, міжнародний аналітичний центр IRC (Нідерланди)

 

Цією цитатою експерт з публічних послуг Швейцарсько-українського проєкту «Підтримка децентралізації в Україні DESPRO» Вячеслав Сороковський відкрив онлайн-діалог на тему: «Водопостачання та водовідведення у громадах України. Управлінські моделі». 2 грудня минулого року разом із порталом Децентралізація Швейцарсько-українського проєкт провів «Національний діалог про воду», обговоривши багато ключових питань: пріоритети та інструменти відповідної політики, фінансування «водних проблем», а також те, яким чином найбільш ефективно управляти послугами. Одним з висновків цього діалогу стало розуміння того, що питання управління послугами ще далеко себе не вичерпало, надто для тих громад, «які у результаті реформи децентралізації стали почуватися спроможними у вирішенні питань водопостачання та водовідведення».

 

 

- 22 березня відзначався Всесвітній день води під егідою ООН, яка ще 2010 року ООН визнала право людини на воду та «санітарію», – зазначив Вячеслав Сороковський. – Метою його  проведення є привертання уваги до проблем, пов’язаних з водою, а також підвищення рівня обізнаності щодо глобальної водної кризи. Хочу також нагадати, що одною з цілей сталого розвитку ООН є забезпечення усіх жителів планети водою та водовідведенням до 2030 року на засадах безпечного управління. Цьогорічний Всесвітній день води ООН відзначає під слоганом «Цінуючи воду», особливо наголошуючи на тому, що «реальна цінність води є набагато вищою, ніж її вартість». Вода має величезне та комплексне значення для наших домогосподарств, продуктів харчування, культури, охорони здоров'я, освіти, економіки та збереження нашого природного середовища. Якщо ми випустимо з уваги будь-який з цих елементів, ми ризикуємо неправильно керувати цим незамінним і обмеженим ресурсом…

Джон Баттерворт, якого процитував експерт DESPRO, виділив три групи, що від них залежить доля водних ресурсів планети. Першою є уряди країн у широкому контексті, адже вони працюють задля вирішення «водних» проблем. Другою групою є споживачі, «які відстоюють право забезпечення якісною водою як одне з прав людини». Третя група – це підприємства з постачання води. Саме на цій третій групі і запропонував зосередитися Вячеслав Сороковський.

- Децентралізація по-різному відбилася на сільських та міських територіях, – підкреслив інший учасник діалогу, експерт Швейцарсько-українського проекту “Підтримка децентралізації в Україні” DESPRO Андрій Кавун. – У містах зазвичай вже надавалася послуга водопостачання і водовідведення, й треба було лише поширити її на території, які приєднуються. У селах та селищах  ситуація кардинально інша: лише 30% сільських територій забезпечені послугою централізованого водопостачання та 2% – послугою централізованого водовідведення. Натомість законодавство – переважно я маю на увазі закон про питну воду, питне водопостачання та водовідведення – має чимало обмежень щодо створення структур, які надають такі послуги: фактично послуга водопостачання може надаватися як підприємством питного водопостачання – це можуть бути організаційно-правові форми більшості видів господарських товариств,  так і самостійно споживачами питної води – шляхом створення обслуговуючого кооперативу. На практиці, обслуговуючий кооператив може підійти для невеличких громад – окремих сіл, натомість більші громади переважно зупиняються на створенні комунального підприємства. Є також теоретична можливість передати водну інфраструктуру в оренду чи концесію приватному підприємству, однак на практиці бізнес неохоче йде у цю галузь, зважаючи на її низьку прибутковість, надмірну заполітизованість і цілу низку інших проблем.

 

 

На думку Андрія Кавуна, вартувало би внести зміни до законодавства, які дозволили б місцевим радам покладати функції підприємств з водопостачання та водовідведення на певні структурні підрозділи – без створення комунальних підприємств. Це дало б чималу економію, адже у комунальному підприємстві повинні працювати директор, бухгалтер та багато інших фахівців, від послуг яких цілком можна було б відмовитися. Натомість механізм подібного «прямого управління» був би особливо актуальним для маленьких громад з обмеженим бюджетом та невеликим обсягом послуг. Або для тих громад, у яких треба забезпечити водою лише незначні території (інші, приміром, можуть бути вже забезпечені aqua vita з індивідуальних джерел постачання). Такий механізм успішно застосовується у Швейцарії, Швеції, Німеччині та інших країнах. Причому у Швейцарії, наприклад, серед громад із населенням до 10 тисяч мешканців ефективно співіснують різні моделі управління  водопостачанням: через органи місцевого самоврядування, через приватні  компанії  та через обслуговуючі кооперативи, розповсюджені переважно у сільській місцевості. Кожна комуна сама обирає відповідну модель, зважаючи на місцеві особливості, бачення, цілі, традиції та усталену практику.

- В Україні є чимало випадків, коли водопостачання існує, але не оформлене правильно з юридичної точки зору, – звернув увагу на іншу проблему Андрій Кавун. – Приміром, де-юре відсутній оператор системи, але де-факто населення збирає кошти за електроенергію та сплачує від імені сільської ради, а коли трапляється поломка, сільська рада шукає можливості усунути несправність. Тоді чому б не надати цій умовній сільській раді можливість напряму надавати послугу?

- З економічної точки зору, і комунальне підприємство, і пряме управління, так само як і державна компанія, для  надання послуг з водопостачання та водовідведення є цілком обґрунтованим, – підтримав свого колегу економіст Центру економічної стратегії Богдан Прохоров. (Його установа провела у ІІ половині минулого року дослідження, що стосувалося якості управління комунальними підприємствами в обласних центрах, визначивши найбільші проблеми точки). – Завдяки цьому з’явиться можливість працювати ефективніше та вирішувати найнагальніші проблеми.

 

 

Серед цих проблем Богдан Прохоров відзначив залежність директорів комунальних підприємств від голів громади та від політичного циклу, через що «запровадження стратегічного планування для них є доволі проблематичним».

- Наступна проблема – відсутність коштів, яких потребують зношені та застарілі мережі, – повів далі пан Прохоров. – Через неї я скептично дивлюся на залучення інвестицій до цієї галузі, адже інвесторів непросто знайти і для конкурентних сфер. Що вже казати про напівзруйновані водоканали.  Відтак, тут потрібне втручання держави та зміна державної політики. Ми мамо також звернути увагу і на катастрофічні втрати води, які у деяких місцях сягають 40-50%.Ще одна проблемна точка: і споживачі, і власники комунальних підприємств зазвичай концентруються не на якості послуг, а на їхній вартості, намагаючись зробити все, щоб тарифи були якнайнижчими. Тим не менше, деякі виняткові громади беруть позики на оновлення мереж водопостачання та водовідведення або укладають договори державно-приватного партнерства. Наприклад, в Одесі успішно працює концесійний водоканал. Однак це радше виняток з правил – подібних водоканалів в Україні загалом 13…

Членкиня Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) Ольга Бабій, кілька років працювала у водоканалі, який мав систему водопостачання у концесії, знаючи напам’ять, за її словами, концесійний договір.).

- Будь-який водоканал – комунальна власність міста, яка може передаватися у концесію лише тимчасово, – зазначила пані Ольга. – І реальні зміни у цьому конкретному водоканалі залежать від трьох складових. Перша – міський голова, який або шукатиме вирішення проблем водоканалу та буде намагатися зробити послуги з водопостачання та водовідведення якіснішими, або не робитиме цього. Це його особистий вибір. Друга складова – місцева рада, яка може ставити вимоги до водоканалу і забезпечувати інвестиції у нього, а може і не робити цього. Остання складова – тарифоутворення. Якщо цей процес виведено з-під політичного впливу, як це зроблено, наприклад, у сусідній Польщі, водоканал може мати розвиток. Якщо через низькі, економічно необґрунтовані тарифи, водоканал є збитковим, на нього чекає лише занепад.  

Ольга Бабій підкреслила, що «в усіх країнах світу надання послуг з водопостачання та водовідведення є соціальним бізнесом, який не має впливати на життєдіяльність споживачів». У цьому ключі форма власності водоканалу не має значення, важливою є лише державна політика у цій галузі, а також чітко визначені правила гри. Мається на увазі насамперед національна стратегія «щодо того, до яких показників якості води та стічних вод прагне держава і коли має досягти цього результату».

- Поки у нас не буде якісного регулювання цієї сфери, не буде ані інвестицій, ані державно-приватного партнерства, – підсумувала пані Ольга.

(Наступного дня після проведення дискусії РНБО ухвалила рішення, за яким Кабінет Міністрів України у шестимісячний термін має підготувати та затвердити водну стратегію України на період до 2050 року).

Про моделі приватного партнерства у цій сфері детальніше  розповів виконавчий директор ТОВ «Інтерпроект» Євген Кунь.

- Кліматичні зміни лише поглибили «водні» проблеми України, і з часом вони будуть лише гострішими, – зазначив він. – Тому ми маємо активніше працювати над їхнім вирішенням. Я слабо вірю у те, що водопостачання та водовідведення можуть бути прибутковими в існуючих реаліях. Отже, потрібні зміни. У водоканалах переважно працюють слабо вмотивовані люди, комунальні підприємства не мають бачення свого розвитку, цілей тощо. Тарифи приймаються суто з політичних міркувань, зазвичай вони є заниженими, а недостачу компенсують з місцевого  бюджету. Часто у цих тарифах закладено корупційну складову. При цьому, природно, на розвиток комунального підприємства не залишається нічого. Така робота є дуже неефективною. Між тим, наприклад, у балканських країнах послуги з водопостачання та водовідведення надаються за іншою схемою. Майно комунальних підприємств залишається у громадах, однак керують ним бізнесмени.

Не зважаючи на всі існуючі проблеми, на думку Євгена Куня, бізнес вже зараз міг би заходити на сільські території, не охоплені послугами водопостачання та водовідведення, «однак йому треба заходити не у маленькі села, а у цілі регіони, концентруючи персонал в одному місці – це дасть чималу оптимізацію коштів».

- Органи місцевого самоврядування мають самі обирати спосіб управління послугами водопостачання та водовідведення, залежно від традицій, масштабу, спроможності тощо, – підсумував Вячеслав Сороковський. – Державі ж треба забезпечити законодавчі та нормативні рамки цієї роботи, щоб місцева рада, відповідальна за водопостачання, у кінцевому результаті могла б досягати поставлених цілей та витримувати встановлені стандарти якості.