Автор: Мирослав Кошелюк, незалежний експерт

Розробляти власну стратегію стало останнім часом ознакою хорошого тону для громад. Свого роду модою, а в недалекому майбутньому це може стати визначеною законом нормою для громад.

Однак, на жаль, навіть при дотриманні методичних рекомендацій «правильного» процесу підготовки стратегії, розроблений в результаті документ виявляється неробочим, про який згадають лише тоді, коли треба сказати: «У нас теж є стратегія!»

Одна з причин цього полягає у формальності підходу, коли бракує розуміння сенсу розробки стратегії і необхідних для цього кроків. Свого роду філософії стратегування, деякими міркування з приводу якої хотів би поділитись.

1. Чи на часі стратегія? Більшість лідерів громад – люди прагматичні. Вони добре розуміють, що проблеми мешканців громади потрібно вирішувати вже сьогодні, а стратегія здається їм чимось теоретичним і віддаленим. Тим більше, що в нашій непередбачливій реальності будувати плани на 5, 7 чи 10 років вкрай ризиковано. Але, якщо слідувати підходу «нема часу думати, бо копати треба вже», є інший ризик - уподобитись змії, яка постійно намагається догнати свій власний хвіст. Простіше кажучи, якщо не міняти зношені труби, а тільки латати пориви, то вони будуть виникати знову і знову. Мова тут йде не тільки про розширення горизонту планування, а у зміні підходу. Мова про те, щоб наважитись на певне «нахабство» ставити більш амбіційні цілі і використовувати не завжди звичні підходи їх досягнення. Мені дуже імпонує назва руху «Daring cities»  (буквально - «нахабні міста»), який набуває популярності в Європі. Хоча його ініціатори фокусуються на протидії кліматичним загрозам, ідея діяти не в форматі business-as-usual (робити те, до чого звикли), а в форматі business-as-possible (робити те, що можливо) виглядає доречним аргументом у відповідь на питання, а що нам дасть стратегія.

2. Чого ми хочемо досягти? Насправді, у практично кожного лідера громади амбітна мета є – бажання, щоб громада стала успішною, щоб якість життя її мешканців підвищилась. Проблема тільки в тому, як бажання, щоб «у всіх все було добре», перетворити у реальну стратегічну мету, бачення майбутнього громади. Кожен лідер громади може досить легко описати поле актуальних проблем, однак значно складніше визначити, що може допомогти їх вирішити. Саме тому потрібен детальний аналіз інформації, і не тільки під кутом слабких місць і загроз, але й сильних сторін і можливостей. І саме справжній, а не формальний SWOT дозволить сфокусувати досяжну мету.

3. Навіщо інклюзивність? Багато хто вважає, що стратегію можуть написати найняті експерти. Вважають, що публічні обговорення – це формальність і трата часу. Одні не вірять, що такі обговорення дійсно дадуть корисні ідеї. Інші бояться набрати на себе «бліх» - вони наговорять, а нам потім виконувати. Треті вважають, що саме вони, як лідери, мають запропонувати бачення, куди рухатись, а все інше – прояв слабкості. Але тут варто згадати, що насправді стратегія – це свого роду угода між лідерами громади і її членами щодо майбутніх шляхів її розвитку. І тому без діалогу з громадою стратегія приречена стати лише формальним документом.

4. Які пріоритети вибрати? Жодна стратегія не є ідеальною. У кожній точці існує можливість створити різні, часом альтернативні стратегії. В якийсь момент треба робити вибір. З цього приводу можна процитувати Френка Герберта, автора знаменитої фантастичної саги «Дюна»: «Є такий вислів про відкриті землі, …що один напрямок не гірший за інший». Навіть якщо стратегія не ідеальна, краще коли вона є, ніж коли її немає. Завжди буде можливість в процесі реалізації внести корективи.

5. Які сценарії можливі? Ризиковано робити ставку на одну стратегію. Більше шансів на успіх дає диверсифікований підхід, побудований за принципом Парето 80 на 20 (теж самий підхід виражається у  «принципі штанги» у Насіма Талеба) – частину ресурсів ви інвестує в те, де ризики програти чи помилитись низькі, хоча можливі виграші в цьому випадку теж не будуть великими, а частину - у високоризиковані стратегії, де шанс досягти цілі може і не високий, але якщо повезе здобутки будуть значними. Вам вирішувати чи дійсно розкласти зусилля  у співвідношенні 80 на 20 у іншій пропорції. Але, як вважає Талеб, найгірша  стратегія – зосередити усі зусилля в зоні середніх ризиків і шансів.  Саме в цьому випадку найвищі шанси при усіх стараннях нічого не досягти. На жаль, саме до такого нібито надійного, але малоперспективного підходу сьогодні схильні більшість невеликих міст.

6. Як зробити так, щоб стратегія не залишилась лише папірцем? Більшість стратегій не принесуть швидкого успіху. Позитивні зміни мають накопичуватись. Доведеться пробувати ще і ще, поки воно спрацює, а потім продовжувати докладати зусиль, щоб не втрати інерцію. Головне розкласти наші пріоритети на конкретні цілі і сформувати плани і програми, як ми будемо досягати їх в часі. І постійно звіряти курс нашого корабля з цією картою.

7. В чому головний секрет успіху? Антуан де Сент-Екзюпері казав: «Якщо ти хочеш побудувати корабель, не треба скликати людей, планувати, розподіляти роботу, діставати інструменти. Потрібно заразити людей прагненням до безмежного моря». Навряд чи варто повністю погоджуватись з першою частиною цієї цитати. Але з другою варто погодитись повністю. Найголовніше – надихнути, заразити команду і всю громаду спільною метою, баченням. Успішними стають ті стратегії, над  реалізацією яких працює вся громада.  І це означає, що розробкою стратегії процес не завершується, а тільки починається. Головна, найбільша і найскладніша робота попереду.