Ініційований Швейцарсько-українським проєктом DESPRO діалог виявив чимало проблем галузі й накреслив шляхи їхнього вирішення.

---

Автор: Дмитро Синяк

 

Продовження. Частина 1. «Коли воду отримують, топлячи лід та сніг… Швейцарсько-український проєкт DESPRO ініціював діалог між усіма сторонами, які можуть посприяти вирішенню проблеми сіл, що користуються привозною водою. Таких в Україні 824»

Частина 2. Чому у Данії «куб» води коштує 7 євро. Під час ініційованого Швейцарсько-українським проєктом DESPRO діалогу всі зацікавлені сторони обговорили проблеми моніторингу, втрат води та вартості послуг.

 

Ведуча заходу, координаторка комунікації реформи місцевого самоврядування та децентралізації влади Надія Петруняк на початку спілкування жартома запропонувала всім  учасникам круглого столу «закритися у кімнаті й не виходити доти, доки не будуть прийняті рішення, що зможуть розв’язати гордіїв вузол проблем водопостачання безводних сіл». Ця ідея особливо сподобалася тим учасникам заходу, які багато років потерпають від наслідків зневоднення сіл. Але державні мужі мали до неї зауваження.

 

Проблема взаємодії

- Я не бачу жодних проблем для взаємодії у рамках міністерств та агентств, які займаються водною тематикою, – сказав кандидат географічних наук, проєктний менеджер зі сталого використання водних ресурсів Команди підтримки реформ при Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України Володимир Білоконь. – У нас склалися дружні стосунки, і ми тісно співпрацюємо одне з одним. Приклад включення пропозиції DESPRO до загальної Водної стратегії України доводить ефективність такої співпраці...

- Два роки тому наша асоціація розробила Концепцію розвитку, по суті, політичну пропозицію, що має бути прийнята ближчим часом, –додав директор Асоціації «Укрводоканалекологія», що об’єднує місцеві водоканали, Олександр Шкинь. – Ми багато співпрацюємо з Мінприроди. Ми навіть призупинили затвердження Стратегії цього міністерства, бажаючи додати у неї власні позиції. Технічне завдання ми вже маємо, і тендерний комітет Мінрегіону навіть погодив фінансування розробки такої Стратегії. Хоча подібну стратегію було вже розроблено, причому дуже якісно,  у 2002 році, одним датським агентством, і частково вона була реалізована. Я би рекомендував додати цю роботу до загальної державної стратегії.

Отже, концепції і стратегії є, однак вони недосконалі. З’являються нові, але й вони не такі, як треба. Принаймні, на відсутності кількох стратегічних документів наголосили експерти DESPRO Вячеслав Сороковський та Андрій Кавун. Разом із цим, розробка стратегій не може тривати вічно. Колись їх таки треба почати реалізовувати.

- Чимало державних чиновників більше заговорюють проблеми, констатують, що у нас негаразд, але безпосередньо за вирішення цих проблем не беруться, – обурився голова Мереф’янської громади Харківської області, член правління Асоціації ОТГ, голова платформи «Безпека у громадах» Веніамін Сітов. – І той факт, що ніхто не відгукнувся на пропозицію ведучої, якраз і доводить мою правоту. Нам потрібна не констатація проблем, а системні дії. На ці дії немає грошей? Тоді передайте на місця екологічний податок, дайте можливість громадам накладати штрафи на тих, хто шкодить довкіллю на їхніх землях. І нехай гроші від цих штрафів наповнюють спеціальний екологічний фонд, подібний польського, наприклад... Завдяки проєкту DESPRO ми кілька років тому побували у Польщі. Там держава створила екологічний фонд, який фінансує вирішення екологічних проблем, позичаючи гроші та навіть даючи гранти для вирішення екологічних проблем. Причому йдеться не тільки про водопостачання та водовідведення, але й про тверді побутові відходи тощо. Радянські мережі водопостачання та водовідведення в Україні вже вичерпали свій ресурс. Що буде, коли вони зруйнуються?

 

Дещо про ініціативу

- От пан Білоконь розповідав, що у Данії 1 куб.м води коштує 7 євро, – звернув увагу на інший бік проблеми голова Бузької громади Миколаївської області ,жителі якої користуються привізною водою, Юрій Заволока. – Якщо виходити з цих цифр, то вийде, що 10 «кубів» на місяць для сім’ї з двох осіб коштуватиме 70 євро. Якщо середня зарплата у Данії сягає 3,5 тис. євро, то витрати на воду становитимуть лише 2% від доходів тільки одного члена сім’ї. У моїй громаді 1 куб.м води коштує 27 грн. І воду люди витрачають не тільки на приготування їжі, миття та прання, але й на полив городів влітку. Причому у цій порі року різко зростають потреби у воді, які ми не можемо вдовільнити. Чи можемо ми підтримувати наш «Водоканал», щоб він став сучаснішим і карще надавав нам послугу ? Законодавство дозволяє нам витрачатися тільки на його «основні засоби». Це, наприклад, аж ніяк не заробітна платня персоналу. До того ж, виділення грошей треба обов’язково погоджувати з місцевими депутатами.

За словами Юрія Заволоки, свердловини у його громаді дають або неякісну воду, або дуже мало води. Отже треба тягнути водогони за 10-20 км.

- Ми би мали надати державі готові проєкти таких водогонів, – сказав пан Юрій. – Але розробка цих проєктів є надто дорогою для громади – вона сягає 1-2 млн грн. Мало того, через 5-6 років ці проєкти можуть стати неактуальними, бо зміняться ціни й технології, отже ми повинні мати гарантію їхньої реалізації, а нам їх ніхто не дасть. Бізнес міг би вирішити цю проблему, але його робота впирається не тільки у прибутковість, але й у різноманітні регулюючі норми, пов’язані з водою…

На це відреагував директор департаменту комунальних послуг та комунального обслуговування Міністерства розвитку громад та територій Андрій Ведмідь.

- Я зауважив, що Бузька громада виставляє як претензію до центральної влади те, що у ній не вирішено питання водопостачання та водовідведення, – зазначив він. –  А де ж ініціатива? Де хоча б індивідуальні системи очищення води? Ми чекаємо ініціативи від громад. І ми всіх почуємо, намагаючись встановити такі правила, у яких будуть враховані інтереси кожного. Так, держава справді повинна вирішити чимало проблем у тому, що стосується водопостачання та водовідведення, однак без ініціативи будь-яке державне будівництво у громаді не призведе до якісних змін. Саме ініціатива має бути ознакою громади.

Однак до цієї тези мав зауваження депутат Новоолександрівської громади Дніпропетровської області, у 2015-2020 роках – староста у селі Волоському, де з нуля створили послугу водопостачання, Андрій Пінчук.

- Я не погоджуюся з колегою, – сказав він. – Не може громада самостійно вирішувати питання водовідведення – це справа національного регулятора. Й ініціатива тут має йти якраз від держави. Знаєте, скільки коштуватимуть системи водовідведення в усіх населених пунктах нашої громади? 400 млн грн! Це 4 наших річних бюджети! Для вирішення таких проблем потрібна національна програма, механізми поворотної допомоги тощо.  Зокрема, нам у процесі реалізації водної реформи були дуже потрібні довгі та дешеві кредити під гарантії сільської ради, яка є власником комунального підприємства. Ми також порахували, що нашому комунальному підприємству вигідніше один раз поміняти погану трубу, ніж тричі на рік ліквідовувати наслідки прориву води. А для заміни труб потрібні чималі кошти. Ми готові позичати їх, але не під ті відсотки, які зараз пропонують банки…

- Ви неправильно зрозуміли мене, – не здавався Андрій Ведмідь. – Я не казав, що громада має сама фінансувати будівництво у себе систем водопостачання та водовідведення. Вона лишень повинна виступати ініціатором змін. Поки не буде зацікавленості з боку громади, у ній не відбудеться жодних перетворень, яку б позицію не займала держава. Нас часто звинувачують у тому, що законодавство є неправильним. Так-от, ми нещодавно передали до Асоціації «Укрводоканалекологія» один законопроєкт, але зрештою мусили відмовитися від його  обговорення, бо побачили, що різні водоканали займають діаметрально різні позиці щодо нього. Причому деякі з них вважають, що крапку у їхніх суперечках має поставити міністерство. Проте коли міністерство робить подібні дії, то наражається на нищівну критику. Так не повинно бути!

Андрій Ведмідь не уточнив, що саме мається на увазі під ініціативою, а також не пояснив, що робити тим громадам, які з тих чи інших причин не можуть правильно скласти проєктну заявку, не знають, куди звертатися для вирішення тих чи інших своїх проблем з водопостачання та водовідведення тощо.

 

Історія Новоолександрівської ОТГ, що заряджає оптимізмом

Натомість громада Андрія Пінчука явно не така, й її історія сповнює оптимізмом.

- Ми починали з 10% – саме стільки людей у нас мали доступ до централізованого водопостачання, – розповів історію села Волоського пан Пінчук. – Інші виживали, як могли. У нас немає ані колодязів, ані свердловин, бо вода у доступних водоносних горизонтах відсутня. Тому хтось привозив воду з інших населених пунктів, хтось взимку топив сніг та лід… Я особисто відправляв своїх дітей митися на річку влітку, давши їм брусок мила. А у нашій центральній системі вода була лише кілька годин раз на 2 тижні, а то й раз на два місяці. Без розкладу. Ми давно звикли жити без води, наче у пустелі, хоча до обласного центру було тільки 20 км. Дехто, особливо старі люди, привозили воду з річки Дніпро й пили її, ретельно прокип’ятивши...

Для того, щоб кардинально змінити цю ситуацію, Новоолександрівській громаді знадобилося 4 роки і 32 млн грн. І ось тепер 100% жителів мають доступ до централізованого водогону, у якому цілодобово є вода. Насамперед Андрій Пінчук подякував за це проєкту DESPRO, щоправда, визнавши, що кошти на вирішення «водних проблем» виділив не тільки він, а ще й обласна рада, Новоолександрівська сільська рада, а також її мешканці, котрі зуміли зібрати понад 4 млн грн. Кожне домогосподарство інвестувало у проведення водної реформи від 2 до 8 тис. грн.

- Коли ми нещодавно проводили слухання стосовно підвищення ціни на воду, то у двох селах за це проголосували 100% жителів, а у третьому – 80%, – зізнався Андрій Пінчук. – Бо люди розуміють, що коли води знову не буде, ми повернемося у кам’яний вік... Наша місцева водна реформа була дуже складною, бо люди були зневірені, і це виявилося найбільшою проблемою. Однак мушу сказати, що центральна влада могла б змінити деякі речі на своєму рівні, щоб такі реформи проходили швидше й охоплювали більшу кількість населених пунктів. Наше комунальне підприємство, яке забезпечує водопостачання, є прибутковим, і я вважаю це великою перемогою. Сільська рада не дотує його. Так, наш досвід показує, що бездотаційні водоканали – це можливо. Однак на наше успішне комунальне підприємство будь-якої миті може прийти та чи інша перевіряюча служба і скласти протокол. Адже це підприємство не відповідає багатьом ліцензійним умовам, які фактично штовхають комунальні підприємства у прірву. Зокрема, у нас немає такої кількості співробітників, якої вимагає ліцензія. Та нам і не потрібно стільки персоналу!

- Наше управління також ліцензує комунальні підприємства, і тут я обома руками за допрацювання ліцензійних умов, які для маленьких підприємств є надто жорсткими, – сказала про цю проблему начальник управління розвитку та інфраструктури Вінницької ОДА Марія Зонова. – Несправедливо висувати однакові ліцензійні вимоги до суб’єкта господарювання з обласного центру, який має 800 працівників та 50 км мереж,  і до комунальної структури з двома працівниками, які стежать за роботою двох кілометрів водної труби та одною свердловиною.  Таких підприємств багато і справді кожне з них можна штрафувати за недотримання ліцензійних вимог. З цим треба щось робити!

Наприкінці свого виступу Андрій Пінчук розповів про те, що водоканал міста Дніпра, з яким межує Новоолександрівська ОТГ, постійно скидає у річку, що проходить територією громади, неочищені стоки. Через це у селах постійно тхне сірководнем. Будь-які перевірки забруднювачів довколишнього середовища з міста Дніпра закінчується штрафами міськводоканала у 100-300 грн. Принаймні, про це повідомляють відкриті реєстри.

- Підприємства, які забруднюють довколишнє середовище, не несуть за це жодної відповідальності! – обурювався Андрій Пінчук.

- Питання щодо скидання неочищених вод з водоканалу міста Дніпра потребує додаткового вивчення, – відгукнувся на це зауваження Володимир Білоконь. – Але я вже можу сказати, що коли виписується штраф у 150 грн на голову водоканалу, то це однозначно має супроводжується нарахуванням збитків, завданих довкіллю. У будь-якому разі, Новоолександрівській громаді треба звертатися до місцевої державної екологічної інспекції, яка зобов’язана проводити перевірки у разі таких звернень.

 

Чи є місце для бізнесу у комунальній сфері?

Загалом в Україні близько 2,5 тис. підприємств, які надають послуги з водопостачання та водовідведення. 700 підприємств надають послуги з централізованого водопостачання, 140 знаходяться у містах з населенням понад 30 тис. осіб. А до Асоціації «Укрводоканалекологія», що її представляє Олександр Шкинь, входять лише близько  160 підприємств, але вони охоплюють понад 70% населення України.

- Ми маємо багато пропозицій з усіма розрахунками і законодавчими пропозиціями, – сказав пан Олександр. – Можу сказати, що для того, аби привести наші підприємства до такого рівня, як хоча б у Польщі, потрібно близько 1 тис. доларів на одну особу. Причому це можна зробити поступово. У нас також є пропозиція державної підтримки всіх «водних» підприємств. Так, Мінрегіоном вже розроблено програму «Питна вода» з бюджетом 28 млрд грн на 5 років. Але ми мусимо дивитися правді у вічі: держава навряд чи знайде такі кошти. Тому ми запропонували залучати дешеві кредити Світового банку під 1% у валюті. Держава має створити умови для підтримки таких рішень, наприклад, закласти до бюджету кошти на погашення відсотків цих кредитів. Крім того, саме держава має стимулювати водоканали до залучення кредитних грошей. За 10 років таким чином можна реалізувати 10 млрд євро, які мінімально необхідні на сьогодні. Щоправда, при цьому навантаження на тариф зросте утричі. Однак як на мене, це не є проблемою. Адже, наприклад, вартість ціни на газ у нас практично така ж, а вартість теплової енергії – приблизно на 20% менше, ніж у середньому по Європі.  Однак ціни на послуги з водопостачання та водовідведення у 5-6 разів менші за середньоєвропейські.

Директор ТОВ «Інтерпроект» Євген Кунь виступив проти збільшення фінансування водоканалів, які «у містах часто являють собою величезних поглиначів бюджетних коштів, що йдуть зовсім не на розвиток, а на ліквідацію наслідків аварій».

- Ми чомусь не торкаємося дуже важливих тем, – зауважив Євген Кунь. – Чиновники різних рівнів багато говорять, створюють пачки стратегічних документів, але ці документи жодним чином не покращують ситуацію. Водоканали у містах подібні до старих колгоспів. Потрібно, наприклад, щоб приватні підприємства постійно створювали їм конкуренцію, от тоді й почнеться розвиток. А без цього будуть лише самі слова, концепції та вимоги величезних інвестицій, які невідомо де взяти. Так, можна довго міркувати про те, на якому рівні які рішення треба приймати. Та колись ці розмірковування нарешті треба припиняти й переходити до дій, не боячись непопулярних та нестандартних рішень. Треба починати шукати баланс для того, щоб бізнесу було вигідно будувати мережі водопостачання та водовідведення у регіонах. Цього, на жаль, ніхто не робить. Комунальні підприємства щедро дотуються з місцевих бюджетів, причому ці кошти вони до бюджетів не повертають.  За таких умов приватні компанії є неконкурентними. Бізнес має працювати хоча б «в нуль», віддавати кредити, платити податки і зарплати своїм працівникам. Таку роботу треба зробити рентабельною, а для цього насамперед потрібні не стратегії, а законодавчі зміни. 

 

Як ділити водоканали?

Директор Комунального підприємства «Тлумачкомунсервіс» Тлумацької ОТГ Івано-Франківської області Микола Тимченко розповів про те, як його  громада якісно змінила місцевий водоканал. Раніше він був у підпорядкуванні Тлумацької районної ради, яка не надто ним опікувалася. Через це водоканал збанкрутував, і рік тому громада створила нове підприємство.

- Ми стикнулися з величезними – понад 70% – втратами води,   з непрацюючими водоочисними спорудами і з багатьма іншими неприємними сюрпризами, – розповів пан Микола. – Однак завдяки DESPRO нам вдалося поправити справу з цими спорудами, а також із обліком води. Та ситуація все одно залишається непростою. Нам важко через велике податкове навантаження, отож було б добре, якби ми змогли перейти на єдиний податок. Ми також хотіли б просити державу про зменшення вартості електроенергію для таких підприємств, як наше. Ми дуже багато витрачаємо на «світло», бо джерело нашого водопостачання знаходиться за 25 км від міста… Наше підприємство не є дотаційним, і за рік ми замінили найпроблемніші ділянки водної траси. Однак я не впевнений, що наступного року ми зможемо прожити без дотацій. Адже з 1 січня зросте мінімальна заробітна плата, а відповідно, й вартість електроенергії. Між тим, 30% нашого тарифу складають витрати на електроенергію і 40% – витрати на зарплатню персоналу.

Микола Тимченко висловив думку, що до водоканалів, має прийти приватний інвестор, так само, як він колись прийшов до обленерго, і це в рази покращило якість послуг у галузі.

Щоб збільшення витрат не призводило до різкого зростання тарифів, потрібні великі підприємства, які б працювали для кількох громад. Так вважає експерт з питань водопостачання та водовідведення Іван Бельбас. На його переконання, децентралізація у тому, що стосується послуг водопостачання і водовідведення, не завжди є доречною.

- Що робити у випадку, коли районний водоканал, який постачав воду 17-м населеним пунктам, тепер мусить постачати її трьом громадам, які поділили між собою ці населені пункти? – запитав експерт.  – Яка із цих громад повинна взяти на баланс майно водоканалу і нести відповідальність за нього? При цьому якість послуги не має постраждати, а тарифи не мають вирости. Не всі водоканали є «колгоспами», як відзначив Євген Кунь. Наприклад, протягом п’яти останніх років керівництво Долинського водоканалу Івано-Франківської області оптимізувало ряд процесів, встановило систему диспетчеризаціі тощо. Чи варто ділити такий водоканал?

Єдиним виходом з такої ситуації Іван Бельбас вважає міжмуніципальне співробітництво. Однак це непростий інструмент, адже його застосування є цілком добровільною справою. Й ніхто не знає, як фінансувати водоканали, коли громади не зможуть домовитися між собою щодо умов їхнього утримання.

 

Вінницьке диво, або Позики комунальним підприємствам під 6%

Загальнодержавна програма «Питна вода» у Вінницькій області фінансувалася досить нерівномірно: у 2007-2008 роках, потім у 2011-му та у 2014-му. Натомість щоб профінансувати лише проєкти з водопостачання та водовідведення, за якими є проєктно-кошторисна документація, потрібно близько 1 млрд грн. Знайти такі кошти практично нереально, причому розробка жодних нових програм тут не допоможе.  Вінницька область вирішила цю проблему, створивши можливість кредитування таких проєктів з обласного бюджету.

- Ми створили комунальну  організацію зі сприяння інвестиціям та будівництва, засновником якої стала обласна рада, – розповіла Марія Зонова. – І от тепер ця організація кредитує комунальні підприємства у гривні на 3 роки під 6% річних. Ці підприємства разом з відповідним органом місцевого самоврядування подають пропозицію до спеціальної комісії облради, яка проводить конкурсний відбір проєктів і згодом укладає договори з переможцями – під гарантії органів місцевого самоврядування. Гроші починають надходити з початку наступного року. Громади з деяким острахом ставляться до цього механізму, але все одно бажаючих скористатися цими кредитами набагато більше, ніж грошей, виділених на відповідну статтю.

Цікаво, що населення теж може взяти участь у погашенні кредиту, виданого  комунальним підприємствам, вносячи дольові внески. Марія Зонова не приховувала, що трапляються і  випадки неповернення кредитів, «та коли судові інстанції починають блокувати рахунки органів місцевого самоврядування, гроші одразу ж повертають».

- Залучення міжнародних гравців на кшталт Світового банку є дуже складним, воно вимагає гарантій уряду, певної нижньої межі кредиту, наприклад, 5млн євро, – визнала Марія Зонова. – Отже співпрацювати з такими структурами доволі складно. Тому наше управління наразі успішно реалізовувало проєкти з водопостачання лише спільно з DESPRO.

- Ми тішимося, що до цього діалогу долучаються зацікавлені особи з Мінрегіону, з громад та з експертного середовища, – сказала, закриваючи захід керівник Швейцарсько-українського проєкту DESPRO Оксана Гарнець. – І я сподіваюся, що наша сьогоднішня перша зустріч започаткує серію обговорень, які дозволять не тільки широко проаналізувати проблеми, але й знайти їхнє вирішення…

Під час круглого столу більшість його учасників говорили про те, що плануватимуть поїздку до Новоолександрівської ОТГ, щоб перебрати її досвіду у тому, що стосується будівництва й бездотаційного утримання водних мереж. А це означає, що перші плоди діалогу вже є.

 

Повний відеозапис заходу: