У багатьох селах Дніпропетровської, Запорізької Миколаївської та Одеської областей місцеву воду не можна використовувати навіть для особистої гігієни, поливу городів та напування худоби. А кілька сіл власної води не мають зовсім.

---

Автор: Дмитро Синяк

За 25 років в Україні зникло 600 сіл – цю цифру кілька разів озвучували урядовці різного рівня. Натомість ніхто не заглиблювався у причини їхнього зникнення. Між тим, цілком можливо, що на це вплинула відсутність води. В усі часи люди тікали з тих місць, де питна вода псувалася чи зникала. За даними Мінрегіону, на початку 2018 року у 16 областях України було 1300 населених пунктів, які користувалися виключно привозною питною водою. Цього року Мінрегіон оприлюднив  Національну доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2018 році, в якій є цілком інші дані. Йдеться вже про 824 населених пункти, у яких живуть 274 тис. жителів. Згідно цієї статистики можна зробити припущення, що безводні селища і села суттєво знелюдніли.

Чотири п’ятих проблемних сіл та селищ розташовані у Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях. В усіх них води просто немає або її оголосив непридатною до вживання Держспоживстандарт. Причому деколи таку воду не може пити навіть худоба, що суттєво збільшує витрати селян на її утримання. Цією водою також не можна митися, у ній не можна прати тощо. Найчастіше причиною погіршення H2O є її мінералізація чи по-народному засолення.

Вирішення проблеми забезпечення централізованим водопостачанням населення, що користується привізною водою, є компонентом державної політики протягом останніх майже 20 років. Але це тільки на папері. Українські урядовці ніколи не вважали цю проблему першочерговою, «адже воду у села таки ж доставляють». Про стан реалізації державної політики у цій сфері йдеться в аналітичній записці Швейцарсько-українського проєкту DESPRO. «Децентралізація» вирішила поцікавитись, як виглядає життя у «безводних» селах. Ми також спробували з’ясувати, наскільки загрозливою є проблема і що потрібно, аби її вирішити.

 

Як Воздвижівська ОТГ воду у «басейни» збирає

Ось у такі «басейни» заливають питну воду у Воздвижівці з водовозів	Сергій Кулик

 

Ще за радянських часів вода у криницях великого села Воздвижівка Запорізької області почала гірчити, а з часом прогіркла настільки, що її стало неможливо пити. Згодом і місцева санепідстанція наклала вето на це, офіційно відзначивши «високий вміст солів». Відтоді люди, а у Воздвижівці 1200 жителів, їздять до залізничної станції, де є потужна артезіанська свердловина. Місцеві підприємці також доставляють воду по хатах на замовлення. 120 грн коштує доставка трьох «кубів» – саме стільки вміщує водовоз. Воду переливають у так звані басейни – великі, зазвичай бетонні, ємності з кришками, які є у кожному дворі. Сирою цю воду пити мало хто наважується – хіба кип’ячену.

У 1990-х завдяки зусиллям місцевого керівництва у селі з’явилася власна свердловина, створена коштом ПРООН. Але водогін селяни вже мусили будувати самі. А у них, як водиться, забракло на це грошей, бо потрібно було аж 12 млн грн. Тому на разі свердловина стоїть без діла: з неї беруть воду лише для того, щоб підтримувати її у робочому стані.

 

З такого «басейну» змушені пити учні воздвижівської школи	Воду у нього привозять водовозом

Після створення у 2017 році Воздвижівської ОТГ селяни не раз подавали проєкти водогону на обласні та державні конкурси, але перемогти не змогли.

- Хіба нормально у ХХІ столітті купувати воду з водовоза! – обурюється голова громади Віктор Тютюнник.

- Якби то ще можна було хоч прати чи купатися у нашій воді! – додає житель Воздвижівки Сергій Кулик. – А то як помиєшся, то шкіру стягує так, що забуваєш, як тебе звати. А як попереш одяг, то він стає ніби з цементу. Негожа наша вода, як виллєш її на землю, вода висохне і залишить білі плями – сіль. Найближча криниця з непоганою водою – у степу, але до неї кілометри з чотири. Та й води у ній дуже мало. Тож ми зазвичай купуємо питну воду у магазинах: гривня – літр. А привозна, з водовозів, іде на прання та миття. Моя родина витрачає на воду близько 500 грн на місяць… У такій ситуації молодь у селі не втримаєш – зростає лише цвинтар…

 

Один із саморобних басейнів Воздвижівської ОТГ

 

Що загрожує національній безпеці України

- Проблема зневоднення українських сіл з роками поглиблюватиметься через кліматичні зміни, – вважає заступник директора Департаменту систем життєзабезпечення та житлової політики Мінрегіону Віктор Токаренко. – Якщо держава нічого не робитиме, за десять років у Херсонській та Запорізькій областях може з’явитися пустеля. Цьогоріч у той час, як на Закарпатті пройшли повені, у центральній Україні річки так і не наповнилися до звичного рівня. Це стосується Росі, Десни, Тетерева, а також і Дніпра…

 

Заступник директора Департаменту систем життєзабезпечення та житлової політики Мінрегіону Віктор Токаренко

 

Згідно з висновком Рахункової палати України 2018 року, «ігнорування проблем забезпечення централізованим водопостачанням південних областей нашої держави може призвести до зростання ризиків надзвичайних ситуацій, зниження якості води, зменшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, що, у свою чергу, є загрозою продовольчій та національній безпеці».

Є також інший важливий момент, пов’язаний із забезпеченням доступу українців до чистої питної води. Забезпечення такого доступу є вимогою Євросоюзу.

- Стаття 4 Директиви Ради Європи № 98/83 наголошує на тому, «що держави-члени ЄС зобов’язані вживати заходів, щоб вода, призначена для споживання людиною, була безпечною та чистою», – веде далі Віктор Токаренко. –  Є багато інших європейських документів, вимог яких Україна повинна дотримуватися, якщо хоче стати членом Євросоюзу. Є врешті-решт Концепція сталого розвитку, до якої приєдналася Україна. Ця концепція визнана світовою спільнотою як домінантна ідеологія розвитку людської цивілізації у ХХІ столітті… При цьому у жодному документі нічого не повідомляється про розміри населених пунктів, які повинні мати цивілізований доступ до питної води. Тобто навіть якщо у деяких селах лише 20 жителів, вони так само мають право на чисту воду, як жителі великого міста, і держава має це право забезпечити.

 

Експерт з питань з публічних послуг та моніторингу Швейцарсько-українського проєкту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO Вячеслав Сороковський

 

- Якщо в Україні міське населення охоплене централізованим водопостачанням на 99%, то сільське – щонайбільше на 30%, – додає експерт з питань з публічних послуг та моніторингу Швейцарсько-українського проєкту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO Вячеслав Сороковський. – Саме тому вирішення цієї задачі має бути одним із пріоритетів державної політики на ближчі роки.

 

Два водогони Вишнівської ОТГ. Що зауважив Анатолій Хололєєнко

У селі Вишневому Дніпропетровської області водогін є, але побудували його близько 60 років йому. Вода тут ніколи не була ідеальною: через поклади залізної руди у ній дуже багато заліза. Варто лише налити її до якоїсь ємності, як вода починає швидко жовтіти і за кілька годин перетворюється на помаранчеву. Такою є аква віта не тільки у кранах та у криницях, але навіть в артезіанських свердловинах Вишневого. Згідно з висновками Жовтоводського міжрайонного відділу лабораторних досліджень, зроблених у листопаді 2016 року, у цій воді у 22 рази за норму більше заліза і у 7 разів – марганцю.

 

Вода, відстояна близько години. Ліворуч та, яка пройшла через фільтри у будинку Анатолія Хололєєнка, праворуч – звичайна

 

Вишнівська ОТГ, що утворилася у 2016 році, спробувала розв’язати цю проблему, сплативши близько 1 млн грн за створення проєкту очисних споруд. За словами голови громади Тетяни Васильковської, будівництво цих споруд і реконструкція водогону вимагає близько 15 млн грн.

- Минулого року ми подали наш проєкт на конкурс ДФРР, але він не пройшов, – розповідає пані Тетяна. – Все через те, що Дніпропетровська область не затвердила власної стратегії розвитку... За довгі роки без якісної води люди звикли возити додому баклажки, але хіба ж це нормально! В одному тільки Вишневому близько 400 дворів, є і кількаповерхові будинки! А крім Вишневого, у такій ж ситуації ще три поселення нашої громади.

Питну воду мешканці Вишнівської ОТГ купують у 19-ти магазинах по ціні 1 грн за 1 літр, або замовляють доставку додому. Місцевий активіст Анатолій Хололєєнко встановив вдома спеціальний фільтр, бо каже, що руда вода псує пральну машинку, і приймати ванну у ній не бажано. Коштував цей фільтр 12 тис. грн, а купівля спеціальних очисних гранул «виносить» по 1,5 тис. грн на рік.

 

	Домашня водоочисна станція Анатолія Хололєєнка

- Але навіть на такій очищеній воді моя сім’я не наважується готувати їжу та не п’є її, – розповідає пан Анатолій. – Питну воду ми купуємо у великих 20-літрових бутлях. Один бутель коштує 78 грн, нам достатньо вісьмох. Виходить 624 грн на місяць.

Власне, ця «бухгалтерія» і допомогла Анатолієві Хололєєнку зробити невтішний висновок щодо майбутнього проєкту очисних споруд, що його задумала Вишнівська сільська рада.

- Головна проблема цього проєкту у тому, що ніхто не рахував вартість «куба» води у крані конкретного домогосподарства після будівництва очисних споруд, – розповідає пан Анатолій. – За моїми розрахунками, вона сягатиме близько 70 грн за куб.м. Щонайменше одне домогосподарство використовує приблизно 10 куб.м на місяць. І відповідно, платитиме за це 700 грн. Хто з селян «потягне» такі витрати? Отже, воду або крастимуть, або водогін стоятиме без діла.

Анатолій Хололєєнко переконаний, що цю проблему могли би вирішити будівництво нового малопотужного водогону – суто для питної води, споживання якої є незначним, а відтак незначними будуть і витрати. Тетяна Васильковська відповідає на це, що новий водогін у будь-якому разі не означатиме знищення старого – вони можуть існувати паралельно.

 

1747 проєктів з водопостачання вимагають 28 млрд грн

На те, щоб вирішити проблему водопостачання, спрямована Загальнодержавна цільова програма «Питна вода України» на 2011-2020 роки. Прогнозний обсяг її фінансування становив 9 471,7 млн. грн, з них за рахунок державного бюджету – 3004,3 млн. грн, з інших джерел фінансування – 6 467,4 млн грн. Однак за 2011-2020 роки програму профінансували тільки на 457,2 млн грн, з них за рахунок державного бюджету – 394,1 млн грн, що становить лише 13% передбаченого обсягу. З інших джерел фінансування надійшло 63,1 млн грн. Причому фінансувалася «Питна вода України» фактично тільки у 2011, 2012 та 2018 роках.

Програма «Питна вода України» напряму не стосується вирішення проблеми привізної води. Хоча на практиці серед проєктів, що отримували фінансування за цією програмою, могли бути і села з привізною водою. Визначити, на скільки програма «Питна вода України» вплинула на подолання проблеми привізної води важко, адже відповідний облік не ведеться.

Упродовж останніх 20 років держава на вирішення проблеми привізної води скеровувала інші державні програми. Усі ці програми, втім, були у відомчій приналежності Держводагенства – Державного агентства водних ресурсів України. Програм було декілька, нині діюча – Загальнодержавна цільова програма розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року, прийнята Верховною Радою ще 2012 року. Втім, при загальному бюджеті програми в 1,6 млрд грн ця програма майже зовсім не фінансується.

- Рівень виконання запланованих державою програм та заходів у цьому напрямку можна охарактеризувати як катастрофічно низький, – додає Вячеслав Сороковський. – Протягом 2000-2017 років існувала усталена практика невиділення грошей на заходи, заплановані затвердженими бюджетними програмами. Тому державна програма розвитку водного господарства у частині, що стосується забезпечення водопостачанням населених пунктів, які користуються привозною питною водою, не фінансується майже зовсім. Інколи щось робилося за кошти місцевих бюджетів. Так, наприклад, у 2017 у Закарпатській, Запорізькій та Полтавській областях коштом місцевих бюджетів збудували водогони у кількох селах, витративши на це 16,6 млн грн. Натомість у цей рік держава планувала побудувати водогони у 41-му населеному пункті. Це мало би покрити загальну потребу лише на 3%, однак і цього не було зроблено.

Згідно з даними Мінрегіону, у 2018 році на подолання проблеми привізної води було виділено 120 млн грн. За ці кошти провели реконструкцію системи очищення води та ділянки магістрального водоводу Іванівського групового водопроводу у Херсонській області, а також реконструкцію чотирьох ділянок магістрального водопроводу Казанківського групового водопроводу у Миколаївській області. Крім цього, було завершено будівництво водоводу у селі Олеша Тлумацького району Івано-Франківської області, збудовано майданчики під водонапірні башти у селах Глибоке та Борисівка Татарбунарського району Одеської області та виконано проєктні роботи на розбудову двох локальних водопроводів у Львівській області й іще двох магістральних водопроводів в Одеській області. Загалом побудували та відновили 34,6 км магістральних водопроводів, провели реконструкцію двох насосних станцій та одної системи очищення води.

Що треба зробити, аби різні державні програми, спрямовані, по суті, на одну і ту саму проблему, працювали б «в унісон», а не рухалися паралельними курсами? У зв’язку з тим, що програма «Питна вода України» закінчується цього року, Мінрегіон готує законопроєкт, який має продовжити її дію до 2025 року. До цієї програми мають включити 1747 проєктів з водопостачання та водовідведення, надісланих до Мінрегіону обласними державними адміністраціями. Повна вартість виконання цих проєктів на 5 років сягає 28 млрд грн. Серед цих проєктів є і кілька таких, що стосуються привозної води.

- Не всі ці кошти мають надійти з державного бюджету, – заспокоює Віктор Токаренко. – Адже цьогоріч дуже багато громад, бюджети яких суттєво зросли завдяки реформі децентралізації, погодилися на безпрецедентні 40% співфінансування. А є ще гроші донорів та гроші обласних адміністрацій і рад, які теж можна залучити до цих проєктів. Однак це стане можливим, тільки якщо держава розпочне співфінансування витрат. У такій ситуації державні кошти стають каталізатором, який активізує сам процес будівництва та відновлення водних мереж. Але без цих грошей, швидше за все, не буде нічого, і безводні села занепадуть.

 

Друга частина матеріалу ТУТ