Як розвивається одна з найбільших в Івано-Франківській області об'єднаних громад, розповів голова Коломийської ОТГ Ігор Слюзар в інтерв’ю газеті «Галичина».

---

Датою створення Коломийської окремої територіальної громади можна вважати 6 вересня 2018 року, коли міська рада ухвалила рішення про добровільне приєднання громад сіл Шепарівців, Товмачика, Іванівців, Саджавки та Кубаївки. Через десять днів до Коломиї приєдналося й село Воскресінці. Коломийська ОТГ стала першою в області і п’ятою в Україні громадою з центром у місті обласного значення. Так, процес об’єднання відбувався непросто. Скажімо, селяни побоювалися, що їхні землі перейдуть у відання Коломиї, і там же прийматимуть життєво важливі для них рішення. Та Ігорю Слюзару вдалося переконати людей, що цього не станеться.

– Ще 2015 року я буквально пройнявся ідеєю об’єднання громад, – розповідає Ігор Слюзар. – Перший перспективний план нашої громади охоплював приєднання аж 46 сільських рад до Коломиї. Я тоді повідомив усіх, що ми готові до об’єднання. І від усіх отримав відмови. Поїхали в кілька найближчих до Коломиї сіл – також одержали негативні відповіді. У підсумку спинилися на тому, що маємо. Наша перспектива – це люди. Найбільша цінність – трудовий ресурс…

– …який не має в Україні роботи...

– Хто це вам сказав? Ситуація кардинально змінилися за останні три роки. Інша річ, що немає людей, котрі готові працювати в Україні за ті порівняно невеликі гроші. Робочих місць у Коломиї більш ніж достатньо. І, до речі, дефіцит робочої сили призвів до зростання зарплати. Знову ж таки, за останні три роки середній заробіток у нас зріс утроє – це при тому, що ще багато хто оформляє своїх працівників на мінімальну зарплату, доплачуючи готівкою.

Я думав, як зберегти місто, особливо таке специфічне, як Коломия. Воно ж було свого часу торговельним центром. У першій згадці про нього, датованій 1241 роком, ідеться про торгівлю сіллю. Князі боролися за те, хто контролюватиме цей ринок. І, по суті, нині місто також живе комерцією. У нас комерційна нерухомість найдорожча в області. У центрі міста за квадратний метр торгової точки платять від трьох до п’яти тисяч доларів. Майже такі самі ціни, як у Львові. Житло у нас дорожче, ніж у Івано-Франківську, хоч будують немало. А в радянські часи Коломия мала доволі потужну промисловість. Та нині, щоби її розвивати, потрібні люди, які жили би тут, в ОТГ. Це головна цінність, яка має бути ментально прив’язана до Коломиї. Власне, так воно і було само собою. Дитсадки, школи, освіта загалом, культура вже були певною мірою прив’язані до Коломиї. Але щоби ті зв’язки під впливом різних чинників не обірвалися, потрібно об’єднуватися.

Думаю, в селах, що приєдналися, давно не бачили таких капіталовкладень, які мають нині. Хоча є деякі винятки. Наприклад, в Іванівці, де завдяки покійному Михайлові Вишиванюку було багато доброго зроблено. Вочевидь, їм найменше потрібно допомагати. Але в будь-якому разі нині в кожному селі є ЦНАП і вже людям не потрібно їздити до Коломиї за будь-якою довідкою. Крім того, там працюють жителі тих же сіл, а це робочі місця, зарплати.

Також майже у всіх селах освітили центральну дорогу М-10, що пролягла на Надвірну. Чому це важливо? Бо пам’ятаю здавна, в селах у людей є звичка ходити по проїзній частині доріг. Особливо – у молодих людей. Якщо в клубі були танці, то, як правило, вся молодь «тусувалася» на дорозі. Було чимало смертельних ДТП, бо в темряві водії невчасно помічали людей. Це ми зробили за один рік. Також поліцейські станції відкрили в Товмачику та Воскресінцях. Робимо амбулаторію в Саджавці. До речі, там доволі активна громада, й вона сама почала будувати спортивний майданчик. Ми допомогли матеріалами на 400 тисяч гривень.

– Ігоре Богдановичу, створюється враження, що Коломия тільки дає… А що має взамін? Пригадую розмову з одним, сказати б, керівником доволі великого населеного пункту, до якого хотіли приєднатися бідні села, щоб їх годували…

– Нічого подібного. Треба уважно читати бюджетне законодавство. А воно виписано так, що кількість населення тільки зменшує норматив податкового забезпечення. Візьмімо Івано-Франківськ. Якщо не помиляюся, цього року місто має 53 мільйони гривень реверсійної дотації. Тобто все, що воно заробляє більше нормативу додаткового забезпечення 1,1, держава забирає. І наша Коломийська ОТГ нічого би не програла, якби до неї приєдналися ще 20-30 сільських рад. Просто менше віддавала б державі реверсійної дотації і ці кошти залишались би суто на потреби громади. Бо, скажімо, в Калуші вже забирають перші гроші з бюджету міської ОТГ на наступний рік. Хоча місто теж приєднало деякі села до себе, але цього виявилося недостатньо, щоби вийти на такий рівень, як у нас. Наразі ми маємо з цього приводу нульовий баланс. Тобто держава дотацій нам не дає, водночас ми їй не віддаємо наші податки. Відповідно для Коломиї фінансового програшу немає. Можливо, навіть навпаки. Адже, як уже казав, те, що до центру громади прив’язано ментально якомога більше людей, котрі приїздять сюди за певними послугами, товарами, користуються благами, котрі можна тут отримати, сприяє розвитку підприємницької діяльності в місті, а відповідно – поповненню бюджету, котрий, власне, йде на всю громаду.

– Зі створенням ОТГ управлінський апарат скоротився?

– Думаю, ні. Але якщо взяти додаткові послуги, які він тепер надає, то виходить один до одного. А якщо ще подивитися на витрати на його утримання, то вони лише 11% нашого бюджету. Менше тільки в Ямницькій ОТГ, де є велика промисловість, а громада невелика. Якщо взяти по Україні, то із територіальних громад з центром в місті обласного значення, як наша, за витратами на утримання управлінського апарату ми на 11 місті. Тобто маємо нормальний середній коефіцієнт видатків на управління. Інша річ, що 56% нашого бюджету йде на зарплати освітянам, медикам, працівникам органів соціального захисту, звідки зворотні надходження невеликі.

– Інакше кажучи, у тих сферах заборгованості із зарплат нема?

– Ні, ми перевиконуємо бюджет, тож люди вчасно отримують свої гроші.

– Ви говорите доволі оптимістично. Невже немає проблем?

– Звісно, є. Скажімо, хоча ми вже існуємо понад рік, та тільки звикаємо працювати в таких великих масштабах. Свого часу наша територія становила 41 квадратний кілометр, а тепер – 136. Площа набагато більша. І коли там раніше нічого не робилося, то й не було відповідного персоналу. Деякі сільради були, по суті, касою для видачі зарплати, котрої не на всіх вистачало…

– А ще інструментом розподілу землі та інших благ між своїми…

– Нам простіше. Ми зайшли туди, так би мовити, незалежні. Не маємо там якихось кумів, сватів, братів. Так, побачили, що в деяких селах є внутрішні конфлікти. До речі, завдяки цьому там і громади найбільш активні. Хоча це не завжди позитивно. Скажімо, в Саджавці інвестор з Долини хоче взяти в оренду 100 гектарів землі під вирощування лохини. Реальний інвестор, котрий має намір вирощувати екологічно чисту продукцію. Та селом здійняли з цього приводу скандали. Далеко не всі згодні його послухати. Хоча для нашої ОТГ це принципово. Адже Саджавка наразі найбільш дотаційне село, де тільки бюджетні заклади та кілька дрібних підприємців.

– Передусім як мер Коломиї Ви опікуєтеся 10-ю окремою гірсько-штурмовою бригадою, що дислокується в місті. Достатньо лише у фейсбуці подивитися, як військові Вам дякують, вітають тощо. Звідки така любов до армії? В інших містах області, зокрема в Івано-Франківську, також є військові частини. Але там нічого такого не спостерігається.

– «Десятка» у нас найбільший платник податків. Хоча ще коли 2014-го до Коломиї приїжджав тодішній командувач Сухопутних військ і вирішували питання про розташування частини, я пообіцяв, що десять відсотків від надходжень від них віддаватиму на соціальні потреба, будівництво тощо. Коли генерал Зубанич очолив «десятку», наші домовленості залишилися в силі. Проблема лише в тому, що були наміри взагалі перевести бригаду до Чернівців, де розташований один з її батальйонів. До Коломиї приїжджав і міністр оборони, і начальник генштабу з цього приводу. Наразі домовилися, що вона залишається тут і ми продовжимо її розбудовувати. Адже Коломия раніше була і військовим містом. До 1991 року тут стояло шість частин і третину населення становили військові та їхні родини. Вважаю, цю славу потрібно повертати. По-перше, це вигідно. Знову ж таки, люди навіть з інших регіонів осідають у нас на постійній основі. Перевозять свої родини, щоби жити тут. Ще вже для них додатково відкрили пів дитсадка неподалік від частини. 

– А про що я у Вас не запитав?

– Вважаю, що об’єднання громад – це правильний рух. Не знаю, наскільки це потрібно великим містам, територія котрих через різні обставини обмежена. Щодо Коломиї, то ми таких обмежень не маємо. Тільки торік оформили під сільські угіддя 700 гектарів, і бачимо перспективи розвитку на них. Ще 200 га плануємо віддати під промислові об’єкти. Власне, задум такий, аби бізнес- середовище могло утримувати інфраструктуру населених пунктів, котрі належать до ОТГ. Бо очевидно, що раніше чи пізніше бюджетне законодавство змінять, щоб неефективні громади просто не існували. Мається на увазі, окремі сільради. Навіщо утримувати громаду, яка потребує до 80 відсотків дотацій. Яка з неї користь?..

---

Довідка 

Ігор Слюзар народився 1962 року в Львові. Закінчив Львівський політехнічний інститут. За освітою інженер-електрик. Із 1986 по 1996 рр. працював на заводі «Коломиясільмаш», а далі – у приватних структурах на керівних посадах. Вів політичну діяльність в Українській народній партії. 2010 року І. Слюзара обрали мером Коломиї.