Деякі соціально-психологічні аспекти взаємодії місцевої влади та бізнесу

Територіальні громади в Україні здебільшого мають доволі значний потенціал для економічного розвитку і зростання. Проте розвиток кожної громади передусім залежить від ефективності використання наявного потенціалу – виробничих, природно-ресурсних, соціально-культурних та інших активів, якими вона володіє i розпоряджається. Однак на практиці далеко не всі можуть розкрити і реалізувати його належним чином. Чимало громад стикається з ситуацією, коли, в силу різних обставин, не складаються відносини у місцевої влади з бізнесом, інвестори обходять стороною, а чимало земельних ділянок, комунальних та виробничих приміщень пустують. Такий стан справ унеможливлює зростання  місцевої економіки, зумовлює нестачу коштів на розвиток, а молодь виїжджає, оскільки  не бачить можливостей для самореалізації.

Такі обставини можуть бути зумовлені різними чинниками. Так наявність корпоративного інтересу чи залежність від так званих місцевих «покровителів», не зацікавлених у появі конкуренції за ресурси, унеможливить прихід інвесторів та спонукатиме бізнес шукати більш привабливі локації. Не суттєво відрізняється ситуація, коли умови у громаді диктують «впливові люди» регіонального чи національного рівня, які тримають тотальний контроль над її ресурсами і фінансовими потоками.

Серед іншого, недостатня ефективність в управлінні активами може скластися й унаслідок певних соціально-психологічних чи особистісних установок[1] з боку керівництва громади чи навіть окремих фахівців, які відповідають за ту чи іншу ділянку роботи. Це, наприклад, може бути зумовлено намаганням продемонструвати, «хто в громаді головний», певною недовірою й упередженим ставленням до бізнесу, ігноруванням ініціатив підприємців чи навіть просто негативною позицією, що сформувалася унаслідок якихось причин.

Варто зауважити, що соціально-психологічні установки можуть стати як тим фактором, що рухає громаду вперед, до економічного й соціального зростання, так і тим, що гальмує її розвиток. Позитивна установка, зокрема й на співпрацю з бізнесом, громадянським суспільством, міжнародними партнерами мобілізує громаду і дозволяє реалізувати її внутрішній потенціал та використати нові можливості, що з’являються. У той же час негативна установка приводить до зволікання чи прийняття помилкових рішень, які лише поглиблюють складні а то й кризові ситуації. Зазвичай вона обумовлює пасивність, безініціативність в той час,  коли потрібно приймати швидкі рішення, реагувати на обставини, що склалися й діяти опираючись на підтримку бізнесу й громадянського суспільства.

Звісно, що питання взаємодії влади і бізнесу не є таким легким, як може здатися на перший погляд. Це зумовлено тим, що перед цими інститутами суспільства  стоять різні цілі та завдання і вони можуть сповідувати різні  погляди, цінності, що нерідко призводить до розбіжностей і навіть до конфліктів.

Так для місцевої влади домінуючими є завдання забезпечення життєдіяльності й розвитку громади з наголосом на соціальній складовій. Зазвичай, представники влади вважають, що бізнес має мати певну соціальну відповідальність, оскільки здійснює у громаді свою діяльність і, відповідно, користується місцевими ресурсами. Тому  в їхній уяві найпоширенішою формою співпраці з бізнесом бачиться спонсорство, яке полягає у виділенні коштів на ті чи інші потреби або ж реалізації чи підтримці якогось соціального проєкту.

В той же час для бізнесу головним є вигідне вкладення інвестицій з метою отримання максимального прибутку. Тому підприємці зазвичай ставляться насторожено до ініціатив місцевої влади (про співпрацю у формі спонсорства), що у свою чергу накладає певний відбиток на інвестиційну привабливість громади. Тим паче, якщо таке «спонсорство» є умовою входження для реалізації проєкту на її території. Інвестори обумовлюють це тим, що соціальна місія на початковому етапі їх діяльності в громаді полягає якраз у створенні робочих місць, в той час як непередбачені витрати коштів можуть зашкодити фінансовим планам, вплинути на графік реалізації проєкту та вихід на отримання прибутку. Адже саме прибуток у перспективі може бути джерелом таких соціальних інвестицій. Але для його отримання бізнесу спочатку потрібно інвестувати у створення і придбання основних засобів, організацію і запуск виробництва, сплату обов’язкових платежів, зокрема, й місцевих податків і зборів, виплату заробітної плати працівникам тощо.

То ж не дивно, що у представників влади і бізнесу можуть бути різні бачення і різні підходи до розвитку громад чи вирішення проблем, які стоять на порядку денному. Однак існування різних підходів є абсолютно нормальним у ділових стосунках і не повинно зумовлювати труднощі у взаєминах. Адже досягнути своїх, здавалось би таких різних, цілей цим інститутам суспільства буде набагато легше, спираючись на партнерство і співпрацю, а ніж на протиріччя  і протистояння. Тим паче, що для успішного соціально-економічного розвитку громад, забезпечення їх стійкості в умовах воєнного сьогодення і повоєнного відновлення, існує гостра потреба в узгодженій співпраці між місцевою владою та приватним сектором.

Конкретні кроки з побудови ефективної взаємодії місцевої влади і бізнесу

Як же подолати стійкі психологічні та інші бар’єри в стосунках місцевої влади і бізнесу та побудувати ефективну взаємодію? Насамперед потрібне усвідомлення того, що партнерська співпраця може віднайти спільні цілі та продемонструвати взаємну вигоду в їх досягненнях. І від цього виграють усі: і місцева влада, і бізнес, а найголовніше – мешканці громади.

Малюнок 1. Алгоритм розбудови партнерської співпраці влади і бізнесу

Як бачимо, якісний процес налагодження ефективної співпраці свідчить про те, що він може складатися з декількох етапів, на кожному з яких особлива увага приділяється взаємному діалогу, взаєморозумінню та готовності до співпраці, спільної діяльності, які мають бути присутніми вже на початку налагодження взаємин. Вважаємо за доцільне формалізувати такі стосунки, оскільки інституалізація дозволить  побудови довготривале та надійне партнерство. А таке партнерство стане основою для реалізації спільних ініціатив, які матимуть позитивний вплив на місцеву економіку та соціальний добробут в громаді, підвищення якості життя її мешканців.

Дещо про комунальні підприємства, соціальні замовлення для ГО та соціальне підприємництво

Попередня співпраця з інститутами місцевого самоврядування дозволила побачити різні громади і різних голів –  справжніх стратегів і лідерів, поміркованих і розсудливих, енергійних і креативних, авторитарних і самовпевнених, які переконані, що їхня позиція є єдино правильною. То ж розглянемо деякі типові ситуації, які базуються, передусім, на певних соціально-психологічних установках й нерідко приводять до помилкових рішень.

Зазвичай, голови громад, розмірковуючи про місцевий економічний розвиток і створення робочих місць, декларують чимало цікавих ідей, зокрема й тих, з якими вони йшли на вибори і які були підтримані мешканцями. Здебільшого це приземлені і цілком реалістичні ініціативи, наприклад про започаткування підприємств з переробки місцевої сільськогосподарської сировини чи будівництво складів-холодильників з підтримкою належного температурного режиму і вологості повітря для зберігання вирощеної продукції чи заморожування овочів, фруктів, ягід. Проте нерідко йдеться і про доволі складні проєкти, які в силу об’єктивних причин свідчать про їх недоречність, не кажучи вже що такі ініціативи вимагають значної тривалості й великих фінансових витрат. Чимало місцевих керівників висловлюють переконання у необхідності започаткування  технологічних чи індустріальних парків з непохитною впевненістю, що саме сюди мають зайти багатомільйонні інвестиції, хоча громада є доволі малочисельною і навіть діючі бізнеси відчувають гостру потребу в кадрах.

Але головне, що механізмом  реалізації таких ідей, в силу різних причин, пропонується виключно створення комунального підприємства (КП) чи установи, хоча така діяльність  не належить до прямих повноважень органів місцевого самоврядування (ОМС). А підставою для такого підходу може бути оманлива упевненість щодо неодмінних переваг КП –  від створення  нових робочих місць і аж суттєвого зростання дохідної частини бюджету.

Однак, як правило, КП створюються громадами переважно для забезпечення окремих господарських чи соціальних потреб, якщо відсутні інші, більш раціональні варіанти вирішення проблеми чи задоволення запитів жителів. Хоча у багатьох ситуаціях таку місію можуть виконувати бізнес чи інститути громадянського суспільства. Такий механізм може дозволити оптимізувати систему соціальних послуг та покращити їх якість, особливо за умов обмежених фінансових та людських ресурсів у громадах.  Для цього можна залучити недержавних виконавців, наприклад громадські та благодійні організації,  зокрема, шляхом соціального замовлення[2] чи проведення конкурсів соціальних проєктів. Таку ж місію можна забезпечувати у форматі соціального підприємництва[3]. Якщо ж наполягати лише на створені КП, є ризик, що чимало мешканців вважатимуть ідею його створення прихованими корисливими мотивами (як от додатковий тіньовий заробіток, влаштування знайомих і родичів, закладення основ для майбутнього власного бізнесу тощо), що провокуватиме напруженість та недовіру.

У багатьох громадах є чимало успішних прикладів реалізації ініціатив, ініційованих лідерами громад. Однак на практиці часто-густо грандіозні цілі та амбітні наміри так і залишаються ідеями або ж їх започаткування обертається для громади «гливким млинцем» у формі недобудованих об’єктів, «заморожених» проєктів та інших втрат. Створення КП у невластивій для місцевої влади сфері відповідальності нерідко замість очікуваних нових надходжень обертається для громади непомірними видатками на їх утримання. Зрештою, територіальним громадам, замість створення нових КП, варто замислитися над корпоратизацією уже наявних та залучати бізнес, з його ресурсами і управлінськими навичками для оздоровлення ситуації.

Все, що може  у громаді робити бізнес, повинен робити бізнес

Чому саме такий підхід є  важливим? Та тому що громада у особі свого керівництва не повинна робити те, що їй невластиве. Все, що може робити бізнес у громаді, повинен робити бізнес, а місцева влада повинна створювати для цього відповідні умови. І підприємці зроблять це набагато швидше й ефективніше, з більшою технологічністю, якіснішими робочими місцями і платитимуть відповідні податки і збори до місцевого бюджету. 

В цьому контексті варто розглянути ситуацію з індустріальними парками, які створили і продовжують створювати ОМС і які уже складають більше половини від усіх парків, що внесені до Реєстру[4]. Поза сумнівом, індустріальні парки є найефективнішим механізмом залучення інвестицій в регіональний і місцевий економічний розвиток. Вони забезпечують полегшення доступу інвесторів до земельних ділянок для промислового виробництва, насамперед для проєктів з високою доданою вартістю. Для територіальних громад індустріальні парки можуть принести покращення інфраструктури й інвестиційної привабливості, нові робочі місця, відновлення і зростання місцевої економіки, збільшення податкових надходжень у місцеві бюджети.

Однак громади зможуть залучати інвестиції лише в тому разі, якщо індустріальний парк був правильно організований.[5] Варто зауважити, що окремі громади (зокрема Вінницька, Білоцерківська, Коростенська та деякі інші), які володіють відповідним потенціалом і де місцева влада ефективно взаємодіє з бізнесом, вже мають успішні приклади створення та  підтримки функціонування індустріальних парків.

Однак у більшості територіальних громад спостерігається доволі непроста ситуація із застосуванням цього інструменту. Було прийнято рішення про створення муніципальних парків, вони включені до Реєстру і мають право на державну підтримку. Але концепція й гарна картинка візуалізації – це тільки початковий етап, який у більшості випадків далі не рухається. Однією із причин такої ситуації є те, що для управління індустріальними парками в якості керуючих компаній не був залучений бізнес, а були створені якраз КП, які не мають жодного досвіду і жодних ресурсів для облаштування та запуску такого інструменту, тим паче розуміння специфіки й досвіду у залученні інвесторів. Але обговорювати це питання з бізнесом, у тому числі й щодо доцільності створення, залучення потенційної керуючої компанії місцевій владі потрібно ще на етапі ідеї, щоб уникнути прикрих помилок і прорахунків.

Через брак фінансової та інституційної спроможності ініціаторів та керуючих компаній такі парки не можуть скористатися державною підтримкою на їх облаштування. В той же час максимальний розмір такої підтримки складає 150 млн грн, але при цьому обов’язковим є співфінансування з боку заявника (ініціатора чи керуючої компанії) у співвідношенні 50 на 50 (для деокупованих територій – 80 на 20). Варто зазначити, що у 2024 році для цього з державного бюджету виділено біля 1,24 млрд грн[6], чим скористалося понад 10% суб’єктів (ініціаторів, керуючих компаній), внесених до Реєстру. Переважно це муніципальні індустріальні парки, де керуючою компанією є бізнес або приватні парки. І держава буде активно підтримувати таку діяльність й надалі, зокрема, на будівництво та модернізацію промислової інфраструктури у 2025 році планується виділити 1 млрд грн[7].

Досвід взаємодії Калуської громади з бізнесом у створенні інвестиційної інфраструктури

Варто зауважити, що успішнішими є ті індустріальні парки, ініціаторами створення яких виступив приватний сектор, зокрема «Біла Церква», «Кроноспан Рівне», «Kalush industrial HUB» тощо. До прикладу, індустріальний парк у місті Калуш на Івано-Франківщині, який був створений ТОВ «Ч.А.С.», у серпні 2021 року було включено до Реєстру, а наступного року він почав приймати учасників. Від початку повномасштабної війни у Калуську територіальну громаду релокувалося близько 30 підприємств, тож частина бізнесів знайшла тут можливості для розміщення своїх потужностей і розгортання виробництва, що принесло додаткові надходження у бюджет громади й робочі місця для її мешканців.

Зазначимо, що Калуська міська рада продемонструвала вміння бачити перспективу і готовність вирішувати питання на користь бізнесу. З 1 січня 2024 року тут встановлено пільги з місцевих податків для індустріальних парків, зокрема пільга по платі за землю складає 50%. Також  заплановано розглянути звільнення індустріальних парків від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.[8] Сприятливий бізнес-клімат у відомій своїм промисловим потенціалом громаді, репутація надійного та професійного партнера бізнесу пожвавив процес створення інвестиційної інфраструктури. Зокрема у 2024 році уряд включив до Реєстру комунальний індустріальний парк «Галіція» та ще один приватний «Калуш Продакшен», ініціатором створення якого є ТОВ «Хімзавод Калуш».

Водночас, може виникнути запитання чи немає тут ризиків, адже індустріальні парки конкуруватимуть між собою за інвесторів, а залучені компанії – за людські ресурси. Але у самій громаді станом на 1 січня 2022 року проживало 87203 особи, а внаслідок війни сюди переїхало близько 14 тис. ВПО, з яких біля 5 тис. залишилось, причому одним із ключових факторів цього була можливість працевлаштування. Зрештою, з урахуванням того, що сукупна площа трьох індустріальних парків складає близько 60 га, то з людськими ресурсами, при належній взаємодії місцевої влади з бізнесом, адаптації ринку праці до його потреб (що потрібно робити вже сьогодні) не повинно бути проблем. Тим більше, що у радіусі 35 км від Калуша проживає понад 250 тисяч працездатного населення (включно з обласним центром).

Стосовно риторичного запитання про втрати  бюджету зазначимо, що Калуська громада вже за короткий період заробила десятки мільйонів гривень, оскільки місцева влада ефективно використовує існуючі ресурси, зокрема, й згадані земельні ділянки, викуплені бізнесом. Більше того, ці ділянки, ставши повноцінними індустріальними парками, і створені там об’єкти, у перспективі зможуть генерувати набагато більші надходження до бюджету, які скеровуватимуться на покращення життя громадян.

А щодо преференцій, то як на центральному, так і на місцевому рівнях слід мати на увазі, що умови ведення бізнесу на різних територіях і в існуючих макрорегіонах (фронтир, опора, тил) є різними, що вимагає насамперед диференційованого підходу до стимулювання бізнесу. Це особливо актуально для територіальних громад фронтиру, які втратили частину бізнесу, де суттєво знизилась купівельна спроможність, а чимало людей, які користувалися послугами місцевих підприємців виїхали. Тому готовність надавати преференції є ще одним чинником, який підтверджує здатність влади чути бізнес, розуміти проблеми підприємців, йти їм на зустріч і розбудовувати партнерські стосунки.

Партнерська співпраця влади і бізнесу та можливості ДПП

Варто відмітити, що без партнерської співпраці неможливо реалізувати проєкти ДПП, які вкрай важливі в умовах, коли місцевій владі не вистачає капіталовкладень для фінансування нового будівництва чи навіть належного обслуговування існуючих об’єктів соціальної та іншої інфраструктури. ДПП на місцевому рівні – це засноване на договорі (концесійний, управління майном, про спільну діяльність та інші) довгострокове співробітництво між ОМС, а також приватними компаніями, яке спрямоване на фінансування, проектування, впровадження та управління публічними об'єктами і публічними послугами, що традиційно забезпечуються публічним сектором.

Інструмент ДПП вигідно застосовувати тому що, з однієї сторони, це є механізмом залучення приватних інвестицій в розвиток комунальної інфраструктури, з іншого, він слугує інструментом скорочення муніципальних витрат на надання публічних послуг, а також дозволяє реалізовувати інфраструктурні проекти без залучення боргового фінансування під державні чи місцеві гарантії.

Всі проєкти ДПП можна умовно розділити на дві категорії – ті, де повернення інвестицій переважно здійснюється за рахунок користувачів послуг (наприклад концесії) та проєкти, де повернення інвестицій здійснюється за рахунок місцевого бюджету (наприклад, будівництво нової лікарні чи школи, де ОМС сплачує приватному партнеру платежі за користування).

Поза сумнівом, що приватний бізнес відіграватиме ключову роль у післявоєнній відбудові нашої країни, а формат ДПП може стати найбільш оптимальним для багатьох проєктів транспортної, соціальної та іншої інфраструктури. Найголовнішими умовами для цього є готовність місцевої влади до партнерської співпраці, відкритість і прозорість у прийнятті рішень, створення сприятливих умов для ведення бізнесу. А підприємці, у такому разі, відповідатимуть партнерськими стосунками та інвестиціями.

Партнерство – важлива передумова  для результативної співпраці в рамках РПЗ

Партнерство і співпраця місцевої влади набувають особливої ваги, коли йдеться про стратегічні ініціативи, покликані докорінно модернізувати й диверсифікувати економіку територіальних громад, вийти на вищий рівень технологічності й конкурентоспроможності. І мова тут може йти не тільки про одну громаду, а про декілька суміжних, причому, як у межах однієї області, так і між сусідніми регіонами. Серед таких ініціатив заслуговує на увагу створення регіональних полюсів зростання (РПЗ), які в Законі України «Про засади державної регіональної політики» визначені як окремий функціональний тип території. Відповідно до цього закону, до РПЗ належать мікрорегіони, територіальні громади, що характеризуються значно кращими географічними,  демографічними, соціально-економічними показниками розвитку порівняно з іншими подібними територіями регіону, та зростання яких позитивно впливає на суміжні території, регіон та/або державу в цілому[9].

РПЗ виступають як спільні великі ініціативи, інакше кажучи мега- і мультипроєкти місцевої влади і бізнесу, які повинні опиратися на підтримку громадянського суспільства і мають стати локомотивами економічного й соціального розвитку громад.

Для РПЗ надзвичайно важливе відповідальне й стратегічне партнерство, оскільки це різнобічна співпраця, у рамках якого партнери здійснюватимуть масштабні заходи, що вимагатимуть постійного конструктивного і плідного діалогу. Це, зокрема:

• оцінка економічного (інвестиційного) потенціалу територій;
• визначення моделі керуючого і координуючого органу в межах РПЗ;
• окреслення механізмів для стимулювання співробітництва і мережевої співпраці;
• з’ясування ключових секторів економіки для залучення інвестицій (напрямів діяльності, спеціалізації на основі ключових переваг та можливостей);
• визначення переліку програм та стратегічних проєктів для РПЗ;
• діяльність з розкриття прихованого і недооціненого потенціалу розвитку сільських громад в радіусі впливу РПЗ;
• залучення різних джерел фінансування для реалізації проєктів;
• підзвітність і комунікація з громадськістю, донорами тощо;
• моніторинг та оцінка результатів, коригування діяльності з урахуванням нових обставин, що складаються.

Малюнок 2. Варіант моделювання потенційних РПЗ на прикладі Хмельницької області

Варто зауважити, що для підвищення спроможності реалізовувати ініціативи щодо РПЗ, крім співпраці місцевої влади з бізнесом, буде необхідно розвивати співробітництво із іншими партнерами, які спроможні залучити до реалізації такого масштабного проєкту відповідні знання, досвід і ресурси. Передусім йдеться про представників  експертного середовища, які можуть допомогти вибудувати оптимальну модель створення і функціонування РПЗ та здійснювати супровід у процесі реалізації ініціативи. Неодмінною умовою є підтримка центральної і регіональної влади, участь сусідніх громад, зацікавлених стати учасником такої амбітної ініціативи. Важливо буде налагодити партнерство з національними та регіональними бізнес-об’єднаннями, агенціями розвитку бізнесу, міжнародними організаціями та донорами. 

Замість висновків

Територіальна громада, в якій вибудована прозора та чесна партнерська співпраця місцевої влади та бізнесу має суттєві переваги. Зміцнення партнерських взаємин між владою та бізнесом є передумовою для реалізації внутрішнього потенціалу громади, більш ефективної діяльності суб’єктів підприємництва. Наслідком цього, як правило, є забезпечення зайнятості населення та зростання податкових надходжень до місцевого бюджету.

Співпраця покращує взаєморозуміння та взаємодію, зумовлює збільшення прозорості дозвільної системи та зниження бюрократичних бар’єрів, сприяє підвищенню репутації місцевої влади, іміджу в бізнесових структурах і громаді, зростанню її інвестиційної привабливості серед інвесторів.

Завдяки рівноправним і прозорим відносинам з бізнесом, місцева влада стає більш ініціативною, запроваджує ефективніше управління природними ресурсами, коштами і майном громади. Кращі результати діяльності дозволяють владі позбутися соціально-психологічних бар’єрів у стосунках, бути відкритою і доступною, не уникати підзвітності, демонструвати ефективність і відповідальність за досягнуті результати. Така парадигма дозволяє досягати реального покращання якості життя мешканців громади, а також мати чітке і впевнене бачення перспектив розвитку.

Партнерство влади і бізнесу веде до більш ефективного вирішення наявних проблем та дозволяє спільно планувати і впроваджувати важливі для громади програми і проєкти. Такі стосунки сприятимуть реальному використанню механізму ДПП для покращення соціальної та іншої інфраструктури та підвищенню якості надання публічних послуг у громаді.

Партнерство бізнесу та місцевої влади сприяє появі та зросту довіри з боку громадянського суспільства, лідерів громади, що є необхідною умовою для досягнення спільних стратегічних цілей. Різні сектори суспільства мають свої ресурси та компетенції, які можуть бути використані в синергії, що особливо актуально під час реалізації стратегічних ініціатив, зокрема, під час планування та впровадження ініціативи з розвитку РПЗ. Така співпраця дозволить зробити місцеву економіку інноваційною і конкурентоспроможною, враховуватиме важливість збереження навколишнього середовища. А головне забезпечить зростання якості життя та соціального добробуту громади.

Ця стаття  створена за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках реалізації проєкту «Стійкість та розвиток – методичні рекомендації для територіальної громади», що здійснюється ГО «Інститут громадянського суспільства». Зміст цієї статті представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».