В класичному блакитному костюмі Галина Прус більше нагадує керівницю бізнес-компанії, а не фермерку. Проте ця досвідчена економістка, перед тим як розпочати працювати в органах місцевого самоврядування, управляла разом із своїм чоловіком фермою у 700 гектарів. Поєднання освіти та досвіду робить із цієї елегантної 58-річної леді справжню лідерку Смолигівської громади, що розташована в Волинській області, сільськогосподарському регіоні поблизу кордону з Польщею.

Економістам, зазвичай, легко пояснити цінності економії масштабу: ідеї, згідно з якою великі організації з кращою продуктивністю здатні зменшити свої витрати. Направду, саме тому пані Прус заохочує фермерів у своїй громаді об’єднуватись в колективи. Проте, коли мова заходить про формування громад, пані Прус переконана, що менше іноді краще, як і показує досвід Смолигівської громади.

Коли у 2015 році з'явилася можливість об'єднатися, було очевидно, що доцільно приєднатись до набагато більшої групи сіл навколо розташованого неподалік селища міського типу Торчин з населенням близько 5000 мешканців, з сильнішою місцевою радою та економікою. Проте пані Прус й інші побоювалися, що Торчин домінуватиме в запропонованому об’єднанні, і що невеликі села залишаться на задньому плані. Тому вони вирішили сформувати Смолигівську громаду з п'яти сіл і 1900 мешканців. Зараз це найменша об’єднана громада у Волинській області.

«Це був добре продуманий процес, і результат не змусив себе довго чекати. Громада процвітає», – говорить вона. І це видно. Коротка прогулянка Смолиговим підкреслила якість місцевих публічних послуг. Багатьом дитячим садкам у Західній Європі далеко до сучасної споруди Смолигівської громади де для 40 дітей є великий дитячий майданчик і добре продумане приміщення. Школа перебуває в процесі реновації.

 

 

Пані Прус вірить в нові ідеї, а її рішучість розпочати зміни відображається в співпраці із Волинським Центром розвитку місцевого самоврядування Програми «U-LEAD з Європою».

 

Полуничні поля

 

«Роками з нашої громади люди їхали шукати кращої долі деінде. Проте, цьому покладено край, –  заявляє пані Прус. -  Якість життя покращилась за останні 15 років Особливо стрімко процес почав рухатись після 2014 року. Зараз молоді люди залишаються, тому що хочуть залишитись. У нас є доступ до хорошої освіти, ми близько розташовані до великого міста, і роботу зараз знайти легше, і все тому, що люди навчились бути господарями на своїй землі».

 

 

Хорохорин - менше село громади, де живуть усього 700 людей, є цьому яскравим прикладом.

«Наприкінці 1990 років село вимирало: не було можливостей, земля пустувала, і люди виїжджали до Польщі на сільськогосподарські роботи. Деякі з них розуміли, що погодні умови та ґрунт схожі, і тому вони привозили саджанці і ділились ними із односельчанами. Сьогодні 70% мешканців вирощують полуниці і пекінську капусту. Залежно від сезону: полуниця в кінці весни і влітку, капуста восени і взимку».

Також в Смолигівській територіальній громаді розташований завод Nestlè, що сплачує в громаду значні податки. У 2018 році бюджет громади досяг 19 млн грн. Громада навіть перерахувала до держбюджету 600 тис. грн в рамках вирівнювання бюджетів.

 

Зміцнення місцевої влади

 

Ці ресурси роблять роль пані Прус надзвичайно вагомою. Проте, це не завжди було так. Перед децентралізацією чоловіки, як зазначає вона, мали тенденцію жалітися на місцеву адміністрацію. Вона пригадує: «Панувало розчарування і не було грошей, оскільки кошти просто не доходили до сіл, тому повставало питання - яке це все має значення? Жінки ж приймали виклик, так як  вони це роблять і з домашнім бюджетом».

Тим не менше, спочатку вона відчувала тиск стереотипів. Коли вона вперше балотувалася на посаду сільського голови в 2002 році, керівник районного рівня закликав чоловіків перебрати на себе цю роль, хоча попередній сільський голова занехаяв інфраструктуру та економіку громади.

«Вимог для чоловіка на цій посаді, на мою думку, набагато менше, ніж для жінки, – каже вона. - Це схоже на керування автомобілем. Коли чоловік порушує правила – ну, зі всіма буває; а коли жінка - а чого ви ще чекали? Жінка в політиці повинна довести, що нічим не гірша за чоловіка. Проте, коли ви доведете, що ви чогось варті, ставлення змінюється і упередженість зникає».

 

 

Ця жінка з м’яким голосом керується баченням і зосереджується на найважливішому – своїй громаді. Однак, однієї надії недостатньо, - запевняє вона, - так само не обійтись лише однією удачею без важкої праці. Тож не дивно, що в 2010 році вона отримала нагороду «Людина року Волинської області» в номінації «Виправдана надія року».