Домовитись про зустріч з Сергієм Гарбаруком було непросто. Під час однієї з телефонних розмов він відмовив, бо у Голобській громаді, яку очолює, саме планували толоку: «Ну як це виглядатиме, якщо всі прибиратимуть, а я ледарюватиму?».

Та зустрітись таки вдалось. Посадовець не без гордості розповів, що вдалось зробити за майже чотири роки з часу створення об’єднаної територіальної громади, а також про те, чому досі сільські ради не мали грошей на те, щоб «лампочку вкрутити», а тепер завдяки реформі децентралізації облаштовують вуличне освітлення на хуторах з двома десятками мешканців.

 

«В сільських бюджетах не вистачало грошей навіть на зарплату голови»

 

– До того, як стати головою об’єднаної громади, ви були очільником Голобської селищної ради, а ще раніше – вчителем фізкультури. Чому так кардинально змінили сферу роботи?

– Так, 22 роки я пропрацював вчителем фізкультури і цього не цураюсь. Робота з дітьми, організація заходів мені дуже подобалась. Але також я був депутатом селищної ради, районної ради, членом виконкому – завжди хотілось зробити більше для громади. У 2010 році я вперше переміг на виборах. Але пропрацювавши п’ять років селищним головою, зрозумів, що далі так бути не може – немає ні руху вперед, ні перспектив.

Голобська селищна рада і на той час була великою – шість населених пунктів, більше п’яти тисяч населення. А в менших сільських радах зарплати для голови і секретаря вистачало лише на кілька місяців, решту – дотували. Про те, щоб лампочку вкрутити чи ямку замостити мова не йшла – коштів взагалі не було. Тому ми одні з перших зважились на об’єднання. Хоча, сумніви, звичайно, були – все-таки до цього у нашій державі багато реформ відбувались лише на паперах.

Тепер, коли попрацював головою ОТГ більше трьох років, можу сказати, що ця робота – набагато складніша, ніж була раніше, але зрушення, які відбулись за цей час, варті того.

Раніше, щоб щось зробити, треба було їздити на поклони в кабінети, випрошувати гроші. І не завжди ці поклони увінчувались успіхом. А тепер кошти є у власному бюджеті.

 

Сергій Гарбарук похвалився – афішу для місцевого колективу робив сам

 

– Сильно виріс бюджет громади?

– До об’єднання бюджет усіх сільських рад в сумі становив 3 мільйони гривень, а зараз – 55 мільйонів гривень. Це зокрема завдяки тому, що податок на доходи фізичних осіб тепер потрапляє в бюджет громади, а раніше ми з нього ні копійки не отримували. Також держава виділяє громадам кошти на розвиток інфраструктури. Першого року ми отримали більше 5 мільйонів гривень, другого – 3,5 мільйони і минулого року – майже 3 мільйони. Ці гроші не розчинились в повітрі – вони в клубах, дорогах, інших об’єктах. До об’єднання про такі кошти ми могли тільки мріяти.

– Коли тільки починався процес об’єднання, була недовіра у місцевих? Багато хто виступав проти?

– Звичайно, була. Ми намагались все зробити прозоро – залучити максимальну кількість людей до обговорення, але від пасивності селян нікуди не подітись. Бувало, що на збори приходило 20 людей, а решта потім обурювалась: «Ви нас не покликали, ви нас не спитали».

На початку ми надіслали листи у дев’ять сільських рад, які з нами межують. Зголосились лише три. Решта, як на мене, втратила кілька років. Вони могли б отримати мільйони на розвиток сіл, але проґавили свій шанс.

Не все дається легко, але мені здається, що це найважливіша реформа у нашій державі. Ніхто ніколи не хоче ділитись грішми, а тут Київ якраз це і зробив – дав нам можливість самостійно розпоряджатись фінансами.

 

 

– Що вже вдалось зробити?

– Ще пару років тому у Голобах було звичайне футбольне поле, а тепер це – великий спорткомплекс з дитячим майданчиком, біговими доріжками, двома полями зі штучним покриттям. Він ще не завершений, але можу сказати, що таких стадіонів навіть в Ковелі немає. Ми вже проводимо на ньому змагання різних рівнів.

Лише на дороги минулого року ми витратили понад 30 мільйонів гривень. В попередні роки район не міг похвалитись такими коштами, а тут громада.

Без вуличного освітлення залишився тільки один населений пункт. У селі Діброва – 21 житель. Минулого року за 74 тисячі гривень поставили там ліхтарі. Хтось крутить пальцем біля скроні і каже: «Куди ти гроші вкладаєш?». Але ж там живуть такі самі люди, як тут, в Луцьку чи Києві.

Майже 300 тисяч на рік платимо за освітлення у всій громаді, але ж для того живемо і працюємо, щоб щось мати.

В селі Дарівка зробили вуличне освітлення, то за два тижні дзвонять: «Ви думаєте ями на дорозі підлатати чи ні?». Вони роками їх не бачили, а тепер помітили.

 

Такого спорткомплексу, переконує голобський голова, немає і в райцентрі

 

 

Окрім великого футбольного поля, є два майданчики зі штучним покриттям

 

«Не всі луцькі школи можуть похвалитись тим, що має голобська»

 

– Як щодо шкіл? Вдається всі утримувати чи довелось закрити малокомплектні?

– Голобська школа – це наша гордість. Ще до об’єднання вдалось перекрити дах, потім – зробити внутрішній капітальний ремонт, а в 2017 році – утеплити. Одними з перших ми створили опорний заклад і завдяки цьому отримали понад 3 мільйони гривень на обладнання. Сьогодні наша школа може конкурувати з обласними. Зараз у ній навчається понад 600 учнів, майже 200 з яких ми привозимо з інших сіл.

Звичайно, довелось призупинити діяльність деяких шкіл, де навчалось всього кілька дітей. Як правило, батьки, дідусі, бабусі сприймають це войовничо. Але коли діти вже повчились в новій школі з шикарними класами, де є комп’ютери, мультимедійні дошки, прекрасний спортзал з сучасними тренажерами і їдальня, починають дякувати. Не всі луцькі школи мають таке!

Цього року ще плануємо відкрити спеціалізований туристичний клас.

 

 

 

 

– Зараз модно відкривати ЦНАПи у селах. У вас він теж є, тепер місцевим непотрібно їхати до райцентру за довідкою?

– Якраз для цього ми його і відкрили, хоча було багато критики, мовляв не туди гроші витрачаєте. Знову ж таки одні з перших подали заявку на фінансування з ЄС. Наших коштів на це теж пішла не одна сотня гривень.

Зараз у ньому можна оформити субсидію, зареєструвати права на нерухоме майно, а з листопада минулого року – оформити закордонний паспорт. Загалом – до 80 послуг. Я знаю, що у Луцьку, Ковелі з ночі займали чергу за паспортами, а тут – записався, прийшов на вказану годину і за 15-20 хвилин все оформив.

Маємо також мобільний ЦНАП. Це валіза з ноутбуком, принтером, іншим начинням. Коли людині потрібна якась послуга, а вона за станом здоров’я не може приїхати в ЦНАП, працівники їдуть до неї і оформлюють все на місці. Окрім того, є ще виїзна робота ЦНАПу. Раз на тиждень працівники їдуть у віддалене село і цілий день там працюють.

Також ми створили свій центр надання соціальних послуг. Працівники обслуговують одиноких громадян. Створили свою публічну бібліотеку, трудовий архів. Це насправді важливо для впорядкування документів.

В Голобах був районний будинок культури. Тепер це місцевий будинок мистецтв з гарним ремонтом. Майже всі районні заходи відбуваються у нас.

 

 

 

 

«Боявся, щоб сміттєві контейнери не покрали на клітки нутріям»

 

– Як зі сміттям у вас? Чула, що запровадили роздільний збір.

– Зі сміттям у нас – проблема, як і всюди. Маємо комунальне підприємство, яке збирає і вивозить відходи. Але не всі хочуть укладати з ним договори. Дехто каже: «Та в мене немає сміття». Але це ж нонсенс!

Минулого року започаткували роздільний збір сміття – почали сортувати пластик і скло. Спершу я дуже переживав, що покрадуть контейнери на клітки нутріям чи кролям. Ми їх навіть прив’язували до стовпа. Але прижилося.

Якось бачу, йде дідусь вісімдесятилітній з пакетом, підходить, скло в один контейнер викидає, пластик – в інший. Ну класно! Ми знайшли підприємця, який забирає цю сировину. Стає чистіше і ми ще й гроші на цьому заробляємо. Я відразу сказав керівнику комунального підприємства вкладати гроші в нові контейнери. Хочемо, щоб цього року вони були в кожному селі.

Звичайно, було б добре, якби поблизу працював переробний завод, бо викидання сміття на звалище рано чи пізно призведе до проблем.

– Селищна рада, ЦНАП, центр соціального обслуговування – це все велика кількість працівників. Вам не говорять про роздуті штати?

– Штат у нас відчутно збільшився і мені неодноразово говорили про це в області. Але, якщо нам передали багато повноважень, хтось же це має робити. Наприклад, освітою керувати, рахувати витрати. Загалом на утримання адміністративних органів у нас йде до 30% бюджету, але це не тільки зарплата, а й електроенергія, канцелярія, комп’ютерна техніка.

До речі, коли я став головою ОТГ, старих працівників залишив на місцях, як і обіцяв, але на нові місця переважно беру молодих людей. Не в образу людям старшого віку, але з молоддю мені працювати комфортніше. Від них немає сто питань, бо Гугл знає все. А підлеглому старшого віку поставиш завдання і відразу виникає море питань: а хто за це відповідає, а кому подзвонити?..

 

 

– Після об’єднання не побільшало підприємців на території громади?

– В нас в області флагмани у цьому питанні Боратинська і Княгининівська громади, бо вони біля Луцька. А нам складніше інвестора залучити, хоча ми готові давати землі на пільгових умовах. Скоро має запрацювати підприємство з виготовлення бруківки. Обіцяють дати 40-50 робочих місць і це для нас вже добре. А на те, що тут з’явиться «Кромберг енд Шуберт» ми і не розраховуємо, бо розуміємо, що буде одразу брак кадрів. Фізично не зможемо знайти на території громади тисячі працівників.

– Які у вас плани на цей рік?

– В першу чергу хочемо завершити стадіон – покласти бруківку, зробити пандуси. Також плануємо відремонтувати приміщення під автопарк для шкільних автобусів, бо зараз вони стоять під відкритим небом. Дороги – це щоденна буденна робота. Вуличне освітлення зробимо в селі Партизанське, де живе 63 людини. Це останній населений пункт, який поки без вуличних ліхтарів. Сміттєвоз хочемо купити, щоб все було цивілізовано, а не трактор вивозив сміття.

З глобальних планів – хочемо зробити реконструкцію парку: облаштувати доріжки, поставити літню сцену з трибунами. Але на це треба більше 20 мільйонів гривень, тому шукатимемо співфінансування.

***

Моїй мамі 85 років і вона каже: «Сину, якби не війна, ще ніколи так добре не було. Повір мені – я життя прожила». І вона права. Моїй сестрі, каже мама, перше пальто купили у дев’ятому класі, а до того перешивали чужі. А зараз рік дитині виповнюється – всі йдуть в ресторан. Хто що перешиває? Народилась – комбінезон одразу, за пару місяців – новий. В холодильники загляньте. Я не кажу, що всі жирують, але багато що змінюється на краще.

Мій тато каже, що раніше в Голобах на весілля їхали підводами в чоботах, а сьогодні всюди асфальт і жінки підборами цокають.

Багато років незалежності ми лише імітували реформи, а тепер справді їх маємо. Клуби, ЦНАП, дороги, школи – коли вони такими були, як зараз?