На початку листопада сільські, селищні та міські ради, які представляють понад 200 000 жителів 169 територіальних громад, з подивом дізналися, що суддя Окружного адміністративного суду міста Києва спробував зупинити перші вибори до 34 об’єднаних територіальних громад, утворених у 2018 році.

Подив викликаний тим, що всупереч вимогам закону, суд жодним чином не потурбувався про забезпечення їхнього доступу до правосуддя. Бо ухвал ані про відкриття провадження у справі, ані про забезпечення позову суд громадам досі не надіслав.

Протягом тижня справа набула певного резонансу, а за відсутності чіткої інформації починає обростати чутками. Отже є сенс розглянути деякі факти.

---

Автор: Віра Козіна, адвокат

Факт №1

«Подарунок» у вигляді спроби зупинити перші вибори надійшов від народного депутата України, який оскаржив рішення 34 місцевих рад про добровільне об’єднання територіальних громад, розташованих у 14 областях України. Свої позовні вимоги він обґрунтував нібито колективними скаргами від громадян.

Факт №2

Жодної скарги бодай від єдиного громадянина, не кажучи вже про колективні звернення, у справі немає. Та це дрібниці! У справі немає навіть стислого опису хоча б одного факту порушення. Це, м’яко кажучи, трохи не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), оскільки особа чи представник особи (осіб), чиї права порушені, має зазначити, якими саме конкретними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єктів владних повноважень та які саме права чи законні інтереси скаржника порушені і якими доказами це може бути підтверджено.

Факт №3 

Скаржник не те що не надав опису порушень та обґрунтувань, яким чином ці порушення шкодять його правам. Він у багатьох випадках помилився із місцезнаходженням та найменуванням учасників справи. З матеріалів справи вбачається, що скаржник слабо обізнаний, не те що з тим, як називаються вулиці, подекуди він не знає й населені пункти, де учасники справи розташовані. Тобто, навіть якщо депутату хтось і скаржився, жодній перевірці ця інформація не піддавалися, бо скаржник не знає контактної інформації рад.

До речі, за повідомленнями моїх клієнтів, цей депутат до них дійсно ніколи не звертався.

Факт №4

Депутат-позивач не тільки «плаває» у питаннях, інтереси яких саме громад та у зв’язку із якими обставинами він спробував у такий дивний спосіб «захистити», а й навіть не обізнаний з обсягом своїх повноважень. Інакше він би знав, що не має права у статусі народного депутата України самостійно представляти інтереси держави, народу України чи територіальних громад у адміністративному судочинстві, якщо його на це спеціально не уповноважували. КАСУ йому цього не дозволяє.

Отже, якщо коротко підсумувати дані з наведених вище фактів, виходить трохи дивна картина. У нас є позивач, не наділений правом звертатися із відповідними вимогами до суду. У нас є твердження цього позивача про якісь міфічні обставини, які якимось чином порушили не зрозуміло які права і не зрозуміло кого. При цьому ні суду, ні іншим двомстам п’яти (!) учасникам справи на разі не відомо, що це за порушення, коли, де за яких обставин вони відбувалися. Це не жарт – це стислий опис матеріалів справи.

Спробую пояснити ситуацію для читачів, які не мають відповідної освіти та практичного досвіду участі у судових справах, за допомогою аналогії.

Уявіть, що до вчительки, умовно Марії Іванівни, приходить депутат Іванов, і каже, що якісь «люди» (саме так, без прізвищ, імен, навіть орієнтиру за якимись родовими ознаками) йому сказали, що учні середніх класів Сидоров, Петров, а ще 167 осіб з 33 інших шкіл, кожний у своїх школах, ображають молодшокласників. При цьому пані Оксана, яка є тренеркою з фітнесу у райцентрі, нічого з цього приводу не робить, чим породжує шалене беззаконня. Депутат Іванов у зв’язку із цим дуже знервований, вважає, що його права усіма цими негарними людьми порушено. Тому пан Іванов вимагає від Марії Іванівни покарати Сидорова, Петрова та учнів інших 33 шкіл. А заодно і тренерку пані Оксану за ганебну бездіяльність притягти до відповідальності. Вчителька, не задумуючись, починає бігати з ременем по школах, аби вжити домірних, на її думку, заходів.

Тепер спробую кожну з цих алегорій перевести на мову адміністративного процесу.

Чому йде мова про 34 різні школи і 169 учнів, об’єднаних єдиною родовою ознакою – тим, що вони є учнями середніх класів? Бо у коментованій судовій справі 169 місцевих рад об’єднує усього одна спільна ознака – вони прийняли рішення про добровільне об’єднання територіальних громад. Але для того, щоб їм бути відповідачами чи третіми особами на стороні відповідача усім разом у одному процесі, цього замало. Такий КАСУ у нас дивний, вимагає, щоб їх об’єднувало ще щось – вони спільно вчиняли порушення, рішення рад з однієї області базувалося на рішенні рад з іншої області тощо. А штучне поєднання не поєднаних між собою вимог та відповідачів у цивілізованих країнах називається простим терміном «зловживання правом» та певним чином карається. У нас воно також має подібну назву, але, вочевидь, не тотожні наслідки.

Чому тренерка пані Оксана? Бо у цій справі Мінрегіон і заявлені до нього претензії мають таке ж саме відношення до оскаржуваних позивачем рішень рад, як звинувачені у хуліганстві Сидоров, Петров та решта учнів до тренерки з фітнесу. А нагадаю, наш суворий кодекс адміністративного судочинства передбачає, щоб зв’язок між співвідповідачами не просто був, а ще й був показаний хоча б у загальних рисах у позові відповідача. Тож напрошується питання, чи не був вибір «тренерки» і дивні вимоги до неї обумовлені однією метою – отримати бодай одного відповідача з київською «пропискою», щоб звертатися до конкретного суду у конкретному місці?

Чому алегорія з ременем? Ну а як би ви, шановні, відреагували, коли б дізналися, що вчителька ганялася за вашою дитиною, намагаючись прописати «вітамін Рє», бо депутат з Києва поскаржився? Гадаю, незалежно від підстав, які спонукали пані вчительку на таку поведінку, ви б для початку… здивувалися. А потім запитали: «А чи має взагалі пані вчителька право на таку поведінку? Що такого вчинило моє дитя?» І знову б здивувалися, коли б вам повідомили, що толком не зрозуміло, що накоїла дитина і чим це підтверджено, бо ніхто не перевіряв. А навіщо? Адже цілий депутат поскаржився!

Водночас важливе ще одне питання - чи співмірний засіб виховання застосовано вчителькою у порівнянні з провиною дітей? Питання про адекватність реагування вчителькою на повідомлення депутата і співставлення наслідків від такої поведінки для дітей, звинувачених у порушенні, із тим, як це сприяє захисту чи відновленню прав скаржника.

Якщо перейти від алегорії до реального процесу, питання звучатиме так: чи збалансоване рішення судді, яка за лічені години вирішує, що понад двісті тисяч людей мають бути залежні від чийогось голослівного твердження? Повідомлення, яке відрізняється від плітки тільки тим, що воно написане на папері і підписане депутатом! Адже, вкотре наголошу, у справі відсутні докази будь-яких порушень з боку відповідачів, немає ані дат, ані місць, ані бодай самого лінивого опису уявних чи реальних обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги… То виходить, понад 150 територіальних громад, які місяцями йшли до добровільного об’єднання, за кілька тижнів до завершення року можуть, без жодного пояснення, без будь-яких доказів чи навіть їхньої видимості, бути поставлені у незрозумілий статус, який створить загрозу їхнім правам на участь в управлінні державними справами, виборчим правам, праву власності, правам на якісну освіту, охорону здоров’я тощо?

Може, на цих словах хтось розведе руками, мовляв, справедливість – поняття примарне. Так, як філософська категорія - можливо. Але, як не дивно, у цивілізованих країнах поняття справедливого розгляду справ та балансу інтересів є наріжним каменем правосуддя. І в Україні також подібне записано у законі. Суд зобов’язаний, ухвалюючи відповідні рішення, враховувати баланс інтересів усіх учасників справи, не просто дотримуватись концепції справедливого судового розгляду, а й забезпечити кожній стороні розумну можливість представляти себе у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливі умови, ніж опонента. Це – цитата з тексту одразу кількох прецедентних рішень Європейського суду з прав людини. А наш КАСУ вимагає, щоб українські судді практики Європейського суду дотримувалися, і тлумачили ключові поняття так, як в усіх інших країнах-членах Ради Європи.

Ну і останнє порівняння. Яким чином біганина з ременем допоможе присікти протиправну поведінку учнів чи сприятиме захисту прав депутата? Гадаю, таким самим, яким зупинення дії вже повністю реалізованих радою рішень допоможе захистити від невідомих порушень невказані права позивача у нашій справі.

Факт №5

На разі усі органи влади та суб’єкти виборчого процесу, задіяні у забезпеченні перших виборів, виконують не рішення рад про об’єднання, а постанову ЦВК про призначення перших виборів. Тобто органаи влади та виборчі комісії нижчого рівня реалізовуються правовідносини, які виникли на підставі постанови ЦВК про призначення перших та додаткових виборів. Отже вже працює не закон про добровільне об’єднання тергромад, а виборче законодавство та бюджетний кодекс.

Факти №№6-9

Суд відхилив вимоги позивача щодо заборони ЦВК та іншим комісіям вчиняти будь-які дії з формування органів місцевого самоврядування. Суд відхилив вимоги позивача про зупинення дії постанови ЦВК про призначення кількості одномандатних виборчих округів. Так само, як не задоволені судом і вимоги позивача про заборону розподілу коштів на фінансування виборів складення кошторисів доходів та видатків. Відхилені також вимоги про заборону формувати виборчі комісії нижчого рівня.

Наголошу, це – не плітки чи припущення, це – офіційна інформація, з якою можна ознайомитись, прочитавши офіційний текст ухвали суду, у тому числі – й на офіційному веб-ресурсі «Судова влада», де опубліковано цю ухвалу.

Тож і реакція ЦВК на ухвалу суду про забезпечення позову була очевидною, законною, логічною: позиція суду взята до відома. Все. А яким чином можна виконати цю ухвалу по-іншому?

Можливо, хтось спробує реалізовувати цю ухвалу, заплутуючи територіальні підрозділи органів виконавчої влади чи виборчі комісії на місцях, розказуючи їм, що вони мають зараз припинити вчиняти дії, передбачені виборчим законодавством. Але ж суд наголосив, що жодна ухвала суду не має зупиняти, унеможливлювати чи в інший спосіб порушувати безперервність процесу призначення, підготовки і проведення виборів! (цитата по тексту ухвали). Отже, орган влади не може посилатися на ухвалу суду, як підставу своєї бездіяльності, бо, забезпечуючи вибори, він виконує постанову ЦВК про призначення перших виборів, а не рішення ради про добровільне об’єднання. І даремно, що рішення ради, на підставі якого були вибори призначені, зупинене. Воно вже свою роль зіграло. Юридичною мовою це називається – свою дію вичерпало. А, відповідно, у цій історії кожний сам за себе.

Ось і виходить, як у сумнозвісному анекдоті, коли селянину передали плітку про те, що його дочка крадійка, і про це вже вся околиця гудить. І коли дядько починає говорити, що в нього взагалі доньки немає, відповідь проста: «А тепер іди по селу і доведи це!»

На жаль, мої клієнти опинилися у ситуації, коли вони мають доводити відсутність своєї провини у вчиненні порушень, які хтось полінувався навіть придумати, не те що бодай кволенькими доказами прикрити. Мої клієнти – невеликі місцеві ради із обмеженими технічними та матеріальними ресурсами. Втім нині вони змушені у дуже стислі терміни готувати та подавати по 5-6 тисяч сторінок документів кожна. І це не тому, що ці ради чи їхні представники страждають графоманством. Просто кодекс вимагає подавати до суду певні документи по кількості учасників справи. Якщо ці документи не подавати, суд вважатиме, що заперечень чи доказів своєї правоти у громади немає.

Мої клієнти не можуть дозволити собі бігати з ременем по селу. У них трохи інші завдання. Тому виконуємо закон – поки що підготували та подали апеляції та готуємо ще низку документів.

Тепер новий квест – за лічені дні треба подати відзиви на позов з додатками та знайти кошти для копіювання понад 10000 сторінок кожній раді, яка захоче скористатися своїм правом на доступ до правосуддя. Стільки за приблизними оцінками займе мінімальний комплект документів для відзиву одного учасника справ. Адже треба 205 копій, що потребують розсилки поштою на адресу кожного учасника! Тим радам, у яких технічної можливості це копіювати і надіслати у суд не знайдеться – ну їм мрія на доступ до правосуддя на втіху!

Родзинкою на тістечку цієї справи є те, що за рішенням судді справа поки що розглядається у порядку спрощеного провадження. КАСУ зі своїми дивними правилами, у ст. 257 кваліфікує справи спрощеного провадження як справи незначної складності, що не становлять жодного суспільного інтересу, не охоплюють великої кількості сторін та учасників справи, і не передбачають необхідності дослідження значної кількості доказів.

Ну що ж, гарантовані Конституцією України права понад 200000 українців, яких стосується ця справа, волевиявлення понад 169 легітимних місцевих рад та правова експертиза 14 обласних державних адміністрацій, оцінені судом як такі, що не мають жодного суспільного значення. Та й, видно, у цієї судді, у кожній другій справі по 35 відповідачів та 170 третіх осіб, раз їй це видається незначною кількістю учасників. А от щодо доказів, тут погоджуся – є ризик, що доказів по справі буде небагато! Вочевидь, не усі учасники зможуть докази подати. Частина з них досі ухвал про відкриття провадження та застосування заходів забезпечення позову не отримали. А якщо через свою допитливість вони випадково й дізналися із загальнодоступних джерел про позов, то і гроші на копіювання та пересилку півкуба паперу на 205 адрес нехай знайдуть!

---

За правилами жанру, кожна розповідь має завершуватись висновком, закликом чи якимось резюме. Та я не письменник, а юрист. Юристи працюють з фактами та користуються логікою. Через брак реальної інформації, через чутки, якими обростає ця воістину легендарна справа, я вважаю за доцільне у інтересах моїх клієнтів оприлюднити певні юридичні факти, які можуть бути реально підтверджені.

Як оцінювати та використовувати наведені факти, кожен, кого вони стосуються, має вирішити сам.