Відповідь надала Олена Бойко, кандидат наук з державного управління, експерт Проекту DESPRO: Ч. 3 ст. 58 Закону України «Про державну службу» визначає, що  державному службовцю надається відпустка без збереження заробітної плати на час участі у виборчому процесі у порядку, визначеному ст. 10 цього Закону. У свою чергу ч. 4 ст. 10 регламентує, що у разі реєстрації державного службовця кандидатом у депутати Центральною виборчою комісією, виборчими комісіями, сформованими (утвореними) в установленому порядку, він зобов’язаний в одноденний строк письмово повідомити про це керівника державної служби.

Державному службовцю за його заявою надається відпустка без збереження заробітної плати на час участі у виборчому процесі. Зазначена відпустка надається за рішенням керівника державної служби з дня його повідомлення про участь у виборчому процесі і до дня його завершення відповідно до виборчого законодавства».

Національне агентство України з питань державної служби з цього питання надало роз’яснення від 16.09.20 № 119-р/3, в якому фактично резюмувала, що «обов’язок повідомлення про реєстрацію кандидатом у депутати та подання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати на час участі у виборчому процесі Законом покладений саме на державного службовця».

Повторюючи норми ст. 10 Закону України «Про державну службу» НАДС резюмувала обов’язок повідомлення про балотування та, увага (!) подання заяви про надання відпустки.

Проте у ст. 2 Закону України «Про відпустки» йдеться саме про «право» на відпустки, жодної норми зобов’язання брати відпустку в законі немає. Норми ст.ст. 25, 26 цього Закону, що регулюють питання відпустка без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов'язковому порядку та відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін не містять зобов’язуючих норм щодо працівника брати такі відпустки і, на жаль, не містять норм щодо такої відпустки у виборчому процесі.

Ці норми синхронізовані із ст. 84 Кодексу законів про працю.

 ст. 45 Конституції України визнає право на відпочинок особи, у тому числі право на відпустки.

І в жодному законодавчому акті немає норм про обов’язок брати відпустки без збереження заробітної плати.

Прямих норм відповідальності за неподання заяви на відпустку без збереження заробітної плати немає. Проте звертаю увагу, що п.8 ч.2 ст. 65 Закону України «Про державну службу» «політичну неупередженість» визнає дисциплінарним проступком невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця. Повертаючись до ст. 10 Закону нагадаю, що стаття так і називається «Про політичну неупередженість», і там якраз і йдеться про відпустки під час кандидування.

 ч. 4 ст. 66 Закону визначає відповідальність у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків у тому числі щодо політичної неупередженості: суб’єкт призначення або керівник державної служби може попередити такого державного службовця про неповну службову відповідність. Але ключове слово «може», і зважте, що відповідно до ч. 2 ст. 74 цього Закону дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.

Але мені важко уявити, що особу можуть притягнути до відповідальності за неподання заяви про відпустку. Це буде певний когнітивний дисонанс. А от якщо державний службовець  не піде у відпустку і буде у робочий час проводити передвиборчу агітацію – це точно дисциплінарна відповідальність.

Отже, як висновок, зауважу, що це саме моя позиція, що ґрунтується на вище викладеному:

1. Відпустка без збереження заробітної плати не може бути розглянута як обов’язок особи. Це є право.
2. Норми ст. 10 Закону України «Про державну службу» є дійсно нечіткими, а НАДС не дав прямої відповіді на питання, оскільки не може трактувати встановлювати норми поза межами Закону.
3. Головна ідея ч. 4 ст. 10 Закону України «Про державну службу» – це заборонити державному службовцю  бути політично упередженим. За це дійсно будуть санкції (читайте вище). 

Окрім того зауважу, що законодавство не ставить подібне питання щодо кандидатів на посади міських, сільських, селищних голів, що є фактично нерівністю пасивного виборчого права на місцевих виборах.